ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 380/12426/22

адміністративне провадження № К/990/5945/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,

суддів - Жука А.В., Загороднюка А.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №380/12426/22

за позовом Державного підприємства «Львіввугілля» в особі Відокремленого підрозділу «Шахта» «Лісова» Державного підприємства «Львіввугілля»

до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів),

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Головне управління Державної податкової служби у Львівській області, Головне управління Державного казначейства України у Львівській області,

про визнання протиправною бездіяльності і зобов`язання вчинити дії,

за касаційною скаргою Державного підприємства «Львіввугілля» в особі відокремленого підрозділу «Шахта «Лісова»

на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2022 року (головуюча суддя: Качур Р.П.)

і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2023 року (головуючий суддя: Глушко І.В., судді: Довга О.І., Запотічний І.І.).

УСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2022 року Державне підприємство «Львіввугілля» в особі Відокремленого підрозділу «Шахта» «Лісова» Державного підприємства «Львіввугілля» пред`явило позов до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), у якому просило суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неповернення коштів в сумі: 2450001,04 грн на рахунок Відокремленого підрозділу «Шахта «Лісова» Державного підприємства «Львіввугілля»;

- зобов`язати відповідача повернути кошти в сумі: 2450001,04 грн на рахунок Відокремленого підрозділу «Шахта «Лісова» Державного підприємства «Львіввугілля».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що державний виконавець стягнув кошти, коли виконавчий документ був виконаний, а саме стягнення відбулося за рахунок коштів шахти, які передбачалися для виплати заробітної плати. Позивач стверджував, що відповідач набув кошти без достатньої правової підстави, а тому відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України був зобов`язаний повернути їх шахті, однак попри неодноразові звернення протиправно цього не зробив.

Одночасно з цим, позивач подав заяву про забезпечення позову у спосіб заборони відповідачу вчиняти будь-які дії щодо спірних коштів, у тому числі перераховувати їх до Державного бюджету України, до набрання законної сили рішення суду по суті справи.

12 вересня 2022 року Львівський окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Іншою ухвало від 12 вересня 2022 року суд відкрив спрощене позовне провадження у справі, залучив до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Головне управління ДПС у Львівській області та Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області.

Надалі ухвалою від 20 жовтня 2022 року суд першої інстанції допустив заміну третьої особи: Головного управління ДПС у Львівській області на його правонаступника - Головне управління ДПС у Львівській області як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2022 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2023 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що за правилами статей 45-47 Закону України «Про виконавче провадження» і з огляду на виконання зведеного виконавчого провадження №55184682 у державного виконавця після винесення постанови про закінчення виконавчого провадження №58587513 не виникло підстав для повернення позивачу коштів у розмірі: 2450001,04 грн.

Крім цього, відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з відсутності доказів, які б свідчили про те, що кошти й рахунок позивача, з якого було списання, належать до тих, на які закон забороняє звертати стягнення. У цьому контексті суд з`ясував, що позивач використовував відповідний рахунок як для виплати заробітної плати працівникам, так і для здійснення господарської діяльності та різних розрахунково-касових операцій. Також суд зауважив, що позивач не звертався до виконавця із заявою про виникнення в нього зобов`язання з виплати заробітної плати в певному розмірі. Зрештою суд зазначив, що сам факт списання коштів із рахунку позивача не свідчить про списання коштів, призначених для виплати заробітної плати.

На основі таких обставин і міркувань суди дійшли висновку, що відповідач не допустив протиправної бездіяльності, а тому немає підстав для задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву

Скаржник просить Верховний Суд скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Підставу касаційного оскарження обґрунтував посиланням на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»).

Скаржник стверджує, що суди першої й апеляційної інстанції застосували норми права без урахування висновків щодо їхнього застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі №820/5422/17, від 10 жовтня 2019 року у справі №916/1572/19. Позиція скаржника полягає в тому, що суди дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідач у відзиві просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Зазначає, що перелічені скаржником справи стосувалися неподібних правовідносин, оскільки у них йдеться про накладення арешту на рахунки боржника, на які надходять кошти для виплати заробітної плати, а не щодо примусового списання коштів з рахунків боржника на підставі платіжної вимоги виконавця, що мало місце у цій справі. Наголошує на тому, що дії виконавця щодо накладення арешту на рахунки боржника не є предметом оскарження.

Головне управління Державного казначейства України у Львівській області та Головне управління Державної податкової служби у Львівській області не подали відзивів на касаційну скаргу, копію ухвали про відкриття касаційного провадження отримали 18 квітня 2023 року і 26 квітня 2023 року відповідно. За правилами статті 338 КАС України відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

17 серпня 2020 року було відкрите виконавче провадження №58587513 з примусового виконання вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ю-1192-17У, виданої 9 січня 2019 року Головним управлінням ДФС у Львівській області, про стягнення з позивача недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі: 19264957,85 грн. Це провадження було приєднане до зведеного виконавчого провадження №55184682.

5 серпня 2022 року відповідач сформував платіжну вимогу про стягнення з позивача боргу в сумі: 4559386,00 грн для погашення заборгованості за вимогою №Ю-1192-17У від 9 січня 2019 року і надалі направив її до АТ «Ощадбанк».

11 серпня 2022 року з рахунку позивача був стягнутий борг в розмірі: 2450001,04 грн для погашення заборгованості за вимогою №Ю-1192-17У від 9 січня 2019 року.

Надалі Головне управлінням ДПС у Львівській області склало й направило відповідачу повідомлення про сплату боргу (недоїмки) від 15 серпня 2022 року №6067/5/13-01-13-05, яким повідомило про сплату позивачем боргу в сумі: 19264957,85 грн та зазначило, що вимога від 9 січня 2019 року №Ю-1192-17У вважається відкликаною 21 липня 2020 року.

17 серпня 2022 року позивач звернувся до відповідача із заявою про повернення коштів у сумі: 2450001,04 грн.

22 серпня 2022 року було винесено дві окремі постанови про виведення виконавчого провадження №58587513 зі зведеного виконавчого провадження №55184682 та про закінчення виконавчого провадження №58587513 на підставі пункту 9 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з надходженням повідомлення від 15 серпня 2022 року №6067/5/13-01-13-05 про сплату боргу (недоїмки) в повному обсязі.

Кошти в сумі: 2450001,04 грн надійшли на депозитний рахунок відповідача 12 серпня 2022 року й на основі розпоряджень від 30 серпня 2022 року були розподілені по виконавчим провадженням №№ 58587783, 60347294, 61973034.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо неповернення йому коштів в сумі: 2450001,04 грн, звернувся до суду з цим позовом.

III. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року №1404-VIII (далі також - «Закон №1404-VIII», у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону №1404-VIII).

Відповідно до статті 10 Закону №1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 13 Закону №1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

За приписами частин першої, третьої-п`ятої статті 47 Закону №1404-VIII грошові суми, стягнуті з боржника (у тому числі одержані від реалізації майна боржника), зараховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця.

Стягувачу - юридичній особі стягнуті грошові суми перераховуються виконавцем у встановленому порядку на визначені стягувачем рахунки.

Грошові суми, стягнуті до Державного бюджету України або місцевих бюджетів, перераховуються в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

Не допускається виплата стягувачу стягнутих сум готівкою або виплата стягнутих сум іншим особам, які не є стягувачами (крім виплати грошових сум заставодержателю, який не є стягувачем, згідно із статтею 51 цього Закону).

Забороняється використовувати стягнуті з боржників грошові суми, що підлягають виплаті стягувачам, на цілі, не передбачені цією статтею, а також звертати на них стягнення для виплати іншим особам, які не є стягувачами за виконавчими документами, під час примусового виконання яких такі суми стягнуто (крім випадків, коли стягувач є одночасно боржником в іншому виконавчому провадженні).

Відповідно до частини другої статті 48 Закону №1404-VIII стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, кошти на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, кошти на електронних рахунках платників акцизного податку, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України "Про електроенергетику", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26-1 Закону України "Про теплопостачання", статті 18-1 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення", на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України "Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки", на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.

Згідно з приписами частин першої - третьої статті 52 Закону №1404-VIII виконавець звертає стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що перебувають у касах або інших сховищах боржника - юридичної особи, у банках або інших фінансових установах, у порядку, встановленому цим Законом. Інформацію про наявні у боржника рахунки виконавець отримує в податкових органах, інших державних органах, на підприємствах, в установах та організаціях, які зобов`язані надати йому інформацію невідкладно, але не пізніше ніж у триденний строк, а також за повідомленнями стягувача.

Виконавець може звернути стягнення на кошти боржника - юридичної особи, розміщені на його рахунках і на рахунках, відкритих боржником - юридичною особою через свої філії, представництва та інші відокремлені підрозділи.

Не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках. Не підлягають арешту кошти, що знаходяться на кореспондентських рахунках банку.

IV. ОЦІНКА СУДУ

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2023 року касаційне провадження в цій справі відкрито з метою перевірки доводів скарги, яка подана на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України (не врахування судами висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Надавши оцінку спірним правовідносинам у межах підстави касаційного оскарження, на основі якої було відкрито касаційне провадження у цій справі, колегія суддів зазначає таке.

Зміст спірних правовідносин, які склались у цій справі, зводиться до питання правомірності поведінки відповідача, яка полягає у неповерненні позивачу (боржнику) коштів, стягнутих з його рахунку на підставі платіжної вимоги державного виконавця.

У касаційній скарзі позивач відстоює позицію про те, що суди попередніх інстанцій при винесенні оскаржуваних рішень не врахували висновки Верховного Суду, які викладені у постановах від 29 січня 2020 року у справі №820/5422/17, від 10 жовтня 2019 року у справі №916/1572/19.

У цьому контексті колегія суддів зауважує, що у справі №820/5422/17 позивач (державне сільськогосподарське підприємство) звернулося з адміністративним позовом до міжрайонного відділу державної виконавчої служби, у якому просило скасувати постанову у зведеному виконавчому провадженні №52114748 від 1 листопада 2017 року, якою накладено арешт на рахунок підприємства.

Обставини справи №820/5422/17 полягали в тому, що арешт в межах оскаржуваної постанови був накладений на поточний рахунок, з якого здійснюються виплати заробітної плати співробітникам підприємства та обов`язкові платежі до бюджету та позабюджетним фондам.

У справі №820/5422/17 суди першої й апеляційної інстанції задовольнили позов. Верховний Суд постановою від 29 січня 2020 року залишив без задоволення касаційну скаргу відповідача, а рішення судів першої й апеляційної інстанції - без змін, мотивувавши тим, накладений арешт на рахунок, насамперед, порушує права боржника на користування вказаним рахунком, який використовується ним для виплати заробітної плати та сплати обов`язкових платежів до бюджету.

На тлі цього колегія суддів зауважує, що у справі, яка переглядається, та у наведеній скаржником справі є відмінними фактичні обставини, підстави і предмет позову, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального і процесуального права. У справі, яка переглядається, арешт на рахунок боржника не накладався і водночас суди установили, що відповідний рахунок боржника не мав особливого режиму використання. Тому інше вирішення судами попередніх інстанцій спору в цій справі у порівнянні із результатами касаційного перегляду справи №820/5422/17 обумовлено відмінним складом обставин, різним правовим регулюванням та оцінкою доказів.

Щодо іншої справи, на яку послався скаржник (№800/547/17), то вона стосувалася забезпечення позову в господарському спорі, який виник з приводу неналежного виконання відповідачем умов договору поставки.

У вказаній справі суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, вжив заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти в межах суми стягнення, що належали відповідачу і знаходилися (обліковувалися) на банківських рахунках в усіх банківських або інших кредитно-фінансових установах на території України.

Верховний Суд постановою від 10 жовтня 2019 року залишив без задоволення касаційну скаргу відповідача, а рішення судів першої й апеляційної інстанції - без змін, мотивувавши тим, що скаржник не спростував висновків попередніх судових інстанцій про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову у справі №916/1572/19 та не довів порушення судами норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права.

На тлі цього колегія суддів зауважує, що правовідносини у справі шахти «Лісова» та у господарській справі №800/547/17 не є подібними, мають різне правове регулювання, а висновки зроблені за інших фактичних обставин справи.

Зрештою слід зауважити, що скаржник, посилаючись на постанови Верховного Суду 29 січня 2020 року у справі №820/5422/17, від 10 жовтня 2019 року у справі №916/1572/19, побудував свої доводи на основі тези про те, що у його справі суди першої й апеляційної інстанції не врахували обставин стягнення коштів, які передбачалися для виплати заробітної плати.

Однак, як видно з оскаржуваних рішень, у справі шахти «Лісова» суди попередніх інстанцій не оминули увагою указаних обставин. Так, суди встановили, що позивач використовував відповідний рахунок як для виплати заробітної плати працівникам, так і для здійснення господарської діяльності та різних розрахунково-касових операцій. Одночасно з цим, суди констатували відсутність доказів, які б свідчили про те, що кошти й рахунок позивача, з якого було списання, належать до тих, на які закон забороняє звертати стягнення.

Тож указані доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, досліджених судами попередніх інстанцій, що виходить за межі повноважень касаційного суду. Водночас у касаційній скарзі не обґрунтовано підстав для касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

Інші доводи й аргументи скаржника не спростовують висновків судів попередніх інстанцій щодо відсутності протиправної бездіяльності в оскаржуваній поведінці відповідача.

Отже, наведені позивачем доводи не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, тому підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Оскільки касаційний суд перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права і в цій справі відсутні підстави для задоволення скарги, то на стадії касаційного перегляду колегія суддів не бачить доцільності вирішувати заявлене у відзиві на касаційну скаргу клопотання про заміну відповідача у справі.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

За змістом частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин і висновків, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення слід залишити без змін.

З огляду на результат касаційного розгляду розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 3 341 343 349 350 355 356 359 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства «Львіввугілля» в особі відокремленого підрозділу шахта «Лісова» залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2022 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

…………………………………

…………………………………

…………………………………

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

А.Г. Загороднюк,

Судді Верховного Суду