ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 380/14605/22

адміністративне провадження № К/990/6666/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №380/14605/22 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2022 року (головуючий суддя Крутько О.В.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2023 року (суддя-доповідач Онишкевич Т.В., судді - Кухтей Р.В., Судова-Хомюк Р.В.),

УСТАНОВИВ:

І. Обставини справи

1. 19 жовтня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом, у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не врахування «щомісячної додаткової грошової винагороди» та «індексації грошового забезпечення» при обрахунку ОСОБА_1 «грошової допомоги на оздоровлення» передбаченої статтею 10-1 та частиною третьою статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за 2016, 2017 рік;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не врахування «індексації грошового забезпечення» при обрахунку ОСОБА_1 «грошової допомоги на оздоровлення» передбаченої статтею 10-1 та частиною третьою статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за 2018, 2019 рік;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не врахування «індексації грошового забезпечення» при обрахунку ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 «грошової допомоги на оздоровлення» передбаченої статтею 10-1 та частиною третьою статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» з урахуванням «щомісячної додаткової грошової винагороди» та «індексації грошового забезпечення» за 2016, 2017 рік;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 «грошової допомоги на оздоровлення» передбаченої статтею 10-1 та частиною третьою статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» з урахуванням «індексації грошового забезпечення» за 2018, 2019 рік;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з урахуванням «індексації грошового забезпечення» та за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки.

2. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2022 року адміністративний позов залишено без руху.

3. Залишаючи позовну заяву без руху суд указував, що відповідно до частини четвертої статті 161 КАС України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

4. Однак, позивачем не долучено довідку (інформацію) про виплачені суми індексації грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки одноразової допомоги та копії наказу про звільнення.

5. Суд зазначив, що Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин» внесено зміни, зокрема, до статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

6. Приписами частини першої статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

7. Суд установив, що позивач оскаржує бездіяльність відповідача щодо невірного нарахування індексації грошового забезпечення, щомісячної додаткової грошової винагороди, грошової допомоги на оздоровлення у період з 2016 року по 2019 рік.

8. З огляду на те, що з цим позовом позивач звернувся до суду 19 жовтня 2022 року, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду з адміністративним позовом у справі про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, передбачений статтею 233 КЗпП України.

9. Підсумовуючи викладене суд запропонував усунути недоліки позовної заяви шляхом подання до суду доказів, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду із зазначенням підстав його поновлення, а також доказів поважності причин пропуску такого строку.

10. Копію ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2022 року про залишення позовної заяви без руху доставлено до електронного кабінету представника позивача Дзундзи Ю.Р. 25 жовтня 2022 року о 17:44, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, наявною у матеріалах справи (а.с.11).

11. 28 жовтня 2022 року позивачем подано до суду заяву про усунення недоліків, до якої додано: 1) заяву щодо надання доказів; 2) заяву щодо строків звернення до адміністративного суду.

12. Щодо надання доказів позивач зазначив, що відомості щодо нарахованої та виплаченої індексації за весь період проходження служби в розрізі місяців та років знаходяться у відповідача та позивачу не надавались. Указував, що «індексація грошового забезпечення» не могла бути врахована при обрахунку одноразових видів грошового забезпечення, оскільки була виплачена на виконання рішення суду.

13. Повідомив, що відомості щодо нарахованої та виплаченої «щомісячної додаткової грошової винагороди» за весь період проходження служби знаходяться також у відповідача, а також відомості щодо обрахунку «грошової допомоги на оздоровлення», грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та щорічної основної відпустки в розрізі видів грошового забезпечення, які ураховувались при їх обрахунку.

14. З огляду на викладене просив витребувати у відповідача зазначені докази.

15. Щодо строку звернення до суду з цим позовом зазначав, що попередня редакція статті 233 КЗпП України не містила часових обмежень на звернення до суду у справах про виплату усіх сум, що належать працівникові при звільненні. Таким чином, застосування строків давності звернення до суду особи, яка звільнилася перед внесенням змін до КЗпП України порушує принцип незворотності дії нормативно-правового акту в часі та посягає на сутність права на соціальний захист військовослужбовців.

16. Окрім цього, позивач вважав, що якщо застосовувати статтю 233 КЗпП України у новій редакції, то обчислення тримісячного строку звернення до суду слід здійснювати з 20 липня 2022 року - тобто з наступного дня з моменту набрання чинності Закону, яким було змінену частину другу статті 233 КЗпП України, тому тримісячний строк спливає 20 жовтня 2022 року. З огляду на викладене позивач переконував, що строк звернення до суду з цим позовом не пропущено.

17. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2022 року позовну заяву повернуто особі, яка її подала.

18. Суд першої інстанції вирішив, що позивачем не усунуто недоліки позовної заяви в частині необхідності подання до суду довідки (інформації) про виплачені суми індексації грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, одноразової допомоги та копії наказу про звільнення.

19. Щодо строку звернення до суду із цим позовом суд зазначив, що відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (у тому числі вирішення судом питання щодо дотримання строків звернення до суду та відкриття провадження у справі).

20. Суд вважав, що оскільки позивач звернувся з цим позовом після 19 липня 2022 року, тобто після набрання чинності змін, внесених до статті 233 КЗпП України, то таке звернення мало відбутись в межах строку, визначеного новою редакцією цієї статті, а тому фактично строк звернення з цим позовом до суду пропущено.

21. Не погоджуючись із такою ухвалою суду першої інстанції позивачем подано апеляційну скаргу.

22. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2023 року ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви залишено без змін.

23. Суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про те, що позивачем пропущено строк звернення до суду із цим позовом.

24. Щодо необхідності подання до суду доказів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги колегія суддів зазначила, що позивач забезпечений професійною правничою допомогою, а тому збір доказів та виконання вимог процесуального закону не є обтяжливим чи невиконуваним обов`язком. Окрім того, констатував, що доказів відмови відповідача щодо надання необхідних документів позивачем до суду не надано.

ІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї

25. Не погоджуючись із такими судовими рішеннями ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою.

26. Обґрунтовуючи необхідність скасування оскаржуваних судових рішень позивач зазначає, що виконав вимогу суду першої інстанції та усуваючи недоліки позовної заяви подав до суду заяву про витребування доказів та заяву про поновлення строку звернення до суду із позовом.

27. Вважає, що суди попередніх інстанцій помилково застосовують строки звернення до суду передбачені нормами частини другої статті 233 КЗпП України, які набули чинності з 19 липня 2022 року до періоду, коли таких норм взагалі не існувало та діяла інша редакція частини другої статті 233 КЗпП України, згідно якої строки звернення до суду не були обмежені.

28. Зазначає, що звернувся до суду у тримісячний строк з моменту набрання чинності новою редакцією частини другої статті 233 КЗпП України, а тому вважає, що строк звернення до суду ним не пропущено.

29. Окрім викладеного звертає увагу на те, що відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

30. Станом на момент звернення позивача до суду із цим позовом діяв карантин, а тому строк звернення до суду не пропущено.

31. Переконує, що у тексті позовної заяви позивач здійснив виклад обставин, якими обґрунтовує свої вимоги, а також надав до суду наявні у нього докази. Окрім того, у тексті заяви про усунення недоліків зазначив, що відомості щодо нарахованого та виплаченого грошового забезпечення знаходяться у безпосередньому володінні відповідача і позивач не може їх надати, а тому просив витребувати указані докази у відповідача як суб`єкта владних повноважень, у володінні якого такі знаходяться.

32. З огляду на викладене, просить скасувати ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2023 року та направити справу на продовження розгляду до суду першої інстанції.

33. Від Військової частини НОМЕР_1 відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 не надійшло, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції у касаційному порядку.

ІІІ. Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції

34. 24 лютого 2023 року до касаційного суду надійшла скарга ОСОБА_1 .

35. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 лютого 2023 року для розгляду справи №380/14605/22 визначено колегію суддів у складі головуючої - Жука А.В., суддів - Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.

36. Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2023 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2023 року у справі №380/14605/22.

37. Ухвалою Верховного Суду від 17 жовтня 2023 року призначено справу №380/14605/22 до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

IV. Позиція Верховного Суду

38. За приписами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі установлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

39. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, виходить із такого.

Щодо необхідності подання додаткових доказів на обґрунтування позовних вимог

40. Статтею 160 КАС України установлено вимоги до змісту позовної заяви. Так, згідно приписів цієї статті, у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

41. Позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

42. У позовній заяві зазначаються:

1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява;

2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України); реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв`язку, офіційна електронна адреса або адреса електронної пошти;

3) зазначення ціни позову, обґрунтований розрахунок суми, що стягується, - якщо у позовній заяві містяться вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної оскаржуваним рішенням, діями, бездіяльністю суб`єкта владних повноважень;

4) зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів;

5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини;

6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору - у випадку, якщо законом встановлений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору;

7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися;

8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності), зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;

9) у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача;

10) у справах щодо оскарження нормативно-правових актів - відомості про застосування оскаржуваного нормативно-правового акта до позивача або належність позивача до суб`єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт;

11) власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

43. Якщо позовна заява подається представником, то у ній додатково зазначаються відомості, визначені у пункті 2 частини п`ятої цієї статті стосовно представника.

44. У разі пред`явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.

45. У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.

46. За правилами, установленими частиною четвертою статті 161 КАС України, позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

47. Згідно із частинами першою та другою статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

48. Зміст наведених норм дає підстави для висновку, що залишення позовної заяви без руху - це тимчасовий захід, який застосовується судом з метою усунення позивачем недоліків позовної заяви та дотримання порядку її подання. Недоліки можуть стосуватися як позовної заяви (змісту та форми), так і порядку її подання. При цьому, оцінка позовної заяви та констатація недоліків у ній є суб`єктивною.

49. Водночас, беручи до уваги завдання суду забезпечити розгляд і вирішення справи в розумний строк, суд може не залишати позовну заяву без руху, якщо недоліки є неістотними, і можуть бути усунуті в процесі підготовки справи до судового розгляду.

50. Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо останній не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

51. Виходячи з викладеного, підставою для повернення позивачу поданої ним позовної заяви на підставі частини четвертої статті 169 КАС України, є наявність одночасної сукупності наступних умов: 1) позовна заява була залишена ухвалою суду без руху із визначенням її конкретних недоліків відповідно до вимог статей 160 161 КАС України; 2) позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, установлений судом.

52. Залишаючи позовну заяву без руху суд першої інстанції зазначав, що позивачем не надано довідки (інформації) про виплачені суми індексації грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки одноразової допомоги та копії наказу про звільнення.

53. Позивач, подаючи заяву про усунення недоліки зазначав, що відомості щодо нарахованої та виплаченої індексації за весь період проходження служби в розрізі місяців та років знаходяться у відповідача та позивачу не надавались. Указував, що «індексація грошового забезпечення» не могла бути врахована при обрахунку одноразових видів грошового забезпечення, оскільки була виплачена на виконання рішення суду.

54. Повідомив, що відомості щодо нарахованої та виплаченої «щомісячної додаткової грошової винагороди» за весь період проходження служби знаходяться також у відповідача, а також відомості щодо обрахунку «грошової допомоги на оздоровлення», грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та щорічної основної відпустки в розрізі видів грошового забезпечення, які враховувались при їх обрахунку.

55. З огляду на викладене просив витребувати у відповідача зазначені докази.

56. Однак, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, вирішив, що позивач вправі самостійно звернутись до відповідача за отриманням копій зазначених документів (за відсутності їх у позивача), а у разі відмови у такому клопотанні надати відповідні докази суду та клопотати про витребування доказу.

57. Суд урахував, що позивач забезпечений професійною правничою допомогою, а тому вважав, що збір доказів та виконання вимог процесуального закону не є обтяжливим чи невиконуваним обов`язком.

58. У тексті касаційної скарги позивач переконує, що у тексті позовної заяви здійснив виклад обставин, якими обґрунтовує свої вимоги, а також надав до суду усі наявні у нього докази. Окрім того, у тексті заяви про усунення недоліків зазначив, що відомості щодо нарахованого та виплаченого грошового забезпечення знаходяться у безпосередньому володінні відповідача і позивач не може їх надати, а тому просив витребувати указані докази у відповідача як суб`єкта владних повноважень, у володінні якого такі знаходяться, а тому вважає, що недоліки позовної заяви у цій частині ним усунуто.

59. Верховний Суд погоджується із такими доводами скаржника та констатує, що судами попередніх інстанцій не ураховано приписи частин першої та четвертої статті 9 КАС України, відповідно до яких розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

60. Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

61. Відповідно до частини першої статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 78 цього Кодексу.

62. Приписами частини другої статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

63. Частинами четвертою та п`ятою статті 77 КАС України передбачено, що докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

64. Приписами частини першої статті 80 КАС України установлено, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 79 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском установленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

65. Згідно з частиною третьою статті 80 КАС України про витребування доказів з власної ініціативи або за клопотанням учасника справи, суд постановляє ухвалу.

66. З урахуванням зазначеного, а також з метою з`ясування усіх обставин у справі, суд може витребувати докази, які мають значення для справи. При цьому суд повинен указувати, які саме докази необхідно надати.

67. Під час вирішення питання про відкриття провадження у справі суд обмежений процесуальними можливостями з`ясувати, чи дійсно у позивача відсутні докази чи має місце зловживання процесуальними правами.

68. При цьому, позивач при зверненні до суду самостійно визначає обсяг доказів, які потрібно долучити до позовної заяви і якими підтверджуються позовні вимоги. Не долучення до позовної заяви окремих доказів не може бути перешкодою у судовому захисті.

69. Таким чином, перекладання обов`язку, на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі щодо надання доказів на позивача є необґрунтованим.

70. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18 травня 2023 року у справі №120/8759/22.

71. Ураховуючи викладене Суд дійшов висновку про те, що підстави для залишення позовної заяви без руху через ненадання позивачем до суду документів, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги, відсутні, а тому повернення позовної заяви внаслідок невиконання вимог такої ухвали [про залишення позовної заяви без руху] є проявом надмірного формалізму.

72. Колегія суддів зазначає, що на стадії прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі суд позбавлений можливості надати оцінку тим чи іншим доказам, з`ясувати їх достатність для вирішення справи, їх належність та допустимість, а тому повернення позовної заяви з підстав ненадання тих чи інших доказів не можна визнати обґрунтованим.

Щодо строку звернення до суду із цим позовом

73. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

74. Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

75. Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

76. Частиною п`ятою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

77. Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин») у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

78. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

79. Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

80. Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 з 27 лютого 2020 року. При цьому, позивач оскаржує бездіяльність відповідача щодо неправильного нарахування щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації грошового забезпечення при обрахунку грошової допомоги на оздоровлення, неврахування індексації грошового забезпечення при обрахунку грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та щорічної основної відпустки у період з 2016 року по 2019 рік.

81. Водночас, з цим позовом ОСОБА_1 звернувся до суду лише 19 жовтня 2022 року.

82. З огляду на викладене суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що оскільки позивач звернувся з цим позовом до суду після 19 липня 2022 року, тобто після набрання чинності змін, внесених до статті 233 КЗпП України, то аргументи представника позивача про те, що вимоги Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» щодо строку звернення до суду не застосовуються до ОСОБА_1 є помилковими.

83. Верховний Суд не погоджується із такими висновками судів попередніх інстанцій та зазначає наступне.

84. Так, на момент звільнення позивача з військової служби та виключення його зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (27 лютого 2020 року) частина другої статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.

85. Однак, судами попередніх інстанцій помилково застосовано редакцію частини другої статті 233 КЗпП України, чинну на момент звернення до суду із позовом.

86. Суд звертає увагу на те, що відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

87. Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 року №383 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року №338 і постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236» дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 червня 2023 року.

88. Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

89. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду є помилковими, оскільки його право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком, а ураховуючи, що станом на час звернення позивача до суду діяв карантин, установлений Кабінетом Міністрів України, то строк визначений частиною другою статті 233 КЗпП України у редакції, чинній з 19 липня 2022 року, не підлягав застосуванню, так як такий продовжено на строк дії карантину, який діяв до 30 червня 2023 року.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22 та від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21.

90. З огляду на викладене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов передчасних висновків про наявність підстав для залишення позовної заяви без руху, та відповідно про наявність підстав для повернення позовної заяви.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

91. Відповідно до частин 1 - 4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

92. Відповідно до частини 1 статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

93. Ураховуючи викладене, перевіривши за матеріалами адміністративної справи доводи та вимоги касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права і постановлено ухвалу, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, а тому касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

V. Висновок щодо розподілу судових витрат

94. З огляду на результат касаційного розгляду, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 341 345 353 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

2. Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2023 року - скасувати, а справу №380/14605/22 направити до Львівського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

..................................

..................................

..................................

А.В. Жук

Н.М. Мартинюк

Ж.М. Мельник-Томенко

Судді Верховного Суду