ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 січня 2025 року
м. Київ
справа № 380/15041/22
адміністративні провадження № К/990/9226/24, №К/990/10657/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
cудді-доповідача - Радишевської О.Р.,
суддів - Мацедонської В.Е., Смоковича М.І.
розглянув як суд касаційної інстанції у порядку письмового провадження адміністративну справу № 380/15041/22
за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито,
за касаційними скаргами ОСОБА_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09.01.2023, ухвалене у складі судді Братичак У.В., і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2024, ухвалену у складі: судді-доповідача Гінди О.М., суддів Гудима Л.Я., Ніколіна В.В.,
УСТАНОВИВ:
І. Суть спору
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач) з вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при виключенні зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, - період з 15.07.2019 по 28.09.2022, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 №100;
- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при виключенні зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, - період з 15.07.2019 по 28.09.2022, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 №100.
2. На обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідач при звільненні не виплатив йому індексації грошового забезпечення, що є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), та стягнення з нього середнього заробітку за увесь час затримки розрахунку.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
3. ОСОБА_1 проходив військову службу в Управлінні військових сполучень на Львівській залізниці, що знаходилося на фінансовому забезпеченні ІНФОРМАЦІЯ_3 .
4. Наказом Управління військових сполучень на Львівській залізниці від 14.07.2019 №54 ОСОБА_1 , помічника начальника технічного відділу Управління військових сполучень на Львівській залізниці, призначеного наказом начальника Головного управління персоналу - заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 25.04.2019 №111 на посаду офіцера організаційно-планового відділу Центрального управління військових сполучень ІНФОРМАЦІЯ_4 , виключено зі списків особового складу та знято з усіх видів грошового забезпечення.
5. На день виключення позивача зі списків особового складу у зв`язку зі звільненням з військової служби, з позивачем не був проведений розрахунок в частині виплати індексації грошового забезпечення.
6. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28.05.2021 у справі № 380/8732/20 зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_5 нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 14.07.2019 та виплатити таку з урахуванням виплачених сум.
7. 22.07.2021 відповідачем виплачено позивачеві 6 333,96 індексації грошового забезпечення.
8. Не погоджуючись із розміром виплаченої індексації, позивач звернувся до суду з новим позовом.
9. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14.12.2021 у справі № 380/14473/21, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.05.2022 у справі № 380/14473/21:
- зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця);
- зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 14.07.2019 із урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
10. 29.09.2022 відповідач виплатив позивачу 124 820,47 грн індексації грошового забезпечення.
11. Посилаючись на те, що відповідач не виплатив йому в день звільнення всі суми, на які він мав право (індексацію грошового забезпечення), позивач звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за увесь період затримки.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
12. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09.01.2023 позов задоволено частково: стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_6 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 82 755,84 грн за період з 15.07.2019 по 15.01.2020; у задоволенні інших вимог відмовлено.
13. Суд першої інстанції зазначив, що після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме: виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
14. Суд першої інстанції встановив, що позивач звільнився зі служби 14.07.2019, водночас остаточний розрахунок з позивачем при звільненні відповідач провів 29.09.2022.
15. Обчислюючи розмір середньої заробітної плати, суд першої інстанції зазначив, що 19.07.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX, яким 117 КЗпП України було змінено й встановлено, що компенсація за несвоєчасний розрахунок виплачується за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
16. З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за шість місяців затримки розрахунку - 82 755,84 грн за період з 15.07.2019 по 15.01.2020.
17. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2024 рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09.01.2023 скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково: стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні в сумі 8 275,58 грн, без урахування обов`язкових податків та зборів. У задоволені решти позовних вимог відмовлено.
18. Суд апеляційної інстанції також дійшов висновку, що періодом затримки розрахунку, за яких підлягає нарахуванню середній заробіток в порядку, встановленому статтею 117 КЗпП України, є період з 15.07.2019 по 15.01.2020 або 184 днів.
19. Водночас суд апеляційної інстанції вважав, що під час обчислення середнього заробітку підлягав застосуванню принцип пропорційності. Як зазначив суд апеляційної інстанції, суд першої інстанції не врахував розміру недоплаченої суми, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком позивача, а також його тривалу пасивну поведінку, адже з позовом до суду про стягнення сум індексації позивач звернувся через 2 роки після звільнення з військової служби.
20. Посилаючись на ці та інші критерії, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з відповідача належить стягнути 8 275,58 грн, що буде достатнім для захисту порушених прав позивача в умовах, що склалися в цій справі.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
21. 08.03.2024 від ІНФОРМАЦІЯ_6 до Суду надійшла касаційна скарга, у якій він просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09.01.2023 і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду 20.02.2024, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
22. Ухвалою Верховного Суду від 08.05.2024 відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
23. За доводами відповідача, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суди попередніх інстанцій застосували статтю 117 КЗпП України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 04.12.2019 у справі № 825/742/16 та від 28.11.2022 у справі № 380/693/20.
24. Як зазначає відповідач, у цих постановах Верховний Суд виклав правову позицію, суть якої полягає в тому, що відповідальність, передбачена частиною другою статті 117 КЗпП України, застосовується у випадку, якщо працівник звернувся до суду чи іншого компетентного органу за вирішенням трудового спору щодо несвоєчасно виплачених сум безпосередньо після звільнення, або принаймні у достатньо стислі строки.
25. Посилаючись на вказані висновки, відповідач зауважує, що позивач за вирішенням спору щодо несвоєчасної виплати індексації в розумні строки не звертався, а тому й не має права вимагати виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку.
26. 19.03.2024 до Суду надійшла касаційна скарга позивача, у якій він просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду 20.02.2024 та направити справу на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.
27. Ухвалою Верховного Суду від 22.03.2024 відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
28. За доводами позивача, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд апеляційної інстанції застосував статтю 117 КЗпП України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 29.01.2024 у справі №560/9586/22; від 28.06.2023 у справі №560/11489/22; від 15.02.2024 у справі №420/11416/23; від 22.02.2024 у справі №560/831/23; від 29.02.2024 у справі №460/42448/22; від 14.03.2024 у справі №560/6960/23.
29. Так, позивач зазначає, що правовідносини в цій справі мають триваючий характер (з дня звільнення - 14.07.2019 по день розрахунку - 29.09.2022), водночас суд апеляційної інстанції застосував до них положення статті 117 КЗпП України, у редакції, зі змінами, що вносилися Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, які набрали чинності лише 19.07.2022. Застосовуючи нову редакцію статті 117 КЗпП України, яка обмежувала виплату середнього заробітку шістьма місяцями, суд апеляційної інстанції також послався на висновки Верховного Суду щодо необхідності зменшення розміру відшкодування з урахуванням принципу пропорційності, які стосувалися застосування попередньої редакції статті 117 КЗпП України.
30. За доводами позивача, у постановах Верховного Суду, неведених ним як підстава для відкриття касаційного провадження, викладено правову позицію, відповідно до якої період, за який підлягає стягненню середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку, необхідно поділяти на дві частини: до 19.07.2022 і після цієї дати.
31. Період до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, яка не передбачала обмежень періоду, за який міг нараховуватися середній заробіток. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, може застосовуватися принцип співмірності.
32. Період після 19.07.2022 регулюється новою редакцією статті 117 КЗпП України і висновки Верховного Суду, які стосуються стягнення відшкодування з урахуванням принципу пропорційності, до цього періоду не застосовуються.
33. Позивач зазначає, що наведеним висновкам Верховного Суду рішення суду апеляційної інстанції не відповідає, адже суд апеляційної інстанції одночасно обмежив стягнення на підставі нової редакції статті 117 КЗпП України і застосував принцип пропорційності, порівнявши суму середнього заробітку з відповідними критеріями, зокрема сумою своєчасно невиплачених коштів.
V. Джерела права та акти їхнього застосування
34. Статтею 47 КЗпП України (у редакції, чинній на момент звільнення позивача) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
35. За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
36. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
37. За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
38. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
39. Відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
40. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
41. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
42. «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
43. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
44. Відповідно до статті 233 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
45. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
VI. Позиція Верховного Суду
46. Спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу права позивача на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Особливістю спірних правовідносин є те, що впродовж періоду, за який позивачеві належить виплатити середній заробіток, до статті 117 КЗпП України, яка регулює загальні умови нарахування середнього заробітку, було внесено зміни.
47. Так, статтею 117 КЗпП України у редакції, чинній на момент звільнення позивача (14.07.2019), було передбачено, що середній заробіток, як вид відповідальності роботодавця за несвоєчасний розрахунок, виплачується за весь період затримки розрахунку.
48. Законом №2352-ІХ текст статті 117 КЗпП України викладено в новій редакції, відповідно до якої середній заробіток виплачується по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
49. Указана редакція статті 117 КЗпП України набрала чинності з 19.07.2022.
50. Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що до спірних правовідносин стаття 117 КЗпП України має застосовуватися у редакції Закону №2352-ІХ, у зв`язку з чим обчислили середній заробіток за період з 15.07.2019 по 15.01.2020. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, також уважав, що сума середнього заробітку позивача підлягає пропорційному зменшенню відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 11.08.2021 у справі №821/2093/16.
51. Суд зазначає, що Верховний Суд уже вирішував питання застосування 117 КЗпП України до подібних триваючих правовідносин.
52. Після відкриття провадження у справі Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, у якій зазначив, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX - 19.07.2022 положення статті 117 КЗпП України, у попередній редакції Закону № 3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 КЗпП України. Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 3248-IV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX.
53. Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 КЗпП України (у попередній редакції № 3248-IV, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 КЗпП України (у новій редакції Закону № 2352-IX, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями).
54. Окремо Верховний Суд у вказаній постанові розглянув можливість розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц (щодо пропорційного зменшення середнього заробітку), на правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX.
55. Верховний Суд зазначив, що у зв`язку з набранням чинності Законом № 2352-IX, яким статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції, з 19.07.2022 стаття 117 КЗпП України, у редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV, втратила чинність. Отже, розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на статтю 117 КЗпП України в новій редакцій, яка регулює правовідносини, які виникли / тривають після 19.07.2022 є неможливим.
56. Верховний Суд також звернув увагу на те, що аналіз змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц дає підстави для висновку, що критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника, які викладено у цій постанові, побудовані саме з урахуванням того, що стаття 117 КЗпП України в редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні. Такі критерії визначено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, і з метою уникнення недобросовісності як роботодавця, так і працівника у таких правовідносинах. Необхідність такої позиції була зумовлена недосконалістю нормативно-правового регулювання у питанні дотримання принципу співмірності в умовах необмеженості строку, за який такі суми підлягали стягненню.
57. Водночас із прийняттям Закону № 2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативно-правовому рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності.
58. З прийняттям указаного закону усунуто і такий чинник, який зумовлював можливість недобросовісної поведінки працівника, як необмеженість строку звернення до суду з позовом про стягнення невиплаченого заробітку, а саме шляхом внесення змін до статті 233 КЗпП України, якою строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмежено трьома місяцями.
59. У зв`язку з обмеженням законодавцем строку звернення до суду у таких спорах та можливістю отримання середнього заробітку шістьма місяцями, Верховний Суд дійшов висновку, що застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX, не є можливим.
60. Аналогічним чином положення статті 117 КЗпП України були застосовані в постановах Верховного Суду від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 22.02.2024 у справі №560/831/23, від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 14.03.2024 у справі №560/6960/23, на які позивач посилався як на підставу для відкриття касаційного провадження.
61. Повертаючись до обставин цієї справи, Суд зазначає, що позивача було звільнено з військової служби 14.07.2019. Повний та остаточний розрахунок із позивачем було проведено 29.09.2022.
62. Отож період затримки розрахунку у цій справі охоплюється періодом з 15.07.2019 (наступний після звільнення день) по 29.09.2022, а тому такий умовно необхідно поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом № 2352-ІХ (19.07.2022) і після цього.
63. Середній заробіток за період з 15.07.2019 по 18.07.2022 обчислюється із застосуванням норми статті 117 КЗпП України в редакції Закону від 20.12.2005 №3248-IV та із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц щодо можливості зменшення розміру середнього заробітку.
64. Середній заробіток за період за період з 19.07.2022 по 29.09.2022 обчислюється із застосуванням статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, яка обмежує виплату середнього заробітку 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
65. Проведений судами попередніх інстанцій розрахунок середнього заробітку зазначеним правилам не відповідає.
66. Отже, доводи касаційної скарги позивача, які були підставою для відкриття касаційного провадження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень у цій справі.
67. Щодо доводів касаційної скарги відповідача, у якій він посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №825/742/16, і яка була процитована у постанові від 28.11.2022 у справі №380/693/20, Суд зазначає таке.
68. У вказаних справах Верховний Суд зазначив, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника. Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду. Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки. Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні.
69. Суд зазначає, що питання про застосування приписів статті 117 КЗпП України у вимірі правовідносин, подібних до тих, які розглядаються в цій справі, не завжди мало однакову правову оцінку суду касаційної інстанції. Водночас треба зазначити, що після постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, яку ухвалено в часі пізніше, ніж постанову від 04.12.2019 у справі №825/742/16, викладена в ній позиція (зокрема щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення) не піддавалася зміні (відступу).
70. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду, з-поміж іншого, зазначила, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
71. Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
72. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
73. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
74. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
75. З метою забезпечення єдності судової практики у цій категорії спорів Суд також має дотримуватися правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, як таку, що ухвалена пізніше і якою змінені підходи до застосування приписів статей 116 117 КЗпП України. На такому підході наголосила Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, в якій зазначено, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
76. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 25.04.2024 у справі № 460/49364/22.
77. Суд зазначає, що як на момент звільнення позивача зі служби (14.07.2019), так і на час звернення до суду у справах № 380/8732/20 і № 380/14473/21, жодною нормою права не було обмежено строк, коли особа після виплати належних їй при звільненні сум може звернутися до роботодавця або безпосередньо до суду щодо незгоди з їх розміром, що, водночас, у подальшому вплине на її право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
78. Сталою та послідовною є практика Верховного Суду про наявність підстав при вирішенні спору про стягнення невиплаченої у строки, встановлені статтею 116 КЗпП України, належної працівнику заробітної плати (її частини), одночасно вирішувати питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, вимоги щодо якого є похідними від вимог про стягнення невиплаченої (не своєчасно виплаченої) працівнику заробітної плати (її частини) при звільненні (до прикладу постанови Верховного Суду від 11.08.2021 у справі № 640/9375/20, від 09.02.2023 у справі № 620/2338/20 та інші).
79. Отже, висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 04.12.2019 у справі №825/742/16, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин як такі, що суперечать позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, що ухвалена пізніше, і якою змінені підходи до застосування положень статей 116 117 КЗпП України.
80. Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
81. Згідно з частиною четвертою статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
82. У цій справі суди попередніх інстанцій застосували статтю 117 КЗпП України у спосіб, що не відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22.
83. З урахуванням викладеного, Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням вимог процесуального права, що є підставою для їхнього скасування з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
84. Під час нового розгляду справи необхідно взяти до уваги викладене в мотивувальній частині цієї постанови та установити наведені в ній обставини, які входять до предмету доказування.
VII. Судові витрати
85. Ураховуючи результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.
86. Керуючись статтями 3 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
87. Касаційні скарги ОСОБА_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 задовольнити частково.
88. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09.01.2023 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2024 у справі № 380/15041/22 скасувати.
89. Справу № 380/15041/22 направити на новий судовий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.
90. Судові витрати не розподіляються.
91. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
92. Постанову ухвалено з окремою думкою.
Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська
Судді: В.Е. Мацедонська
М.І. Смокович