ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2025 року

м. Київ

справа № 380/1656/25

адміністративне провадження № К/990/20589/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білоуса О.В.,

суддів - Блажівської Н.Є., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року (головуючий суддя Кисильова О.Ю.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року (головуючий суддя Матковська З.М., судді - Гінда О.М., Ніколін В.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області, Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових вимог,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (далі - ГУ ДПС у Львівській області) та Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДПС у Дніпропетровській області) про визнання протиправними дій ГУ ДПС у Дніпропетровській області, яким на підставі податкових повідомлень рішень ГУ ДПС у Львівській області (іншого податкового органу) сформовано податкові вимоги від 6 червня 2022 року №0011601-1309-0409 та від 28 липня 2023 року №0014026-1311-0436.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року, у відкритті провадження в адміністративній справі №380/1656/25 відмовлено на підставі пункту 2 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відмовляючи у відкритті провадження у цій справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки існують судові рішення, що набрали законної сили, з того самого предмету спору і між тими самими сторонами, то наявні підстави для відмови у відкритті провадження відповідно до пункту 2 частини першої статті 170 КАС України.

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій з підстав викладених у скарзі, а cправу направити до суду першої інстанції для розгляду по суті.

Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року. Витребувано з Львівського окружного адміністративного суду справу.

В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ГУ ДПС у Дніпропетровській області, ГУ ДПС у Львівській області, Покровської міської ради Дніпропетровської області про визнання протиправними та скасування податкових вимог, скасування рішень Покровської міської ради Дніпропетровської області «Про встановлення ставок податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки», які відповідно до висновку Державної регуляторної служби України, як регуляторні акти прийняті з порушенням вимог Закону України «Про державну регуляторну політику у сфері господарської діяльності» та частини другої статті 19 Конституції України.

У позовній заяві ОСОБА_1 просив: 1) витребувати у ГУ ДПС України у Дніпропетровській області відповідні податкові повідомлення-рішення: від 26 липня 2019 року, від 29 травня 2020 року, від 8 червня 2021 року, від 31 грудня 2021 року, від 26 жовтня 2021 року, від 7 липня 2022 року, від 6 вересня 2022 року, від 2 травня 2023 року, обґрунтовуючи тим, що позивач не отримував жодного податкового повідомлення-рішення, і йому відомі тільки їх номери;

2) визнати протиправними та скасувати відповідні податкові повідомлення- рішення від 26 липня 2019 року, від 29 травня 2020 року, від 8 червня 2021 року, від 31 грудня 2021 року, від 26 жовтня 2021 року, від 7 липня 2022 року, від 6 вересня 2022 року, від 2 травня 2023 року, сформовані ГУ ДПС у Дніпропетровській області, ГУ ДПС у Львівській області, які постановлені всупереч діючому законодавству та Конституції України;

3) визнати протиправними дії ГУ ДПС у Дніпропетровській області, якою на підставі податкових повідомлень рішень ГУ ДПС у Львівській області (іншого податкового органу - ГУ ДПС у Львівській області) сформовано податкові вимоги від 28 липня 2023 року №0014026-1311-0436 та від 6 червня 2022 року №0011601- 1309-0409;

4) визнати нікчемними з моменту їх постановлення наступні рішення Покровської міської ради Дніпропетровської області «Про встановлення податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки», як такі що постановлені з порушенням статті 34 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» частини другої статті 19 Конституції України, а саме: №2 від 13 січня 2017 року, №3 від 13 січня 2017 року, №17 від 22 грудня 2017 року, №18 від 22 грудня 2017 року, №7 від 2 червня 2018 року, №12 від 29 березня 2019 року, №3 від 30 червня 2021 року;

5) зобов`язати ГУ ДПС у Дніпропетровській області, ГУ ДПС у Львівській області внести зміни в облікову картку платника ОСОБА_1 зі сплати податку на нерухоме майно відмінне від земельного податку.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 27 січня 2025 року позовні вимоги роз`єднано в окремі самостійні провадження.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року у справі №380/1656/25 відмовлено у відкритті провадження у цій справі. Підставою для відмови у відкритті провадження у справі зазначено що: позовні вимоги у справі №380/1656/25 тотожні позовним вимогам у справах №380/15916/25, №380/20557/23 стосуються одного і того самого предмету спору, тобто податкових вимог від 28 липня 2023 року №0014026-1311-0436 та від 6 червня 2022 року №0011601-1309-0409. Податкова вимога від 6 червня 2022 року №0011601-1309-0409 визнана протиправною та скасована судовим рішенням яке набрало силу закону у справі №380/15916/22. Податкова вимога від 28 липня 2023 року №0014026-1311-0436 визнана протиправною та скасована судовим рішенням яке набрало силу закону у справі №380/20557/23.

Позивач вказує на те, що листом №200/ЗПІ/13-01-24-11 від 17 листопада 2023 року ГУ ДПС у Львівській області повідомила його про те, що скасування у судовому порядку (справа №380/15916/22) податкової вимоги не є підставою для внесення змін в інтегровану картку платника (далі - ІКП), оскільки податкові повідомлення-рішення на підставі яких була сформована податкова вимога не скасовані. Підстави для коригування ІКП відсутні.

Повторно листом №58/ЗПІ/13-01-24-11 від 6 березня 2024 року ГУ ДПС у Львівській області повідомила ОСОБА_1 про те, що скасування у судовому порядку (справа №380/15916/22) податкової вимоги не являється підставою для внесення змін в ІКП, оскільки податкові повідомлення-рішення на підставі яких була сформована податкова вимога не скасовані. Підстави для коригування ІКП відсутні.

Листом №92/ЗПІ/04-36-19-03-25 від 20 березня 2024 року ГУ ДПС у Дніпропетровській області повідомила ОСОБА_1 про те, що постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду у справі №380/20557/23 не ухвалено рішення про скасування податкових повідомлень-рішень. Підстави для коригування ІКП відсутні.

Повторно листом №97/ЗПІ/04-36-24-18-15 від 26 березня 2024 року ГУ ДПС у Дніпропетровській області повідомила позивача про те, що «нормативно-правовий акт, на підставі якого платник податків після визнання у судовому порядку податкової вимоги протиправною, зобов`язаний скасувати податкові повідомлення-рішення на підставі яких була сформована та скасована податкова вимога - відсутній.

У зв`язку з тим, що ГУ ДПС у Дніпропетровській області та ГУ ДПС у Львівській області відмовились на виконання рішень суду, які набрали законної сили у справах №380/15916/22, №380/20557/23 внести зміни в ІКП ОСОБА_1 та скасувати податкові повідомлення рішення на підставі яких такі були сформовані, скаржник був вимушений повторно звернутися з позовом до суду щодо скасування податкових повідомлень-рішень, які ніколи не направлялись на його податкову адресу та про наявність яких йому нічого не було відомо.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі №380/1656/25 суд фактично перешкодив йому у доступі до правосуддя з підстав не передбачених законом чим порушив вимоги статей 22 55 64 Конституції України.

З урахуванням наведеного просить рішення суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Також у касаційній скарзі зазначає, що ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду було відкрито провадження у цій справі та справу призначено до розгляду на 8 квітня 2025 року.

7 квітня 2025 року ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду у справі №380/1656/25 задоволено клопотання ОСОБА_1 про проведення судового засідання 8 квітня 2025 року в режимі відеоконференції з застосуванням власних технічних засобів.

Але з вини суду, та умисних дій колегії суддів апеляційної інстанції судове засідання 8 квітня 2025 року в режимі відеоконференції не відбулося за участю позивача та його представників В.Реймера, А.Гузової.

Для з`ясування причин з яких судове засідання 8 квітня 2025 року не відбулося в режимі відеоконференції ОСОБА_1 14 квітня 2025 року втретє звернувся до суду апеляційної інстанції з клопотанням про проведення судового засідання у справі №380/1656/25 в режимі відеоконференції.

Водночас ухвалою від 15 квітня 2025 року колегією суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду умисно було постановлено ухвалу про відмову у проведенні судового засідання в режимі відеоконференції.

Позивач звертає увагу Верховного Суду на той факт, що колегією суддів апеляційної інстанції, що 7 квітня 2025 року клопотання позивача про участь у судовому засідання 8 квітня 2025 року в режимі відеоконференції задоволено, а 14 квітня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про проведення судового засідання 15 квітня 2025 року в режимі відеоконференції.

Наведені обставини, на думку позивача, є належними і допустимими доказами у справі №380/1656/25 щодо умисного створення йому перешкод у доступі до правосуддя.

Враховуючи наведене, ОСОБА_1 був позбавлений права надати пояснення у судовому засіданні та роз`яснити колегії суддів апеляційної інстанції різницю між податковою вимогою від 6 червня 2022 року №0011601-1309-0409 на суму 17399,42 грн, податковою вимогою від 28 липня 2023 року №0014026-1311-0436 на суму 91862,82 грн та податковими повідомленнями рішеннями які оскаржувались у справі №380/1656/25.

В матеріалах справи також відсутні будь які докази повідомлення А.Гузової про дату і час судового засідання у справі №380/1656/25 призначене на 15 червня 2025 року на 13.00 годину. Крім того, у матеріалах справи відсутні повістки, якими позивач та його представники були повідомлені про судове засідання призначене на 5 квітня 2025 року на 13.00 годину.

Позивач вважає, що ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню у зв`язку з не правильним застосування норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконних рішень, які перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Справа №380/1656/25 надійшла до Верховного Суду 12 червня 2025 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статті 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Cтаттею 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

За приписами частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Згідно з частиною першою статті 160 КАС України, у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Пунктом 2 частини першої статті 170 КАС України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження у справі.

Ця підстава кореспондується з принципом "res judicata" (юридичної (правової) визначеності), у відповідності з яким, зокрема, якщо справу уже вирішено судом, вдруге заявляти тотожний адміністративний позов не можна.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на необхідність дотримання на рівні національного судочинства принципу ''res judicata'', наголошуючи, що жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного та обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи й постановлення нового рішення.

Відмова у відкритті провадження у справі можлива за умови, що рішення, яке набрало законної сили, ухвалено за результатами розгляду тотожного позову тому, що поданий до суду, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів.

Позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Підстава позову - це ті обставини і норми права, які дозволяють особі звернутися до суду, а предмет позову - це матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, стосовно яких він просить ухвалити судове рішення.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду в тотожній справі, що набрало законної сили, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Після набрання рішенням законної сили сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги й з тих же підстав.

Отже, достатньою та необхідною правовою підставою для відмови у відкритті провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 170 КАС України є одночасна сукупність таких умов: тотожність спору (підстави, предмет позову та сторони співпадають); наявність постанови чи ухвали, якими завершено розгляд справи; набрання судовим рішенням в іншій справі законної сили.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 31 травня 2021 року у справі №340/197/19.

Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно із відомостями з автоматизованої системи документообігу суду у провадженні Львівського окружного адміністративного суду перебувала справа №380/20557/23 за позовом ОСОБА_1 до ГУ ДПС у Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ГУ ДПС у Львівській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги від 28 липня 2023 року №0014026-1311-0436.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року у справі №380/20557/23 позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано податкову вимогу ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 28 липня 2023 року №0014026-1311-0436. У задоволенні іншої вимоги про стягнення з держави Україна в особі ГУ ДПС України у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 шкоди у сумі 400000 грн відмовлено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2024 року у справі №380/20557/23 рішення суду першої інстанції від 29 вересня 2023 року скасовано в частині відмови у задоволенні позову про стягнення на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у сумі 4000000 та в цій частині прийнято постанову, якою позов задоволено. Стягнуто з ГУ ДПС у Дніпропетровській області на користь позивача моральну шкоду у сумі 4000 грн. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Також у провадженні Львівського окружного адміністративного суду перебувала справа №380/15916/22 за позовом ОСОБА_1 до ГУ ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги від червня 2022 року №0011601-1309-0409, а також про визнання протиправним та скасування рішення Покровської міської ради Дніпропетровської області №12 від 29 березня 2019 року «Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки».

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Покровської міської ради Дніпропетровської області №12 від 29 березня 2019 року «Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» повернуто позивачу.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2023 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2023 року у справі №380/15916/22 рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано податкову вимогу ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 6 червня 2022 року №0011601-1309-0409.

Здійснюючи оцінку підставам позову, що можуть підтвердити тотожність справ №380/15916/22, №380/20557/23 та №380/1656/25 суди виходили із такого.

У справах №380/15916/22, №380/20557/23 та №380/1656/25 позивач ОСОБА_1 звернувся із позовом до ГУ ДПС у Дніпропетровській області.

Предметом оскарження у цих справах є правомірність прийняття податкових вимог від 6 червня 2022 року №0011601-1309-0409 та від 28 липня 2023 року №0014026-1311-0436.

ОСОБА_1 у прохальній частині позову у справі №380/1656/25 просить визнати протиправними дії ГУ ДПС у Дніпропетровській області, яким на підставі податкових повідомлень рішень ГУ ДПС у Львівській області (іншого податкового органу) сформовано податкові вимоги від 6 червня 2022 року №0011601-1309-0409 та від 28 липня 2023 року №0014026-1311-0436.

Проте підстави позову зазначає аналогічні підставам, які зазначені у справах №380/15916/22, №380/20557/23, а саме вказує на неправомірність прийняття оскаржуваних податкових вимог, посилаючись на те, що контролюючий орган не надав доказів належного вручення позивачу податкових повідомлень-рішень, які наведені у розрахунках заборгованості позивача до податкових вимог: від 6 червня 2022 року №0011601-1309-0409 на суму 17399,42 грн та від 28 липня 2023 року №0014026-1311-0436 на суму 91862,82 грн, якими визначені грошові зобов`язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Отже, судами попередніх інстанцій встановлено та з матеріалів справи вбачається, що у справах №380/15916/22, №380/20557/23 та №380/1656/25 наявний тотожній характер спірних правовідносин, суб`єктний склад учасників відносин, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) не змінювався; об`єкт і предмет правового регулювання ідентичні, матеріально-правове регулювання спірних правовідносин на час виникнення спірних правовідносин та умови застосування правових норм (зокрема, щодо часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин) однакові (тотожність сторін, предмета і підстав позову у справах №380/15916/22, №380/20557/23 та №380/1656/25 підтверджується, зокрема, позовною заявою та рішеннями судів у цих справах). Відмінність полягає лише в тому, що в цій справі позивач перефразував позовні вимоги, вказавши на протиправність дій ГУ ДПС у Дніпропетровській області щодо формування податкових вимог від 6 червня 2022 року №0011601-1309-0409 та від 28 липня 2023 року №0014026-1311-0436.

Інше формулювання ОСОБА_1 обґрунтування тих самих позовних вимог не змінює їх правової природи, предмет та підстави в цілому, що свідчить про те, що фактично позивач у межах цієї справи просить суд повторно переглянути питання щодо правомірності прийняття податкових вимог від 6 червня 2022 року №0011601-1309-0409 та від 28 липня 2023 року №0014026-1311-0436.

Щодо посилання у касаційній скарзі позивача на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального законодавства, то колегією суддів касаційної інстанції встановлено наступне.

Позивачем у лютому 2025 року до суду апеляційної інстанції подано апеляційну скаргу на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 заявлено клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції із застосуванням власних технічних засобів з використанням програмного забезпечення «EasyCon».

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року відкрито апеляційне провадження за скаргою ОСОБА_1 та згідно ухвали від 31 березня 2025 року призначено справу до апеляційного розгляду у судовому засідання на 8 квітня 2025 року на 13.00 годину.

Відповідно до частин першої та другої статті 195 КАС України, учасник справи, його представник має право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду або у приміщенні іншого суду за умови наявності в суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов`язковою.

Учасник справи, його представник подає заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду або у приміщенні іншого суду не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання. Копія заяви в той самий строк надсилається іншим учасникам справи.

З аналізу вказаних норм КАС України вбачається, що заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду подається учасником справи, його представником.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, 3 квітня 2025 року від ОСОБА_1 до суду надійшло клопотання, в якому він просив чергове судове засідання, призначене на 8 квітня 2025 року, проводити в режимі відеоконференції. У клопотанні також зазначено, що представник В. Реймер буде приймати участь в режимі відеоконференції із застосуванням програмного забезпечення «EasyCon» з використанням власних технічних засобів, при цьому позивач у клопотанні не вказав засобів мобільного зв`язку представника позивача Реймера В.Є. Також засоби зв`язку представника позивача відсутні у позовній заяві та апеляційній скарзі. Реймером В.Є. особисто жодних клопотань до суду апеляційної інстанції щодо проведення судового засідання в режимі відеоконференції не подавалось.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 7 квітня 2025 року клопотання ОСОБА_1 про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено. Розгляд апеляційної скарги позивача, призначений на 8 квітня 2025 року, ухвалено провести у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за участю ОСОБА_1 за допомогою Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи (ЄСІТС). Роз`яснено заявнику, що для участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції учасник зобов`язаний: в день судового засідання, за 10 хвилин до початку слухання, авторизуватися на сайті vkz.court.gov.ua, виконати перевірку обладнання та очікувати на запрошення; ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.

У зв`язку з тим, що учасники справи у судове засіданні 8 квітня 2025 року не з`явились, хоча були належним чином повідомлені про дату судового засідання, то судом апеляційної інстанції розгляд справи відкладено на 15 квітня 2025 року на 13.00 годину. Зокрема у протоколі судового засідання від 8 квітня 2025 року зазначено, що не вдалося здійснити з`єднання з позивачем в режимі відеоконференції із застосуванням системи ВКЗ, оскільки останній перебував зі статусом «не в мережі». Позивач обов`язку забезпечення проведення відеоконференції належним чином не виконав.

14 квітня 2025 року ОСОБА_1 подано клопотання про проведення чергового судового засідання в режимі відеоконференції, в якому зазначено, що представник позивача - Реймер В.Є. буде приймати участь в режимі відеоконференції з застосуванням програмного забезпечення «EasyCon» з використанням власних технічних засобів, а представник Гузова А.А. буде приймати участь у судовому засіданні безпосередньо в залі судового засідання.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про проведення судового засідання в режимі відеоконференції відмовлено з тих підстав, що останнє подано з порушенням строку, визначеного частиною другою статті 195 КАС України.

У зв`язку з тим, що учасники справи у судове засіданні 15 квітня 2025 року не з`явились, хоча належним чином були повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, явка учасників справи судом обов`язковою не визнавалась, заяв та клопотань від учасників справи про відкладення розгляду справи до суду не надходило, то колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суд апеляційної інстанції, у відповідності до частини другої статті 313 КАС України, якою передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, правомірно здійснив розгляду справи за відсутності учасників справи.

У касаційній скарзі позивач також посилається, що у матеріалах справи відсутні будь які докази повідомлення судом апеляційної інстанції Гузової А.А. про дату і час судового засідання у справі №380/1656/25 призначене на 15 червня 2025 року на 13.00 годину. Крім того, у матеріалах справи відсутні повістки, якими позивач та його представники були повідомлені про судове засідання призначене на 5 квітня 2025 року на 13.00 годину.

Колегія суддів касаційної інстанції такі доводи скаржника вважає безпідставними, оскільки у даній справі судові засідання Восьмим апеляційним адміністративним судом на 5 квітня 2025 року на 13.00 годину та на 15 червня 2025 року на 13.00 годину взагалі не призначалися.

Щодо посилання скаржника про неповідомлення судом апеляційної інстанції представника позивача - Гузової А.А. про призначення справи до розгляду на 15 квітня 2025 року на 13.00 годину, то воно є безпідставним, оскільки у матеріалах справи наявна телефонограма від 11 квітня 2025 року, якою Гузову А.А. особисто повідомлено про дату та час проведення судового засідання (а.с. 203).

Також у касаційній скарзі позивач зазначає, що Восьмий апеляційний адміністративний суд умисно створював йому перешкоди у доступі до правосуддя, з огляду на те що 7 квітня 2025 року клопотання позивача про участь у судовому засідання 8 квітня 2025 року в режимі відеоконференції задоволено, а 14 квітня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про проведення судового засідання 15 квітня 2025 року в режимі відеоконференції.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що вказані доводи скаржника є безпідставними, оскільки ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, оскільки вказану заяву було подано 14 квітня 2025 року, тобто з порушенням строку, визначеного частиною другою статті 195 КАС України, якою передбачено, що учасник справи, його представник подає заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду або у приміщенні іншого суду не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання.

Водночас заява про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, призначене на 8 квітня 2025 року, від позивача надійшла до суду 3 квітня 2025 року, тобто у строк визначений частиною другою статті 195 КАС України, а тому таке клопотання ОСОБА_1 було задоволено судом апеляційної інстанції.

Враховуючи зазначене вище, підстави для задоволення касаційної скарги відсутні, судами першої та апеляційної інстанцій судові рішення ухвалені у відповідності до нормам процесуального права.

Частиною першою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно із статтею 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а рішень судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В.Білоус

Судді Н.Є.Блажівська

І.Л.Желтобрюх