ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2025 року

м. Київ

справа № 380/1794/24

адміністративне провадження № К/990/23823/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів - Єресько Л.О., Соколов В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника Дзундзи Юрія Романовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року (суддя: Желік О.М.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2024 року (судді: Сеник Р.П., Онишкевич Т.В., Судова-Хомюк Н.М.) у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст обставин справи і рішень судів попередніх інстанцій

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, - період з 02 лютого 2019 року по 23 грудня 2023 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, - період з 02 лютого 2019 року по 23 грудня 2023 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що при звільненні з військової служби 01 лютого 2019 року відповідачем не було виплачено йому суму індексації грошового забезпечення. Зазначена сума індексації була виплачена на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2020 року у справі №380/2300/20 у розмірі 40 764,97 грн та у розмірі 37 866,67 грн, на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 липня 2021 року у справі №380/8530/21 у розмірі 45 759,72 грн, на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2023 року у справі №380/14700/22 у розмірі 41 769,47 грн. Оскільки фактичний розрахунок відповідач здійснив лиш 23 грудня 2023 року (на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2023 року у справі №380/14700/22), позивач уважав, що має право на середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 02 лютого 2019 року по 23 грудня 2023 року.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 29 січня 2024 року позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачу протягом десяти днів з дня вручення копії цієї ухвали надати документ про сплату судового збору на суму 1211,20 грн, заяву про поновлення строку звернення до суду в частині позовних вимог про нарахування та виплату на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в частині виплачених сум індексації у грудні 2020 року (40 764,97 грн, 37 866,67 грн) та 31 травня 2022 року (45 759,72 грн) із зазначенням причин його пропуску.

Суд першої інстанції вказав, що заявляючи позовні вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивач послався на несвоєчасне здійснення виплат сум грошового забезпечення, які були проведені у грудні 2020 року, 31 травня 2022 року, 23 грудня 2023 року.

Ураховуючи те, що про порушення своїх прав позивач міг дізнатися з моменту отримання кожної з вказаних сум, суд першої інстанції дійшов висновку, що строк звернення до суду щодо частини позовних вимог про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні щодо сум, виплачених у грудні 2020 року (40 764,97 грн, 37 866,67 грн) сплив у січні 2021 року, а щодо виплат, здійснених 31 травня 2022 року (45 759,72 грн) строк сплив 30 червня 2022 року.

Цей позов позивачем подано 24 січня 2024 року, що свідчить про пропуск ним місячного строку звернення суду щодо зазначеної частини позовних вимог.

08 лютого 2024 року до суду від позивача надійшла заява, до якої ним долучено копію документа про сплату судового збору. Окрім цього, на адресу суду надійшла заява про поновлення строку звернення до суду, у якій він просив суд визнати поважними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду у частині позовних вимог та поновити строк звернення до адміністративного суду.

На обґрунтування поданої заяви позивач зазначив, що на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2020 року у справі № 380/2300/20 відповідача було зобов`язано здійснити йому виплату сум індексації грошового забезпечення, внаслідок чого позивачу було нараховано 40 764,97 грн та 37 866,67 грн. Однак, за твердженням позивача, це не охоплювало весь обсяг належного розрахунку. Тому позивач вкотре звернувся до суду за захистом своїх прав. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16 липня 2021 року у справі № 380/8530/21 відповідача повторно зобов`язано виплатити суми індексації, що було реалізовано у вигляді чергової виплати - 45 759,72 грн. Та навіть ця сума, як зазначив позивач, не становила повного розрахунку, через що позивач був змушений втретє звернутися до суду. За результатами розгляду справи № 380/14700/22 постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2023 року у справі №380/14700/22 повторно зобов`язано відповідача здійснити виплату сум індексації, що було реалізовано 23 грудня 2023 року в сумі 41 769,47 грн, про що свідчать матеріали справи. У зв`язку з наведеним позивач вважав, що датою остаточного розрахунку при звільненні з ним слід вважати саме 23 грудня 2023 року - дату останньої виплати за судовим рішенням. Отже, він в межах місячного строку з 23 грудня 2023 року - дня фактичного розрахунку та припинення триваючого правопорушення щодо непроведення відповідачем остаточного розрахунку звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 травня позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії у частині позовних вимог щодо нарахування та виплати середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні сум індексації грошового забезпечення у грудні 2020 року (40 764,97 грн та 37 866,67 грн) та 31 травня 2022 року (45 759,72 грн) - повернуто позивачу.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, зазначив, що звернення до суду з позовом про стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України обмежене строком, встановленим частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, що становить один місяць з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Такий підхід відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20.

Посилаючись на постанову Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22, суд першої інстанції вказав, що після фактичного здійснення розрахунку за зобов`язаннями з виплати індексації грошового забезпечення, позивач мав право звернутися до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, але реалізувати це право слід було в межах одного місяця, відколи відбувся фактичний розрахунок за кожною з виплат.

Ураховуючи, що суми індексації грошового забезпечення були виплачені позивачу у грудні 2020 року (40 764,97 грн, 37 866,67 грн) та 31 травня 2022 року (45 759,72 грн), а з позовною заявою у цій частині він звернувся лише 24 січня 2024 року, суд першої інстанції, висновок якого розділив апеляційний суд, констатував, що місячний строк звернення до суду з позовними вимогами про нарахування та виплату середнього заробітку за несвоєчасну виплату при звільненні сум індексації грошового забезпечення, виплаченої у грудні 2020 року (на суму 40 764,97 грн, на суму 37 866,67 грн) та 31 травня 2022 року (на суму 45 759,72 грн), було пропущено.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Представник Дзундза Юрій Романович, який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій про повернення позовної заяви в частині позовних вимог та направити справу на продовження розгляду до суду першої інстанції.

Скаржник обґрунтовує касаційну скаргу тим, що невиплата працівникові всіх належних сум при звільненні є триваючим правопорушенням, наслідки якого зберігаються до моменту повного фактичного розрахунку. Тобто, позивач міг остаточно визначити обсяг своїх вимог лише на дату проведення остаточного розрахунку.

Посилаючись на постанови Верховного Суду скаржник зазначає, що Верховний Суд у своїй практиці неодноразово розкривав поняття «триваючого правопорушення». Зокрема, у постановах від 30 квітня 2020 року у справі № 461/6241/17, 04 травня 2020 року у справі №1540/3613/18 Верховний Суд наголосив, що триваючими слід вважати правопорушення, які, розпочавшись з будь-якої протиправної дії чи бездіяльності, здійснюється потім безперервно шляхом невиконання обов`язків.

У цій справі триваюче правопорушення полягає у невиплаті позивачу індексації грошового забезпечення при звільненні, яка здійснювалася частинами та у неналежному обсязі, що було неодноразово предметом судового перегляду. Так, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2020 року у справі №380/2300/20 відповідача зобов`язано виплатити суми індексації. Виплату проведено у грудні 2020 року на суми 40 764,97 грн та 37 866,67 грн. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16 липня 2021 року у справі №380/8530/21 зобов`язано виплатити доплату суми індексації. Виплату проведено 31 травня 2022 року у розмірі 45 759,72 грн. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2023 року у справі №380/14700/22 зобов`язано відповідача знову виплатити суми індексації. Виплату проведено 23 грудня 2023 року в розмірі 41 769,47 грн.

Таким чином, лише 23 грудня 2023 року було припинено триваюче правопорушення і здійснено остаточний розрахунок з належної позивачу індексації грошового забезпечення. Відтак, оскільки після виплати індексації грошового забезпечення в повному обсязі позивач звернувся до суду з цим позовом в межах місячного строку, передбаченого частиною п`ятою статті 122 КАС України, строк звернення до суду він не пропустив.

Скаржник звертає увагу на те, що виплата середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнення стосується у цій справі одного і того самого виду грошового забезпечення, а саме індексації грошового забезпечення, тож здійснена відповідачем виплата індексації у грудні 2020 року та 31 травня 2022 року не може вважатися проведенням остаточного розрахунку, оскільки такі виплати оскаржувалися позивачем в подальшому у судовому порядку, а отже залишалися оспорюваними. Аналогічного висновку Верховний Суд дійшов у постанові від 25 червня 2020 року у справі №440/2896/19.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили в повному обсязі фактичні обставини справи, що призвело до прийняття необґрунтованого рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права про пропуск строку звернення до суду та повернення позову в частині позовних вимог, а тому такі рішення підлягають скасуванню.

Позиція інших учасників справи

Відповідач правом подати відзив на касаційну скаргу не скористався.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 02 липня 2024 року (судді: Загороднюк А.Г, Єресько Л.О., Соколов В.М.) визнано поважними причини пропуску Дзундзи Юрія Романовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 строку на касаційне оскарження на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2024 року та поновлено цей строк; відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Дзундзи Юрія Романовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2024 року у справі №380/1794/24.

Ухвалою Верховного Суду (суддя: Загороднюк А.Г.) від 14 травня 2025 року справу призначено до розгляду.

Джерела права та акти їхнього застосування

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

За змістом статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п`ята статті 122 КАС України).

Статтею 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) установлено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Згідно з частиною першою статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина друга статті 123 КАС України).

Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Позиція Верховного Суду

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, Суд виходить з такого.

На стадії касаційного перегляду рішень судів попередніх інстанцій у цій справі спірним є питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовним вимогами щодо нарахування та виплати середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні сум індексації грошового забезпечення, виплачених позивачу у грудні 2020 року (у розмірі 40 764,97 грн і 37 866,67 грн) та 31 травня 2022 року (у розмірі 45 759,72 грн).

Підставою для повернення позовної заяви в наведеній частині позовних вимог слугував висновок судів попередніх інстанцій про пропуск позивачем строку звернення до суду.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивач міг звернутися до суду з вимогами щодо нарахування та виплату середнього заробітку за несвоєчасну виплату при звільненні сум індексації грошового забезпечення, виплаченої у грудні 2020 року (у розмірі 40 764,97 грн і 37 866,67 грн) - до січня 2021 року, а виплаченої 31 травня 2022 року (у розмірі 45 759,72 грн) - до 30 червня 2022 року. Проте, позивач звернувся до суду з позовом лише 24 січня 2024 року, тобто поза межами встановленого строку, при цьому не надав доказів поважності причин його пропуску.

Позиція позивача у касаційній скарзі зводиться до того, що обрахунок строку звернення до суду з вимогами щодо виплати середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні сум індексації грошового забезпечення, виплачених у грудні 2020 року (у розмірі 40 764,97 грн і 37 866,67 грн) та 31 травня 2022 року (у розмірі 45 759,72 грн) слід здійснювати з моменту остаточного розрахунку належної позивачу індексації грошового забезпечення, а саме з 23 грудня 2023 року.

Перевіряючи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права при вирішенні питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами щодо нарахування та виплати середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні сум індексації грошового забезпечення, виплачених у грудні 2020 року (у розмірі 40 764,97 грн і 37 866,67 грн) та 31 травня 2022 року (у розмірі 45 759,72 грн), Суд зазначає таке.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20 сформулював висновок, відповідно до якого строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п`ятої статті 122 КАС України. Тобто строк звернення до суду обмежується місячним строком.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 22 січня 2020 року у справі № 620/1982/19, у даній категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.

При цьому, як наголосив Верховний Суд, при вирішенні питання про дотримання строку звернення до суду у кожному конкретному випадку, необхідно виходити не лише з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, але й з об`єктивної можливості особи знати про такі факти.

Так, днем, коли особа дізналася про порушення свого права, - є встановлений доказами день, коли їй стало відомо про прийняття певного рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, внаслідок чого відбулося порушення прав, свобод чи інтересів особи. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дії, і у неї не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 01 лютого 2019 року було звільнено з військової служби.

У день звільнення відповідач не здійснив виплату сум індексації грошового забезпечення, що зумовило неодноразове звернення позивача до суду за захистом своїх прав:

- справі № 380/2300/20 позивач просив зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 01 лютого 2019 року. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2020 року вимоги позивача задоволено. На виконання рішення суду відповідачем виплату проведено у грудні 2020 року (у розмірі 40 764,97 грн та 37 866,67 грн);

- справі № 380/8530/21 позивач просив зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року в сумі 46 512,91 грн із застосуванням січня 2008 року як місяця за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), а також за період 01 березня 2018 року по 01 лютого 2019 року в сумі 42 545,76 грн із урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6, пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16 липня 2021 року вимоги позивача задоволено частково. На виконання рішення суду відповідачем виплату проведено 31 травня 2022 року (у розмірі 45 759,72 грн);

- справі № 380/14700/22 позивач просив зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 01 лютого 2019 року, виходячи з фіксованої величини 3855,05 грн, що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2023 року вимоги позивача задоволено. На виконання рішення суду відповідачем виплату проведено 23 грудня 2023 року (у розмірі 41 769,47 грн).

Позов про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні щодо сум індексації грошового забезпечення, виплачених у грудні 2020 року (у розмірі 40 764,97 грн і 37 866,67 грн) та 31 травня 2022 року(у розмірі 45 759,72 грн) позивач подав до суду 24 січня 2024 року.

Отже, ключовим у розглядуваному випадку є визначення моменту, з якого починає обчислюватися строк звернення з позовом про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, коли виплата належних сум була здійснена не одноразово, а частинами - на підставі кількох судових рішень.

Відповідно до статті 116 КЗпП України роботодавець зобов`язаний провести з працівником повний розрахунок у день його звільнення, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку породжує відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України, суть якої полягає у компенсації працівникові майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку, у формі середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Отже, для встановлення початку перебігу строку звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні важливими є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Порушення обов`язку роботодавця виникає з моменту, коли останній не здійснив належну виплату у визначений законом строк, тобто з дня звільнення. При цьому поетапність здійснення виплат не змінює юридичної природи такого порушення, а лише фіксує моменти його часткового усунення. Кожна окрема виплата припиняє затримку у межах відповідної частини заборгованості, не нівелюючи загального порушення обов`язку роботодавця щодо повного та своєчасного розрахунку.

Наявність спору або судових рішень про розмір заборгованості не є визначальними для кваліфікації самої затримки, оскільки правовою підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, є не факт згоди сторін щодо суми заборгованості, а сам факт несвоєчасного виконання обов`язку роботодавця з проведення повного розрахунку із працівником під час його звільнення.

Таким чином, кожен епізод виплати як окремий момент фактичного розрахунку у межах тієї частини зобов`язання, якої він стосується, є завершенням певного епізоду порушення, що породжує підставу для застосування до роботодавця механізму відповідальності, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Відтак, строк звернення з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до частини п`ятої статті 122 КАС України має обчислюватися з дати фактичного проведення окремої виплати.

Такий підхід узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 10 лютого 2022 року у справі №300/3142/20, від 07 вересня 2023 року у справі № 160/914/23, згідно з якою строки звернення за кожною підставою для нарахування середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку обраховується окремо.

Посилання позивача в касаційній скарзі на висновки Верховного Суду щодо конструкції «триваючого правопорушення», зокрема, на постанови від 30 квітня 2020 року у справі № 461/6241/17, 04 травня 2020 року у справі №1540/3613/18, є необґрунтованим, оскільки вони сформульовані у контексті правовідносин, що суттєво відрізняються від тих, що є предметом розгляду у цій справі. Так, у справі № 461/6241/17 Верховний Суд надавав оцінку правомірності постанови про притягнення до юридичної відповідальності за порушення митних правил, а у справі №1540/3613/18 - наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності. Отже, правові висновки касаційного суду у цих справах не є релевантними до правовідносин, що є спірними у цій справі.

Висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 25 червня 2020 року у справі № 440/2896/19, також не мають правового значення при розгляді цієї справи, оскільки стосується стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, коли зобов`язання було виплачене у день звільнення, але його розмір згодом оспорювався працівником, тобто сформульовані за відмінних фактичних обставин.

Довід позивача в касаційній скарзі про те, що він міг визначити обсяг своїх вимог лише 23 грудня 2023 року, станом на дату проведення останнього (остаточного як зазначає позивач) розрахунку є безпідставним, оскільки підміняє об`єктивний факт порушення щодо своєчасного розрахунку при звільненні суб`єктивним уявленням про обсяг шкоди, та фактично ігнорує правову природу компенсації майнових втрат працівника у зв`язку з порушенням строків розрахунку роботодавцем при звільненні, яка спрямована не на підтвердження факту заборгованості, а на відшкодування майнових втрат через прострочення виконання грошового зобов`язання. За такого підходу працівник міг би довільно відкладати пред`явлення відповідних вимог, посилаючись на неповний обсяг виконаного роботодавцем зобов`язання та відсутність остаточного розрахунку. Крім того, позивач після отримання виплати у травні 2022 року (на виконання судового рішення у справі № 380/8530/21) не міг передбачити, що його вимоги у справі № 380/14700/22, на виконання судового рішення у якій відповідачем виплачено відповідні суми 23 грудня 2023 року, будуть задоволені судом, і що такий розрахунок - у травні 2022 року не буде остаточним.

Отже, зважаючи те, що з вимогами про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки виплати індексації грошового забезпечення у розмірі 40 764,97 грн і 37 866,67 грн, виплаченої йому у грудні 2020 року та у розмірі 45 759,72 грн, виплаченої йому 31 травня 2022 року, позивач звернувся 24 січня 2024 року, Верховний Суд констатує, що позивач звернувся до суду з такими вимогами поза межами місячного строку.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що позивач пропустив встановлений строк звернення до суду в наведеними позовними вимогами, при цьому зауважує, що обставин, які б давали підстави для висновку про наявність об`єктивних, тобто таких, що не залежали від волі позивача, обставин, які б зумовили поважність пропуску встановленого процесуальним законом строку звернення до суду у цій категорії спорів, позивачем не наведено.

З огляду на те, що доводами касаційної скарги не спростовується пропуск позивачем строку звернення до суду в зазначеній частині позовних вимог без поважних причин, Верховний Суд уважає правильним висновок судів першої та апеляційної інстанцій про наявність передбачених законом підстав для повернення позовної заяви позивача в частині позовних вимог щодо нарахування та виплати середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні сум індексації грошового забезпечення, виплаченої у грудні 2020 року (40 764,97 грн та 37 866,67 грн) та 31 травня 2022 року (45 759,72 грн)

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного Верховний Суд уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Судові витрати

З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника Дзундзи Юрія Романовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач судді А.Г. Загороднюк Л.О. Єресько В.М. Соколов