ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 травня 2025 року
м. Київ
справа № 380/19729/24
адміністративне провадження № К/990/2109/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мельник-Томенко Ж.М.,
суддів - Загороднюка А.Г.,
Мартинюк Н.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 10.10.2024 (суддя-доповідач - Сподарик Н.І.)
та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2024 (суддя-доповідач - В.С. Затолочний, судді - Л.Я. Гудим, В.Я. Качмар)
у справі № 380/19729/24
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
Обставини справи
1. 16.09.2024 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо встановлення ОСОБА_1 з 01.07.2022 розміру грошового забезпечення, виходячи з посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі також - Постанова № 704);
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення) за період з 01.07.2022 по 31.12.2022 на підставі Постанови № 704, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення ОСОБА_1 з 01.01.2023 перерахунку на підставі Постанови № 704 грошового забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення) за період з 01.01.2023 по 25.12.2023 на підставі Постанови № 704, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 у відповідності до Закону України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення) за період з 01.07.2022 по 25.12.2023 включно за весь час затримки виплати, а саме за період з 01.07.2022 по день фактичної виплати грошового забезпечення.
2. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 10.10.2024, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2024, викладені у заяві від 01.10.2024 причини пропуску строку звернення до суду визнано неповажними. Відмовлено в задоволенні заяви представника позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду. Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - повернуто позивачу.
3. При постановленні ухвали суд першої інстанції дійшов висновку про порушення позивачем встановленого тримісячного строку звернення до суду, передбаченого статтею 233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (яка була чинною на момент звільнення позивача з військової частини), та не доведення підстав поважності пропуску такого строку.
4. Суд апеляційної інстанції такі висновки підтримав.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
5. Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
6. На обґрунтування вимог касаційної скарги позивач указує про неправильне застосування судами попередніх інстанцій приписів статті 233 Кодексу законів про працю України, що призвело до помилкового висновку цих судів про пропуск позивачем строку звернення до суду. Так, за позицією позивача, до спірних правовідносин, що охоплюють період з 01.07.2022 по 18.07.2022 підлягає застосуванню стаття 233 Кодексу законів про працю України до внесених змін Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яка не обмежувала будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення заробітної плати. Натомість, період з 19.07.2022 регулюється статтею 233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», якою визначено, що перебіг строку звернення починається з моменту, коли позивач дізнатися або повинен був дізнатися про порушення свого права. Зауважує, що на дату виключення зі списків особового складу військової частини позивачу не було надано повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, і лише 06.09.2024, отримавши від відповідача листа з розрахунками грошового забезпечення, позивач дізнався про порушення свого права. У підсумку, позивач стверджує про звернення до суду в межах процесуального строку, визначеного законом.
Позиція інших учасників справи
7. Відповідач правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався, відсутність якого, згідно з приписами частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України, не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Рух касаційної скарги
8 Ухвалою Верховного Суду від 29.01.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
9. Ухвалою Верховного Суду від 28.05.2025 справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження.
Релевантні джерела права й акти їх застосування
10. Завданням адміністративного судочинства в силу частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
11. Частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
12. Згідно з частиною третьою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
13. Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
14. Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).»
Оцінка Верховного Суду
15. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).
16. Перевіривши доводи та вимоги касаційної скарги і правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Верховного Суду зазначає таке.
17. За висновком судів попередніх інстанцій позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду, передбачений статтею 233 Кодексу законів про працю України (у редакції зі змінами, внесеними Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX).
18. За позицією позивача, таке правозастосування судами попередніх інстанцій є неправильним, оскільки період з 01.07.2022 по 18.07.2022 регулюється статтею 233 Кодексу законів про працю України у редакції до внесених змін Законом № 2352-IX, а період з 19.07.2022 по 25.12.2023 статтею 233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону № 2352-IX.
19. Отже, у спірних правовідносинах постало питання щодо того, якою редакцією статті 233 Кодекс законів про працю України керуватися при вирішенні питання дотримання позивачем строку звернення до суду з заявленими вимогами.
20. Верховний Суд зазначає, що у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (далі - Судова палата) сформувала єдиний підхід до застосування статті 233 Кодексу законів про працю України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати.
21. У означеній постанові Судова палата зазначила, що частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
22. Судова палата урахувала позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, яку неодноразово висловлював Конституційний Суд України, зокрема, у Рішеннях від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
23. У підсумку Судова палата виснувала, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 2352-IX, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 Кодексу законів про працю України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції Закону № 2352-IX).
24. Застосовуючи означені підходи при вирішення цієї справи, Верховний Суд зазначає, що спірний період з 01.07.2022 по 25.12.2023 умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності Законом № 2352-IX (19.07.2022) та після цього.
25. Період з 01.07.2022 до 18.07.2022 регулюється положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України, у редакції до внесення змін Законом № 2352-IX, яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком.
26. Проте період з 19.07.2022 по 25.12.2023 регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 Кодексу законів про працю України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
27. З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій помилково застосували до періоду з 01.07.2022 по 18.07.2022 частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону № 2352-IX.
28. Водночас, колегія суддів частково поділяє позицію судів попередніх інстанцій, зокрема, щодо необхідності застосування частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону № 2352-IX, до позовних вимог, які стосуються періоду з 19.07.2022 по 25.12.2023.
29. Верховний Суд зауважує, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
30. За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
31. Тобто, законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й з об`єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
32. День, коли особа дізналася про порушення свого права - це установлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день, коли мало бути прийняте рішення (вчинено дію), якщо таке рішення (дія) не було прийняте (не була вчинена).
33. Якщо цей день установити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав.
34. На переконання колегії суддів, початок перебігу строку звернення до суду у цій справі з позовними вимогами, які стосуються періоду з 19.07.2022 по 25.12.2023, з урахуванням частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України (у чинній редакції), слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум. Таким моментом може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми тощо.
35. Такий підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23, постановленій Судовою палатою.
36. За обставинами цієї справи, 25.12.2023 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення.
37. Позивач наполягає, що на дату виключення зі списків особового складу військової частини позивачу не було надано повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, і лише 06.09.2024 позивач отримав від відповідача листа з розрахунками грошового забезпечення.
38. З огляду на обставини цієї справи, колегія суддів зазначає, що для правильного вирішення питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 19.07.2022 по 25.12.2023 слід з`ясувати наявність/відсутність у відповідача документального підтвердження ознайомлення позивача до 06.09.2024 з розміром та складовими нарахованого та виплаченого у спірному періоді грошового забезпечення, як-то докази направлення/видачі розрахункових листів, довідок про грошове забезпечення тощо.
39. За результатом установлення указаних обставин стане можливим визначити день, коли позивач дізнався про порушення його прав, свобод чи інтересів, а отже установити початок відліку тримісячного строку звернення до суду з цим позовом у частині вимог за період з 19.07.2022 по 25.12.2023 та, за необхідності, з`ясувати наявність поважних причин пропуску такого строку.
40. З урахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні питання дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду допустили неправильне застосування норм права, у зв`язку із чим дійшли передчасного висновку про повернення позовної заяви позивачу.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
41. Відповідно до частини першої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
42. Таким чином, зважаючи на приписи статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 327 341 345 349 353 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
2. Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 10.10.2024 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2024 у справі № 380/19729/24 скасувати.
3. Справу № 380/19729/24 направити для продовження розгляду до суду першої інстанції - Львівського окружного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Ж.М. Мельник-Томенко
Судді А.Г. Загороднюк
Н.М. Мартинюк