ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 380/21907/24
адміністративне провадження № К/990/6990/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді- Уханенка С. А.,
суддів - Кашпур О.В., Соколова В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2024 року (головуюча суддя - Сподарик Н.І.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2025 року (головуючий суддя - Гудима Л.Я., судді : Качмар В.Я., Кузьмич С.М.),
УСТАНОВИВ:
І. Рух справи
1. У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ), в якому просив: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за весь час затримки цієї виплати з липня 2016 року по день фактичної виплати 11 липня 2023 року; зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати сум індексації грошового забезпечення за весь час затримки таких виплат, починаючи з липня 2016 року по день фактичної виплати 11 листопада 2023 року.
1.1. Позов обґрунтовано тим, що він проходив військову службу в Державній прикордонній службі України, з якої звільнився у липні 2020 року у запас (у зв`язку із закінченням строку контракту) та був виключений зі списків особового складу з 22 серпня 2020 року за наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 22 серпня 2020 року № 301-ОС. Позивач указував, що у зазначений період перебував на грошовому забезпеченні в ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) і з липня 2016 по червень 2017 рік відповідач не виплачував йому індексацію, у зв`язку із чим він звернувся до суду з відповідним позовом. Заборгованість з індексації на виконання судового рішення у справі № 360/1272/22 військова частина НОМЕР_1 виплатила йому 11 листопада 2023 року у сумі 27 793,27 грн, що підтверджується випискою з банку про надходження коштів. Посилаючись на те, що він має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати на суми індексації, просив суд задовольнити позов.
2. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року відкрито провадження у справі.
3. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2024 року у позов залишено без руху, а позивачу надано строк для усунення його недоліків шляхом подання заяви про поновлення пропущеного строку, з доказами, що підтверджують поважність причин його пропуску.
3.1. Ухвалу обґрунтовано тим, що позовну заяву подано поза межами тримісячного строку звернення до суду, установленим частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» ( далі - Закон № 2352-ІХ), який був додатково продовжений законодавцем до 30 червня 2023 року. З огляду на те, що про порушення своїх прав позивач знав (мав таку можливість дізнатися) ще 11 листопада 2023 року (остаточний розрахунок з індексації), то суд першої інстанції констатував, що саме з цієї дати ОСОБА_1 повинен був звернутися до суду у межах тримісячного строку.
4. На виконання ухвали суду, 26 листопада 2024 року через підсистему «Електронний суд» надійшла заява від ОСОБА_1 , у якій він зазначив, що невиплата йому індексації грошового забезпечення відбувалося у період з 01 липня 2016 року по 30 червня 2017 року під час дії статті 233 КЗпП України у попередній редакції, що не обмежувала таки виплати строком, а отже, зміни до указаної норми, запроваджені Законом від 01 липня 2022 року №2352-IX не поширюються на спірні правовідносини.
5. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2024 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2025 року, відмовлено у задоволенні клопотання від ОСОБА_1 про поновлення процесуального строку, а позовну заяву залишено без розгляду.
6. Предметом оскарження є ухвала суду першої інстанції про залишення позовної заяви без розгляду та постанова суду апеляційної інстанції, ухвалена за наслідками перегляду цієї ухвали.
ІІ. Провадження в суді касаційної інстанції
7. 19 лютого 2025 року ОСОБА_1 надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2025 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм процесуального права, просить переглянути і скасувати оскаржені судові рішення та направити справу для продовження розгляду.
8. Скаргу обґрунтовано тим, що судові рішення ухвалено за неповного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення цього спору, оскільки предметом цього спору є нарахування та виплата позивачу, як військовослужбовцю, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення у 2016 - 2017 роки. Заявник підкреслює, що така виплата є складовою заробітної плати, про що наголошено у Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013 та надалі підтримано Верховним Судом у постановах 05 травня 2022 року у справі № 380/8976/21, від 29 листопада 2023 року у справі № 560/11895/23 та від 14 грудня 2023 року у справі № 600/4606/23-а, від 08 серпня 2024 року у справі №380/29686/23.
8.1. ОСОБА_1 указує, що суди помилково застосували правову позицію, викладену Верховним Судом у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20 щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України, при вирішенні спорів з приводу пенсійного забезпечення, оскільки спірні правовідносини у цій справі пов`язані з порушенням законодавства про оплату праці, а отже працівник може звернутися до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати, без обмеження строками.
8.2. Позивач наголошує, що предмет спору у цій справі охоплює період за 2016 - 2017 роки, а розрахунок проведено лише 11 листопада 2023 року, а тому він не обмежений будь якими строками звернення до суду, оскільки ці правовідносини між сторонами виникли до 19 липня 2022 року.
9. Ухвалою Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду від 03 березня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі.
10. Підставою відкриття касаційного провадження є необхідність перевірки правильності застосування судами норм процесуального права, зокрема, положень пункту 8 частини першої статті 240 КАС України щодо підстав для залишення позовної зави без розгляду, а також статті 233 КЗпП України.
11. У відзиві на касаційну скаргу військова частина НОМЕР_1 просить залишити її без задоволення, а судові рішення без змін, посилаючись на те, що позивачем пропущено строки звернення до суду за відсутності поважних причин. Відповідач указує, що суми індексації грошового забезпечення виплачені ОСОБА_1 ще 11 листопада 2023 року, а отже, відлік тримісячного строку необхідно рахувати саме з цієї дати, проте до суду із указаним позовом позивач звернувся лише 24 жовтня 2024 року, що свідчить про пропуск строків звернення до суду за відсутності поважних причин.
ІІІ. Джерела права й акти їхнього застосування. Позиція Верховного Суду
12. Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та аналізуючи доводи касаційної скарги, а також, виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, Суд зазначає таке.
13. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
14. Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
15. Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
16. Статтею 116 КЗпП України (в редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) було установлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
17. За правилами частин першої, другої статті 233 КЗпП України (в редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) працівник міг звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
18. Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» ( далі - Закон № 2352-ІХ) запроваджено ряд змін у трудовому законодавстві, зокрема, положення частини другої статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
18.1. «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
18.2. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
19. Закон України №2352-ІХ та, відповідно, і нова редакція статті 233 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.
20. За висновками судів попередніх інстанцій ОСОБА_1 пропустив тримісячний строк звернення до суду, передбачений статтею 233 КЗпП України (в редакції Закону України № 2352-ІХ), який суди обчислювали з урахуванням строку дії карантину на території України та з дати проведення повного з ним розрахунку (11 листопада 2023 року).
21. Колегія суддів вважає таки висновки помилковими, з огляду на правову природу цього спору, виходячи з такого.
22. Подібне питання вирішувалося Верховним Судом у справі № 420/1581/24, в межах розгляду якої, Суд аналізуючи законодавство, що регулює питання оплати праці, зокрема, норми Закону України «Про оплату праці» та Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 висновував, що спір про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, стосується заробітної плати (грошового забезпечення) військовослужбовця.
23. Подібні висновки також викладено у постановах Верховного Суду від 20 грудня 2024 року у справі № 440/6875/24, від 05 травня 2022 року у справі № 380/8976/21, від 29 листопада 2023 року у справі № 560/11895/23 та від 14 грудня 2023 року у справі № 600/4606/23-а.
24. Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
25. Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.
26. Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини рішення).
27. У рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
28. Верховний Суд зауважує, що суд касаційної інстанції неодноразово вже висловлював правову позицію щодо застосування приписів статті 233 КЗпП України як до, так і після змін, запроваджених Законом № 2352-IX. Зокрема у справі № 580/9690/23 Суд сформував такий висновок.
28.1. Так, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
29. Водночас у справах №№ 380/6701/24 та № 380/29686/23 Верховний Суд констатував, що дія статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX поширюється лише на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою чинності.
30. Запроваджений у цих постановах підхід щодо питання застосування приписів статті 233 КЗпП України, у редакції до/після набрання чинності Законом №2352-IX до подібних правовідносин, надалі був підтриманий і судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 460/21394/23 ( постанова від 21 березня 2025 року).
31. Повертаючись до обставин справи, що розглядається, Верховний Суд зауважує, що позивачем заявлено вимоги про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати йому сум індексації грошового забезпечення у 2016 - 2017 роках. Водночас ОСОБА_1 звільнено з військової служби та виключено з усіх видів грошового забезпечення з 22 серпня 2020 року, отже проходження позивачем публічної служби припинено із цієї дати.
32. У постанові від 31 березня 2025 року (справа№ 420/1581/24) Верховний Суд з-поміж іншого зауважив, що частиною першою статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Тобто право на компенсацію виникає з моменту затримки виплати доходу на один і більше календарних місяців.
32.1. За наведеного нормативно-правового регулювання Суд у справі № 420/1581/24 дійшов висновку, що право на вищеуказану компенсацію позивач отримав під час дії частини другої статті 233 КЗпП України у редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
32.2. У цій же справі № 420/1581/24 Верховний Суд указав, що наразі практика Верховного Суду у подібній категорії справ сформована так, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов`язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
32.3. Аналогічна правова позиція сформована у постановах Верховного Суду від 27 квітня 2020 року у справі №803/1314/17, від 29 жовтня 2020 року у справі № 280/729/19, від 29 квітня 2021 року у справі № 240/6583/20, від 29 березня 2023 року у справі № 120/9475/21-а, від 20 грудня 2024 року у справі № 440/6875/24 і така практика є усталеною.
32.4. З урахуванням викладеного Верховний Суд у справі № 420/1581/24 указав про помилковість підходу суду апеляційної інстанції, який пов`язав початок відліку тримісячного строку з моментом фактичної виплати позивачу індексації грошового забезпечення на виконання судових рішень у інших справах та не звернув уваги на приписи частиною першою статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», згідно з якими право на компенсацію виникає у разі допущення затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів. Тому застосування апеляційним судом у цій справі редакції статті 233 КЗпП України, яка не поширюється на події, що мали місце до 19 липня 2022 року, призвело до помилкового висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду із цим позовом.
33. За правилами частини третьої статті 341 КАС України, Верховний Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги , зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
34. Ураховуючи те, що на момент звільнення позивача з військової служби (22 серпня 2020 року) частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком, Суд бере до уваги доводи позивача про те, що його право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком.
35. За таких обставин, Верховний Суд погоджується з аргументами ОСОБА_1 про дотримання ним строків звернення до суду та відсутність правових підстав для залишення його позовної заяви без розгляду.
36. Отже, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про пропуск строку та наявність підстав для застосування частин третьої, четвертої статті 123 КАС України є помилковими та свідчать про неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.
37. Верховний Суд констатує, що в межах розгляду цієї справи судом касаційної інстанції вирішувалося лише питання, пов`язане із застосуванням строків, запроваджених статтею 233 КЗпП України в редакції до/після змін, запроваджених Законом №2352-IX. Водночас питання наявності/відсутності у позивача права на компенсацію, установлену Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» Суд не розглядає.
38. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
39. На підставі викладеного касаційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню, із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
40. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність підстав, наведених у статтях 139 140 КАС України, судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 3 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Суд
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
2. Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2024 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2025 року скасувати, а справу № 380/21907/24 направити до Львівського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
3. Судові витрати не розподіляються.
4. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: С.А. Уханенко
Судді: О.В. Кашпур
В.М. Соколов