ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2025 року

м. Київ

справа № 380/26344/23

адміністративне провадження № К/990/26446/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білак М.В.,

суддів: Мацедонської В.Е., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2024 року (головуючий суддя - Москаль Р.М.)

та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 червня 2024 року (головуючий суддя - Бруновська Н.В., судді: Хобор Р.Б., Шавель Р.М.)

у справі № 380/26344/23

за позовом ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 )

про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії.

I. РУХ СПРАВИ

1. У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом, у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з липня 2015 року по день фактичної виплати 29 вересня 2023 року;

- зобов`язати нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з липня 2015 року по день фактичної виплати 29 вересня 2023 року.

2. В обґрунтування позову зазначив, що в порушення вимог Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III) та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159), відповідач при несвоєчасній виплаті сум індексації грошового забезпечення, не нарахував та не виплатив компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати за весь час затримки виплати з січня 2015 року по день фактичної виплати - 29 вересня 2023 року, а відтак допустив протиправну бездіяльність.

3. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 червня 2024 року, в задоволенні позову відмовлено.

4. Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

5. Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2024 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України.

7. Наказом в.о. начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 16 вересня 2023 року № 1092-ОС виключений зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення з 15 вересня 2023 року.

8. 29 вересня 2023 року позивачу виплачена індексація грошового забезпечення за період з липня 2015 року по жовтень 2019 року у сумі 37 654,46 грн, що підтверджується випискою по картці/рахунку АТ КБ «Приватбанк», особистою карткою грошового забезпечення та довідкою про нараховану індексацію ОСОБА_1 за період з 01 липня 2015 року по 31 жовтня 2019 року.

9. ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) у відповідь на адвокатський запит від 02 жовтня 2023 року щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, листом від 09 жовтня 2023 року № 11/8862-23-Вих повідомила про відсутність підстав для його задоволення з огляду на врегулювання таких відносини Законом України «Про звернення громадян».

10. Позивач, не погоджуючись із невиплатою компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, звернувся до суду з цим позовом.

IІI. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

11. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач та/або його представник не зверталися до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) із заявою про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати індексації по день фактичної виплати із наданням відповідних розрахунків нарахувань та утримань.

12. Оскільки позивач не звертався до відповідача із заявою про нарахування та виплату йому компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення, а відповідач не відмовляв у виплаті такої компенсації, то суд дійшов висновку, що позовні вимоги, з огляду на їх підстави та предмет позову, є очевидно безпідставними.

13. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на те, що суб`єкт владних повноважень в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) діяв у спосіб, визначений законами та Конституцією України, та не приймав жодного рішення щодо відмови у виплаті відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-ІІІ.

ІV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

14. У касаційній скарзі вказана підстава касаційного оскарження пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права, а саме норми статей 1, 2, 4 та 7 Закону № 2050-ІІІ та положень Порядку № 159, без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20.

15. Зокрема, Верховний Суд виснував, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись органом у місяці, в якому проведено виплату заборгованості, відповідно, невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням; вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.

16. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу звернув увагу на пункт 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затверджений Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009 (далі - Положення № 1115/2009), відповідно до якого особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням.

17. У вказаному Положенні прямо передбачено, що у разі звільнення військовослужбовця зі служби, з ним розраховується та військова частина, з якої його було звільнено.

18. ІНФОРМАЦІЯ_3 немає жодних юридичних підстав здійснювати спірні виплати, оскільки позивач був звільнений саме з ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_3 ), який є самостійною юридичною особою (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ), а тому всі належні виплати має здійснювати саме ця військова частина, з якою позивач перебував в трудових відносинах на час звільнення.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

19. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

20. Водночас згідно із частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

21. Спірні правовідносини виникли у зв`язку з ненарахуванням та невиплатою позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з липня 2015 року по день фактичної виплати 29 вересня 2023 року.

22. Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII).

23. Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

24. Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 наголосив, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 Кодексу законів про працю України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати.

25. На підставі аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

26. Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом № 2050-ІІІ.

27. Статтею 2 Закону № 2050-ІІІ визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

28. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, сума індексації грошових доходів громадян (абзац другий частини другої статті 2 Закону № 2050-III).

29. Зі змісту цієї норми випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

30. Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється шляхом множення суми «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

31. Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

32. Тобто зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

33. Такий підхід до розуміння зазначених норм права сформулював Верховний Суд України у постановах від 19 грудня 2011 року у справі № 6-58цс11, від 11 липня 2017 року у справі № 2а-1102/09/2670 та підтримується Верховним Судом, зокрема, у постановах від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17, від 29 квітня 2021 року у справі № 240/6583/20.

34. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач не звертався до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення, а відповідач не відмовляв у виплаті такої компенсації.

35. З цього приводу слід звернути увагу на постанову Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20, в якій Судова палата вважає, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону №2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.

36. Також Верховний Суд у зазначеній справі, серед іншого, прийшов до висновку, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.

37. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.

38. Таким чином, судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосовано положення Закону № 2050-ІІІ без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20, про що слушно вказує позивач у своїй касаційній скарзі.

39. Разом з тим відповідач звертає увагу на те, що Положенням № 1115/2009 прямо передбачено, що у разі звільнення військовослужбовця зі служби, з ним розраховується та військова частина, з якої його звільнено.

40. Відповідно до пункту 292 вказаного Положення після надходження до органу Держприкордонслужби витягу з наказу начальника органу Держприкордонслужби вищого рівня або письмового повідомлення зазначеного органу про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу начальника органу Держприкордонслужби, в якому військовослужбовець проходить військову службу, про його звільнення військовослужбовець здає в установлені строки посаду, з ним проводиться розрахунок, військовослужбовець виключається із списків особового складу органу Держприкордонслужби і направляється на військовий облік до районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за обраним місцем проживання.

41. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням (пункт 293 Положення № 1115/2009).

42. Розрахунок звільнених з військової служби осіб за належне їм продовольче, речове та інше забезпечення здійснюється в органах Держприкордонслужби, в яких вони перебувають на відповідному забезпеченні (пункт 300 Положення № 1115/2009).

43. Відповідно до пункту 3 розділу І Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року № 558, грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується в органах Державної прикордонної служби України за місцем їх служби або органом, у якому вони перебувають на фінансовому забезпеченні згідно з приміткою до штату.

44. Системний аналіз наведених норм свідчить, що здійснення розрахунку за всіма видами матеріального та фінансового забезпечення за всі періоди проходження служби здійснюється у разі звільнення особи з військової служби. При цьому, нарахування та виплата відповідних сум здійснюється за останнім місцем служби, тобто органом Державної прикордонної служби України, з якого військовослужбовець був виключений зі списків особового складу, у зв`язку із звільненням з військової служби.

45. Абзац двадцять перший пункту 13 глави 10 розділу II Інструкції з організації обліку особового складу Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 червня 2017 року № 468 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16 серпня 2017 року за № 1011/30879), в свою чергу визначає, що в наказах начальників органів Держприкордонслужби про виключення зі списків особового складу органу Державної прикордонної служби України у зв`язку зі звільненням з військової служби в обов`язковому порядку зазначається, які необхідно здійснити виплати: матеріальної допомоги на оздоровлення, додаткових грошових винагород, одноразової грошової допомоги при звільненні, в якому розмірі та за який термін військової служби тощо.

46. Як встановлено судами наказом в.о. начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 16 вересня 2023 року № 1092-ОС позивача, звільненого з військової служби за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв`язку з вихованням дитини з інвалідністю до 18 років), пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у запас, виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення, направлений на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_5 .

47. 29 вересня 2023 року військовою частиною НОМЕР_3 здійснено виплату індексації грошового забезпечення за період з липня 2015 року по жовтень 2019 року в сумі 37 654,46 грн, що підтверджується випискою по картці/рахунку позивача.

48. Верховний Суд наголошує, що однією із обов`язкових підстав для скасування судом касаційної інстанції судових рішень є порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій щодо не залучення до участі у справі осіб, права, свободи, інтереси та (або) обов`язки яких зачіпає рішення у справі.

49. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право: скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанції повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

50. Пунктом 4 частини третьої статті 353 КАС України передбачено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі.

51. Частиною третьою статті 341 КАС України визначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено, зокрема, порушення норм процесуального права, передбачені пунктом 4 частини третьої статті 353 цього Кодексу.

52. Ураховуючи, що судами як першої, так і апеляційної інстанцій було порушено норми процесуального права, передбачені пунктом 4 частини третьої статті 353 КАС України, Верховний Суд дійшов висновку про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

53. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341 345 349 353 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 червня 2024 року скасувати, а справу №380/26344/23 направити на новий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

М.В. Білак

В.Е. Мацедонська

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду