ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 380/30206/23
адміністративне провадження № К/990/39927/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді- Уханенка С. А.,
суддів - Кашпур О.В., Соколова В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року (головуючий суддя - Гавдик З.В.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2024 року (суддя-доповідач - Бруновська Н.В., судді : Хобор Р.Б., Шавель Р.М.),
УСТАНОВИВ:
І. Рух справи
1. У грудні 2023 року ОСОБА_2 (далі - позивач, заявник) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області (далі - ГУ НП у Львівській області), у якому просив: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому індексації грошового забезпечення у період з 25 жовтня 2006 року по 25 травня 2021 року; щодо перерахунку і виплати йому одноразової грошової допомоги при звільненні без урахування цієї індексації; зобов`язати ГУ НП України у Львівській області нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 25 жовтня 2006 року по 25 травня 2021 року та перерахувати одноразову грошову допомогу при звільненні, з урахуванням індексації.
2. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2023 року відкрито провадження у справі.
3. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 року у позов залишено без руху, а позивачу надано строк для усунення його недоліків шляхом подання заяви про поновлення пропущеного строку, з доказами, що підтверджують поважність причин його пропуску.
3.1. Ухвалу обґрунтовано тим, що позовну заяву подано поза межами тримісячного строку звернення до суду, установленим частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який був додатково продовжений законодавцем до 30 червня 2023 року. З огляду на те, що про порушення своїх прав позивач знав (мав таку можливість дізнатися) у 2006 - 2021 роках під час отримання щомісяця грошового забезпечення, то суд першої інстанції констатував, що саме до 30 червня 2023 року ОСОБА_1 повинен був звернутися до суду. Суд також визнав неповажними причинами аргументи позивача, що у період з липня по листопад 2023 року він здійснював догляд за родичами дружини, на час її відсутності, оскільки додана ним довідка сільської ради підтверджувала лише факт догляду на безоплатній основі, однак не свідчить про те, що здійснення такого догляду вплинуло на дотримання позивачем строку звернення до суду із указаним позовом позовом.
4. На виконання ухвали суду, 15 липня 2024 року через підсистему «Електронний суд» надійшла заява від ОСОБА_1 , в якій він зазначив, що невиплата йому індексації грошового забезпечення є триваючим порушенням, а тому відлік строку необхідно здійснювати з дати ознайомлення позивача про нараховані та виплачені йому суми грошового забезпечення. Посилаючись на те, що до 02 листопада 2023 року (дата повідомлення про нараховані йому суми згідно з листом ГУ НП у Львівській області) він не знав в якому розмірі йому виплачене грошове забезпечення, позивач вважає, що позов про стягнення невиплаченого грошового забезпечення подано у межах тримісячного строку, установленого нормами КЗпП України.
5. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2024 року, відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення процесуального строку, а позовну заяву залишено без розгляду.
6. Предметом оскарження є ухвала суду першої інстанції про залишення позовної заяви без розгляду та постанова суду апеляційної інстанції, ухвалена за наслідками перегляду цієї ухвали.
ІІ. Провадження в суді касаційної інстанції
7. 05 грудня 2024 року ОСОБА_1 надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм процесуального права, просить переглянути і скасувати оскаржені судові рішення та направити справу для продовження розгляду.
8. Скаргу обґрунтовано тим, що судові рішення прийнято з неповним з`ясуванням обставин справи, що мають значення для вирішення цього спору, оскільки судами не взято до уваги висновки Верховного Суду щодо застосування приписів статті 233 КЗпП України, сформовані у постанові від 12 вересня 2024 року у справі № 380/6701/24 та доводи позивача про те, що предметом спору є стягнення грошового забезпечення, а у разі порушення законодавства про оплату праці, працівник може звернутися до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати, без обмеження строками.
8.1. Позивач наголошує, що предмет спору у цій справі охоплює період з 25 жовтня 2006 року по 25 травня 2021 року, а тому він не обмежений будь якими строками звернення до суду, оскільки ці правовідносини між сторонами виникли до 19 липня 2022 року.
9. Ухвалою Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду від 05 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.
10. Підставою відкриття касаційного провадження є необхідність перевірки правильності застосування судами норм процесуального права, зокрема, положень частин третьої, четвертої статті 123 КАС України щодо підстав залишення позовної заяви без розгляду.
11. У відзиві на касаційну скаргу ГУ НП у Львівській області просить залишити її без задоволення, а судові рішення без змін, посилаючись на те, що позивачем пропущено строки звернення до суду за відсутності поважних причин. Відповідач указує, що про відсутність виплати індексації грошового забезпечення у спірний період ОСОБА_1 міг дізнатися у відповідному місяці, після отримання всіх виплат, а отримання ним відповіді ГУ НП у Львівській області свідчить не про дату початку перебігу строку, а про час, коли позивач виявив цікавість до своїх прав та почав вчиняти дії щодо їхньої реалізації. Тобто позивачем створені штучні умови щодо строків звернення до суду.
ІІІ. Джерела права й акти їхнього застосування. Позиція Верховного Суду
12. Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та аналізуючи доводи касаційної скарги, а також, виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, Суд зазначає таке.
13. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
14. Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
15. Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
16. Статтею 116 КЗпП України (в редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) було установлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
17. За правилами частин першої, другої статті 233 КЗпП України (в редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) працівник міг звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
18. Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» ( далі - Закон № 2352-ІХ) запроваджено ряд змін у трудовому законодавстві, зокрема, положення частини другої статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
18.1. «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
18.2. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)»
19. Закон України № 2352-ІХ та, відповідно, і нова редакція статті 233 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.
20. За висновком судів попередніх інстанцій позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду, передбачений статтею 233 КЗпП України (в редакції Закону України № 2352-ІХ), який суди обчислювали з урахуванням строку дії карантину на території України.
21. Колегія суддів вважає таки висновки помилковими, з огляду на правову природу цього спору, з огляду на таке.
22. Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
23. Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.
24. Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини рішення).
25. У рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
26. Верховний Суд зауважує, що суд касаційної інстанції неодноразово вже висловлював правову позицію щодо застосування приписів статті 233 КЗпП України як до, так і після змін, запроваджених Законом № 2352-IX. Зокрема у справі № 580/9690/23 Суд сформував такий висновок.
26.1. Так, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
27. Водночас у справі № 380/6701/24 (на висновки у якій послався позивач) Верховний Суд констатував, що дія статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX поширюється лише на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою чинності.
28. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 08 серпня 2024 року у справі № 380/29686/23.
29. Повертаючись до обставин справи, що розглядається, Верховний Суд зауважує, що позивачем заявлено вимоги про стягнення невиплаченого грошового забезпечення за період з 2006 по 2021 рік.
30. У постанові від 11 липня 2024 року № 990/156/23 Велика Палата Верховного Суду з-поміж іншого, зауважила, що у взаєминах із державою в особі відповідних суб`єктів владних повноважень суд має застосовувати правило пріоритету правової норми за найбільш сприятливим тлумаченням для особи - суб`єкта приватного права. ( див. висновки ВП ВС, наведені у пунктах 101 - 104 постанови від 27 червня 2024 року у справі № 990/305/23) (пункт 63 постанови).
30.1. Крім цього, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 зазначила, що щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період по 19 липня 2022 року застосуванню підлягає норма частини другої статті 233 КЗпП України у редакції до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, якою визначено, що особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
31. Ураховуючи те, що на момент звільнення позивача з органів поліції (25 травня 2021 року) частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком, Суд приймає до уваги доводи позивача про те, що його право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком.
32. За таких обставин, Верховний Суд погоджується з аргументами ОСОБА_1 про дотримання ним строків звернення до суду та відсутність правових підстав для залишення його позовної без розгляду.
33. Отже, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про пропуск строку та наявність підстав для застосування частин третьої, четвертої статті 123 КАС України є помилковими та свідчать про неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.
34. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
35. На підставі викладеного касаційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню, із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
36. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність підстав, наведених у статтях 139 140 КАС України, судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 3 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Суд
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
2. Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2024 року скасувати, а справу № 380/30206/23 направити до Львівського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
3. Судові витрати не розподіляються.
4. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючого судді: С.А. Уханенко
Судді: О.В. Кашпур
В.М. Соколов