ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2025 року

м. Київ

справа № 380/3437/24

адміністративне провадження № К/990/3566/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Желєзного І.В.,

суддів: Білак М.В., Мацедонської В.Е.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 січня 2025 року (судді Іщук Л. П., Обрізко І. М., Шинкар Т. І.) у справі № 380/3437/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просив зобов`язати нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 40 891 грн 46 коп., із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (далі - Порядок № 44).

2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 28 серпня 2017 року.

3. Водночас на момент виключення із списків особового складу із позивачем не проведений повний розрахунок при звільненні, оскільки позивачу не була виплачена індексація грошового забезпечення в розмірі 55 357 грн 50 коп.

4. Указані кошти відповідач виплатив лише 06 лютого 2024 року на виконання рішення суду.

5. На переконання ОСОБА_1 , період з 28 серпня 2017 року по 06 лютого 2024 року є періодом затримки розрахунку при звільненні з роботи, у зв`язку із чим позивач просить суд стягнути з відповідача, на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) (в редакції, чинній з 19 липня 2022 року), середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за шість місяців, що становить за його підрахунками 40 891 грн 46 коп.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій та їх обґрунтування

6. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2024 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягає в ухиленні від нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку в сумі 40 891 грн 46 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору в сумі 605 грн 60 коп.

7. Суд першої інстанції дійшов висновку, що:

- аргумент відповідача про незастосовність до спірних правовідносин норм статті 117 КЗпП України є помилковим та суперечить усталеним та незмінним упродовж багатьох років висновкам касаційного суду, котрі в силу положень статей 2 14 242 370 КАС України та частини п`ятої статті 13 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій та статус суддів» щодо обов`язковості судових рішень («Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права») є обов`язковими для відповідача та враховуються судом при прийнятті рішення;

- оскільки позивач 28 серпня 2017 року виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення у зв`язку із звільненням з військової служби, то відповідно до статті 116 КЗпП відповідач був зобов`язаний до цього дня провести повний розрахунок з військовослужбовцем. Отже, спірні правовідносини виникли 28 серпня 2017 року, в день звільнення позивача з військової служби;

- аргументи позивача про те, що спірні правовідносини врегульовано статтею 117 КЗпП України в редакції, що діє після 19 липня 2022 року, є помилковими (суперечать наведеним вище висновкам касаційного суду щодо тлумачення та застосування цієї норми);

- спірні правовідносини врегульовано статтею 117 КЗпП України в редакції, що діяла до набрання чинності Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-ІХ), тобто до 19 липня 2022 року (у редакції чинній на момент їх виникнення).

8. Львівський окружний адміністративний суд указав, що попри помилку позивача щодо обґрунтування правових підстав позову, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України для ефективного захисту прав та інтересів позивача від порушень з боку відповідача виходить за межі позовних вимог та вирішує спір, застосовуючи до спірних правовідносин статтю 117 КЗпП України в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.

9. Суд першої інстанції зазначив, що період затримки розрахунку при звільненні обчислюється починаючи з першого дня після звільнення до дати остаточного розрахунку (з 28 серпня 2017 року по 06 лютого 2024 року) та становить 2353 календарних дні. Відповідно до довідки про нараховане грошове забезпечення розмір грошового забезпечення позивача за два повні місяці перед звільненням становив: за червень-липень 2017 року по 7279 грн 20 коп., усього 14 558 грн 40 коп.; при ділення цієї суми на 61 день, середньоденне (в календарних днях) грошове забезпечення становить 238 грн 66 коп. Отже, обчислений відповідно до встановлених статтею 117 КЗпП України правил середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум складає 561 566 грн 98 коп. (238 грн 66 коп. * 2 353 дні). Порівнюючи розміри несвоєчасно виплачених позивачу сум (55 357 грн 50 коп.) з розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку (561 566 грн 98 коп.) суд дійшов висновку, що такі є очевидно неспівмірними.

10. Львівський окружний адміністративний суд зауважив, що оскільки обчислений відповідно до правил статей 116 117 КЗпП України розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку є очевидно непропорційним до розміру завданої позивачу шкоди, суд для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, використовує спосіб обчислення цих втрат на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за відповідні роки, і таким чином розраховує розмір відшкодування суми, яку працівник міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, оскільки він недоотримав належні йому кошти від роботодавця (пункт 95.4 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц). Відповідно до цього способу розрахунку розміру майнових втрат позивача на підставі припущення про необхідність взяття ним кредиту внаслідок затримки виплати працівнику належних йому сум, цей розмір можна обчислити як добуток суми несвоєчасно виплачених коштів на середньозважену вартість (у % річних) кредитів у національній валюті для фізичних осіб за даними НБУ (на день взяття кредиту) за відповідний період затримки. При цьому використовуються дані для короткострокових (до одного року) та довгострокових кредитів (більше року), якщо період затримки розрахунку становить більше 365 днів.

11. Суд першої інстанції указав, що застосування наведених міркувань до обставин цієї справи дозволяє зробити такі обчислення: індексація грошового забезпечення в сумі 55 357 грн 50 коп. виплачена 06 лютого 2024 року, період затримки виплати становить 2 353 календарних дні. Середньозважена ставка довгострокового кредиту в національній валюті для фізичних осіб станом на 29 серпня 2017 року становила 27,3 % річних. Отже, сума відсотків за користування кредитом, розрахована на підставі відомостей про середньозважену ставку кредиту в національній валюті для фізичних осіб з урахуванням суми та періоду затримки розрахунку становить 97 424 грн 50 коп. (55 357 грн 50 коп. * 27,3% / 365 * 2 353). Стягнення компенсації в межах цієї обчисленої судом суми відповідатиме принципам розумності, справедливості та пропорційності.

12. За висновком суду першої інстанції, оскільки позивач визначив у позові справедливу для себе суму компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 40 891 грн 46 коп., що є меншою за розраховану судом суму, тому позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку в сумі 40 891 грн 46 коп. підлягають до задоволення повністю.

13. Щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб Львівський окружний адміністративний суд зазначив, що Порядок № 44 не застосовується до виплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, оскільки зазначена виплата не пов`язана з виконанням позивачем обов`язків служби, а відтак не підпадає під випадки виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, які визначені цим Порядком. Тому, вимога позивача про нарахування та виплату середнього грошового забезпечення із одночасною компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб задоволенню не підлягає.

14. Отже, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

15. Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 08 січня 2025 року апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задовольнив частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 380/3437/24 в частині розміру стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасував та прийняв у цій частині постанову, якою позов задовольнив частково.

Стягнув з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 9 879 грн 36 коп.

У решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 380/3437/24 залишив без змін.

16. Скасовуючи рішення суду першої інстанції у відповідній частині, Восьмий апеляційний адміністративний суд указав, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до 19 липня 2022 року становить 425 769 грн 44 коп. (1784 календарні дні * 238 грн 66 коп.). Істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 55 357 грн 50 коп. (виплачене після рішення суду грошове забезпечення) / 425 769 грн 44 коп. (середній заробіток за час затримки розрахунку до нової редакції статті 117 КЗпП України) * 100 = 13 %. Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 48,77% становить: 238 грн 66 коп. (середньоденна заробітна плата позивача) * 13,00% = 31 грн 02 коп.; 31 грн 02 коп. * 1784 (кількість днів затримки розрахунку) = 55 357 грн 50 коп.

17. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові. Таким чином, кількість днів затримки розрахунку в межах шести місяців становить 182 дні. Сума середнього заробітку позивача за шість місяців затримки розрахунку при звільненні з урахування статті 117 КЗпП України (в редакції Закону № 2352-ІХ) становить: 238 грн 66 коп. (середньоденна заробітна плата позивача) * 182 (кількість днів затримки розрахунку в межах шести місяців) = 43 436 грн 12 коп.

18. Отже, апеляційним судом визначено та розмежовано питання як можливого застосування принципу співмірності, тобто в період дії норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, так і зменшення періоду виплати до шести місяців (в редакції Закону № 2352-ІХ) і загальна сума становить 98 793 грн 62 коп.

19. Однак, виходячи з принципів розумності та справедливості, пропорційності, враховуючи принцип співмірності, справедливий та розумний баланс інтересів між інтересами працівника і роботодавця, розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, те, що відповідач є державним органом - військовою частиною, те, що Україна перебуває в умовах воєнного стану, враховуючи відсутність спору на день звільнення, тривалість періоду з моменту порушення прав позивача і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум, Восьмий апеляційний адміністративний суд зауважив, що з відповідача слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 9 879 грн 36 коп.

20. За висновком суду апеляційної інстанції, наведене свідчить про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права в частині визначення розміру стягнення, що призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині та прийняття постанови про часткове задоволення позову.

Короткий зміст та обґрунтування наведених в касаційній скарзі вимог

21. Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що суд у своєму рішенні не врахував висновки викладені в постанові Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22 щодо підстав застосування статті 117 КЗпП України щодо спорів, які виникли після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати, а саме підстав нарахування та стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні зі служби по день фактичного розрахунку.

22. Скаржник указав, що:

- подібність правовідносин у справі що розглядається та в постанові Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22 підтверджується суб`єктним складом учасників відносин (в обидвох справах учасниками є військовослужбовець (ЗСУ) чи державні службовці, які проходили службу у військових частинах Міністерства оборони України та інших органах державної влади);

- об`єкт та предмет правового регулювання в обидвох справах стосуються стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні зі служби по день фактичного розрахунку;

- правовідносини виникли після звільнення з публічної служби (військової та державної), на виконання рішення суду, після отримання відмови від відповідача щодо поновлення порушеного права.

23. ОСОБА_1 також указав, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

24. На підставі викладеного скаржник просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 січня 2025 року, а справу № 380/3437/24 направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

25. Постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 січня 2025 року в частині залишення без змін рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2024 року, відповідачем оскаржена не була.

Позиція інших учасників справи

26. У відзиві на касаційну скаргу військова частина НОМЕР_1 зазначила, що заперечує позицію викладену в касаційній скарзі, оскільки позивачем не зазначено в чому полягає неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права, які викладені в постанові від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22.

27. На думку військової частини НОМЕР_1 , касаційна скарга ОСОБА_1 не містить в собі детального обґрунтування неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права із посиланням на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акту, який застосований цим судом при прийнятті відповідного висновку.

28. У зв`язку із викладеним військова частина НОМЕР_1 просить відмовити в задоволенні касаційної скарги в повному обсязі.

Рух касаційної скарги

29. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 17 лютого 2025 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 січня 2025 року у справі № 380/3437/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, та витребував із Львівського окружного адміністративного суду справу № 380/3437/24.

30. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 березня 2025 року справу № 380/3437/24 призначено до касаційного розгляду в порядку письмового провадження.

Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

31. ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28 серпня 2017 року № 184 виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення із 28 серпня 2017 року.

32. Військова частина НОМЕР_1 на виконання рішення суду у справі № 380/813/22 нарахувала ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення в розмірі 55 357 грн 50 коп.; ці кошти надійшли на банківський рахунок позивача 06 лютого 2024 року, що підтверджується випискою з карткового рахунку.

33. Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ КАСАЦІЙНОГО АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків судів першої та апеляційної інстанцій, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

34. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, і перевіряє правильність застосування норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.

35. Згідно із частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені судом першої чи апеляційної інстанції; вирішувати питання щодо достовірності доказів; надавати перевагу одним доказам над іншими; збирати чи приймати нові докази або додатково перевіряти їх

36. На підставі частини третьої статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, якщо необхідно врахувати висновок про застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

37. У справі, що розглядається, ОСОБА_1 - військовослужбовець, який звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 28 серпня 2017 року, та якому за рішенням суду у справі № 380/813/22 військова частина НОМЕР_1 нарахувала індексацію грошового забезпечення в розмірі 55 357 грн 50 коп., що надійшли на банківський рахунок позивача 06 лютого 2024 року, просить стягнути з відповідача на підставі статті 117 КЗпП України середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

38. Восьмий апеляційний адміністративний суд, скасовуючи рішення Львівського окружного адміністративного суду у відповідній частині, указав на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права в частині визначення розміру стягнення, що призвело до неправильного вирішення справи.

39. Касаційне провадження в цій справі відкрито на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України в межах доводів позивача про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22 щодо застосування статті 117 КЗпП України у спорах які виникли після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати, а саме підстав нарахування та стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні зі служби по день фактичного розрахунку.

40. Отже, зважаючи на висновки судів попередніх інстанцій та доводи й вимоги скаржника, на стадії касаційного перегляду ключовим питанням справи є правильність застосування судами статті 117 КЗпП України у контексті з`ясування того, чи правильно суди попередніх інстанцій здійснили розрахунок та визначили розмір коштів, які підлягають стягненню з військової частини НОМЕР_1 на користь позивача за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

41. Відповідаючи на питання, поставлені перед судом касаційної інстанції в межах доводів і вимог касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначає таке.

42. Відповідно до статті 116 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону № 2352-ІХ) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

43. Згідно зі статтею 117 КЗпП України (у вказаній вище редакції) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

44. Наведена вище редакція статті 117 КЗпП набрала чинності з 19 липня 2022 року.

45. Стаття 117 КЗпП України діяла в іншій редакції і до змін, внесених Законом № 2352-ІХ, Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні указаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

46. Верховний Суд неодноразово зауважував, що, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових правовідносинах, ураховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

47. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

48. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, із чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

49. Відповідно до висновків викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц убачається, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею116 КЗпП України.

50. Верховний Суд зазначає, що питання про застосування приписів статті 117 КЗпП України у вимірі правовідносин, подібних до тих, які розглядаються в цій справі, не завжди мало однакову правову оцінку суду касаційної інстанції.

51. Також після ухвалення постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц викладена в ній позиція (зокрема, щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення) не піддавалася зміні (відступу).

52. Верховний Суд наголошує, що правова позиція суду касаційної інстанції першочергово повинна ґрунтуватись на нормативному регулюванні спірних правовідносин, зміна якого може вплинути на те, яким чином її застосовувати до правовідносин, які виникли після цієї зміни.

53. Як уже зазначалось вище з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ, тому і підхід до правозастосування указаної норми змінився.

54. Відповідно до статті 117 КЗпП у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

55. Проте, правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.

56. Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

57. Проте з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє та підлягає застосуванню у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ.

58. Тому спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом № 2352-ІХ, а саме 19 липня 2022 року, і після цього.

59. Період з 28 серпня 2017 року до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, суд може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

60. Проте, період з 19 липня 2022 року до 06 лютого 2024 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

61. Водночас, окреслене у цьому касаційному провадженні питання було предметом розгляду Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (постанова від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22) і сформований висновок є застосовним до спірних правовідносин.

62. У межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

63. Повертаючись до обставин цієї справи та оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначає наступне.

64. Як убачається з оскаржуваної постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду, суд апеляційної інстанції визначив та розмежував питання як можливого застосування принципу співмірності, тобто в період дії норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, так і зменшення періоду виплати до шести місяців (в редакції Закону № 2352-ІХ) і визначив загальний розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні зі служби по день фактичного розрахунку, який становить 98 793 грн 62 коп.

65. Разом з цим, ураховуючи обставини справи, виходячи з принципів розумності та справедливості, пропорційності та співмірності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з відповідача слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 9 879 грн 36 коп.

66. З огляду на те, що висновки, яких дійшов суд апеляційної інстанції, коли визначав суму стягнення за час затримки розрахунку при звільненні, прийняті без урахування правової позиції, яка викладена в постанові Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 січня 2025 року у відповідній частині підлягає скасуванню з направленням справи до цього суду на новий розгляд.

67. Таким чином, доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду знайшли своє підтвердження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

68. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

69. Згідно із пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

70. Оскільки постанова суду апеляційної інстанції не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права та не враховує висновки Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права в подібних правовідносинах, оскаржена постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із направленням справи на новий розгляд до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08 січня 2025 року у справі № 380/3437/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії скасувати, а справу направити на новий розгляд до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Судді І.В. Желєзний М.В. Білак В.Е. Мацедонська

Відповідно до частини третьої статті 355 Кодексу адміністративного судочинства України постанову оформила суддя Мацедонська В. Е.