ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 380/6777/24

адміністративне провадження № К/990/34718/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,

суддів - Єресько Л. О., Жука А. В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою адвоката Каверіна Сергія Миколайовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.09.2024 (колегія суддів у складі: Гінди О. М., Матковської З. М., Ніколіна В. В.),

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просив:

- визнати протиправними дії бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо утримання податку на доходи фізичних осіб з суми, виплаченої позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати по день фактичної виплати на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30.10.2023, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.01.2024, у справі № 380/19997/23 без рівноцінної та повної компенсації витрат доходів;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити позивачу недоотримане грошове забезпечення у вигляді утриманого податку на доходи фізичних осіб при виплаті компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати по день фактичної виплати на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30.10.2023, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.01.2024, у справі № 380/19997/23.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат їх доходів, виплата грошової компенсації здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення та виплачується установами, що утримують військовослужбовців за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення. Указує, що відповідачем відповідних заходів щодо повного розрахунку із ним на час його звільнення з військової служби вжито не було.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 31.05.2024 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб виплачується для відшкодування утриманих сум податку з доходу, отриманого у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, а компенсація втрати частини доходів не пов`язана з виконанням обов`язків під час проходження служби, остання не підлягає грошовій компенсації сум податку з доходів фізичних осіб у порядку, визначеному пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі - Порядок № 44).

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01.08.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31.05.2024 у справі № 380/6777/24 залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліку апеляційної скарги шляхом сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн. Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначив, що середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні не передбачене в структурі грошового забезпечення військовослужбовців, а є санкцією, тобто мірою відповідальності роботодавця за несвоєчасний розрахунок при звільненні працівника (військовослужбовця). Відтак, на думку суду, стягнення з відповідача податку на доходи фізичних осіб з компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, в розумінні пункту 1 частини першої статті 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI), не є стягненням заробітної плати (грошового забезпечення), а тому не звільняє позивача від сплати судового збору у цій справі.

На виконання вимог цієї ухвали апелянтом подано клопотання, в якому він посилається на те, що він звільнений від сплати судового збору, відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI, оскільки під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати. Зазначає, що очевидним є те, що спір про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення із одночасною компенсацією утриманого податку на доходи фізичних осіб стосується заробітної плати військовослужбовця.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.09.2024 відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31.05.2024 у справі № 380/6777/24 повернуто скаржнику.

Постановляючи оскаржувану ухвалу суд апеляційної інстанції виходив з того, що предметом спору у цій справі є право позивача на відшкодування податку на доходи фізичних осіб з компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення. Разом з тим, компенсація втрат доходів, у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення не є частиною грошового забезпечення військовослужбовців, ця виплата має іншу правову природу та фактично являє собою спеціальний вид відповідальності відповідача за несвоєчасну виплату грошового забезпечення та не пов`язана з виконанням позивачем безпосередніх обов`язків військової служби, а відтак і не підпадає під випадки виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, які визначені Порядком № 44. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що стягнення з відповідача податку на доходи фізичних осіб з компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, в розумінні пункту 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI, не є стягненням заробітної плати (грошового забезпечення), а тому не звільняє позивача від сплати судового збору у цій справі.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції представник позивача звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.09.2024 у справі № 380/6777/24, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що практика Верховного Суду щодо застосування пункту 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VІ при розв`язанні спірного питання є усталеною та послідовною. Так, Верховний Суд у постановах від 05.05.2022 у справі № 380/8976/21, від 29.11.2023 у справі № 560/11895/23, від 14.12.2023 у справі № 600/4606/23-а дійшов висновку, що оскільки спір про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, стосується заробітної плати військовослужбовця, а тому у вказаній категорії справ позивачі звільненні від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VІ.

На думку скаржника, оскільки компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення військовослужбовця, а тому при нарахуванні та виплаті компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку № 44.

Отже, скаржник уважає, що спір у цій справі стосується грошового забезпечення позивача, що в силу пункту 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VІ (від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати) та надає йому можливість звернутись за захистом своїх прав без сплати судового збору.

Позиція інших учасників справи

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін, з огляду на те, що стягнення з відповідача податку на доходи фізичних осіб з компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, в розумінні пункту 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VІ, не є стягненням заробітної плати (грошового забезпечення), а тому не звільняє позивача від сплати судового збору у цій справі.

Рух касаційної скарги

10.09.2024 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга адвоката Каверіна С. М., який діє в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.09.2024.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.09.2024 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Жука А. В., Єресько Л. О. для розгляду судової справи № 380/6777/24.

Ухвалою Верховного Суду від 30.09.2024 відкрито касаційне провадження за скаргою адвоката Каверіна С. М., який діє в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.09.2024.

Ухвалою Верховного Суду від 04.02.2025 закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їхнього застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, виходить із такого.

Касаційне провадження у справі відкрито з підстави оскарження судового рішення, зазначеного в частині третій статті 328 КАС України, та посилання позивача на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

Спірні правовідносини у справі склались з приводу утримання податку на доходи фізичних осіб з суми, виплаченої позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати по день фактичної виплати на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30.10.2023, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.01.2024, у справі №380/19997/23 без рівноцінної та повної компенсації витрат доходів та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу цей податок.

На стадії касаційного провадження спірним є питання звільнення позивача від сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Як убачається з матеріалів справи, підставою для залишення апеляційної скарги без руху слугувало те, що позивачем не надано суду документа, який підтверджує факт сплати судового збору.

На виконання зазначеної ухвали позивач подав до суду заяву, в якій зазначив про те, що він звільнений від сплати судового збору, відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VІ, оскільки під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати. Зазначає, що очевидним є те, що спір про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення із одночасною компенсацією утриманого податку на доходи фізичних осіб стосується заробітної плати військовослужбовця.

Однак, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги наведені позивачем аргументи та повернув апеляційну скаргу, зазначивши, що апелянтом взагалі не виконано вимоги встановлені ухвалою про залишення апеляційної скарги без руху.

Проте таке твердження суду апеляційної інстанції є помилковим, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 частини п`ятої статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що до апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору.

Якщо апеляційна скарга подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення від сплати судового збору (частина шоста статті 296 КАС України).

Як на підставу звільнення від сплати судового збору позивач послався на пункт 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VІ.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VІ від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон № 108/95-ВР).

Так, структура заробітної плати складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Статтею 33 Закону № 108/95-ВР визначено, що в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

За приписами статті 1 Закону України від 03.07.1991 № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-XII) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 1282-XII підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів.

Статтею 34 Закону № 108/95-ВР визначено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно до частин першої, другої статті 2 Закону України від 19.10.2000 № 2050-III (далі - Закон № 2050-III) компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).

З наведеного випливає, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, є складовими заробітної плати.

На належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013.

Конституційний Суд України у вказаному Рішенні виходив з того, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Так, держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону № 108/95-ВР такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати.

У пункті 2.2 Рішення від 15.10.2013 № 9-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Отже, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації є компенсаторною складовою доходу у вигляді заробітної плати працівника.

Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постановах від 05.05.2022 у справі № 380/8976/21, від 29.11.2023 у справі № 560/11895/23, від 14.12.2023 у справі № 600/4606/23-а.

Предметом цього спору є нарахування та виплата позивачу недоотриманого грошового забезпечення у вигляді утриманого податку на доходи фізичних осіб при виплаті компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати по день фактичної виплати на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30.10.2023, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.01.2024, у справі № 380/19997/23.

Відповідно до підпункту 14.1.48 пункту 14.1 статті 14 ПК України заробітна плата для цілей розділу IV цього Кодексу - це основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв`язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Пунктом 168.5 пункту 168 ПК України передбачено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» членами сім`ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Згідно з пунктом 1 Порядку № 44 Цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Пунктом 3 Порядку № 44 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Відповідно до пункту 4 Порядку № 44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Аналіз наведених положень Порядку № 44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, а також особами, звільненими із служби, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Отже, спір у цій справі стосується грошового забезпечення позивача, що в силу пункту 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI надає йому можливість звернутися за захистом своїх прав без сплати судового збору.

Таким чином, суд апеляційної інстанції помилково залишив апеляційну скаргу позивача на рішення суду першої інстанції у цій справі без руху з підстав ненадання суду документа про сплату судового збору та у подальшому повернув апеляційну скаргу апелянту.

З огляду на те, що оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції позбавляє права на апеляційне оскарження судового рішення і, як наслідок, незаконно перешкоджає подальшому руху судової справи, то вона підлягає скасуванню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Згідно з частиною четвертою статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції не дотримано вимоги процесуального права, що призвело до постановлення незаконного судового рішення. З огляду на викладене, суд касаційної інстанції вважає за необхідне задовольнити касаційну скаргу та скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції, направивши справу до апеляційного суду для продовження розгляду.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Каверіна Сергія Миколайовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити.

Ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.09.2024 скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції - Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

СуддіЖ.М. Мельник-Томенко А.В. Жук Л.О. Єресько