ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 380/7136/23
адміністративне провадження № К/990/3925/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді: Губської О.А.,
суддів: Білак М.В., Мацедонської В.Е.,
розглянув у порядку спрощеного провадження у касаційній інстанції адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці (утвореної як відокремлений підрозділ Державної митної служби України) про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на публічній службі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Львівської митниці на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2023 року (колегія суддів: головуючий суддя Шавель Р.М., судді Бруновська Н.В. та Хобор Р.Б.),
ВСТАНОВИВ:
І. Суть спору
1. Позивач звернувся до суду з цим позовом, у якому просив:
1.1. визнати протиправним та скасувати наказ Львівської митниці № 205-о від 16 березня 2023 року «Про звільнення ОСОБА_1 »;
1.2. поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу митного оформлення № 1 митного поста «Смільниця» Львівської митниці;
1.3. стягнути із Львівської митниці на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день винесення рішення судом першої інстанції.
ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
1.4. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2023 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2023 року, позов задоволено.
1.5. Визнано протиправним та скасовано наказ Львівської митниці № 205-о від 16 березня 2023 року «Про звільнення ОСОБА_1 ».
1.6. Зобов`язано відповідача поновити позивача на посаді начальника відділу митного оформлення № 1 митного поста «Смільниця» Львівської митниці з 17 березня 2021 року.
1.7. Стягнуто із Львівської митниці на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 162843,80 грн.
1.8. Задовольняючи позов суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що заява позивача про звільнення із займаної посади за угодою сторін не містить волевиявлення (пропозиції) позивача та визначення строку, з якого трудовий договір пропонується розірвати за угодою сторін.
1.9. Також суд вказав, що резолюція керівника відповідача, проставлена на цій заяві, не може вважатися досягненням сторонами згоди щодо припинення трудового договору та дати звільнення, що в свою чергу позбавляє роботодавця права на звільнення працівника за угодою сторін. Крім цього вказана заява позивача не містить ні дати, з якої він має намір звільнитися, ні дати її підписання.
1.10. За таких обставин суд дійшов висновку про недосягнення сторонами трудового договору згоди щодо припинення трудових відносин з підстав, визначених в п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України. Водночас частина 3 статті 83 Закону України «Про державну службу», яка регламентує припинення державної служби за ініціативою державного службовця або за угодою сторін, визначає, що суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві. Таким чином, недосягнення сторонами згоди щодо припинення трудового договору та відсутність узгодженої дати звільнення, позбавляє роботодавця права на звільнення працівника за угодою сторін. Оскільки позивач не визначив у поданій ним заяві строк звільнення з держаної служби, тому у відповідача не виникло обов`язку для реалізації такої заяви відповідно до вимог ч. 3 ст. 86 Закону № 889-VIII, посилання на яку містить спірний наказ.
1.11. Суд також врахував, що 21.03.2023р. позивач скерував на адресу Львівської митниці цінним листом з описом вкладення заяву про відкликання заяви про звільнення за згодою сторін, однак 27.03.2023р. отримав від АТ «Укрпошта» повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення відповідачу. У подальшому позивач скерував таку заяву на адресу електронної пошти Львівської митниці, однак отримав електронного листа від Відділу реєстрації та обробки кореспонденції Львівської митниці, у якому йому було повідомлено, що відділ не приймає та не реєструє заяви від працівників Львівської митниці.
ІІ. Касаційне оскарження
2. Не погоджуючись з такими рішеннями судів попередніх інстанцій відповідач звернувся із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм процесуального та матеріального права, просить скасувати ці судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.
3. Підставою звернення з касаційною скаргою заявник зазначив пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
4. В обґрунтування скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 29 червня 2022 року у справі № 640/18748/19 щодо застосування частини 2 статті 86 Закону України «Про державну службу».
5. Позивач подав відзив на касаційну скаргу відповідача, за змістом якого висловив незгоду з викладеними заявником в скарзі доводами та повідомив свою думку про правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову, просив ці судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
IV. Установлені судами фактичні обставини справи
6. Позивач проходив службу в органах державної митної служби, починаючи з 26.12.2012р.
7. 26.12.2012р. позивач склав Присягу державного службовця.
8. 01.07.2021р. наказом Львівської митниці № 60-о «По особовому складу» ОСОБА_1 призначено з 02.07.2021р. на посаду начальника відділу митного оформлення № 1 митного поста «Смільниця» Львівської митниці.
9. 01.07.2021р. між Львівською митницею як відокремленим підрозділом Державної митної служби України та позивачем укладено контракт № 608 про проходження державної служби.
10. Наказом № 205-о від 16.03.2023р. «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено з 16.03.2023р. із займаної посади начальника відділу митного оформлення № 1 митного поста «Смільниця» Львівської митниці» за угодою сторін відповідно до частини 2 статті 86 Закону України № 889-VIII від 10.12.2015р. «Про державну службу», керуючись п. 1 ст. 36 КЗпП України.
11. Відповідно до пункту 2 цього наказу розірвано контракт про проходження державної служби № 608 від 01.07.2021р., укладений з ОСОБА_1 на посаді начальника відділу митного оформлення № 1 митного поста «Смільниця» Львівської митниці».
12. Підставою для винесення оскаржуваного наказу зазначено: заява ОСОБА_1 , резолюція в.о. начальника Львівської митниці на заяві ОСОБА_1 від 16.03.2023р.
13. 21.03.2023р. позивач скерував на адресу Львівської митниці цінним листом з описом вкладення заяву про відкликання заяви про звільнення за згодою сторін.
14. 27.03.2023 позивач отримав від АТ «Укрпошта» повідомлення, що Львівська митниця не забирає надіслане ним поштове відправлення. У зв`язку з цим, позивач відсканував свою заяву, підписав її особистим ЕЦП та скерував її на адресу електронної пошти Львівської митниці (lv.post@customs.gov.ua).
15. В подальшому позивач отримав електронного листа від Відділу реєстрації та обробки кореспонденції Львівської митниці, у якому йому було повідомлено, що Відділ не приймає та не реєструє заяви від працівників Львівської митниці.
16. 04.04.2023р. позивач прибув на Львівську митницю, де його ознайомлено із наказом від 16.03.2023р. та видано трудову книжку.
17. Листом № 7.2-1/12/8.19/8217 від 05.04.2023р. Львівська митниця на адвокатський запит від 28.03.2023р. надала копії документів, що стали підставою для видачі оскаржуваного наказу про звільнення позивача, в тому числі копію заяви про звільнення без узгодженої дати звільнення та дати її написання.
18. Вважаючи своє звільнення протиправним та проведеним без дійсного волевиявлення на припинення відносин державної служби, під тиском керівництва митниці, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування
19. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
20. Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
21. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
22. За приписами частини другої статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
23. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України № 889-VIII від 10.12.2015р. «Про державну службу».
24. Згідно з пунктом 1 статті 1 цього Закону визначено, що державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.
25. Відповідно до частини 2 статті 5 вказаного Закону відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
26. Згідно з вимогами статті 83 зазначеного Закону державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі виходу державного службовця на пенсію або досягнення ним 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України «Про очищення влади»; 9) з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення) (стаття 88-1 цього Закону).
27. За приписами статті 86 вказаного Закону державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб`єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.
28. Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб`єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов`язків державним органом.
29. Суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.
30. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 36 КЗпП України однією з підстав припинення трудового договору є угода сторін.
31. Згідно з частиною 1 статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
32. За загальним правилом волевиявлення сторін трудового договору оформляється шляхом написання працівником заяви про прийом на роботу, а зі сторони власника (роботодавця) шляхом постановлення відповідного наказу про прийняття на роботу.
VI. Позиція Верховного Суду
33. Відповідно до частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та/або апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
34. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
35. Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі став пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
36. Враховуючи вимоги та обґрунтування касаційної скарги, перегляд оскаржуваних судових рішень буде здійснюватися Верховним Судом в їх межах.
37. Предметом оскарження у цій справі є наказ про звільнення позивача з посади.
38. Переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи питання щодо правильності застосування цими судами норм чинного законодавства, Верховний Суд виходить з такого.
39. Чинне законодавство не встановлює порядку та строку припинення трудового договору за угодою сторін, у зв`язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку.
40. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу.
41. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір.
42. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу.
43. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою. Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України можуть бути викладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення.
44. Отже, основними умовами угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України, щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення трудового договору та строк, з якого договір припиняється.
45. Визначення дати звільнення за згодою сторін є обов`язковою умовою такого звільнення, оскільки сприяє свідомому волевиявленню працівника щодо звільнення з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України, а також частиною 2 статті 86 Закону України «Про державну службу».
46. За загальними правилом формальне оформлення припинення трудового договору за угодою сторін здійснюється з боку працівника шляхом написання заяви про звільнення із вказанням підстави та строку звільнення, а згода роботодавця на запропоновані працівником умови підтверджується відповідним наказом про звільнення, що повинен відповідати умовам запропонованим працівником.
47. У разі дотримання наведених умов може мати місце досягнення між сторонами (працівник та роботодавець) згоди щодо підстав та порядку припинення трудового договору (угода сторін в розумінні положень КЗпП України). При цьому саме строк звільнення запропонований працівником та погоджений роботодавцем у наказі про звільнення є ключовою ознакою припинення трудового договору за угодою сторін, яка відрізняє вказану підставу звільнення від інших, в тому числі від загальної звільнення за ініціативою працівника із обов`язковим попередженням роботодавця за 14 днів (стаття 38 КЗпП України, частина 1 статті 86 Закону України «Про державну службу»).
48. З огляду на це Верховний Суд зауважує, що відсутність належного волевиявлення свідчить про відсутність підстав для висновку про наявність наміру працівника звільнитись саме за угодою сторін, а сама по собі згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення також не означає наявність угоди про припинення трудового договору за угодою сторін.
49. Виходячи зі змісту поняття «угода сторін» в контексті припинення трудового договору, така угода тлумачиться як вільне волевиявлення обох сторін, за наявністю якого роботодавцем та найманим працівником досягається спільна згода на припинення трудових відносин у визначений строк.
50. Законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв`язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку.
51. Згідно з усталеною судовою практикою для цілей застосування пункту 1 частини 1 статті 36 КЗпП України суд під час вирішення такого спору повинен з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видання наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.
52. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 29.06.2022р. у справі № 640/18748/19, якщо державний службовець подає письмову заяву про звільнення за цією підставою, то в ній має бути зазначено прохання звільнити його за угодою сторін i бажану дату звільнення, яка може співпадати з датою подачі заяви. Суб`єкт призначення, розглядаючи цю заяву вирішує чи погоджуватися на таку пропозицію чи ні. Саме у цьому і полягає процедура досягнення згоди між сторонами, коли державний службовець і суб`єкт призначення спільно вирішують коли і як звільнитися державному службовцю.
53. Крім цього, подання працівником заяви про розірвання трудового договору повинно бути добровільним і виражати його волевиявлення щодо звільнення з роботи.
54. Суди попередніх інстанцій у цій справі встановили, що підставою для винесення оскаржуваного наказу та звільнення позивача з посади начальника відділу митного оформлення № 1 митного поста «Смільниця» з 16.03.2023р. за угодою сторін слугувала заява позивача.
55. Зміст цієї заяви свідчить, що вона містить прохання позивача звільнити його із займаної посади за згодою сторін. При цьому заява не містить вказівки на бажану дату звільнення та про дату написання/подання такої заяви.
56. Також суди встановили, що в обгрунтування доводів позовної заяви позивач наголошує на тому, що заяву про звільнення за угодою сторін написано ним без дати звільнення та під тиском посадових осіб митниці. Вказана заява не відповідала його дійсному волевиявленню.
57. Оцінивши вказане та дійсні обставини справи (час та місце написання заяви, відсутність життєвих обставин, які б вимагали звільнення позивача зі служби в митних органах; поведінку позивача, який намагався відкликати написану ним заяву; зміст поданої заяви про звільнення, в якій відсутнє визначення дати, з якої повинні припинитися відносини державної служби, та дати її написання, відсутність інших доказів погодження сторонами дати звільнення за згодою сторін), суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність домовленості між сторонами щодо припинення трудового договору за взаємною згодою.
58. Верховний Суд вважає обгрунтованим та таким, що відповідає правилам чинного законодавства вказаний висновок судів попреденіх інстанцій та погоджується, що резолюція керівника митниці на вказаній заяві не спростовує встановлених судами попередніх інстанцій недоліків та не може підміняти собою зміст заяви державного службовця на звільнення.
59. Відповідно до частини 3 статті 83 Закону України «Про державну службу», яка регламентує припинення державної служби за ініціативою державного службовця або за угодою сторін, визначає, що суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві.
60. Однак, у заяві позивача такий строк не визначений, доказів погодження цього строку в інший спосіб відповідачем не надано.
61. Отже, відсутність належного волевиявлення не дає підстав уважати наявність наміру службовця звільнитися саме за угодою сторін, а сама лише згода суб`єкта призначення задовольнити заяву службовця про звільнення не означає наявності угоди про припинення служби саме з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України.
62. Отже, у спірних правовідносинах між сторонами трудового договору не досягнуто згоди щодо припинення трудових відносин з підстав, визначених у пункті 1 частини 1 статті 36 КЗпП України. Недосягнення сторонами згоди щодо припинення трудового договору та відсутність узгодженої дати звільнення, позбавляє роботодавця права на звільнення працівника за угодою сторін.
63. Аналогічний правовий висновок Верховний Суд висловив у постановах від 03.04.2019р. у справі № 803/497/18, від 06.02.2019р. у справі № 816/1389/16, від 21.11.2018р. у справі № 820/243/16.
64. За наведених обставин Верховний Суд вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій щодо неправомірності звільнення позивача спірним наказом, а тому він підлягає скасуванню з підстав його невідповідності критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України. Решта позовних вимог є похідними від означеної, тому суди правильно висновували про наявність підстав для їх задоволення.
65. Оскільки питання правильності визначення судами суми стягнутого на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу не оспорюється, тому воно не підлягає перегляду у касаційному порядку.
66. Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для задоволення цього позову.
67. Водночас, доводи та аргументи відповідача Верховний Суд вважає такими, що зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків судів і свідчать про незгоду скаржника із наданою судами правовою оцінкою обставин справи, встановлених під час її розгляду.
68. У касаційні скарзі заявник також зазначив, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 29 червня 2022 року у справі № 640/18748/19 щодо застосування частини 2 статті 86 Закону України «Про державну службу».
69. Щодо визначення подібності цих правовідносин Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду.
70. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20, пункт 39) конкретизувала свої висновки щодо визначення подібності правовідносин, зазначивши таке.
71. На предмет подібності потрібно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність варто також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
72. Отже, зважаючи на предмет правового регулювання, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судами фактичні обставини Верховний Суд вважає, що правові позиції, викладені в указаних у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, до спірних правовідносин не застосовуються, оскільки правовідносини в цих справах та справі, яка розглядається, не є подібними.
73. Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із дотримання норм матеріального та процесуального права.
Висновок за результатами розгляду касаційної скарги.
74. Отже, доводи касаційної скарги, які були підставою відкриття касаційного провадження, не знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду та не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій по суті справи, а тому не приймаються Судом як належні.
75. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій по суті спору є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
76. За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір відповідно до нормам матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, у судових рішеннях повно і всебічно з?ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
77. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
78. За змістом частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
79. Таким чином, зважаючи на приписи статей 349 350 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 3 341 344 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Львівської митниці на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2023 року залишити без задоволення.
2. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2023 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. А. Губська
Судді М.В. Білак
В.Е Мацедонська