ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2025 року

м. Київ

справа №380/794/24

адміністративне провадження № К/990/48536/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,

суддів - Загороднюка А.Г., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №380/794/24

за позовом керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова

до Львівської міської ради,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Західний офіс Держаудитслужби

про визнання незаконною ухвали,

за касаційною скаргою Львівської міської ради

на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2024 року (головуючий суддя: Желік О.М.)

і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 7 листопада 2024 року

(головуючий суддя: Затолочний В.С., судді: Гудим Л.Я., Пліш М.А.).

УСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Керівник Галицької окружної прокуратури міста Львова звернувся до суду з адміністративним позовом до Львівської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Західний офіс Держаудитслужби, в якому просив суд:

- визнати незаконною і скасувати ухвалу Львівської міської ради від 2 березня 2023 року 2886 «Про внесення змін до ухвали міської ради від 26 грудня 2016 року № 1356 «Про затвердження Програми здійснення Львівською міською радою внесків до статутних капіталів комунальних підприємств, установ та організацій у 2017-2025 роках».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ухвалою Львівської міської ради від 2 березня 2023 року 2886 «Про внесення змін до ухвали міської ради від 26 грудня 2016 року №1356 «Про затвердження Програми здійснення Львівською міською радою внесків до статутних капіталів комунальних підприємств, установ та організацій у 2017-2025 роках» розділ 3 «Фінансове забезпечення Програми» викладено у новій редакції. У пояснювальній записці до проєкту ухвали директор департаменту економічного розвитку зазначає, що з метою забезпечення безперебійної роботи об`єктів критичної інфраструктури львівських комунальних підприємств необхідно викласти розділ 3 програми у новій редакції та дозволити використовувати кошти, отримані суб`єктом господарювання як внески до статутного капіталу, відповідно до затвердженого ним фінансового плану для забезпечення функціонування комунальних підприємств.

Проте, на переконання прокурора, спірна ухвала порушує визначені норми бюджетного законодавства, зокрема статті 7 Бюджетного кодексу України щодо принципів бюджетної системи України, зокрема принцип єдності бюджетної системи України, принцип обґрунтованості, принцип ефективності та результативності, принцип цільового використання бюджетних коштів.

Так, позивач обґрунтовує, що внесені зміни і доповнення до пункту 3.1.1 Програми в частині надання дозволу на використання коштів комунальними підприємствами саме на оборотні активи чи поточні видатки не обумовлені воєнним станом та вчинені без жодних на те підстав, оскільки ні статті 71 91 Бюджетного кодексу України, ні Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», якими обґрунтовано прийняття нової редакції розділу 3, не містять у собі положень, які б дозволяли використовувати в умовах воєнного стану кошти бюджету розвитку, отримані шляхом внесків до статутного капіталу суб`єкта господарювання, на поточні витрати (оборотні активи). Одночасно, економічне обґрунтування, необхідність, потреба і підстави для внесення змін та доповнень в преамбулі ухвали від 2 березня 2023 року № 2886 відсутні. Тому надання дозволу комунальним підприємствам внесеними змінами у Програмі для використання на покриття поточних витрат підприємства за рахунок коштів бюджету розвитку має наслідком використання коштів спеціального фонду бюджету (бюджету розвитку) на витрати, які фактично мали б покриватися коштами загального фонду як фінансова підтримка, що порушує частину сьому статті 23 Бюджетного кодексу України, оскільки тільки у межах загального обсягу бюджетних призначень за бюджетною програмою окремо за загальним та спеціальним фондами бюджету місцевий фінансовий орган за обґрунтованим поданням головного розпорядника бюджетних коштів здійснює перерозподіл бюджетних асигнувань, затверджених у розписі бюджету та кошторисі, в розрізі економічної класифікації видатків бюджету, та частини першої статті 8 Бюджетного кодексу України, за якою бюджетна класифікація є обов`язковою для застосування всіма учасниками бюджетного процесу в межах бюджетних повноважень.

Позивач також зазначив, що надання дозволу на етапі використання комунальним підприємствам вже отриманих від головного розпорядника коштів порушує програмну та економічну класифікації видатків бюджету та змінює цільове призначення таких коштів, які виділяються із врахуванням статті 71 Бюджетного кодексу України з бюджету розвитку на капітальні видатки, а використовуються на поточні. Надання дозволу на використання та саме використання коштів комунальними підприємствами на оборотні активи (поточні видатки), отриманих як внески до статутних капіталів, на поточні видатки замість капітальних, суперечать як статті 71 Бюджетного кодексу України, так і положенням частини першої статті 61, частин першої, четвертої, п`ятої, сьомої статті 64 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», та пунктам 1.1, 1.5, 1,6, підпункту 3.2.1 пункту 3 Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 12 березня 2012 року № 333, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 березня 2012 року за № 456/20769, та самій же Програмі (за напрямами спрямування (виділення), визначеними у абзаці першому підпункту 3.1.1 пункту 3.1, підпункту 3.1.3 пункту 3.1 на капітальні видатки згідно із статтею 71 Бюджетного кодексу України).

До того ж, позивач зауважив, що розділ 3 доповнено підпунктом 3.1.4 пункту 3.1: «Комунальні підприємства використовують кошти, отримані як внески до статутних капіталів, залучені Львівською міською радою до бюджету Львівської міської територіальної громади у рамках Програми забезпечення стійкості Європейського банку реконструкції та розвитку на виплати згідно з кредитним договором від 30 грудня 2022 року (операційний номер 53825), а саме: витрати на персонал, включаючи заробітну плату та пов`язані обов`язкові платежі та витрати; комунальні послуги: водопостачання (гаряча та холодна вода), каналізація, опалення, послуги з розподілу/постачання газу, послуги з розподілу/постачання електроенергії; платежі на користь Європейського банку реконструкції та розвитку за існуючими кредитними договорами».

На думку позивача, цей пункт Програми суперечить вимогам статті 74 Бюджетного кодексу України, абзацу другому пункту 22-6 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, статті 70, частині четвертій статті 76, частині шостій статті 78 Бюджетного кодексу України, ухвалі Львівської міської ради від 6 грудня 2022 року №2580 «Про здійснення запозичення до бюджету Львівської територіальної громади у 2022 році», Порядку отримання та використання залучених коштів до бюджету Львівської міської територіальної громади у рамках «Програми забезпечення стійкості» Європейського банку реконструкції та розвитку, затвердженого рішенням Львівської міської ради №1 від 6 січня 2023 року, оскільки кошти, обумовлені Кредитним договором, можуть використовуватися з бюджету розвитку на поточні потреби визначених Кредитним договором комунальних підприємств через дотримання процедури визначення потреби, складання бюджетного запиту, плану використання, складання кошторису головними розпорядниками із визначенням чітко цільового їх використання, як це передбачено вимогами українського законодавства (бюджетного законодавства). Такі кошти, як зазначає позивач, мали б спрямовуватися як фінансова підтримка комунальним підприємствам, а не через поповнення їх капіталів, як це визначено абзацом другим пункту 22-6 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України.

Тож, вважаючи ухвалу Львівської міської ради від 2 березня 2023 року № 2886 «Про внесення змін до ухвали міської ради від 26 грудня 2016 року № 1356 «Про затвердження Програми здійснення Львівською міською радою внесків до статутних капіталів комунальних підприємств, установ та організацій у 2017-2025 роках» протиправною, позивач звернувся до суду з метою її скасування.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 7 листопада 2024 року, адміністративний позов задоволено повністю:

визнано протиправною і скасовано ухвалу Львівської міської ради від 2 березня 2023 року № 2886 «Про внесення змін до ухвали міської ради від 26 грудня 2016 року №1356 «Про затвердження Програми здійснення Львівською міською радою внесків до статутних капіталів комунальних підприємств, установ та організацій у 2017-2025 роках».

Задовольняючи позов повністю, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що поповнення з коштів бюджету розвитку статутного капіталу комунального підприємства з метою використання та безпосередньо використання коштів, для прикладу, на заробітну плату, суперечить визначеній бюджетній класифікації видатків бюджету, не узгоджується із метою створення бюджету розвитку та його функціональним і цільовим призначенням.

Суди зауважили, що статті 71 91 Бюджетного кодексу України не містять в собі положень, які б дозволяли використовувати в умовах воєнного стану кошти бюджету розвитку, отримані шляхом внесків до статутного капіталу суб`єкта господарювання, на поточні витрати (оборотні активи).

Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, Львівська міська рада звернулась із касаційною скаргою на них до Верховного Суду.

Короткий зміст касаційних скарг і відзивів

У поданій касаційній скарзі, скаржник, із посиланням на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить Суд оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити у справі нове рішення, яким відмовити у позові повністю.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що внески у статутні капітали суб`єктів господарювання відповідно до законодавства мають відплатний характер, оскільки в обмін на внески до статутного капіталу комунального підприємства Львівська міська рада отримує частку корпоративних прав.

Скаржник також зауважив, що внески до статутного капіталу формально не можуть мати цільового призначення, так як вони стають власними коштами комунального підприємства або активами, особливо якщо внесок був не грошима, а майном.

Окрім зазначеного, скаржник наполягає, що застосовані судами попередніх інстанцій норми Бюджетного кодексу України не належить застосовувати до спірних правовідносин, адже після того, як бюджетні кошти «конвертуються» у частину статутного капіталу підприємства, вони стають майном підприємства, а їхній правовий режим не врегульовано нормами бюджетного законодавства. У світлі цього доводу скаржник також зауважує про неврахування судами попередніх інстанцій норм Господарського кодексу України при вирішенні цієї справи.

У касаційній скарзі, як на підставу для відкриття касаційного провадження, скаржник покликається на пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі «КАС України»).

Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Відповідач і третя особа у відзивах на касаційну скаргу просять відмовити у її задоволенні, покликаючись на дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень.

Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2025 року закінчено підготовку цієї справи до касаційного розгляду і призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Ухвалою 5-ої сесії 7-го скликання Львівської міської ради від 26 грудня 2016 року № 1356 затверджено Програму здійснення Львівською міською радою внесків до статутних капіталів комунальних підприємств, установ та організацій у 2017-2021 роках.

Ухвалами від 29 грудня 2020 року № 19, від 23 грудня 2021 року № 1801 внесено зміни до ухвали Львівської міської ради від 26 грудня 2016 року № 1356 «Про затвердження Програми здійснення Львівською міською радою внесків до статутних капіталів комунальних підприємств, установ та організацій у 2017 - 2021 роках». Зокрема, замінено слова з «у 2017 - 2021 роках» на «у 2017 - 2025 роках» та викладено Програму у новій редакції.

Ухвалою Львівської міської ради від 2 березня 2023 року № 2886 «Про внесення змін до ухвали міської ради від 26 грудня 2016 року № 1356 «Про затвердження Програми здійснення Львівською міською радою внесків до статутних капіталів комунальних підприємств, установ та організацій у 2017-2025 роках» розділ 3 «Фінансове забезпечення Програми» викладено у новій редакції.

Так, у відповідності до пункту 3.1.1 розділу 3 «Фінансове забезпечення Програми» внески до статутного капіталу капітальні видатки бюджету розвитку скеровуються на: соціально-економічний розвиток регіонів; виконання інвестиційних проектів; будівництво, капітальний ремонт та реконструкцію об`єктів соціально-культурної сфери і житлово-комунального господарства; будівництво газопроводів і газифікацію населених пунктів; будівництво і придбання житла окремим категоріям громадян відповідно до законодавства; збереження та розвиток історико-культурних місць України та заповідників; будівництво та розвиток мережі метрополітенів; придбання вагонів для комунального електротранспорту; розвиток дорожнього господарства; придбання шкільних автобусів та автомобілів швидкої медичної допомоги; оновлення матеріально-технічної бази комунальних закладів охорони здоров`я, комп`ютеризацію та інформатизацію закладів загальної середньої освіти і комунальних закладів охорони здоров`я; природоохоронні заходи; інші заходи, пов`язані з розширеним відтворенням (згідно зі статтею 71 Бюджетного кодексу України).

У період дії воєнного стану (введеного в Україні Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні») для забезпечення безперебійної роботи об`єктів критичної інфраструктури Львівських комунальних підприємств дозволяється використовувати кошти, отримані суб`єктом господарювання як внески до статутного капіталу, відповідно до затвердженого фінансового плану для забезпечення функціонування комунальних підприємств, у тому числі на придбання основного капіталу, необоротних і оборотних активів.

Окрім цього, розділ 3 «Фінансове забезпечення Програми» доповнено підпунктом 3.1.4 пункту 3.1, у відповідності до якого комунальні підприємства використовують кошти, отримані як внески до статутних капіталів, залучені Львівською міською радою до бюджету Львівської міської територіальної громади у рамках Програми забезпечення стійкості Європейського банку реконструкції та розвитку на виплати згідно з кредитним договором від 30 грудня 2022 року (операційний номер 53825), а саме: витрати на персонал, включаючи заробітну плату та пов`язані обов`язкові платежі та витрати; комунальні послуги: водопостачання (гаряча та холодна вода), каналізація, опалення, послуги з розподілу/постачання газу, послуги з розподілу/постачання електроенергії; платежі на користь Європейського банку реконструкції та розвитку за існуючими кредитними договорами.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Частиною другою статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із положенням частини третьої статті 142 Конституції України державною гарантією місцевого самоврядування є участь держави у формуванні дохідної частини його бюджетів та компенсація у необхідних випадках витрат місцевого самоврядування.

Частиною першою статті 143 Конституції України встановлено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі «Закон № 280/97-ВР»; в редакції, чинній станом на момент прийняття оскаржуваної ухвали).

У відповідності до статті 4 Закону № 280/97-ВР місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах: народовладдя; законності; гласності; колегіальності; поєднання місцевих і державних інтересів; виборності; правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами; підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб; державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування; судового захисту прав місцевого самоврядування.

Частинами першою-другою статті 10 Закону № 280/97-ВР передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Відповідно до приписів частини п`ятої статті 16 Закону № 280/97-ВР від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Згідно із пунктами 22, 23 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, цільових програм з інших питань місцевого самоврядування; розгляд прогнозу місцевого бюджету, затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього; затвердження звіту про виконання відповідного бюджету.

Згідно із частиною першої статті 61 Закону № 280/97-ВР органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення) самостійно складають та схвалюють прогнози відповідних місцевих бюджетів, розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з Бюджетним кодексом України.

Держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб. У випадках, коли доходи від закріплених за місцевими бюджетами загальнодержавних податків та зборів перевищують мінімальний розмір місцевого бюджету, держава вилучає із місцевого бюджету до державного бюджету частину надлишку в порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Мінімальні розміри місцевих бюджетів визначаються на основі фінансових нормативів бюджетної забезпеченості з урахуванням економічного, соціального, природного та екологічного стану відповідних територій виходячи з рівня мінімальних соціальних потреб, встановленого законом (частина перша та друга статті 62 Закону № 280/97-ВР).

Нормами статті 64 Закону № 280/97-ВР затверджено, що видатки, які здійснюються органами місцевого самоврядування на потреби територіальних громад, їх розмір і цільове спрямування визначаються відповідними рішеннями про місцевий бюджет; видатки, пов`язані із здійсненням районними, обласними радами заходів щодо забезпечення спільних інтересів територіальних громад, - відповідними рішеннями про районний та обласний бюджети.

Сільські, селищні, міські, районні в містах (у разі їх створення) ради та їх виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання.

Районні, обласні бюджети виконують місцеві державні адміністрації в цілях і обсягах, що затверджуються відповідними радами.

Видатки місцевого бюджету формуються відповідно до розмежування видатків між бюджетами, визначеного Бюджетним кодексом України, для виконання повноважень органів місцевого самоврядування.

Видатки місцевого бюджету здійснюються із загального та спеціального фондів місцевого бюджету відповідно до вимог Бюджетного кодексу України та закону про Державний бюджет України.

У складі витрат спеціального фонду місцевого бюджету виділяються витрати бюджету розвитку.

Кошти бюджету розвитку спрямовуються на реалізацію програм соціально-економічного розвитку відповідної території, пов`язаної із здійсненням інвестиційної діяльності, здійснення інших заходів, пов`язаних з розширеним відтворенням, а також на погашення місцевого боргу.

Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначаються Бюджетним кодексом України (далі також «БК України»; в редакції, чинній станом на момент прийняття оскаржуваної ухвали).

Згідно з пунктами 1-3, 49 частини першої статті 2 статті 2 БК України:

бюджет - план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються відповідно органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду;

бюджети місцевого самоврядування - бюджети сільських, селищних, міських територіальних громад, а також бюджети районів у містах (у разі утворення районних у місті рад);

бюджетна класифікація - єдине систематизоване згрупування доходів, видатків, кредитування, фінансування бюджету, боргу відповідно до законодавства України та міжнародних стандартів;

управління бюджетними коштами - сукупність дій учасника бюджетного процесу відповідно до його повноважень, пов`язаних з формуванням та використанням бюджетних коштів, здійсненням контролю за дотриманням бюджетного законодавства, які спрямовані на досягнення цілей, завдань і конкретних результатів своєї діяльності та забезпечення ефективного, результативного і цільового використання бюджетних коштів.

Статтею 5 БК України передбачено, що Бюджетна система України складається з: 1) державного бюджету; 2) місцевих бюджетів: а) бюджету Автономної Республіки Крим; б) обласних бюджетів; в) районних бюджетів; г) бюджетів місцевого самоврядування.

У відповідності до статті 7 БК України бюджетна система України ґрунтується на таких принципах: єдності бюджетної системи України, збалансованості, самостійності, повноти, обґрунтованості, ефективності та результативності, субсидіарності, цільового використання бюджетних коштів, справедливості і неупередженості, публічності та прозорості.

Зокрема, принцип обґрунтованості полягає в тому, що бюджет формується на реалістичних макропоказниках економічного і соціального розвитку України та розрахунках надходжень бюджету і витрат бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методик та правил.

Згідно із частиною першою статті 8 БК України бюджетна класифікація використовується для складання і виконання державного та місцевих бюджетів, звітування про їх виконання, здійснення контролю за фінансовою діяльністю органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших розпорядників бюджетних коштів, проведення фінансового аналізу в розрізі доходів, організаційних, функціональних та економічних категорій видатків, кредитування, фінансування і боргу, а також для забезпечення загальнодержавної і міжнародної порівнянності бюджетних показників. Бюджетна класифікація є обов`язковою для застосування всіма учасниками бюджетного процесу в межах бюджетних повноважень.

Частинами першою, другою, п`ятою та сьомою статті 10 БК України передбачено, що видатки та кредитування бюджету класифікуються за: 1) бюджетними програмами (програмна класифікація видатків та кредитування бюджету); 2) ознакою головного розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація видатків та кредитування бюджету); 3) функціями, з виконанням яких пов`язані видатки та кредитування бюджету (функціональна класифікація видатків та кредитування бюджету).

Програмна класифікація видатків та кредитування бюджету використовується у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі. Програмна класифікація видатків та кредитування державного бюджету (місцевого бюджету) формується Міністерством фінансів України (місцевим фінансовим органом) за пропозиціями, поданими головними розпорядниками бюджетних коштів під час складання проекту закону про Державний бюджет України (проекту рішення про місцевий бюджет) у бюджетних запитах, при цьому визначається шляхом розподілу видатків та кредитування державного бюджету (місцевого бюджету) за бюджетними програмами у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет) і може бути уточнена під час виконання державного бюджету (місцевого бюджету) при внесенні змін до закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет) та у разі застосування положень частини шостої статті 23 та частини другої статті 24 цього Кодексу.

Програмна класифікація видатків та кредитування місцевого бюджету формується з урахуванням типової програмної класифікації видатків та кредитування місцевого бюджету, яка затверджується Міністерством фінансів України.

Видатки бюджету класифікуються за економічною характеристикою операцій, що здійснюються при їх проведенні (економічна класифікація видатків бюджету).

За економічною класифікацією видатків бюджету видатки бюджету поділяються на поточні та капітальні.

У складі витрат (видатків) бюджету виділяються витрати (видатки) споживання і витрати (видатки) розвитку відповідно до бюджетної класифікації.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 20 БК України передбачено, що у бюджетному процесі програмно-цільовий метод застосовується на рівні державного бюджету та на рівні місцевих бюджетів.

Особливими складовими програмно-цільового методу у бюджетному процесі є бюджетні програми, відповідальні виконавці бюджетних програм, паспорти бюджетних програм, результативні показники бюджетних програм.

Результативні показники бюджетної програми використовуються для оцінки ефективності бюджетної програми за напрямами використання бюджетних коштів і включають кількісні та якісні показники, які визначають результат виконання бюджетної програми, характеризують хід її реалізації, ступінь досягнення цілей державної політики у відповідній сфері діяльності, формування та/або реалізацію якої забезпечує головний розпорядник бюджетних коштів, досягнення мети бюджетної програми, виконання завдань бюджетної програми, висвітлюють обсяг і якість надання публічних послуг.

Перелік результативних показників щодо кожної бюджетної програми розробляється головними розпорядниками бюджетних коштів згідно з нормативно-правовим актом Міністерства фінансів України.

Результативні показники бюджетної програми мають підтверджуватися офіційною державною статистичною, фінансовою та іншою звітністю, даними бухгалтерського, статистичного та внутрішньогосподарського (управлінського) обліку.

Згідно з положеннями частин першої та сьомої статті 23 БК України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

У межах загального обсягу бюджетних призначень за бюджетною програмою окремо за загальним та спеціальним фондами бюджету Міністерство фінансів України (місцевий фінансовий орган) за обґрунтованим поданням головного розпорядника бюджетних коштів здійснює перерозподіл бюджетних асигнувань, затверджених у розписі бюджету та кошторисі, в розрізі економічної класифікації видатків бюджету, а також в розрізі класифікації кредитування бюджету - щодо надання кредитів з бюджету.

У відповідності до положень статті 70 БК України видатки та кредитування місцевих бюджетів включають бюджетні призначення, встановлені рішенням про місцевий бюджет, на конкретні цілі, пов`язані з реалізацією програм та заходів згідно із статтями 89-91 цього Кодексу.

Кошти спеціального фонду місцевих бюджетів витрачаються на заходи, передбачені рішенням про місцевий бюджет відповідно до законодавства.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 71 БК України до витрат бюджету розвитку місцевих бюджетів належать внески органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування до статутного капіталу суб`єкта господарювання.

Згідно із частиною третьої статті 71 БК України капітальні видатки бюджету розвитку спрямовуються на: соціально-економічний розвиток регіонів; виконання інвестиційних проектів; будівництво, капітальний ремонт та реконструкцію об`єктів соціально-культурної сфери і житлово-комунального господарства; будівництво газопроводів і газифікацію населених пунктів; будівництво і придбання житла окремим категоріям громадян відповідно до законодавства; збереження та розвиток історико-культурних місць України та заповідників; будівництво та розвиток мережі метрополітенів; придбання вагонів для комунального електротранспорту; розвиток дорожнього господарства; придбання шкільних автобусів та автомобілів швидкої медичної допомоги; оновлення матеріально-технічної бази комунальних закладів охорони здоров`я, комп`ютеризацію та інформатизацію закладів загальної середньої освіти і комунальних закладів охорони здоров`я; природоохоронні заходи; інші заходи, пов`язані з розширеним відтворенням.

Місцеві запозичення здійснюються з метою фінансування бюджету розвитку бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів міських територіальних громад та використовуються для створення, приросту чи оновлення стратегічних об`єктів довготривалого користування або об`єктів, що забезпечують виконання завдань Верховної Ради Автономної Республіки Крим та міських рад, спрямованих на задоволення інтересів населення Автономної Республіки Крим і міських територіальних громад (пункт 1 частини першої статті 74 БК України).

Згідно частини четвертої статті 76 БК України у рішенні про місцевий бюджет видатки та кредитування за головними розпорядниками коштів місцевого бюджету повинні бути деталізовані за програмною класифікацією видатків та кредитування місцевого бюджету, за групами функціональної класифікації видатків та кредитування бюджету та окремими категоріями економічної класифікації видатків бюджету і класифікації кредитування бюджету.

У статтях 89-90 БК України наведено перелік видатків, які визначаються функціями держави та є переданими на виконання органами місцевого самоврядування.

Статтею 91 БК України встановлено перелік видатків, що можуть здійснюватись з усіх рівнів місцевих бюджетів. Це перелік видатків, що здійснюються з місцевих бюджетів на заходи програм місцевого значення відповідно до пункту 3 частини першої статті 82 та частини другої статті 83 БК України, що пов`язані з фінансуванням повноважень і функцій на реалізацію прав, обов`язків Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування які мають місцевий характер.

Відповідно до пункту 21 частини першої статті 91 БК України до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать видатки на інші програми, пов`язані з виконанням власних повноважень, затверджені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, відповідною місцевою радою згідно із законом.

Відповідно до пункту 16 частини першої статті 116 БК України порушенням бюджетного законодавства визнається порушення учасником бюджетного процесу встановлених цим Кодексом чи іншим бюджетним законодавством норм щодо складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету та звітування про його виконання, а саме порушення порядку або термінів подання, розгляду і затвердження кошторисів та інших документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету, затвердження у кошторисах показників, не підтверджених розрахунками та економічними обґрунтуваннями.

Згідно з пунктом 1.1 Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 12 березня 2012 року №333, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 березня 2012 року за № 456/20769 (далі «Інструкція № 333»), економічна класифікація видатків бюджету призначена для чіткого розмежування видатків бюджетних установ та одержувачів бюджетних коштів за економічними характеристиками операцій, які здійснюються відповідно до функцій держави та місцевого самоврядування. Економічна класифікація видатків бюджету забезпечує єдиний підхід до всіх учасників бюджетного процесу з точки зору виконання бюджету.

Видатки одержувачів бюджетних коштів здійснюються за такими кодами економічної класифікації видатків бюджету: поточні видатки: 2281 «Дослідження і розробки, окремі заходи розвитку по реалізації державних (регіональних) програм»; 2282 «Окремі заходи по реалізації державних (регіональних) програм, не віднесені до заходів розвитку»; 2610 «Субсидії та поточні трансферти підприємствам (установам, організаціям)»; капітальні видатки: 3210 «Капітальні трансферти підприємствам (установам, організаціям)» (пункт 1.5 Інструкції № 333).

За кодом 3210 «Капітальні трансферти підприємствам (установам, організаціям)» органи управління перераховують капітальні трансферти одержувачам (тобто всі капітальні видатки одержувачів) та внески у статутні капітали суб`єктів господарювання відповідно до законодавства (підпункт 3.2.1 пункту 3 Інструкції № 333).

Код 3210 розміщений у пункті 3 «Капітальні видатки».

Відповідно до пункту 1.6. Інструкції № 333:

капітальні видатки це видатки, які спрямовуються на придбання основного капіталу (обладнання і предметів довгострокового користування), необоротних активів (у тому числі землі, нематеріальних активів тощо), на капітальні інвестиції, капітальний ремонт; на створення державних запасів і резервів; на придбання капітальних активів; невідплатні платежі, компенсацію втрат, пов`язаних з пошкодженням основного капіталу. Критерії (вартісний та часові показники) капітальних видатків регулюються чинним законодавством;

капітальні трансферти це невідплатні односторонні платежі органів управління, які не ведуть до виникнення або погашення фінансових вимог. Вони передбачені на придбання капітальних активів, компенсацію втрат, пов`язаних з пошкодженням основного капіталу, або збільшення статутного капіталу суб`єктів господарювання відповідно до законодавства. До цієї категорії включаються також трансфертні платежі підприємствам для покриття збитків, акумульованих ними протягом ряду років або таких, які виникли в результаті надзвичайних обставин. Капітальними трансфертами вважаються невідплатні, безповоротні платежі, які мають одноразовий і нерегулярний характер як для надавача (донора), так і для їх отримувача (бенефіціара). Кошти, що виділяються з бюджету як капітальні трансферти, мають цільове призначення.

IV. ОЦІНКА СУДУ

Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить із такого.

Завданням адміністративного судочинства в силу частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Касаційне провадження у цій справі відкрите ухвалою Суду від 24 грудня 2024 року на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Так, відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема:

якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

За доводами скаржника у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування положень Бюджетного кодексу України, у взаємозв`язку із нормами Господарського кодексу України.

Задовольняючи цей позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що по-перше, статтями 89 та 91 БК України не передбачено видатки на утримання (тобто видатки споживання чи поточні) комунальних підприємств чи інших суб`єктів господарювання. Водночас, видатки місцевих бюджетів на оплату праці, комунальні послуги, інші поточні видатки передбачаються органам місцевого самоврядування та організаціям, що створені ними у встановленому порядку, які повністю утримуються за рахунок відповідного місцевого бюджету та мають статус бюджетної установи. Такі видатки є поточними.

Видатки місцевих бюджетів, визначені статтею 91 БК України, можуть спрямовуватись комунальним підприємствам (одержувачам бюджетних коштів) на виконання певних заходів регіональних програм, замовником яких є орган місцевого самоврядування.

По-друге, суди попередніх інстанцій встановили, що внески у статутні капітали суб`єктів господарювання відповідно до законодавства (пункти 1.5, 1.6, підпункт 3.2.1 пункту 3 Інструкції № 333) спрямовуються на капітальні видатки одержувачів бюджетних коштів та здійснюються за такими кодами економічної класифікації видатків бюджету як капітальні видатки: 3210 «Капітальні трансферти підприємствам (установам, організаціям)». Одночасно, жодних винятків ні БК України, ні Інструкція № 333 не встановлює.

До того ж, суди дійшли висновку, що поповнення статутних капіталів комунальних підприємств є бюджетною програмою, та, із врахуванням частини сьомої статті 64 Закону №280/97-ВР, повинні спрямовуватися на встановлені цією нормою цілі (напрями). Окрім того, як вбачається із визначення пункту 35 частини першої статті 2 та частини четвертої статті 71 БК України складових (спрямування) капітальних видатків бюджету розвитку (через призму частини сьомої статті 64 Закону), такі цілі також є (охоплюються) поняттям капітальних видатків.

Тобто, внески у статутні капітали суб`єктів господарювання за економічною класифікацією видатків охоплюються поняттям «капітальні» видатки, а не поточні. Тож, оскільки такі видатки (витрати) є видатками з бюджету розвитку, суди дійшли висновку, що вони не є видатками (витратами) споживання.

По-третє, суди попередніх інстанцій на основі аналізу норм Національного положення (Стандарту) бухгалтерського обліку в державному секторі 133 «Фінансові інвестиції», затвердженого наказом Міністерства фінансів України 18 травня 2012 року № 568, дійшли висновку, що внески у статутний капітал для головного розпорядника є довгостроковою фінансовою інвестицією в капітал комунального підприємства, що знову ж таки охоплюється поняттям капітальних видатків.

Зрештою, суди попередніх інстанцій дійшли загального висновку про те, що новою редакцією Програми, відповідач фактично наділяє повноваженнями бюджетної установи суб`єкт (комунальне підприємство), який не є таким ні за статусом ні за суттю. Вважає, що у такий спосіб буде можливим порушення з боку керівника комунального підприємства, безконтрольне та нецільове використання коштів місцевого бюджету на оборотні потреби підприємства.

До того ж, окружний суд зауважив, що витрати (видатки), для прикладу, на заробітну плату, оскільки левова частка внесків на поповнення статутних капіталів комунальних підприємств використовується на оплату праці (виявлено за наслідками контрольних заходів), не відносяться до капітальних видатків, а є видатками поточними або видатками споживання, а поточні видатки аж ніяк не є видатками розвитку.

Тому, суд дійшов висновку, що поповнення з коштів бюджету розвитку статутного капіталу комунального підприємства з метою безпосереднього використання коштів, для прикладу, на заробітну плату, суперечить визначеній бюджетній економічній класифікації видатків бюджету, не узгоджується із метою створення бюджету розвитку та його функціональним і цільовим призначенням.

На основі доводів та вимог касаційної скарги, а також заперечень на них, які викладені у відзивах не неї, Верховний Суд зазначає про таке.

Насамперед, варто зауважити, що законодавчими положеннями вже згаданої статті 4 Закону Закон України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, серед інших, принцип правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності місцевого самоврядування в Україні, в межах повноважень, визначених цим та іншими законами.

Більше того, положеннями статті 61 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що органи місцевого самоврядування самостійно складають та схвалюють прогнози відповідних бюджетів, розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з Бюджетним кодексом України; органам місцевого самоврядування надано право самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.

Стаття 1 цього Закону передбачає, що бюджет місцевого самоврядування (місцевий бюджет) це план утворення і використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення функцій та повноважень місцевого самоврядування.

В свою чергу бюджет розвитку це доходи і видатки місцевого бюджету, які утворюються і використовуються для реалізації програм соціально-економічного розвитку, зміцнення матеріально-фінансової бази.

Законодавець у частині другій статті 71 БК України передбачив перелік витрат бюджету розвитку місцевих бюджетів, до яких відніс ряд витрат, в тому числі капітальні видатки, погашення місцевого боргу, внески органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування до статутного капіталу суб`єкта господарювання тощо.

Поряд із цим, частиною третьою статті 71 БК України визначено невичерпний перелік напрямків, на які спрямовуються капітальні видатки бюджету розвитку, адже у згаданому законодавчому положенні міститься також покликання на «інші заходи, пов`язані з розширеним відтворенням».

Статтею 91 БК України визначено перелік видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів. Так, у пункті 21 цієї статті БК України зазначено про інші програми, пов`язані з виконанням власних повноважень, затверджені, відповідною місцевою радою згідно із законом.

На основі аналізу цих норм, Суд дійшов висновку, що бюджетним законодавством визначено невичерпний перелік видатків місцевих бюджетів (бюджету розвитку), адже можуть бути передбачені інші видатки на інші програми, пов`язані з виконанням власних повноважень органів місцевого самоврядування, які мають затверджуватися відповідною місцевою радою.

Варто також зауважити, що пунктом 9 частини першої статті 71 БК України визначено, що надходження бюджету розвитку місцевих бюджетів включають: місцеві запозичення, здійснені у порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законами України.

Згідно із пунктом 3 частини другої вказаної статті до витрат бюджету розвитку місцевих бюджетів належать внески органів влади АР Крим та органів місцевого самоврядування до статутного капіталу суб`єкта господарювання.

Варто зауважити, що оскільки місцеві запозичення надходять до бюджету розвитку, тому поповнення статутних капіталів підприємств також здійснюється з бюджету розвиту.

Суд погоджується з доводами відповідача, що судами попередніх інстанцій помилково до спірних правовідносин було застосовано положення абзацу другого пункту 22-6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» БК України, оскільки пункт 22-6 розділу IV було доповнено абзацом другим лише 11 квітня 2023 року, тобто на час прийняття оскаржуваної ухвали цього положення не було.

Натомість, на час виникнення спірних правовідносин, був чинним абзац перший пункту 22-6 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України, яким було установлено, що у період дії воєнного стану в Україні та протягом шести місяців після його припинення або скасування не застосовуються норми частини сьомої статті 74 цього Кодексу.

Як визначено судами попередніх інстанцій, поповнення статутних капіталів комунальних підприємств охоплюються поняттям капітальних видатків.

У касаційній скарзі скаржник доречно зауважує, що відповідно до вимог частини сьомої статті 64 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» такі видатки місцевих бюджетів визначаються як видатки, пов`язані з виконанням власних повноважень місцевого самоврядування. Вони фінансуються за рахунок доходів, визначених статтею 69 БК України, яка встановлює перелік доходів місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, тобто спрямовуються на забезпечення виконання власних повноважень органів місцевого самоврядування.

До того ж, відповідно до вимог Бюджетного кодексу України та прийнятої на його виконання Інструкції № 333, внески до статутного капіталу суб`єктів господарювання відповідно до законодавства здійснюються за кодом економічної класифікації видатків (далі - КЕКВ) 3210 «Капітальні трансферти підприємствам (установам, організаціям)».

Тож, за КЕКВ 3210 «Капітальні трансферти підприємствам (установам, організаціям)» здійснюються внески у статутні капітали суб`єктів господарювання в обмін на корпоративні права не лише на капітальні видатки, наприклад з метою інвестування в необоротні активи, а й поточні видатки, зокрема на приріст обігових коштів суб`єкта господарювання тощо.

Верховний Суд погоджується із міркуваннями скаржника, що згідно Інструкції за КЕКВ 3210 «Капітальні трансферти підприємствам (установам, організаціям)» внески у статутні капітали суб`єктів господарювання відповідно до законодавства хоч і потрапляють в одну групу з капітальними трансфертами одержувачам бюджетних коштів (тобто всі капітальні видатки одержувачів бюджетних коштів), підприємствам (установам, організаціям), проте, між ними є суттєва різниця. Так, на відміну від капітальних трансфертів одержувачам бюджетних коштів, які є невідплатними односторонніми платежами органів управління та не ведуть до виникнення або погашення фінансових вимог та мають цільове призначення, внески у статутні капітали суб`єктів господарювання відповідно до законодавства мають відплатний характер, оскільки в обмін на внески до статутного капіталу комунального підприємства головний розпорядник отримує частку корпоративних прав.

Суд також погоджується із доводом скаржника стосовно того, що на момент затвердження у відповідному місцевому бюджеті внесків у статутний капітал, такий внесок є бюджетним призначенням і, безперечно, якщо такі внески здійснюються грошовими коштами, такі кошти будуть бюджетними для розпорядника бюджетних коштів. На виконання рішення міської ради, перераховуючи внесок, розпорядник бюджетних коштів перераховує комунальному підприємству бюджетні кошти. Проте, як тільки бюджетні кошти переходять до підприємства, вони стають коштами підприємства і їх витрачання вже не регламентується Бюджетним кодексом України, а здійснюється згідно зі статутом підприємства та, в разі затвердження, фінансовим планом підприємства.

Тобто, твердження позивача щодо того, що оскаржуваною редакцією Програми фактично здійснюється порушення бюджетного законодавства, адже місцева рада передає бюджетні кошти без належного цільового призначення та на використання щодо оборотних активів є хибним.

Варто також зауважити, що при вирішенні цієї справи суди попередніх інстанцій не врахували положення Господарського кодексу України, якими врегульовано частину спірних правовідносин, безпідставно покликаючись на їхнє незастосування.

Так, відповідно до положень частини третьої статті 78 Господарського кодексу України, майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

Частиною четвертою статті 78 Господарського кодексу України визначено, що статутний капітал комунального унітарного підприємства утворюється органом, до сфери управління якого воно належить. Розмір статутного капіталу комунального унітарного підприємства визначається відповідною місцевою радою.

Згідно зі статтею 136 Господарського кодексу України, право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб`єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Тобто, майно комунального унітарного підприємства належить йому не на праві власності, а на праві господарського відання. Безпосереднім власником такого майна є відповідна територіальна громада.

Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб`єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

В такому випадку внесок до статутного капіталу комунального унітарного підприємства має специфічний характер, оскільки при передачі йому майна як внеску до статутного капіталу, фактичне право власності на нього не переходить до такого підприємства. Майно передається в господарське відання, формуючи при цьому статутний капітал.

Отже, внески в статутні капітали комунальних унітарних підприємств можуть здійснюватися за рішеннями відповідних сільських, селищних, міських рад основними фондами, оборотними засобами, грошовими коштами і товарами.

За своєю суттю внесок у статутний капітал - це є інвестиція власника у своє підприємство з метою отримання якоїсь вигоди забезпечення виконання статутної діяльності, капіталізація майна з метою розширення діяльності, вихід на нові ринки, диверсифікація та диференціація діяльності, підвищення якості послуг, збільшення прибутку тощо. Якщо говорити про внески в статутний капітал комунального підприємства, то такі внески мають свої особливості. Комунальні підприємства створюються місцевими радами не з метою отримання прибутку, а, переважно, з метою виконання певних робіт, виробництва товарів і найчастіше, надання послуг-обслуговування житлового фонду, прибирання території міста, утримання парків та скверів, надання послуг з централізованого водопостачання і водовідведення тощо, тобто виконують більше соціальну ніж економічну функцію.

У зв?язку з цим, інвестиції в комунальне унітарне підприємство через внески в його статутний капітал - це є трансферт, який здійснюється місцевою радою з метою підвищення ефективності та якості здійснення статутної діяльності таким підприємством. Під статутною діяльністю в цьому у випадку слід розуміти основну діяльність підприємства з метою здійснення якої воно створене і здійснення якої передбачено її статутом або іншим аналогічним документом.

З наведеного вище вбачається, що комунальне підприємство має статутний капітал, розмір якого визначається відповідною місцевою радою при створенні підприємства і може бути змінений за рішенням останньої. Формує статутний капітал комунального підприємства виконавчий орган місцевої ради, що визначений нею як орган управління підприємством.

Виходячи із норм Господарського кодексу України до статутного капіталу комунального підприємства передається як майно, що перебуває у комунальній власності відповідної територіальної громади, так і грошові кошти місцевого бюджету.

За наведених положень висновується, що місцева рада, керуючись наданими їй законом повноваженнями, та відповідно до Бюджетного кодексу України самостійно визначає розмір статутного капіталу комунального підприємства та спосіб його формування майном чи грошовими коштами місцевого бюджету.

Враховуючи все викладене, Суд не встановив порушень законодавства при прийняття оскаржуваної ухвали міською радою, з огляду на що відсутні підстави вважати цей акт органу місцевого самоврядування протиправним та таким, що належить скасувати.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до частин першої та третьої статті 351 КАС суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

За вказаних обставин, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги Львівської міської ради з огляду на наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позову.

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341 345 349 351 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Львівської міської ради задовольнити.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2024 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 7 листопада 2024 року у справі №380/794/24 скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова до Львівської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Західний офіс Держаудитслужби про визнання незаконною ухвали Львівської міської ради від 2 березня 2023 року 2886 «Про внесення змін до ухвали міської ради від 26 грудня 2016 року № 1356 «Про затвердження Програми здійснення Львівською міською радою внесків до статутних капіталів комунальних підприємств, установ та організацій у 2017-2025 роках» відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

……………………………………

……………………………………

……………………………………

Н.М. Мартинюк

А.Г. Загороднюк

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду