ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 380/861/18

провадження № 61-4532св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом і відповідач за зустрічним - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом і позивач за зустрічним - ОСОБА_2 ,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 , поданою адвокатом Завальнюком Валентином Вікторовичем, на рішення Тетіївського районного суду Київської області від 10 жовтня 2018 року, ухвалене у складі судді Косович Т. П., та постанову Київського апеляційного суду від 30 січня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що він є власником квартири АДРЕСА_1 . Відповідач зареєстрована в цій квартирі, проте з квітня 2016 року в ній не проживає і добровільно знятися з реєстраційного обліку не бажає, чим створює йому перешкоди як власнику квартири в користуванні та розпорядженні нерухомим майном.

Посилаючись на зазначене, ОСОБА_1 просив визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування жилим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 .

У серпні 2018 року ОСОБА_2 звернулась із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , в якому просила зобов`язати ОСОБА_1 не чинити їй та їхньому неповнолітньому сину ОСОБА_3 перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом передачі їй ключів від вхідних дверей квартири та кімнати сина, а також просила вселити її та неповнолітнього сина ОСОБА_3 до вказаної квартири.

Позов мотивувала тим, що вона з квітня 2016 року не проживає в квартирі АДРЕСА_1 з поважних причин, так як відповідач наніс їй тілесні ушкодження і вона змушена була змінити місце проживання. Квартира АДРЕСА_1 є їх з відповідачем спільною сумісною власністю, оскільки придбана в період їх спільного проживання, за спільні кошти та внаслідок спільної праці. Проте ОСОБА_1 змінив замки від вхідних дверей квартири та не пускає їх з сином до вказаного житла.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_2 просила про задоволення зустрічного позову.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанції та мотиви їх прийняття

Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 10 жовтня 2018 року первісний позов задоволено, у задоволенні зустрічного відмовлено.

Визнано ОСОБА_2 такою, що втратила право користування жилим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 .

Задовольняючи первісний позов та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 з 2016 року не є членом сім`ї ОСОБА_1 та не відноситься до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть спільне господарство; ОСОБА_2 не проживає у спірній квартирі понад 2 роки та проживає у квартирі АДРЕСА_2 ; доказів поважності причин непроживання у спірній квартирі не надала, як і не надала доказів чинення перешкод у користуванні нею. Крім того, квартира придбана ОСОБА_1 до реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 , режим спільної сумісної власності сторін на це майно ні їх письмовою угодою, ні рішенням суду не встановлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 30 січня 2019 року рішення Тетіївського районного суду Київської області від 10 жовтня 2018 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_2 - Завальнюка В. В., суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічно і повно з`ясованих обставин справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У березні 2019 року адвокат ОСОБА_2 - Завальнюк В. В. подав до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив рішення Тетіївського районного суду Київської області від 10 жовтня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 січня 2019 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити, зустрічний - задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення є незаконними та необґрунтованими, постановлені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

На думку адвоката, суди попередніх інстанцій не встановили фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, не надали належної оцінки зібраним у справі доказам, що призвело до неправильного вирішення справи.

Суди, вирішуючи справу, не врахували, що одразу після заміни замків, а саме 19 травня 2016 року, ОСОБА_2 зверталась до правоохоронних органів з метою відновлення порушеного ОСОБА_1 права на житло. Вказане призвело до того, що між сторонами склалися неприязні відносини, тому непроживання колишнього члена сім`ї в спірній квартирі протягом встановленого статтею 405 ЦК України строку, відбулося з поважних причин.

Висновки судів про ненадання належних і допустимих доказів чинення ОСОБА_2 перешкод у користуванні спірною квартирою заявник вважає помилковими.

Не врахували суди і те, що квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Крім того, суди помилково застосували до спірних правовідносин висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 16 грудня 2016 року у справі № 6-709цс16.

Посилаючись на зазначене, адвокат ОСОБА_2 - Завальнюк В. В. просив про задоволення касаційної скарги.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 7 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано з Тетіївського районного суду Київської області матеріали цивільної справи № 380/861/18.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 20 листопада 2001 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у шлюбі, який рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 30 травня 2016 року розірвано.

У цьому шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 .

З договору купівлі-продажу квартири від 1 серпня 2001 року суди встановили, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 .

З 29 вересня 2009 року в квартирі АДРЕСА_1 зареєстрована ОСОБА_2 , що підтверджується довідками виконавчого комітету Тетіївської міської ради № 1946 від 6 червня 2018 року та № 02-33/576 від 11 липня 2018 року.

Також судами встановлено, що з квітня 2016 року ОСОБА_2 в квартирі АДРЕСА_1 не проживає.

З договору майнового найму № 16/010277 від 27 серпня 2016 року суди встановили, що ОСОБА_2 проживає у квартирі АДРЕСА_2 .

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460 IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 5 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у тій же редакції).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов висновку до таких висновків.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина перша статті 319 ЦК України).

Частиною першою статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

При вирішенні справи судами встановлено, що квартира АДРЕСА_1 придбана ОСОБА_1 до реєстрації шлюбу із ОСОБА_2 , яка вселилась у спірну квартиру як член сім`ї власника житла.

Встановили суди і те, що ОСОБА_2 з 2016 року не є членом сім?ї власника житла - ОСОБА_1 та не відноситься до кола осіб, які постійно проживають разом з ним, і у спірній квартирі з цього ж року не проживає.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на позивача покладається обов`язок із доведення відсутності відповідача у спірному приміщенні понад строк, з яким законом пов`язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем (користувачем), а на відповідача, відповідно, покладається обов`язок із доведення поважності причин відсутності у спірному приміщенні понад встановлений законом строк.

Встановивши, що ОСОБА_2 була відсутня у спірному приміщенні понад строк, встановлений частиною другою статті 405 ЦК України, та не довела належними і допустимими доказами поважності причин такої відсутності, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про визнання її такою, що втратила право користування спірною квартирою.

Інші висновки судів попередніх інстанцій в частині вирішення первісного позову на правильність вирішення справи по суті не впливають.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суди попередніх інстанції виходили з того, що ОСОБА_2 належними і допустимими доказами не довела ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

З такими висновками судів першої та апеляційної інстанції погоджується і касаційний суд.

Доводи стосовно невстановлення фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, ненадання належної оцінки обставинам, зокрема, зверненню ОСОБА_2 до правоохоронних органів після заміни замків у спірній квартирі з метою відновлення порушеного ОСОБА_1 права на житло, касаційний суд вважає безпідставними, оскільки такі доводи спростовуються встановленими обставинами справи і змістом оскаржуваних судових рішень, що містять оцінку цих обставин.

Безпідставними касаційний суд вважає і доводи щодо неврахування судами статусу квартири АДРЕСА_1 як спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , оскільки при вирішення справи суди встановили, що спірна квартира придбана ОСОБА_1 до укладення шлюбу з ОСОБА_2 , тому режим спільної сумісної власності на неї не поширюється і іншого ОСОБА_2 не довела.

Доводи касаційної скарги про помилкове посилання судів на висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 16 грудня 2016 року у справі № 6-709цс16, не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки касаційним судом встановлено правильне застосування судами попередніх інстанцій статті 405 ЦК України, що є достатньою підставою для задоволення первісного позову.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при розгляді справи судами попередніх інстанцій допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, висновків судів не спростовують і зводяться до переоцінки доказів, їх належності та допустимості. Проте, в силу статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов?язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов?язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання виконання судом обов?язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи.

Оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні, суд касаційної інстанції відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії судді Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Завальнюком Валентином Вікторовичем, залишити без задоволення.

Рішення Тетіївського районного суду Київської області від 10 жовтня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук