ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 січня 2025 року
м. Київ
справа №380/864/24
адміністративне провадження №К/990/40890/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Кашпур О.В.,
суддів - Жука А.В., Соколова В.М.
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2024 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого Хобор Р.Б., суддів Бруновської Н.В., Шавеля Р.М.,
У С Т А Н О В И В :
І. Короткий зміст позовних вимог
1. У січні 2024 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом про стягнення з військової частини НОМЕР_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 107300 грн із відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що військова частина НОМЕР_1 при звільненні позивача з військової служби не виплатила йому індексацію грошового забезпечення, така виплачена відповідачем 26 грудня 2023 року на виконання рішення суду в справі №380/11365/23, тому, на переконання ОСОБА_1 , військова частина НОМЕР_1 має виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у розмірі 107300 грн, ураховуючи принципи пропорційності та розумності.
ІІ. Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
3. Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 11 квітня 2024 року позов задовольнив. Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 107300 грн і 1211,20 грн сплаченого судового збору.
4. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки відповідач не провів з позивачем у день його виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення розрахунок у повному обсязі, а саме не виплатив індексацію грошового забезпечення, ОСОБА_1 відповідно до статті 117 КЗпП України має право на виплату середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні. Спірним у цих правовідносинах є період з 27 грудня 2019 року (перший день після виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення) до 25 грудня 2023 року (день, що передує дню остаточного розрахунку). Цей спірний період стягнення середнього грошового забезпечення умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності 19 липня 2022 року Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-IX) і після цього. Період з 27 грудня 2019 року до 18 липня 2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, може застосуватися принцип співмірності та суд, відповідно, може зменшити таку виплату. Проте період з 19 липня 2022 року до 25 грудня 2023 року регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати середнього заробітку працівнику шістьма місяцями. Тож, у межах цієї справи належить ураховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із урахуванням висновків Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їхнє виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачу при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних йому при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних йому при звільненні виплат. А також належить ураховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівнику. Період за час затримки розрахунку при звільненні з 27 грудня 2019 року до 18 липня 2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ), який регулюється редакцією статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, становить 935 календарних днів. Сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за вказаний період, становить 492230,75 грн (526,45 грн (середньоденне грошове забезпечення) х 935 календарних днів). Період за час затримки розрахунку при звільненні з 19 липня 2022 року (з дати набрання чинності Законом №2352-ІХ) до 19 січня 2023 року (шість місяців відповідно до статті 117 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ) становить 184 календарних днів. Сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за вказаний період, становить 96866,8 грн (526,45 грн (середньоденне грошове забезпечення) х 184 календарних днів). Водночас, оцінюючи розмір середнього грошового забезпечення, яке належить виплатити позивачу за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27 грудня 2019 року до 18 липня 2022 року, суд першої інстанції зазначив, що у порівнянні з розміром присудженого позивачу грошового забезпечення (135958,59 грн), визначену судом у цій справі суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27 грудня 2019 року до 18 липня 2022 року (492230,75 грн) не можна вважати співмірною, оскільки вона більше ніж у чотири рази її перевищує, а тому за необхідне застосувати принцип співмірності та зменшити таку виплату, враховуючи, зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року в справі №761/9584/15-ц. З огляду на очевидну неспівмірність суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27 грудня 2019 року до 18 липня 2022 року зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд першої інстанції визнав справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 132902,3 грн, зважаючи на такий розрахунок. Зокрема, істотність частки складових грошового забезпечення із середнім грошовим забезпеченням за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27 грудня 2019 року до 18 липня 2022 року становить: 135958,59 грн (сума грошового забезпечення)/492230,75 грн (середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку) = 0,27. Отже сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 0,27 становить 132902,3 грн: 526,45 грн (середньоденне грошове забезпечення) х 0,27 х 935 (кількість днів затримки розрахунку при звільненні за період з 27 грудня 2019 року до 18 липня 2022 року). Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні за період з 27 грудня 2019 року до 18 липня 2022 року, а є лише орієнтовною оцінкою таких втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників. Визначена судом сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за період з 19 липня 2022 року до 19 січня 2023 року, становить 96866,8 грн. Отже, загальна сума середнього грошового забезпечення, на яку має право позивач відповідно до статті 117 КЗпП України у редакціях до набрання чинності 19 липня 2022 року Законом №2352-ІХ і після цього, становить 229769,1 грн (132902,3 грн + 96866,8 грн). Проте, оскільки ОСОБА_1 у позовних вимогах просить стягнути з відповідача середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 107300 грн, то в силу приписів частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) саме така сума підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача.
5. Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 11 жовтня 2024 року апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задовольнив. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2024 року скасував та прийняв постанову, якою в задоволенні позову відмовив.
6. Приймаючи вказану постанову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спір про належні позивачу суми при звільненні виник через більше як три роки після звільнення, у зв`язку з чим у спірних правовідносинах не настало передбачених у частині другій статті 117 КЗпП України умов для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
ІІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги
7. ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2024 року та залишити в силі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2024 року.
8. Як підставу оскарження постанови суду апеляційної інстанції скаржник, посилаючись на підпункти «а», «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, визначив пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права. Висновки, зроблені Восьмим апеляційним адміністративним судом в оскаржуваній постанові від 11 жовтня 2024 року в справі №380/864/24, суперечать висновкам, викладеним Верховним Судом у постанові від 15 лютого 2024 року в справі №420/11416/23 та Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року в справі №821/1083/17.
IV. Рух справи у суді касаційної інстанції
9. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Кашпур О.В., суддів Жука А.В., Соколова В.М. ухвалою від 04 листопада 2024 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а також підпункту «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
10. Військовою частиною НОМЕР_1 подано відзив на касаційну скаргу із проханням відмовити в її задоволенні повністю.
11. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Кашпур О.В. від 10 січня 2025 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження на 13 січня 2025 року.
V. Стислий виклад обставин справи, установлених судами першої та апеляційної інстанцій
12. ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
13. На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 26 грудня 2019 року №290 ОСОБА_1 26 грудня 2019 року виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
14. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27 червня 2023 року в справі №380/11365/23 позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 задоволено. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року з урахуванням базового місяця - грудень 2015 року. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року з урахуванням січня 2008 року базовим місяцем для нарахування, та з урахуванням виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки такої виплати з січня 2016 року по день її фактичної виплати.
15. На виконання рішення суду в справі №380/11365/23 військова частина НОМЕР_1 виплатила ОСОБА_1 26 грудня 2023 року 135958,59 грн.
16. ОСОБА_1 , уважаючи, що має право на середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, звернувся до суду з цим позовом.
VІ. Джерела права й акти їхнього застосування
17. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
18. Згідно із приписами частини першої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
19. Частиною четвертою статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII) передбачено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
20. Відповідно до частини третьої статті 24 Закону №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
21. Згідно із пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
22. За правилами статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
23. Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
24. 19 липня 2022 року набрав чинності Закон №2352-IX, яким внесено зміни до деяких законодавчих актів України, у тому числі до КЗпП України, текст статті 117 якого викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
VІІ. Позиція Верховного Суду
25. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
26. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
27. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 341 КАС України).
28. Касаційне провадження у справі №380/864/24 відкрите на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Скаржник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 15 лютого 2024 року в справі №420/11416/23 та Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року в справі №821/1083/17.
29. Надаючи оцінку обґрунтованості касаційної скарги та оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції, Верховний Суд, з урахуванням приписів статті 341 КАС України, виходить із таких міркувань.
30. Спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу права позивача на стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні.
31. Відповідно до установлених судами попередніх інстанцій обставин цієї справи, ОСОБА_1 26 грудня 2019 року виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, а остаточний розрахунок із ним військова частина НОМЕР_1 провела на виконання рішення суду в справі №380/11365/23 (виплатила індексацію грошового забезпечення) - 26 грудня 2023 року.
32. Закон покладає на роботодавця (підприємство, установу, організацію) обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
33. Отож спірний період стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) у справі №380/864/24 охоплюється періодом з 27 грудня 2019 року до 25 грудня 2023 року.
34. Скасовуючи рішення суду першої інстанції про задоволення позову та відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач виключений зі складу військової частини та всіх видів забезпечення 26 грудня 2019 року, й безпосередньо після звільнення у нього не виникло зауважень щодо нарахованих і виплачених йому сум. Лише у травні 2023 року позивач звернувся до суду з вимогами про виплату індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року. Отже, спір про належні позивачу суми при звільненні виник через більше як три роки після звільнення, у зв`язку з чим у спірних правовідносинах не настало передбачених у частині другій статті 117 КЗпП України умов для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. При цьому суд апеляційної інстанції послався на висновки Верховного Суду, зроблені у постановах від 04 грудня 2019 року в справі №825/742/16 та від 28 листопада 2022 року в справі №380/693/20.
35. Верховний Суд не погоджується із указаним правовим підходом суду апеляційної інстанції та звертає увагу на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26 лютого 2020 року в справі №821/1083/17 (з урахуванням висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року в справі №761/9584/15-ц), зокрема, про наявність передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення.
36. Указана правова позиція, зокрема, щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення, не піддавалася зміні (відступу).
37. Верховний Суд, спираючись на зазначену правову позицію Великої Палати Верховного Суду, неодноразово у своїх постановах, у тому числі у постанові від 15 лютого 2024 року в справі №420/11416/23, на неврахування висновків якої судом апеляційної інстанції посилається скаржник у касаційній скарзі, зазначав, що жодною нормою права не було обмежено строку, коли особа після виплати належних їй при звільненні сум може звернутися до роботодавця або безпосередньо до суду щодо незгоди з їхнім розміром, що, своєю чергою, в подальшому вплине на її право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
38. Спірний період стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) у цій справі охоплюється періодом з 27 грудня 2019 року до 25 грудня 2023 року, який умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності Законом №2352-ІХ (19 липня 2022 року) і після цього.
39. Період з 27 грудня 2019 року до 18 липня 2022 року регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців.
40. Період з 19 липня 2022 року до 25 грудня 2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ), яка передбачає обмеження виплати такому працівнику шістьма місяцями.
41. Тож, у межах цієї справи належить ураховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їхнє виконання підлягає встановленню, зокрема: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачу при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачу при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачу при звільненні виплат. А також належить ураховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівнику.
42. Такий підхід узгоджується із правовою позицією, висловленою Верховним Судом, зокрема, у постановах від 15 лютого 2024 року в справі №420/11416/23 (на неврахування висновків якої судом апеляційної інстанції посилається скаржник у касаційній скарзі), від 10 квітня 2024 року в справі №360/380/23, від 30 квітня 2024 року в справі №560/6962/23, від 23 травня 2024 року в справі №580/9003/23 та багато інших, які прийняті в часі пізніше, ніж постанови Верховного Суду від 04 грудня 2019 року в справі №825/742/16 та від 28 листопада 2022 року в справі №380/693/20, висновки яких суд апеляційної інстанції помилково застосував у справі, що розглядається.
43. Верховний Суд також наголошує, що застосована правова позиція суду касаційної інстанції першочергово повинна ґрунтуватися на нормативному регулюванні спірних правовідносин, зміна якого може вплинути на те, яким чином її застосовувати до правовідносин, які виникли після цієї зміни.
44. Відповідне питання було предметом розгляду Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (постанова від 06 грудня 2024 року в справі №440/6856/22) і сформований висновок є застосовним до спірних правовідносин.
45. Таким чином, у цій справі суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статті 117 КЗпП України, дійшов помилкового висновку про наявність підстав для відмови ОСОБА_1 у задоволенні позову із указаних апеляційним судом обставин.
46. Доводи касаційної скарги, які були підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, знайшли своє підтвердження під час перегляду судом касаційної інстанції оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.
47. Суд першої інстанції правильно застосував положення статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №2352-ІХ (без обмеження строком виплати у шість місяців, але із застосуванням принципу співмірності), і після цього (обмеження виплати шістьма місяцями, але без застосування принципу співмірності), та визначив суму середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, виходячи з меж заявленої останнім до стягнення суми, що позивач не оскаржує у межах цього касаційного провадження.
48. Згідно зі статтею 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
49. За таких обставин, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, оскаржувана постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2024 року - скасуванню, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2024 року - залишенню в силі.
VІІІ. Судові витрати
50. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 341, 345, 349 352 355 356 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
2. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2024 року в справі №380/864/24 скасувати.
3. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2024 року в справі №380/864/24 залишити в силі.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий: О. В. Кашпур
Судді: А. В. Жук
В. М. Соколов