№ 380/9230/21 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 380/9230/21

адміністративне провадження № К/990/23181/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Калашнікової О.В.,

суддів: Білак М.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянувши у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у м. Львові про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, грошової допомоги у зв`язку із щорічною відпусткою, матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань та моральної шкоди, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2021 року (головуючий суддя - Карп`як О.О.), постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2022 року (головуючий суддя - Ніколіна В.В., судді: Качмар В.Я., Пліша М.А.)

І. СУТЬ СПОРУ

1. У червні 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду із позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у м. Львові (далі - відповідач, ТУ ДБР у м. Львові), в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ ТУ ДБР у м. Львові від 19 лютого 2021 року №34-о/с "Про звільнення ОСОБА_1 ";

- визнати протиправним та скасувати наказ ТУ ДБР у м. Львові від 01 березня 2021 року №119-о/с "Про звільнення ОСОБА_1 ";

- визнати протиправним та скасувати наказ ТУ ДБР у м. Львові від 11 травня 2021 року №199 о/с "Про звільнення ОСОБА_1 ";

- поновити ОСОБА_1 на посаді слідчого першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління ТУ ДБР у м. Львові або на рівнозначній посаді з 12 травня 2021 року;

- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12 травня 2021 року до дати винесення рішення про поновлення;

- стягнути з ТУ ДБР у м. Львові на користь позивача грошову допомогу у зв`язку із щорічною відпусткою, обрахунок якої провести за останні два календарні місяці роботи, що передували місяцю, в якому наказом від 01 лютого 2021 року №99-в надавалась щорічна основна відпустка, тобто за січень 2021 року та грудень 2020 року;

- стягнути з ТУ ДБР у м. Львові на користь позивача матеріальну допомогу для вирішення соціально побутових питань;

- стягнути з ТУ ДБР у м. Львові на користь позивача моральну шкоду в розмірі 150 000 грн.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що при винесенні оскаржуваних наказів відповідач порушив пункт 4 частини другої статті 17, частини третю, п`яту статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII) та порушив процедуру звільнення, визначену статтями 40 49-2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Окрім того, на думку ОСОБА_1 , відповідач протиправно позбавив його права на отримання грошової допомоги у зв`язку із щорічною основною відпусткою та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

II.ОБСТАВИНИ СПРАВИ

3. 07 травня 2019 року наказом ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі №26о/с, призначено ОСОБА_1 на посаду слідчого Третього слідчого відділу (відділу розслідування військових злочинів) слідчого управління ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі з 08 травня 2019 року, як обраного за конкурсом, з випробувальним строком 6 місяців.

4. 07 травня 2020 року наказом ТУ ДБР, розташованого у місті Львові №64к/с, призначено ОСОБА_1 на посаду слідчого першого слідчого відділу (відділ розслідування злочинів, у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління ТУ ДБР, розташованого у місті Львові, в порядку переведення з посади слідчого третього слідчого відділу слідчого управління ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі з 08 травня 2020 року.

5. Наказом ДБР від 15 жовтня 2020 року №581 "Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань", було затверджено структуру ТУ ДБР у місті Львові, штатною чисельністю 122 штатних одиниць.

6. 20 жовтня 2020 року наказом ДБР №198дск затверджено зміни до штатного розпису структуру ТУ ДБР у місті Львові на 2020 рік.

7. 22 жовтня 2020 року наказом ТУ ДБР у м. Львові №188-ос "Про попередження працівників" наказано Сектору кадрової роботи та державної служби ТУ ДБР, розташованого у місті Львові, персонально попередити працівників ТУ ДБР у м. Львові, посади яких скорочуються про наступне вивільнення. 22 жовтня 2020 року позивачу вручено попередження про наступне вивільнення.

8. 30 грудня 2020 року наказом ДБР №303дск затверджено зміни до наказу ДБР №198дск від 20 жовтня 2020 року затверджено зміни до штатного розпису ТУ ДБР у м. Львові.

9. Наказом ДБР від 25 січня 2021 року №46дск затверджено та введено в дію штатний розпис ТУ ДБР у м. Львові на 2021 рік.

10. 28 січня 2021 року наказом ТУ ДБР у м. Львові №19о/с внесено зміни до наказу ТУ ДБР, розташованого у місті Львові від 22 жовтня 2020 року №188о/с в частині попередження працівників ТУ ДБР у м. Львові словосполучення "з 31 січня 2021 року" замінено на словосполучення "з 28 лютого 2021 року".

11. 01 лютого 2021 року наказом ТУ ДБР у місті Львові №99-в «Про надання відпустки» надано ОСОБА_1 частину щорічної основної відпустки тривалістю два календарні дні з 22 по 23 лютого 2021 року.

12. 19 лютого 2021 року наказом ТУ ДБР у місті Львові №34-о/с «Про звільнення ОСОБА_1 », припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 з посади слідчого першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові 01 березня 2021 року у зв`язку з скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису без скорочення чисельності або штату державних службовців. Виплачено позивачу грошову компенсацію за 17 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 08 травня 2020 року по 01 березня 2021 року та виплачено вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.

13. 25 лютого 2021 року позивачем подано до відповідача заяву про виплату йому грошової допомоги на оздоровлення у зв`язку з відпусткою, яку йому надано наказом від 01 лютого 2021 року №99-в.

14. У відповідь на заяву позивача відповідач надав відповідь від 16 березня 2021 року №Б-1498/12-07/21 та роз`яснив, що станом на момент розгляду звернення кошторисом на 2021 рік по КЕКВ 2111 «Заробітна плата» не передбачено коштів для виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань та виплати грошової допомоги на оздоровлення у зв`язку з відпусткою. Забезпечення потреби ТУ ДБР, розташованого у місті Львові по КЕКВ 2111 «Заробітна плата» становить 51% від загальної потреби на 2021 рік.

15. Відповідно до листка непрацездатності серії АДН №093603, позивач перебував на стаціонарному лікуванні з 22 лютого 2021 року по 05 березня 2021 року.

16. 01 березня 2021 року наказом ТУ ДБР у місті Львові №119-о/с «Про внесення змін до наказу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові від 19 лютого 2021 року №34-о/с», пункт 1 наказу ТУ ДБР у місті Львові від 19 лютого 2021 року №34-о/с «Про звільнення ОСОБА_1 » викладено у наступній редакції: «Звільнити ОСОБА_1 з посади слідчого першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові у перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначений у документі про тимчасову непрацездатність, у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису без скорочення чисельності або штату державних службовців. ОСОБА_1 до звільнення з посади передати уповноваженій особі справи і довірене у зв`язку з виконанням посадових обов`язків майно».

17. 01 березня 2021 року відповідач звернувся з листом до позивача, у якому просив терміново з`явитись до ТУ ДБР у місті Львові для передачі справ та майна відповідно до статті 89 Закону України «Про державну службу», та складання відповідного акту. В листі вказано про те, що відповідно до службової записки заступника начальника першого слідчого відділу слідчого управління ТУ ДБР у місті Львові Куманського О.П. 01 березня 2021 року ОСОБА_1 відсутній на робочому місті у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності. До листа долучено копії наказів від 19 лютого 2021 року №34 о/с, від 01 березня 2021 року №119- о/с.

18. З метою з`ясування причин відсутності на робочому місці працівника ТУ ДБР у місті Львові, ОСОБА_1 , відповідачем скеровано запит до КНП « 5-та міська клінічна лікарня м. Львова» від 19 квітня 2021 року №12-06-6653вих21 з проханням невідкладно надати інформацію про відкриті листки непрацездатності, видані ОСОБА_1 в період з 22 лютого 2021 року по 12 квітня 2021 року.

19. 11 травня 2021 року позивачем подано відповідачу заяву про продовження відпустки на 2 календарних дні, починаючи з 11 травня 2021 року у зв`язку з тим, що надана відпустка співпала із тимчасовою непрацездатністю. Також просив виплатити йому грошову допомогу на оздоровлення у зв`язку з відпусткою.

20. 11 травня 2021 року наказом ТУ ДБР у місті Львові №199-о/с «Про звільнення ОСОБА_1 », припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 з посади слідчого першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові 11 травня 2021 року у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису без скорочення чисельності або штату державних службовців. ОСОБА_1 до звільнення з посади передати уповноваженій особі справи і довірене у зв`язку з виконанням посадових обов`язків майно. Виплачено ОСОБА_1 грошову компенсацію за 24 календарних дні невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 08 травня 2020 року по 11 травня 2021 року та виплачено вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.

21. За результатами розгляду заяви позивача від 11 травня 2021 року відповідачем надано відповідь листом від 20 травня 2021 року №Б-2905/12-06/21, якою повідомлено про його звільнення 11 травня 2021 року з посади слідчого першого слідчого відділу згідно з наказом від 11 травня 2021 року №199-о/с. Також проінформовано, що йому виплачено грошову компенсацію за дні невикористаної щорічної основної відпустки та вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат. У виплаті грошової допомоги для оздоровлення було відмовлено через те, що у травні 2021 року щорічна відпустка позивачу не надавалась, а відповідно вимог чинного законодавства працівникам ТУ ДБР у м. Львові грошова допомога на оздоровлення виплачується одночасно з наданням щорічної основної відпустки.

22. Не погоджуючись із наказами про звільнення від 19 лютого 2021 року №34-о/с, від 01 березня 2021 року №119-о/с, від 11 травня 2021 року №199-о/с, позбавленням права на отримання грошової допомоги у зв`язку із відпусткою, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових потреб, позивач звернувся до суду.

III.ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

23. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2021 року, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2022 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

24. Приймаючи оскаржувані рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що оскаржувані накази про звільнення є законними та прийняті відповідачем на підставі, у межах та у спосіб, що передбачений Конституцією і законами України.

25. Також судами попередніх інстанцій зроблено висновок, що матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових потреб та грошова допомога не є обов`язковими виплатами та виплачуються за наявності коштів, в межах затверджених обсягів фонду оплати праці. Щодо виплати компенсації моральної шкоди, то суди зазначили, що порушення прав позивача не встановлено, отже і підстави для стягнення моральної шкоди відсутні.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ (ЗАПЕРЕЧЕНЬ)

26. Не погодившись із рішенням судів попередніх інстанцій, позивач звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просив скасувати оскаржувані судові рішення, прийнявши нове рішення про задоволення позовних вимог.

27. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі на підставі пунктів 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).

28. Скаржник у касаційній скарзі зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував пункту 1 частини другої статті 80 КЗпП, пункту 1 частини другої статті 11 Закону України «Про відпустки» без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 712/9213/18 при вирішенні питання щодо незаконності звільнення ОСОБА_1 у зв`язку із не продовженням останньому відповідачем відпустки.

29. Позивач вказує, що суд апеляційної інстанції застосував статтю 57 Закону України «Про державну службу» без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 23 лютого 2021 року у справі №П/811/1858/16 при вирішенні питання щодо стягнення з відповідача грошової допомоги у зв`язку наданням відпустки.

30. Також у касаційній скарзі наголошено про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 237-1 КЗпП України та статті 23 ЦК України.

31. Відповідачем подано відзив на касаційну скаргу позивача, в якому заявлено вимоги про залишення оскаржуваних судових рішень без змін, а скарги - без задоволення, оскільки доводи цієї скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

32. ОСОБА_1 подав відповідь на відзив ТУ ДБР у м. Львові, в якій наголосив, що не здійснення продовження відповідачем йому відпустки, а натомість - незаконне звільнення, не тільки позбавило його права на відпочинок, але і права повторно вимагати у відповідача грошової допомоги у зв`язку із щорічною основною відпусткою.

33. ТУ ДБР у м. Львові подані додаткові пояснення, в яких відповідач вказав, що звільнивши позивача та виплативши йому грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки, у відповідача відсутній обов`язок у наданні самої відпустки. Також відповідач зазначив про відсутність обов`язку у ТУ ДБР у м. Львові здійснювати виплату грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати, оскільки під час відпустки у позивача настала тимчасова непрацездатність і в подальшому за ці дні відпустки йому була виплачена компенсація, тому він не вважається таким, що перебував у відпустці.

V. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

34. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові основи організації та діяльності Державного бюро розслідувань визначає Закон України від 12 листопада 2015 року № 794-VIII «Про Державне бюро розслідувань»(далі - Закон «Про Державне бюро розслідувань»; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

35. Відповідно до статті 1 Закону «Про Державне бюро розслідувань» Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції.

36. Згідно із частиною першою статті 9 Закону «Про Державне бюро розслідувань» систему Державного бюро розслідувань складають центральний апарат, територіальні управління, спеціальні підрозділи, навчальні заклади та науково-дослідні установи. У складі Державного бюро розслідувань діють слідчі, оперативні підрозділи, підрозділи внутрішнього контролю та інші підрозділи. Організаційна структура Державного бюро розслідувань визначається Президентом України.

37. Частиною першою статті 10 Закону «Про Державне бюро розслідувань» передбачено, що керівництво діяльністю Державного бюро розслідувань здійснює його Директор, який має першого заступника та двох заступників. У разі відсутності Директора Державного бюро розслідувань його повноваження здійснює перший заступник Директора Державного бюро розслідувань, а в разі його відсутності - один із заступників Директора Державного бюро розслідувань згідно із розподілом обов`язків.

38. Частиною п`ятою статті 14 Закону «Про Державне бюро розслідувань» трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України «Про державну службу». Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.

39. Згідно із статтею 14-3 Закону «Про Державне бюро розслідувань» державні службовці можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади, у порядку, визначеному Законом України "Про державну службу".

Особи рядового і начальницького складу можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань, у тому числі з територіального управління до центрального апарату Державного бюро розслідувань, за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади.

Переведення осіб рядового і начальницького складу може здійснюватися за їхньою ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших закладів, установ системи Державного бюро розслідувань, які порушили питання про переведення.

40. Частиною другою статті 20 Закону «Про Державне бюро розслідувань» визначено, що на осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань поширюються умови грошового забезпечення, передбачені для працівників Національної поліції, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Умови оплати праці працівників Державного бюро розслідувань, які є державними службовцями, визначаються законодавством про державну службу з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

41. Відповідно до підпункту 4 пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 03 грудня 2019 року №305-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» (далі - Закон №305-IX) працівники Державного бюро розслідувань, які перемогли у конкурсах для призначення на посади слідчих, оперуповноважених, продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення повноважень на посаді відповідно до Закону України «Про Державне бюро розслідувань» з урахуванням внесених цим Законом змін, у тому числі у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань.

42. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби визначає Закон України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу».

43. Відповідно до частини другої статті 1 Закону № 889-VIII державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

44. Статтею 57 Закону № 889-VIII передбачено, що державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.

45. Згідно з пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 87 Закону № 889-VIII підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

46. Згідно із пунктом 1 частини другої статті 11 Закону України від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена в разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку.

47. Відповідно до пункту 1 частини першої та частини третьої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

48. Частиною шостою статті 49-2 КЗпП України встановлено, що вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

49. Згідно із пунктом 1 частини другої статті 80 КЗпП України щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена у разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку.

50. Частиною першою статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

51. Механізм реалізації та застосування законодавства щодо надання грошової допомоги та матеріальної допомоги для оздоровлення працівникам центрального апарату, територіальних управлінь, спеціальних підрозділів, навчальних закладів та науково-дослідних установ Державного бюро розслідувань, порядок та умови її виплати визначає Інструкція про механізм реалізації та застосування законодавства щодо надання грошової допомоги та матеріальної допомоги для оздоровлення працівникам Державного бюро розслідувань, порядку та умов їх виплати, затвердженої наказом ДБР від 21 вересня 2020 року №514 (далі - Інструкція №514).

52. Відповідно до підпункту 1.1.1 пункту 1 Інструкції №514 державним службовцям ДБР грошова допомога надається на підставі частини другої статті 20 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», відповідно до статті 57 Закону України «Про державну службу».

53. Пунктом 2.2. Інструкції №514 визначено, що державним службовцям ДБР грошова допомога надається один раз на рік (одночасно із наданням щорічної основної оплачуваної відпустки) у розмірі середньомісячної заробітної плати, на підставі особистої заяви на ім`я Керівника за зразком, наданим кадровим підрозділом.

54. Згідно із пунктом 4.2. Інструкції №514 виплата грошової допомоги або матеріальної допомоги для оздоровлення працівникам ДБР здійснюється у межах фонду оплати праці на відповідний бюджетний рік.

VI. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

55. Частинами першою - третьою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1,4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

56. Враховуючи вимоги та обґрунтування касаційної скарги, перегляд оскаржуваних судових рішень буде здійснюватися Верховним Судом в межах касаційної скарги.

57. Предметом спору у даній справі є правовідносини щодо звільнення державного службовця, який займав посаду слідчого в органах ДБР, відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII (у зв`язку з скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису без скорочення чисельності або штату державних службовців).

58. Приймаючи оскаржувані рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про законність наказів про звільнення ОСОБА_1 від 19 лютого 2021 року №34-о/с, від 01 березня 2021 року №119-о/с, від 11 травня 2021 року №199-о/с та відсутність підстав для стягнення з роботодавця матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги у зв`язку із відпусткою та моральної шкоди. Колегія суддів Верховного Суду погоджується із цим висновком з огляду на наступне.

59. Верховний Суд зазначає, що із прийняттям Закону України від 19 вересня 2019 року № 117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» в рамках комплексних заходів щодо реформування існуючої системи державної служби, з метою удосконалення правових основ організації та діяльності Державного бюро розслідувань, внесено зміни до Закону України "Про Державне бюро розслідувань" відповідно до Закону України від 03 грудня 2019 року №305-ІХ, який набрав чинності з 27 грудня 2019 року, внаслідок чого Державне бюро розслідувань набуло статусу державного правоохоронного органу.

60. Таким чином, відповідно до статті 1 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" в редакції змін Законом України від 03 грудня 2019 року № 305-ІХ, ДБР є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції.

61. Приписами частини першої статті 9 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" організаційна структура ДБР визначається Президентом України.

62. Таким чином, з 27 грудня 2019 року змінився не лише правовий статус ДБР, але й порядок визначення організаційної структури ДБР.

63. Вказані зміни запроваджено з метою удосконалення правових основ організації та діяльності ДБР шляхом реформування вказаного органу за для цілей удосконалення законодавчого регулювання питань, пов`язаних із діяльністю територіальних управлінь ДБР, проходженням служби особами рядового та начальницького складу ДБР, конкурсними відборами та переведенням працівників ДБР.

64. Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач проходив державну службу на посаді слідчого у Першому слідчому відділі (відділу із розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління ТУ ДБР у місті Львові.

65. Указом Президента України від 05 лютого 2020 року № 41/2020, затверджено організаційну структуру Державного бюро розслідувань.

66. Відповідно до вказаного указу наказом Державного бюро розслідувань від 15 жовтня 2020 року №581 «Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань» затверджено нову структуру та штатну чисельність ТУ ДБР у м. Львові, а також цим наказом визнано, що наказ ДБР від 05 листопада 2019 року №308 «Про затвердження організаційної структури територіальних управлінь Державного бюро розслідувань» втратив чинність.

67. З метою усунення проблемних аспектів правового, структурно-організаційного та кадрового характеру, для забезпечення ефективності та належного виконання покладених на ДБР завдань як державного правоохоронного органу, в органах досудового розслідування розпочато поетапне заміщення посад державної служби посадами рядового і начальницького складу.

68. Відповідно до наказу ДБР від 20 жовтня 2020 року №198дск з 01 березня 2021 року зі штату ТУ ДБР у м. Львові було виведено абсолютно усі посади слідчих (державної служби), враховуючи і посаду, яку займав позивач.

69. Отже, у зв`язку із зміною правового статусу ДБР (центральний орган виконавчої влади перетворений у державний правоохоронний орган) була скорочена посада державної служби, яку обіймав позивач, внаслідок внесення змін до штатного розпису.

70. Враховуючи зміну правового статусу ДБР та положення статті 14-3 Закону «Про Державне бюро розслідувань», Верховний Суд зазначає, що переведення працівників ДБР з посад державної служби на посади рядового і начальницького складу не передбачено. Слідчі ДБР після набрання чинності Законом №305-IX не продовжують здійснювати свої повноваження навіть у разі визначення посади слідчого як посади рядового і начальницького складу, а лише здійснюють свої повноваження до дня їх звільнення або припинення повноважень на посаді, а зайняття посади особи рядового і начальницького складу в ДБР здійснюється за результатом відповідного конкурсу.

71. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 01 вересня 2022 року у справі №160/4335/21, від 03 листопада 2022 року у справі №240/20237/20.

72. Також Верховний Суд погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що позивач без будь-яких перешкод мав можливість взяти участь у конкурсі на зайняття вакантних посад рядового і начальницького складу у системі ДБР на загальних засадах, в порядку визначеному статтею 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань».

73. За наведених обставин у справі, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо законності звільнення ОСОБА_1 з посади слідчого першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань у місті Львові.

74. Окрім того, у своїй касаційній скарзі позивач наголошував про порушення роботодавцем обов`язку щодо продовження йому відпустку, оскільки вона збіглася із лікарняним. В підтвердження своїх міркувань позивач вказав на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі №712/9213/18.

75. У вказаному рішенні Верховний Суд зазначив, що продовження відпустки після закінчення тимчасової непрацездатності є реалізацією працівником права на відпочинок відповідно до вимог статті 80 КЗпП України та статті 11 Закону № 504/96-ВР. Проте, в даному випадку єдиним обов`язком працівника є повідомлення роботодавця про тимчасову непрацездатність, яка засвідчена у встановленому порядку, тобто шляхом видачі листа непрацездатності.

76. Судами встановлено, що ОСОБА_1 , перебуваючи на лікарняному з 22 по 05 лютого 2021 року, такий листок непрацездатності надав лише 11 травня 2021 року, тобто завчасно не повідомивши.

77. Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на те, що згідно із правовим висновком, сформованим Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі №205/4196/18, у разі порушення гарантії, встановленої частиною третьою статті 40 КЗпП України, негативні наслідки необхідно усувати шляхом зміни дати звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності (відпустки).

78. Однак, ОСОБА_1 не звертався із позовними вимогами про зміну дати звільнення, а просив саме скасувати спірні накази та поновити його на посаді.

79. Щодо вимоги про стягнення грошової допомоги у зв`язку із відпусткою, Верховний Суд зазначає наступне.

80. У касаційній скарзі ОСОБА_1 , керуючись правовим висновком Верховного Суду, сформованим у постанові від 23 лютого 2021 року у справі №П/811/1858/16, наголосив, що відповідач протиправно позбавив його права на отримання грошової допомоги.

81. Колегія суддів зазначає, що вказаний у касаційній скарзі правовий висновок сформований виключно щодо державних службовців. У справі, яка розглядається, позивач до звільнення був державним службовцем органів ДБР. У свою чергу, працівникам органів ДБР виплата грошової допомоги врегульована, окрім Закону №889-VIII , також Законом «Про Державне бюро розслідувань» та Інструкцією №514.

82. З аналізу положень Інструкції №514 вбачається, що грошова допомога на оздоровлення надається державним службовцям ДБР одночасно із наданням щорічної основної оплачуваної відпустки та у межах фонду оплати праці на відповідний бюджетний рік.

83. Водночас, згідно з положеннями статті 57 Закону №889-VIII, підставою для виплати грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати під час отримання щорічної відпустки визначено саме факт отримання працівником такої щорічної основної відпустки за відповідний період роботи. Хоча позивач і отримав відпустку на підставі наказу від 01 лютого 2021 року №99-в, однак внаслідок перебування на лікарняному та невчасному повідомленню про це роботодавця, йому було виплачено компенсацію за невикористані дні відпустки.

84. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі №420/7083/21.

85. У касаційній скарзі ОСОБА_1 також наголосив, що суди попередніх інстанцій не застосували до спірних правовідносин статтю 237-1 КЗпП України та статтю 23 ЦК України, і, як наслідок, не стягнули з відповідача на його користь моральну шкоду, що було однією із його позовних вимог.

86. Однак, Верховний Суд зазначає, що, відповідно до приписів статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, а враховуючи не встановлення судами порушення прав позивача, вимоги про відшкодування шкоди не підлягають задоволенню.

87. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

88. Отже, суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки судами не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.

VІІ. СУДОВІ ВИТРАТИ

89. Оскільки справа повертається на новий судовий розгляд, питання про розподіл судових витрат у порядку статті 139 КАС України не вирішується.

Керуючись статтями 3 260 262 263 341 344 349 353 355 356 359 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2021 року, постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2022 року у справі №380/9230/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді О.В Калашнікова

М.В. Білак

Ж.М. Мельник-Томенко