Постанова

Іменем України

18 березня 2020 року

м. Київ

справа № 381/2814/17

провадження № 61-9937св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідачі за первісним позовом: Фастівська міська рада, фізична особа-підприємець ОСОБА_2 ,

позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 05 жовтня 2017 року у складі судді: Чернишової Є. Ю., та постанову апеляційного суду Київської області від 22 січня 2018 року в складі колегії суддів: Суханової Є. М., Данілова О. М., Волохова Л. А.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Фастівської міської ради, ФОП ОСОБА_2 про скасування рішень, визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку.

Первісний позов обґрунтований тим, що 14 червня 1978 року на підставі рішення виконавчого комітету Фастівської міської ради народних депутатів ОСОБА_3 , батьку позивача, як особі з інвалідністю ІІ групи, надано дозвіл на встановлення металевого гаража по АДРЕСА_1 . Після смерті ОСОБА_3 , в березні ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 продовжує користуватись металевим гаражем. В 2008 році позивач отримала погодження Фастівського ЖЕК на продовження користування існуючим гаражем. Втім, ОСОБА_2 , стверджуючи, що він являється власником як земельної ділянки колишнього заводу скоб`яних виробів, так і нежитлової будівлі за адресою АДРЕСА_2 , почав вимагати від неї зміщення металевого гаража на відстань з метою будівництва нового приміщення. Представник позивача звертався до Фастівської міської ради та отримав відповіді, з яких вперше стало відомо, що рішенням від 01 листопада 2005 року надано дозвіл на викуп земельної ділянки несільськогосподарського призначення ФОП ОСОБА_2 в АДРЕСА_2 та відповідно до рішення від 21 грудня 2006 року здійснено продаж вказаної земельної ділянки. За зверненням ОСОБА_2 було прийняте рішення від 01 серпня 2008 року про надання дозволу на реконструкцію розважального комплексу в АДРЕСА_2 з двоповерховою прибудовою для розміщення офісних приміщень та спортивного залу.

ОСОБА_1 вважала, що Фастівської міською радою було проігноровано її право, як дочки ОСОБА_3 , на подальше користування металевим гаражем та безпідставно надано дозвіл на викуп земельної ділянки та здійснено продаж земельної ділянки в АДРЕСА_2 .

ОСОБА_1 просила:

скасувати рішення Фастівської міської ради від 01 листопада 2005 року № 3/47-XXXVI-IV про надання дозволу на викуп земельної ділянки несільськогосподарського призначення ФОП ОСОБА_2 в АДРЕСА_2 ;

скасувати рішення Фастівської міської ради від 21 грудня 2006 року № 1/37-XII-V про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення ФОП ОСОБА_2 в АДРЕСА_2 ;

визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, площею 0,073 га в АДРЕСА_2 , виданий на ім`я ОСОБА_2 .

У серпні 2017 року відповідач ОСОБА_4 звернувся до ОСОБА_1 із зустрічним позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та повернення самовільно зайнятої земельної ділянки.

Зустрічний позов мотивовано тим, що згідно договору купівлі-продажу споруди від 01 березня 2001 року ОСОБА_4 став власником складів - нежитлової будівлі, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 . Оскільки відповідно до ЗК в редакції, чинній на момент придбання будівлі, при переході прав власності на будівлі і споруди переходить і право власності або право користування земельною ділянкою під спорудами, ОСОБА_4 звернувся до Фастівської міської ради із заявою про надання в строкове платне користування земельної ділянки в АДРЕСА_2 .

25 квітня 2001 року було отримано дозвіл на виготовлення технічної документації на право користування земельною ділянкою та затверджена технічна документація на право тимчасового користування землею за вказаною адресою, вирішено надати в оренду земельну ділянку терміном в 1 рік та зобов`язано оформити договір оренди.

13 вересня 2001 року укладено договір оренди земельної ділянки щодо передачі ПП ОСОБА_2 у строкове платне володіння і користування земельної ділянки площею 730 кв. м та рішенням Фастівської міської ради в 2002 року продовжений термін дії вказаного договору на п`ять років. В 2005 році Фастівська міська рада надала дозвіл на викуп земельної ділянки несільськогосподарського призначення в АДРЕСА_2 та 25 грудня 2006 року ОСОБА_2 відповідно до договору купівлі-продажу прийняв у власність і оплатив вартість земельної ділянки. Вважав свої дії щодо оформлення оренди та викупу земельної ділянки такими, що проведені без порушень та відповідно до законодавства.

У зв`язку із закінченням реконструкції розважального комплексу з двоповерховою прибудовою офісних приміщень, спортивного залу та необхідністю введення їх в експлуатацію, ОСОБА_2 звернувся до Фастівського міського голови із заявою щодо з`ясування відповідно до яких документів на його земельній ділянці частково встановлений металевий гараж та отримав відповідь, що вказаним гаражем користується ОСОБА_1 , дозвіл на встановлення якого надавався її покійному батьку ОСОБА_3 , без належним чином оформлених документів на право користування земельною ділянкою. Добровільно користувач металевого гаража ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку не бажає.

ОСОБА_4 , з урахуванням уточненої позовної заяви, просив:

зобов`язати ОСОБА_1 не перешкоджати у користуванні земельною ділянкою в АДРЕСА_3 ;

зобов`язати ОСОБА_1 повернути самовільно зайняту земельну ділянку під металевим гаражем, що знаходиться по АДРЕСА_3 .

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Ухвалою Фастівського міськрайонного суду від 31 серпня 2017 року зустрічний позов, поданий ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зобов`язання не перешкоджати у користуванні земельною ділянкою та повернення самовільно зайнятої земельної ділянки, прийняти до спільного розгляду з первісним позовом та об`єднано їх в одне провадження.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду від 05 жовтня 2017 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без задоволення. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_1 не чинити перешкоди ОСОБА_2 у користуванні земельною ділянкою по АДРЕСА_3 .

Зобов`язано ОСОБА_1 повернути ОСОБА_2 самовільно зайняту земельну ділянку, на якій встановлено металевий гараж, що знаходиться по АДРЕСА_3 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до рішення виконкому Фастівської міської ради народних депутатів від 14 червня 1978 року ОСОБА_3 дозволено встановити металевий гараж по АДРЕСА_4 та зобов`язано оформити необхідну документацію у відділі головного архітектора. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер. Після смерті батька ОСОБА_1 продовжує користуватись металевим гаражем по АДРЕСА_4 , правомірність чого підтверджує листом Житлово-експлуатаційної контори виконавчого комітету Фастівської міської ради від 08 травня 2008 року № 175, за яким останній не заперечує проти продовження користування ОСОБА_1 існуючим гаражем, дозволеного рішенням виконкому № 154 від 14 червня 1978 року по АДРЕСА_1 . Щоб вважати себе законним користувачем металевого гаража недостатньо лише отримання дозволу на його встановлення, необхідно ще набути статусу землекористувача земельної ділянки, на якій такий гараж розміщений. ОСОБА_3 за життя такого статусу не набув, оскільки будь-якого рішення міською радою щодо надання йому земельної ділянки в користування не приймалось. Оскільки за життя ОСОБА_3 не став власником металевого гаражу, як і не став користувачем земельної ділянки, на який він розміщений, тобто такого права не набув, тому твердження ОСОБА_1 щодо отримання нею законного права користуватись таким гаражем та земельною ділянку в порядку спадкування, не необґрунтовані. При цьому, суд не прийняв до уваги погодження Житлово-експлуатаційною конторою виконавчого комітету Фастівської міської ради, викладене у листі від 08 травня 2008 року № 175, щодо можливості продовження користування ОСОБА_1 існуючим гаражем, оскільки повноваженнями щодо надання дозволу на користування спорудою та земельною ділянкою ЖЕК не наділений. ОСОБА_1 не довела свого позову щодо порушення її прав, що є її обов`язком відповідно до засад змагальності, .а тому її позовні вимоги є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

При задоволенні зустрічного позову суд першої інстанції вказав, що земельна ділянка площею 0,0730 га, цільовим призначенням для здійснення комерційної діяльності, яка розташована в АДРЕСА_2 , належить ОСОБА_2 . Із акта обстеження металевого гаража гр. ОСОБА_1 по АДРЕСА_4 , вбачається, що комісія з питань земельних відносин, архітектури та екології у складі: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , обстеживши гараж, вивчивши документи, встановили, що він знаходяться на приватизованій земельній ділянці гр. ОСОБА_2 ОСОБА_1 , яка використовує земельну ділянку без будь-яких правових підстав, створила позивачу за зустрічним позовом перешкоди у володінні, розпорядженні та користуванні належною йому земельною ділянкою, тобто порушила права ОСОБА_2 , як власника земельної ділянки, а тому права позивача за зустрічним позовом підлягають захисту шляхом зобов`язання відповідача за зустрічним позовом не чинити перешкоди ОСОБА_2 у користуванні земельною ділянкою шляхом повернення її власнику.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Київської області від 22 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 05 жовтня 2017 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_3 є батьком ОСОБА_8 . Відповідно до рішення виконкому Фастівської міської ради народних депутатів від 14 червня 1978 року ОСОБА_3 як особі з інвалідністю ІІ групи надано дозвіл на встановлення металевого гаража по АДРЕСА_1 та зобов`язано оформити необхідну документацію у відділі головного архітектора. ОСОБА_1 не надано суду жодного доказу в підтвердження факту правомірності користування нею земельною ділянкою, на якій розташований металевий гараж, по АДРЕСА_1 . Після смерті батька позивач ОСОБА_1 продовжує користуватись металевим гаражем по АДРЕСА_4 . Оскільки за життя ОСОБА_3 не став власником металевого гаражу, як і не став користувачем земельної ділянки, на який він розміщений, тобто такого права не набув, а тому твердження ОСОБА_1 щодо отримання нею законного права користуватись таким гаражем та земельною ділянкою в порядку спадкування, є необґрунтованими. Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 25 грудня 2006 року між Фастівською міською радою та ОСОБА_2 , останній є власником земельної ділянки з усіма обтяженнями, обмеженнями за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 0,0730 га. Відповідно до акта прийомка-передачі межових знаків на зберігання від 28 липня 2016 року, були закріплені в натрі межі земельної ділянки за адресою: за адресою: АДРЕСА_2 . При встановлені меж земельної ділянки виявлено, зокрема, що між точками 2-3 знаходиться металевий гараж, що не належить власнику.Відповідно до акта обстеження металевого гаража громадянки ОСОБА_1 по АДРЕСА_4 , вбачається, що комісія з питань земельних відносин, архітектури та екології у складі: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , встановила, що він знаходяться на приватизованій земельній ділянці громадянина ОСОБА_2 . За таких обставин, колегія суддів погодилася з висновком суду першої інстанції, про те, що позивач використовує земельну ділянку без будь-яких правових підстав та створила позивачу за зустрічним позовом перешкоди у володінні, розпорядженні та користуванні належною йому земельною ділянкою, тобто порушила права ОСОБА_2 як власника земельної ділянки.

Аргументи учасників справи

У лютому 2018 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просила оскаржені рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким первісний позов ОСОБА_1 задовольнити.При цьому, посилалася на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не надали належної оцінки тій обставині, що дозвіл на встановлення металевого гаража по АДРЕСА_8 ніким скасований не був та до нього не вносились жодні зміни. Суди не врахували, що гараж був встановлений із дотриманням норм законодавства та, що цим гаражем батько ОСОБА_1 користувався протягом 23 років.

Акцентується увага на тому, що суди вважали, що гараж знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 ) і зобов`язали ОСОБА_1 усунути перешкоди та повернути земельну ділянку по АДРЕСА_3 , проте гараж розташований по АДРЕСА_7 .

Апеляційним судом не враховано, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання представника позивача ОСОБА_1 про призначення земельно-технічної судової експертизи.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2018 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови апеляційного суду Київської області від 22 січня 2018 року.

У пункті 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_9 , яке підписано представником ОСОБА_10 ,про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що ОСОБА_3 є батьком ОСОБА_8

14 червня 1978 року на підставі рішення виконкому Фастівської міської ради народних депутатів батьку позивача, ОСОБА_3 , як особі з інвалідністю ІІ групи, надано дозвіл на встановлення металевого гаража по АДРЕСА_1 .

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ОСОБА_1 продовжила користуватись гаражем по АДРЕСА_4 Січняпісля смерті ОСОБА_3 .

Рішення Фастівської міської ради від 25 квітня 2001 року за № 3/15-ХХШ-Ш надано дозвіл ОСОБА_2 на складання технічної документації на право користування земельною ділянкою під існуючою будівлею, для ведення спортивної та комерційної діяльності по АДРЕСА_2 .

Згідно договору оренди земельної ділянки № 114 від 13 вересня 2002 року, укладеного між Фастівською міською радою та підприємцем ОСОБА_2 , останньому надано в оренду у строкове платне володіння та користування земельну ділянку, яка знаходиться в АДРЕСА_2 , розмір земельної ділянки 0,0730 га, строк дії договору - один рік з дня підписання.

Рішенням Фастівської міської ради від 27 червня 2002 року строк оренди земельної ділянки за адресою АДРЕСА_2 , продовжено на п`ять років.

Рішенням Фастівської міської ради від 01 листопада 2005 року за № 3/47-ХХХV1-1V з метою забезпечення надходжень планового обсягу коштів від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення у 2005 році до місцевого бюджету вирішено дати дозвіл на викуп земельної ділянки несільськогосподарського призначення фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 в АДРЕСА_2 , площею 0,0730 га, яка знаходиться в користуванні на підставі договору та на якій розташоване приміщення розважального комплексу, що належить ОСОБА_2 на праві власності.

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 25 грудня 2006 року, укладеного між Фастівською міською радою та ОСОБА_2 , останній став власником земельної ділянки з усіма обтяженнями, обмеженнями за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 0,0730 га.

Згідно державного акта від 14 лютого 2007 року на право власності на земельну ділянку ПП ОСОБА_2 належить земельна ділянка площею 0,0730 га за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення - для здійснення комерційної діяльності.

Рішенням Фастівської міської ради від 01 серпня 2008 року за № 181/1 надано дозвіл ОСОБА_2 на реконструкцію розважального комплексу по АДРЕСА_2 з двоповерховою прибудовою для розміщення офісних приміщень та спортивного залу.

Згідно відповіді Фастівського міського голови Нетяжука М. В. від 15 липня 2016 року ОСОБА_1 користується металевим гаражем, дозвіл на встановлення якого надавався її батьку ОСОБА_3 , без належним чином оформлених документів на право користування земельною ділянкою.

Відповідно до акта прийому-передачі межових знаків на зберігання від 28 липня 2016 року, були закріплені в натурі межі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 . При встановлені меж земельної ділянки виявлено, зокрема, що між точками 2-3 знаходиться металевий гараж, що не належить власнику.

Згідно акту комісійного обстеження земельної ділянки по АДРЕСА_3 , від 09 серпня 2016 року комісія у складі: в. о. начальника відділу містобудування та архітектури Бромірського В.О., в. о. начальника відділу з питань раціонального використання земель та майна ОСОБА_12 , головного спеціаліста сектору державного архітектурно-будівельного контролю Гаврильчука О.М., встановила, що в південно-західному куті земельної ділянки ОСОБА_2 розташований самовільний металевий гараж невідомого власника, який частково розміщений на приватній власності ОСОБА_2 .

Відповідно до акта обстеження металевого гаража громадянки ОСОБА_1 по АДРЕСА_4 , вбачається, що комісія з питань земельних відносин, архітектури та екології у складі: ОСОБА_5 . , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , встановила, що він знаходяться на приватизованій земельній ділянці громадянина ОСОБА_2 .

Європейський суд з прав людини вказав, що «право власності заявниці на гараж та його постійний характер не ставилися під сумнів двадцять років, поки не почалося нове дороговартісне будівництво на ділянці, яка збіглася з місцем розташування гаража заявниці. «Самовільний» характер користування заявницею земельною ділянкою у цій справі виник не в результаті порушення законодавства на момент будівництва її гаража, а, насамперед, у результаті розвитку українського законодавства в рамках переходу від радянського законодавства, яке не визнавало право приватної власності на землю та оренду у класичному сенсі, до системи, що ґрунтувалася на праві власності та наданні землі в оренду, які наразі характеризують українське земельне законодавство. Усталеним принципом практики суду є те, що умови надання компенсації згідно з положеннями відповідного законодавства є важливими для оцінки, чи зберігає оскаржуваний захід необхідний справедливий баланс, і, зокрема, чи покладає він на заявника непропорційний тягар. До заявниці ставилися як до особи, яка самовільно зайняла земельну ділянку та не мала права не лише на відшкодування, але, у принципі, була зобов`язана відшкодувати владі міста витрати, понесені у зв`язку зі знесенням її гаража. Специфічний характер її ситуації до уваги взято не було. У такій ситуації, коли проект будівництва був, насамперед, спрямований на розбудову житла з метою отримання приватної комерційної вигоди, хоча він також оцінювався національними органами державної влади з точки зору інтересів суспільства через сприяння збільшенню та оновленню наявного житлового фонду, відповідати вимогам статті 1 Першого протоколу до Конвенції могло б лише відшкодування, визначене порядком, який гарантує загальну оцінку наслідків експропріації, у тому числі присудження компенсації, яка відповідатиме ринковій вартості відчуженого майна. Жодної такої компенсації разом із належними гарантіями заявниці запропоновано не було» (SVITLANA ILCHENKO v. UKRAINE, № 47166/09, § 63 - 64, 71, 75-76, ЄСПЛ, від 04 липня 2019 року).

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Згідно з абзацом 1 частини першої статті 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 жовтня 2018 року у справі № 612/553/15-ц (провадження № 61-22051св18) вказано, що «індивідуалізація речі - це надання певній речі (або ж наявність у неї) відмітних властивостей (рис чи характеристик), що дозволяють в необхідних випадках виділити її з числа подібних. Можливо виокремити три групи речей, визначених індивідуальними ознаками: унікальні речі, тобто єдині у своєму роді; речі, що відрізняються від подібних особливими позначеннями чи характеристиками; речі, індивідуалізовані в процесі вибору або відбору».

У статті 212 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскарженого рішення суду першої інстанції) передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскарженого рішення суду апеляційної інстанції) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно частини першої статті 133 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанції) особи, які беруть участь у справі і вважають, що подання потрібних доказів є неможливим або у них є складнощі в поданні цих доказів, мають право заявити клопотання про забезпечення цих доказів. Способами забезпечення судом доказів є, зокрема, призначення експертизи.

При задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 та відмові в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 : суди не звернули увагу на те, що дозвіл надавався на встановлення металевого гаража по АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 належить земельна ділянка АДРЕСА_6 ), В Акті обстеження металевого гаража громадянки ОСОБА_1 вказано про « АДРЕСА_4 ». А тому суди не з`ясували за якою адресою розміщений гараж; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив в задоволенні клопотання про призначення судової комплексної земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи. Аналіз матеріалів справи свідчить, що ухвалою Фастівського міськрайонного суду від 27 вересня 2017 року залишено без задоволення клопотання ОСОБА_1 про призначення судової експертизи (а. с. 88 - 89). Суд першої інстанції зазначив про передчасність такого клопотання, оскільки в ході розгляду справи може бути встановлена відсутність у ОСОБА_1 суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу. За таких обставин, суди зробили передчасний висновок про задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 та відмову в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 .

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року).

Відповідно до частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені рішення ухвалені без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржені рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400 та 411 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 05 жовтня 2017 рокута постанову апеляційного суду Київської областіскасувати.

Передати справу № 381/2814/17 на новий розгляд до суду першої інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 05 жовтня 2017 рокута постанова апеляційного суду Київської областівтрачають законну силу і подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук