Постанова

Іменем України

18 березня 2020 року

м. Київ

справа № 381/4426/17

провадження № 61-48500св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Свісс Кроно»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 21 травня 2018 року у складі судді Ковалевської Л. М. та постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Махлай Л. Д., Кравець В. А., Шкоріної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Свісс Кроно» (далі - ТОВ «Свісс Кроно», товариство) звернулося до суду з позовом до

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, усунення перешкод та виселення.

На обгрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 26 грудня 2017 року товариство на прилюдних (електронних) торгах (аукціоні) придбало житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , право власності товариства на зазначений будинок зареєстроване у встановленому законом порядку.

Раніше спірний будинок належав ОСОБА_3 , у ньому зареєстровані відповідачі: ОСОБА_1 (син ОСОБА_3 ), ОСОБА_2 (мати ОСОБА_3 ), які добровільно відмовляються виселитися з нього, що перешкоджає товариству, як власнику будинку, користуватись та розпоряджатись належним йому майном, тоді як право членів сім`ї колишнього власника будинку користуватися зазначеним житловим приміщенням є похідним від права власності на будинок в особи, членом сім`ї якого вони є. А тому з припиненням права власності цієї особи на житловий будинок, втрачається й право користування ним членами його сім`ї.

Крім того, відповідачі самоправно зайняли жиле приміщення, а тому відповідно до частини третьої статті 116 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР) підлягають виселенню без надання їм іншого жилого приміщення.

Посилаючись на те, що після припинення у жовтні 2017 року права власності на будинок попереднього власника ОСОБА_3 , члени його сім`ї - відповідачі, вважаються такими, що втратили право користування зазначеним житловим будинком, позивач просив визнати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 такими, що втратили право користування житловим будинкомз господарськими будівлями та спорудами, розташованогоза адресою:

АДРЕСА_1 , та усунути перешкоди товариству у користуванні та розпорядженні його власністю шляхом виселення відповідачів із зазначеного житлового будинку без надання іншого житлового приміщення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 21 травня 2018 року позов ТОВ «Свісс Кроно» задоволено.

Визнано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , такими, що втратили право користування житловим будинком з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Усунуто перешкоди ТОВ «Свісс Кроно» у користуванні та розпорядженні власністю шляхом виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 із житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ТОВ «Свісс Кроно» є власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про придбання майна з прилюдних (електронних) торгів (аукціону) від 26 жовтня 2017 року, зареєстрованого у Трильській сільській раді 26 жовтня 2017 року за № 33. Реєстрація відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в помешканні за вищевказаною адресою фактично перешкоджає позивачу в реалізації його права власника житлового приміщення, яке підлягає відновленню шляхом визнання відповідачів такими, що втратили право на користування житловим приміщенням та їх виселення.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 21 травня 2018 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував обставини, що мають значення для справи, дійшов законного та обгрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову. Урахувавши, що рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 23 серпня 2011 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 21 листопада 2013 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 березня 2014 року, звернуто стягнення на спірний житловий будинок у рахунок погашення боргу ТОВ «Юлініаніка» перед ТОВ «Кроно - Україна» у розмірі 1 444 215,92 грн, на час укладення договору іпотеки відповідачі у спірному будинку не були зареєстровані, така реєстрація відбулася з порушенням умов договору іпотеки без згоди іпотекодержателя, а тому реєстрація відповідачів у спірному будинку перешкоджає ТОВ «Свісс Кроно» (власнику будинку) вільно володіти та розпоряджатися належним йому майном. З огляду на наведене та ураховуючи, що спірний житловий будинок не є єдиним місцем проживання відповідачів, апеляційний суд вважав обгрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Апеляційний суд вважав необгрунтованими доводи про неправильне застосування судом першої інстанції статей 116 157 ЖК Української РСР, оскільки стаття 116 ЖК Української РСР регулює питання виселення не лише у зв`язку з неможливістю спільного проживання через порушення правил співжиття, а і у зв`язку із самоправним зайняттям жилого приміщення, тоді як, набувши право власності на спірний житловий будинок, ТОВ «Свісс Кроно», не надавало згоди на вселення відповідачів та їх реєстрацію у цьому будинку. Суд апеляційної інстанції відхилив доводи про неможливість застосування до спірних правовідносин правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 у справі № 753/12729/15-ц, оскільки у даній справі відповідачі мають у власності інше житлове приміщення, а відтак їх виселення з будинку, який був предметом іпотеки, не позбавляє їх права на житло. Апеляційний суд вважав безпідставними доводи апеляційної скарги щодо необгрунтованої відмови судом першої інстанції у задоволенні клопотання

ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі до розгляду інших справ за його позовом про визнання договору іпотеки недійсним та за скаргою ОСОБА_3 на дії державного виконавця, оскільки зазначене питання вже було предметом апеляційного розгляду.

Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи

У грудні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій заявник просив скасувати рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 21 травня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року, ухвалити у справі нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не урахували, що спірний житловий будинок був придбаний не за рахунок кредитних коштів, а також неправильно застосували статті 109 116 157 ЖК Української РСР та дійшли помилкового висновку, що у разі виселення їм не повинно бути надано інше постійне жиле приміщення. Зазначав, що він проживає у спірному житловому будинку з 2008 року, що підтверджується записом у паспорті громадянина України з відміткою про реєстрацію та довідкою сільської ради від 23 травня 2014 року, і спірні правовідносини не пов`язані з виселенням членів сім`ї власника будинку (квартири) у зв`язку з порушенням правил співжиття чи самовільним зайняттям спірного житлового будинку, а тому до них не підлягає застосуванню стаття 116 ЖК Української РСР. На час укладення договору іпотеки спірного будинку від 21 вересня 2009 року він був неповнолітнім, проте укладення цього договору не було погоджено в установленому законом порядку з Органом опіки та піклування, а тому суди дійшли необгрунтованого висновку про те, що договір іпотеки не порушує його прав. Суди також не надали належної правової оцінки його доводам про те, що на час розгляду зазначеної справи в суді перебували на розгляді інші справи за його позовом, у тому числі позов про визнання договору іпотеки недійсним у частині застави спірного житлового будинку.

У березні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ТОВ «Свісс Кроно», у якому позивач зазначав, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно з`ясували обставини справи та ухвалили законні і обгрунтовані рішення, підстави для їх скасування відсутні.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня

2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її з суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 05 червня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що на підставі свідоцтва про придбання майна з прилюдних (електронних) торгів (аукціону), якщо прилюдні (електронні) торги (аукціон) не відбулися, виданого 26 жовтня 2017 року, ТОВ «Свісс Кроно» (колишня назва - ТОВ «Кроно-Україна») належить на праві власності майно, що складається з житлового будинку з надвірними господарськими будівлями та спорудами загальною площею 99,3 кв. м, житловою площею 69,0 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 26 жовтня 2017 року.

Право власності на придбане майно з прилюдних (електронних) торгів (аукціону), якщо прилюдні (електронні) торги (аукціон) не відбулися, підтверджене свідоцтвом від 26 жовтня 2017 року, зареєстровано у Триліській сільській раді за № 33 від 26 жовтня 2017 року.

Колишнім власником зазначеного майна була ОСОБА_3 .

Згідно з довідкою Триліської сільської ради Фастівського району Київської області від 25 липня 2017 року за адресою: АДРЕСА_1 , власником якого є ОСОБА_3 , зареєстровані ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - мати власниці будинку та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - син власниці будинку.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 23 серпня 2011 року у справі № 2-606/11, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 21 листопада 2013 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

від 12 березня 2014 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до ТОВ «Кроно-Україна», ОСОБА_4 , ТОВ «Юліаніка» про визнання договору іпотеки недійсним та задоволено зустрічний позов ТОВ «Кроно-Україна» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки (житловий будинок з надвірними господарськими будівлями та спорудами загальною площею

99,3 кв. м, житловою площею 69,0 кв. м, що розташований за адресою:

АДРЕСА_1 та земельні ділянки). Розглядаючи спір про визнання договору іпотеки недійсним, суди дійшли висновків про те, що іпотечним договором права неповнолітніх дітей, у тому числі і ОСОБА_1 , який на час укладення договору іпотеки був неповнолітнім, не порушені, оскільки діти не мали на зазначений будинок ні права власності, ні права користування.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта ОСОБА_1 є власником 1/3 частини трикімнатної квартири

АДРЕСА_2 , а ОСОБА_2 є власником 1/4 частини двокімнатної квартири АДРЕСА_3 .

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Зазначений правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 12 червня 2013 року у справі № 6-32цс13.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до частини першої статті 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду (частина третя статті 109 ЖК Української РСР).

Відповідно до положень частини другої статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Зазначений правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16. З таким правовим висновком погодилася і Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 31 жовтня 2018 року у справі

№ 14-317цс18.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Свісс Кроно»про визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірним житловим будинком з господарськими будівлями та спорудами, суди попередніх інстанцій не звернули увагу, що зазначені вимоги не є ефективним способом захисту порушених прав та інтересів ТОВ «Свісс Кроно», та не призводить до їх відновлення, оскільки наслідком задоволення зазначених вимог не є виселення мешканців, а є лише підставою для зняття їх з реєстрації місця проживання. Єдиним ефективним способом захисту порушеного права нового власника жилого приміщення у виниклих правовідносинах, відповідно до положень статті 40 Закону України «Про іпотеку», статті 109 ЖК Української РСР, є виселення мешканців з вказаного приміщення.

За змістом частини першої статті 156 ЖК Української РСР члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Зазначеній нормі кореспондує частина перша статті 405 ЦК України, відповідно до якої члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Таким чином, право наймача чи члена сім`ї власника на користування житловим приміщенням (сервітут) виникає лише за наявності права власності на будинок особи, членами сім`ї якого вони є, з припиненням права власності такої особи, втрачається і право користування житловим приміщенням членів сім`ї, наймачів.

Зазначена правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові

від 05 листопада 2014 року у справі № 6-158цс14, яка є сталою у судовій практиці.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі

№ 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19), не відійшла від зазначеного вище висновку Верховного Суду України, а з урахуванням конкретних обставин справи вказала, що втручання у право на житло членів сім`ї власника має грунтуватися не лише на вимогах закону, але й має бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та не покладати надмірний тягар на відповідача, а тому сам факт переходу права власності на квартиру до іншої особи не є безумовною підставою для виселення членів сім`ї власника, в тому числі і колишніх. Особливість зазначеної справи полягає в тому, що колишній член сім`ї власника набув право користування спірним житловим приміщенням з 1970 року, як член сім`ї своїх батьків - членів житлово-будівельного кооперативу, мав право на спадкування обов`язкової частки у квартирі після смерті матері, але відмовився від неї на користь сина. Новий власник, набувши право власності на квартиру за договором міни, мав реальну можливість знати про право користування зазначеною квартирою члена сім`ї колишнього власника квартири, а отже про її обтяження, що не може свідчити про добросовісність сторін при укладенні договору міни.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд правильно вказав, що у зазначеній справі, обставини справи є відмінними від обставин справи, що розглядалася Великою Палатою Верховного Суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач є власником житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 , відповідачі самоправно зайняли жиле приміщення, а тому вони підлягають виселенню без надання їм іншого жилого приміщення відповідно до частини третьої статті 116 ЖК Української РСР.

Висновок судів попередніх інстанцій про самовільне зайняття відповідачами спірного жилого приміщення, що відповідно до частини третьої статті 116 ЖК Української РСР є підставою для їх виселення без надання іншого жилого приміщення є передчасним, оскільки суди не встановили, коли саме відповідачі вселилися та були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (до укладення договору іпотеки чи після), чи передбачали умови договору іпотеки право іпотекодавця на вселення та реєстрацію у спірне житлове приміщення без згоди іпотекодержателя членів сім`ї ОСОБА_3 (власник спірного будинку до 2017 року, іпотекодавець), а також не перевірили та не надали оцінку доводам відповідача ОСОБА_1 про те, що він проживав та був зареєстрований у спірному житловому будинку з 2008 року, що підтверджується відміткою у його паспорті. Встановлення зазначених обставин справи безпосередньо матиме вплив на правову підставу для правильного вирішення позовних вимог (застосування статті 109 ЖК Української РСР чи статті 116 ЖК Української РСР).

Таким чином, суд першої інстанції не встановив усіх фактичних обставин, що мають істотне значення для вирішення зазначеної справи, а відтак не виконав покладених на нього завдань цивільного судочинства щодо справедливого та своєчасного вирішення цивільної справи з метою ефективного захисту порушених, невизнаних чи оспорюваних прав та інтересів заявника.

Зазначені порушення апеляційний суд під час перегляду справи в апеляційному порядку не усунув, а тому оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції не може вважатися законним та обгрунтованим.

Доводи заявника ОСОБА_1 про те, що договір іпотеки від 21 вересня

2009 року порушує його права, оскільки був укладений без погодження з органом Опіки і піклування є неспроможними, оскільки зазначені обставини були предметом розгляду Васильківського міськрайонного суду Київської області у справі № 2-606/1 та Фастівського міськрайонного суду Київської області у справі № 381/1737/17. Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 15 червня 2017 року у справі № 381/1737/17, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 27 вересня 2017 року та постановою Верховного Суду від 27 червня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Кроно-Україна», ТОВ «Юліаніка», ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Робак Л. А., ТОВ «Стартрекорд», про визнання договору іпотеки від 21 вересня 2009 року недійсним відмовлено.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 400 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, в силу наданих процесуальним законом повноважень, суд касаційної інстанції позбавлений права встановлювати, або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, надавати оцінку доказам, що не були предметом їх перевірки, чи робити їх переоцінку.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду ураховує тривалість розгляду зазначеної справи в суді, разом з тим, оскільки до повноважень Верховного Суду не належить установлення фактичних обставин справи, надання оцінки та переоцінки доказів, зазначене унеможливлює ухвалення ним нового судового рішення.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в апеляційному порядку, не усунув допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, та що відповідно до частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваного рішення апеляційного суду, з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 409 411 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко