Постанова
Іменем України
18 березня 2020 року
м. Київ
справа № 383/639/17
провадження № 61-44431св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» Стрюкової Ірини Олександрівни,
відповідач - ОСОБА_1 ,
третя особа - закрите акціонерне товариство «Єврофінанс»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» на рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області у складі судді Адаменко І. М. від 02 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області у складі колегії суддів: Голованя А. М.,
Карпенка О. Л., Мурашка С. І., від 15 серпня 2018 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2017 року публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» Стрюкової І. О. (далі - ПАТ «КБ «Надра», банк) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , третя особа - закрите акціонерне товариство «Єврофінанс» (далі - ЗАТ «Єврофінанс»), про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля.
Позовна заява мотивована тим, що 26 січня 2007 року між ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та ЗАТ «Єврофінанс» був укладений договір про надання мультивалютної кредитної лінії №122/МКЛ-V/2006.29 січня 2007 року на забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором між цими самими сторонами був укладений договір застави транспортного засобу, предметом якого є автомобіль «Renault Clio Symbol», 2006 року випуску, який був переданий у заставу банку та внесено відомості про заставу до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.
10 листопада 2016 року ПАТ «КБ «Надра» стало відомо, що заставний транспортний засіб перебуває у власності ОСОБА_1 на підставі угоди купівлі-продажу від 11 червня 2009 року.
Зазначає, що банк, як заставодержатель, письмової згоди на відчуження вказаного транспортного засобу не надавав, а тому спірна угода укладена з порушенням вимог частини другої статті 586 ЦК України, статті 17 Закону України «Про заставу», а тому позивач просив визнати недійсною угоду купівлі-продажу вказаного автомобіля від 11 червня 2009 року, застосувати наслідки недійсності правочину та витребувати у ОСОБА_1 автомобіль у власність ЗАТ «Єврофінанс» для подальшої його реалізації.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області
від 02 травня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оспорювана позивачем угода купівлі-продажу транспортного засобу не відповідає вимогам закону, оскільки укладена під час перебування його в заставі без згоди заставодержателя, а покупець такої угоди не є добросовісним набувачем, оскільки до Державного реєстру обтяжень були внесені відомості про обтяження спірного автомобіля, що в силу статей 203 215 ЦК України є підставою для визнання спірної угоди купівлі-продажу недійсною та застосування наслідків недійсності правочину, однак банк звернувся до суду із позовом поза межами позовної давності, про застосування якої заявив відповідач, а тому у задоволенні позову слід відмовити на підставі положення частини четвертої статті 267 ЦК України.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Кіровоградської області від 15 серпня
2018 року апеляційну скаргу ПАТ «КБ «Надра» залишено без задоволення,
а рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області
від 02 травня 2018 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку із спливом позовної давності. При цьому суд відхилив доводи банку про те, що йому стало відомо про порушення свого права як заставодержателя лише 10 листопада 2016 року, після звернення відповідача із заявою про зняття обтяження із заставного транспортного засобу, оскільки вважав, що банк не позбавлений був можливості раніше дізнатися про відчуження спірного автомобіля, перевіряючи наявність заставного майна та відомості про його власника, як це передбачено пунктом 3.1.1 договору застави.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ПАТ «КБ «Надра» просить скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що банк, як заставодержатель спірного транспортного засобу, не надавав письмової згоди на його відчуження, тому не міг знати про укладення угоди купівлі-продажу 11 червня 2009 року, оскільки не був його стороною, про її існування та зміст жодною із сторін не повідомлялось. Вказує, що про порушення свого права банк дізнався лише 10 листопада 2016 року, після звернення відповідача із заявою про зняття обтяження із заставного транспортного засобу, а тому вважає безпідставними висновки судів про пропуск ним позовної давності.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 12 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
26 січня 2007 року між ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є
ПАТ «КБ «Надра» та ЗАТ «Єврофінанс» був укладений договір про надання мультивалютної кредитної лінії з траншевим режимом кредитування, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит у розмірі
10 000 000 доларів США, строком повернення до 26 січня 2012 року та зі сплатою відсотків за користування кредитом із розрахунку: 18,9% річних за наданими кредитними коштами в гривні; 13,9% річних за наданими кредитними коштами в доларах США; 12,5% річних за наданими кредитними коштами в євро (т. 1 а. с.188-192).
29 січня 2007 року на забезпечення виконання позичальником умов кредитного договору, між банком та ЗАТ «Єврофінанс» укладено договір застави, предметом якого, зокрема, є автомобіль «Renault Clio Symbol»,
2006 року випуску (а. с. 9-16 т. 1).
11 червня 2009 року, не дивлячись на пряму заборону відчуження предмету застави, ЗАТ «Єврофінанс» в особі Крижановського О. А. , який діяв на підставі довіреності, продало за договором купівлі-продажу предмет застави на користь ОСОБА_1
21 листопада 2009 року вказаний транспортний засіб зареєстровано за ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу та копією листа регіонального сервісного центру у
м. Києві від 04 січня 2017 року (а. с. 19, 90 т. 1).
10 листопада 2016 року ОСОБА_1 звернувся до уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» Стрюкової І. О. із заявою про зняття обтяження із заставного транспортного засобу у зв`язку з його придбанням (а. с. 17 т. 1).
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ПАТ «КБ «Надра» здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Касаційна скарга підлягає задоволенню.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Щодо підставності позовних вимог
За положеннями частин першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Тобто вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Відповідно до частини другої статті 586 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором.
Аналогічна за змістом норма міститься в частині другій статті 17 Закону України «Про заставу».
Відповідно до пункту 3.3.1 договору застави заставодавець зобов`язаний отримати письмову згоду заставодержателя на вчинення дій, пов`язаних зі зміною права власності на предмет застави.
При цьому, 09 лютого 2007 року обтяження вказаного автомобіля було зареєстровано в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна. Обтяжувачем значиться ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є
ПАТ «КБ «Надра».
Усупереч указаним положенням матеріального права й договору застави
ЗАТ «Єврофінанс» відчужило майно, яке перебувало у заставі банку й обтяження якого на час відчуження було зареєстровано відповідно до закону, не повідомивши про це заставодержателя та не отримавши його згоди.
Закон прямо покладає на заставодавця обов`язок запитати згоду заставодержателя на відчуження обтяженого майна; цей обов`язок презюмується і йому кореспондує право заставодержателя на захист шляхом визнання правочину недійсним у разі відчуження майна без його згоди.
Відповідно до положень частин першої, другої статті 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (далі - Закон) взаємні права та обов`язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом. Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом.
За положеннями статті 9 Закону предмет обтяження, право власності на який належить боржнику, може бути відчужений останнім, якщо інше не встановлено законом або договором. Якщо законом або договором передбачена згода обтяжувача на відчуження боржником рухомого майна, яке є предметом обтяження, така згода не вимагається в разі переходу права власності на рухоме майно в порядку спадкування, правонаступництва або виділення частки у спільному майні.
Зважаючи на вищевикладене у сукупності, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що усупереч положенням частини другої статті 586 ЦК України, частини другої статті 17 Закону України «Про заставу» та умовам договору застави ЗАТ «Єврофінанс» відчужило майно, яке перебувало в заставі банку й обтяження якого на час відчуження було зареєстровано відповідно до закону, не повідомивши про це заставодержателя та не отримавши його згоди, що є підставою для визнання вказаного договору купівлі-продажу від 11 червня 2009 року недійсним.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року у справі № 6-64цс12.
Разом із тим, дійшовши правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог, суди попередніх інстанцій відмовили ПАТ «КБ «Надра» у задоволенні позову у зв`язку із пропуском ним позовної давності, про застосування наслідків спливу якого було заявлено відповідачем у справі, не врахувавши такого.
Щодо позовної давності
У справі, що переглядається, установлено, що ПАТ «КБ «Надра» звернулося до з цим позовом у серпні 2017 року, а 27 листопада 2017 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до суду заяву, в якій просив про застосування позовної давності (а. с. 215 т. 1).
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що банк дізнався про порушення свого права, як заставодержателя спірного транспортного засобу, 11 червня
2009 року, з моменту укладення між ЗАТ «Єврофінанс» та ОСОБА_1 договору купівлі-продажу автомобіля, а тому саме з цього часу почався сплив позовної давності.
Колегія суддів не погоджується із таким висновком судів попередніх інстанцій, оскільки, як встановлено судами, дозволу на укладення оспорюваного правочину банк не надавав, стороною договору купівлі-продажу від 11 червня 2009 року не був, а матеріали справи не містять доказів, які б об`єктивно свідчили про наявність у позивача даних щодо відчуження ЗАТ «Єврофінанс» предмета застави на користь
ОСОБА_1 саме 11 червня 2009 року.
При цьому позивач посилався на те, що про існування оспорюваного договору купівлі-продажу він дізнався лише 10 листопада 2016 року, після звернення відповідача із заявою про зняття обтяження із заставного транспортного засобу.
Відхиляючи такі доводи позивача, суди попередніх інстанцій виходили із того, що банк не позбавлений був можливості відповідно до
пункту 3.1.1 договору застави перевіряти наявність заставного майна та відомості про його власника, а тому міг дізнатися про порушення свого права раніше зазначеної дати.
Однак пункт 3.1.1 договору застави не зобов`язує банк перевіряти зазначену інформацію, а лише надає право на її перевірку.
Таким чином, за відсутності інших доказів, які б спростовували доводи банку про те, що він дізнався про порушення своїх прав лише 10 листопада
2016 року, висновок судів про застосування наслідків спливу позовної давності відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України є помилковим.
Отже, звернувшись до суду із позовом у лютому 2017 року, позивач не пропустив позовну давність, встановлену статтею 257 ЦК України.
Щодо суб`єктного складу учасників справи
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги (частини перша та друга статті 11 ЦПК України у редакції, чинній на час відкриття провадження у справі).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. (частини перша та третя статті 13 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої й апеляційної інстанцій).
Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.
Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.
Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (пункт 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).
Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. (частина перша, друга та третя статті 51 ЦПК України).
Згідно роз`яснень, викладених у пункті 26 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.
Із матеріалів справи убачається, що сторонами оспорюваного правочину
від 11 червня 2009 року є ЗАТ «Єврофінанс» та ОСОБА_1 .
Проте відповідачем у справі є лише ОСОБА_1 , а ЗАТ «Єврофінанс» до участі у справі у якості співвідповідача залучено не було, тоді як рішення суду у спірних правовідносинах впливає на його права та обов`язки.
При цьому, у суду касаційної інстанції на стадії касаційного перегляду справи відсутня можливість залучити до участі у справі співвідповідача, оскільки по суті справа вирішується судом першої інстанції, а на стадії касаційного провадження здійснюється лише перевірка законності і обґрунтованості ухвалених у справі рішень в межах, встановлених статтею 400 ЦПК України.
Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Судам належало для правильного вирішення справи на підставі наявних у матеріалах справи доказів визначитися з процесуальним статусом ЗАТ «Єврофінанс» і вирішити питання про залучення його до участі у розгляді справи співвідповідачем. Крім того, судами неправильно застосовані норми матеріального права щодо позовної давності, а тому Верховний Суд вважає, що справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки судом першої інстанції допущені порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, суд апеляційної інстанції в межах наданих йому повноважень не усунув зазначені порушення, а суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення зазначених вище фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» задовольнити.
Рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області
від 02 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 15 серпня 2018 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович