№ 384/811/19 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

31 березня 2021 року

м. Київ

справа № 384/811/19

провадження № 61-18684св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Вільшанська районна рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вільшанського районного суду Кіровоградської області від 19 березня 2020 року в складі судді Галицького В. В. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року в складі колегії суддів: Дуковського О. Л., Мурашка С. І., Черненка В. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Вільшанської районної ради про стягнення майнової та моральної шкоди, завданої протиправним рішенням органу місцевого самоврядування,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Вільшанської районної ради про стягнення майнової та моральної шкоди, завданої протиправним рішенням органу місцевого самоврядування.

Позивач зазначав, що згідно з рішенням Вільшанської районної ради «Про недовіру голові Вільшанської районної державної адміністрації» від 23 листопада 2016 року № 111 йому, як голові Вільшанської районної державної адміністрації, було висловлено недовіру.

Рішенням районної ради доручено голові районної ради ОСОБА_2 надіслати копію цього рішення в Адміністрацію Президента України, в Кабінет Міністрів України та в Кіровоградську обласну державну адміністрацію.

Листом Кіровоградської обласної державної адміністрації від 25 листопада 2016 року № 01-11/369/1 надіслано до Кабінету Міністрів України документи стосовно рішення районної ради для порушення перед Президентом України питання про його відставку.

09 грудня 2016 року розпорядженням Президента України позивача звільнено з посади голови Вільшанської районної державної адміністрації.

Отже, наслідком прийняття рішення районної ради стало подальше звільнення Президентом України позивача з роботи.

Не погоджуючись із звільненням, позивач звернувся до суду із позовом до Вільшанської районної ради про визнання протиправними дій та визнання протиправним і скасування рішення районної ради, за результатом розгляду якого його позов було задоволено. Рішення набрало законної сили.

Отже, рішення районної ради «Про недовіру голові Вільшанської районної державної адміністрації» від 23 листопада 2016 року № 111 визнано протиправним та скасовано.

Вказує, що незаконним рішенням районної ради йому була завдана майнова та моральна шкода.

Розмір майнової шкоди у вигляді збитків внаслідок упущеної вигоди становить 462 954,35 грн, розмір моральної шкоди становить 50 000,00 грн та полягає в тому, що прийняття рішення районною радою відбувалось публічно в присутності значної кількості людей (депутатів, журналістів, керівників комунальних закладів Вільшанського району).

Зазначає, що це рішення набуло широкого розголосу і резонансу, новину було висвітлено в газетах «Вільшанський вісник» та «Зорі над синюхою», в інтернет - ресурсах «Вільшанський вісник» та поширено в соціальних мережах. Наслідком прийняття протиправного рішення є завдання шкоди його діловій репутації, адже публічне висловлення йому недовіри суб`єктом владних повноважень дає підстави сумніватися в його компетенції, ділових та людських якостях.

Посилаючись на зазначене, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь майнову шкоду у розмірі 462 954,35 грн та моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Вільшанського районного суду Кіровоградської області від 19 березня 2020 року провадження у справі за вказаним позовом закрито.

Суд першої інстанції послався на те, що спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки він виник щодо стягнення майнової та моральної шкоди після звільнення позивача з публічної служби.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Ухвалу Вільшанського районного суду Кіровоградської області від 19 березня 2020 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що суд першої інстанції належним чином дослідив, що даний спір пов`язаний із проходженням позивачем публічної служби, а тому такі справи розглядаються за правилами адміністративного судочинства.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

14 грудня 2020 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку направив на адресу Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Вільшанського районного суду Кіровоградської області від 19 березня 2020 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу до суду першої інстанції для розгляду.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Зазначає, що висновок суду, що даний спір є публічно-правовим не відповідає дійсним обставинам справи. Підставою позову у справі є стягнення майнової та моральної шкоди, завданої протиправним рішенням органу місцевого самоврядування, що є підставою для виникнення цивільних прав і обов`язків, а не порушенням його прав на проходження публічної служби.

Позивач обґрунтовував завдану йому майнову шкоду, як упущену вигоду, у вигляді не отриманого доходу від не отриманої заробітної плати. При цьому позивач не заявляв вимог, що були б пов`язані з проходженням публічної служби (стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, поновлення на посаді, тощо) і не обґрунтовував їх відповідними нормами законодавства.

Зазначив, що публічно-правовий спір вже вирішено судом, а вимога про відшкодування шкоди заявляється окремо, даний спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.

Також, на думку позивача, судом було грубо порушено норми процесуального права, оскільки ухвалою від 02 січня 2020 року суд відкрив провадження у справі та призначив справу до підготовчого засідання, а ухвалою від 29 січня 2020 року закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 19 березня 2020 року. Тобто, почавши підготовче провадження, питання предметної юрисдикції, які вирішив суд на стадії розгляду справи по суті, відповідно до вимог ЦПК України мали б бути вирішені на попередніх стадіях, а саме: при відкритті провадження у справі та на стадії підготовчого провадження.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи із Вільшанського районного суду Кіровоградської області.

У січні 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 24 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Розпорядженням Президента України від 21 квітня 2015 року № 443/2015-рп ОСОБА_1 було призначено головою Вільшанської РДА (а. с. 10).

Рішенням Вільшанської районної ради Кіровоградської області від 23 листопада 2016 року № 111 висловлено недовіру голові Вільшанської РДА ОСОБА_1

09 грудня 2016 року Президент України видав розпорядження, яким відповідно до частини десятої статті 118 Конституції України, прийняв відставку голови Вільшанської районної державної адміністрації Кіровоградської області ОСОБА_1 (а. с. 13).

Вказане рішення було оскаржено позивачем.

Постановою Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 14 грудня 2016 року у справі № 384/654/16-а адміністративний позов голови Вільшанської районної державної адміністрації ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними дії Вільшанської районної ради Кіровоградської області, які полягають у включенні 23 листопада 2016 року до порядку денного сьомої сесії VII скликання Вільшанської районної ради питання про недовіру голові Вільшанської районної державної адміністрації ОСОБА_1 , а також визнано протиправним та скасовано рішення Вільшанської районної ради Кіровоградської області від 23 листопада 2016 року № 111 (а. с.15-21).

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2017 року постанову Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 14 грудня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Постановою Верховного Суду від 24 липня 2019 року скасовано постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2017 року в цій справі і залишено в силі постанову Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 14 грудня 2016 року (а. с. 23-37).

Відповідно до довідки про доходи від 19 серпня 2019 року № 05-19/36/1 виданої Вільшанською райдержадміністрацією ОСОБА_1 , зарплата за останні два календарні місяці на займаній посаді голови райдержадміністрації становила 38 467,05 грн (а. с. 38).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Щодо визначення предметної та суб`єктної юрисдикції справи необхідно зазначити таке.

За змістом статті 19 ЦПК України (тут і надалі у редакції, чинній на час подання позову до суду) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

За загальним правилом у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, те, що за своєю правовою природою вони виникають у приватноправових відносинах і містять наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Щодо визначення адміністративної юрисдикції необхідно звернути увагу на таке.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У пунктах 2, 7, 17 частини першої статті 4 КАС України надано визначення таких термінів:

- публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи;

- суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг;

- публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Тому до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Крім того, до компетенції адміністративних судів належить розгляд спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, що передбачено у пунктах 1 та 2 частини першої статті 19 КАС України, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:

1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;

2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Таким чином, вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі залежить від характеру спірних правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювалася щодо юрисдикційності справ за позовами, що стосуються обрання, перебування та звільнення з публічної служби.

У постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 761/33941/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначала, що публічна служба є різновидом трудової діяльності, відносини публічної служби як окремий різновид трудових відносин існують на стику двох галузей права - трудового та адміністративного, тому правовідносини, пов`язані з прийняттям на публічну службу, її проходженням та припиненням, регламентуються нормами як трудового, так і адміністративного законодавства, а спори, які виникають з таких правовідносин, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Тобто до вказаних правовідносин, які є різновидом трудових, застосовуються і норми трудового права, у тому числі і стаття 237-1 Кодексу законів про працю України (далі- КЗпП України) про відшкодування моральної шкоди працівнику, незважаючи на те, що такий спір виникає щодо прийняття, проходження чи припинення публічної служби.

З аналізу зазначених норм випливає, що законодавець урегулював питання, пов`язані з прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припиненням), спеціальними нормативно-правовими актами.

У справі, яка переглядається, позивач у позовній заяві просив відшкодувати майнову та моральну шкоду, завданої рішенням органу місцевого самоврядування, яке судовим рішенням визнано протиправним та скасовано.

Завдану майнову шкоду позивач обґрунтовував як упущену вигоду, у вигляді не отриманого доходу від не отриманої заробітної плати. Моральну шкоду позивач обґрунтовував тим, що прийняття протиправного рішення районною радою відбувалось публічно, рішення набуло широкого розголосу і резонансу, наслідком прийняття якого є завдання шкоди його діловій репутації.

З огляду на вказане можна зробити висновок, що спір, який виник між сторонами у справі, стосується проходження позивачем публічної служби, що обумовлює виплату заробітної плати та відшкодування моральної шкоди.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 757/44631/19-ц дійшла висновку: «якщо спір виник після звільнення публічного службовця, у цьому випадку - судді, з посади у зв`язку з прийняттям постанови Верховної Ради України, яка була скасована відповідно до рішення суду, однак пов`язаний з вирішенням питань, які стосуються його діяльності на публічній службі та звільненням з неї, з вимогами про відшкодування моральної шкоди включно, такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства. Тобто спори про відшкодування матеріальної чи моральної шкоди, пов`язаної з невиплатою суддівської винагороди, доплат та компенсаційних виплат, є такими, що пов`язані з проходженням та звільненням з публічної служби, якою є перебування на посаді судді, тому повинні розглядатися за правилами адміністративного судочинства».

Враховуючи вищезазначене, а також те, що у даній справі, яка переглядається, спір виник після звільнення позивача з публічної служби, у зв`язку з прийняттям рішенням органу місцевого самоврядування, яке судовим рішенням визнано протиправним та скасовано, спір пов`язаний з вирішенням питань, які стосуються його діяльності на публічній службі та звільненням з неї, то такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

Отже, висновок суду першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, про закриття провадження у справі у зв`язку з тим, що спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки виник після звільнення позивача з публічної служби, є правильним та обґрунтованим.

Доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права.

Суд касаційної інстанції вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вимогам закону та не суперечать обставинам, що мають значення для справи, судами правильно застосовано закон, який підлягав до застосування, а тому підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Вільшанського районного суду Кіровоградської області від 19 березня 2020 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

О. С. Ткачук