Постанова
Іменем України
07 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 388/1117/17
провадження № 61-40042св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Долинська державна нотаріальна контора,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Кіровоградської області у складі колегії суддів: Мурашка С. І., Карпенка О. Л., Голованя А. М., від 06 червня 2018 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Долинська державна нотаріальна контора Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.
В обґрунтування позову вказав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мама ОСОБА_3 , яка за життя склала заповіт на користь свого онука ОСОБА_2 , який 30 березня 2004 року отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку (пай), яка розташована на території Гурівської сільської ради Долинського району Кіровоградської області.
Вказане свідоцтво було видано відповідачу незаконно, оскільки правовстановлюючі документи на вказану земельну ділянку на ім`я спадкодавця видані після її смерті, а тому така реєстрація підлягає визнанню недійсною в судовому порядку. Про існування спадкового майна - земельної частки (паю) він дізнався лише у кінці червня 2017 року з листа-відповіді відділу у Долинському районі Головного управління Деожгеокадастру у Кіровоградській області.
Враховуючи зазначене, позивач просив суд визначити йому додатковий строк для прийняття спадщини після смерті матері та визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину, видане 30 березня 2004 року ОСОБА_2 .
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області у складі судді Степанова С. В. від 13 березня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано недійсним свідоцтво № 1131 від 30 березня 2004 року про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку, яка розташована на території Гурівської сільської ради Долинського району Кіровоградської області, видане на ім`я ОСОБА_2 Долинською державною нотаріальною конторою Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області.
У задоволенні решти вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину мотивоване тим, що спадкодавець ОСОБА_3 померла у 1996 році, тоді як сертифікат про право на земельну частку (пай) видано у 1997 році, а державний акт на право приватної власності на землю у 2000 році, тобто цими правовстановлюючими документами зафіксовано набуття цивільного права померлою особою, а тому вони є нікчемними. Необізнаність ОСОБА_1 щодо наявності у спадкодавця права на земельну частку (пай) не є поважною причиною поновлення пропущеного строку для прийняття спадщини позивачем, тому у задоволенні позовних вимог про визнання додаткового строку для прийняття спадщини після смерті матері слід відмовити.
Постановою Апеляційного суду Кіровоградської області від 06 червня 2018 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_2 , скасовано рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 13 березня 2018 року в частині вирішення судом позову про визнання недійсним свідоцтва № 1131 від 30 березня 2004 року про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку, яка розташована на території Гурівської сільської ради Долинського району Кіровоградської області, виданого на ім`я ОСОБА_2 Долинською державною нотаріальною конторою Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач не прийняв спадщину, а рішенням суду йому відмовлено у визначенні додаткового строку для прийняття спадщини, а тому отриманням відповідачем свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті матері не порушуються права позивача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у липні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що правовстановлюючі документи на спадкове майно видано після смерті спадкодавця, а тому ці документи є нікчемними, а спірне свідоцтво про право на спадщину, видане відповідачу як спадкоємцю за заповітом, - недійсним.
Касаційна скарга не містить доводів щодо вирішення судом позовних вимог про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, а тому в цій частині законність й обґрунтованість оскаржуваного судового рішення судом касаційної інстанції не перевіряється в силу вимог статті 400 ЦПК України.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 13 липня 2018 року справу призначено судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду від 05 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Зі змісту заповіту, складеного 04 лютого 1994 року, вбачається, що ОСОБА_3 заповіла все майно ОСОБА_2 (а.с. 47), який, звернувшись до нотаріуса, 30 березня 2004 року отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом (а.с. 31).
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого виконавчим комітетом Гурівської сільської ради Долинського району Кіровоградської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.
ОСОБА_1 є сином померлої, який у передбачений законом строк не звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після її смерті.
Відповідно до довідки від 26 червня 2017 року № 31-11-0.23-625/111-17, виданої Долинським відділенням Головного управлінням Держгеокадастру у Кіровоградській області, ОСОБА_3 перебувала у списках громадян які мають право на земельну частку (пай) колишнього КСП «Маяк».
Згідно із сертифікатом на право земельну частку (пай) серії КР № 0208268 , виданим ОСОБА_3 та зареєстрованим 18 листопада 1997 року у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) № 268 , останній належиить право на пай розміром 9,14 га.
Відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю серії КР № 0006546546:02:00:217, виданого 02 лютого 2000 року, ОСОБА_3 передано у власність земельну ділянку, яка розташована на території Гурівської сільської ради Долинського району Кіровоградської області(а.с. 49).
Згідно із свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 30 березня 2004 року спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_3 є ОСОБА_2 (а.с. 51).
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).
Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Частинами першою та другою статті 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
У статті 1233 ЦК України зазначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Згідно з частиною першою статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до положень статті 1236 ЦК України заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому.
Згідно із частинами першою та третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (аналогічні положення закріплені у статтях 548 549 ЦК УРСР 1963 року).
У статті 1301 ЦК України визначено, що свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом.
У пункті 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснено, що іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.
Установивши, що позивач на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем та не подав нотаріусу заяву про прийняття спадщини, суди дійшли правильного висновку про те, що ОСОБА_1 не прийняв спадщину після смерті померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .
Рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 13 березня 2018 року у цій справі встановлено, що цей строк для прийняття спадщини пропущено позивачем без поважних причин. Вказаний висновок суду позивач не оскаржував у апеляційному порядку та, викладаючи вимоги касаційної скарги, просив його залишити в силі.
Оскільки ОСОБА_1 не здійснив свого права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що видачею ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину права позивача не порушено.
Установивши, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , спадщину, яка відкрилась, прийняв її онук ОСОБА_2 шляхом подання заяви до нотаріальної контори, в силу відповідного заповідального застереження, суд апеляційної інстанції виходив з того, що при видачі свідоцтва про право на спадщину на ім`я ОСОБА_2 не порушені норми спадкового права, а також права позивача, який пропустив встановлений законом піврічний строк для прийняття спадщини після смерті матері, не навівши при цьому поважних підстав для визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини, а тому дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених у цій справі позовних вимог.
За таких обставин судове рішення апеляційної інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.
Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду суду та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судового рішення не впливають, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи зазначене та керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 06 червня 2018 року- без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара