Постанова

Іменем України

26 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 388/1430/21

провадження № 61-11340 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 04 травня 2022 року у складі судді Кнурова О. А., постанову Кропивницького апеляційного суду від 12 жовтня 2022 року та додаткову постанову Кропивницького апеляційного суду від 11 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Дуковського О. Л., Дьомич Л. М., Письменного О. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності на частину майна, яке є спільною сумісною власністю.

Позовна заява мотивована тим, що 29 липня 2000 року вона уклала шлюб з відповідачем, який було розірвано 04 квітня 2015 року. Після розірвання шлюбу та до середини серпня 2021 року вони продовжували проживати разом однією сім`єю та вести спільне господарство.

Під час спільного проживання 06 серпня 2020 року вони придбали автомобіль марки Hyundai, модель Tucson, 2009 року випуску, який був зареєстрований за ОСОБА_2 .

Вважає, що вказаний автомобіль є їх спільною сумісною власністю, домовленості про порядок поділу якого ними не досягнуто.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд встановити факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 в період з 04 квітня 2015 року по 19 серпня 2021 року; визнати за нею право власності на 1/2 частину автомобіля Hyundai, модель Tucson, 2009 року випуску, як на об`єкт права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 04 травня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період з 04 квітня 2015 року по 19 серпня 2021 року.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальної долі автомобіля марки Hyundai, модель Tucson, 2009 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , НОМЕР_2 .

Додатковим рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 04 травня 2022 року заяву ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 062, 65 грн.

Задовольняючи позов в частині вимог про встановлення факту спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 04 квітня 2015 року по 19 серпня 2021 року, суд першої інстанції виходив з того, що під час розгляду справи знайшли своє підтвердження ті обставини, що сторони у спірний період проживали однією сім`єю як чоловік та дружина, в одному будинку, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, взаємні права й обов`язки тощо, тобто у вказаний період мали відносини, притаманні подружжю.

Задовольняючи позов в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 ідеальної долі автомобіля марки Hyundai, модель Tucson, 2009 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , суд виходив з того, що указане майно набуте сторонами у період їх спільного проживання, відповідач не спростував презумпцію спільності права власності та не довів витрат особистих коштів на придбання указаного майна.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 12 жовтня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Проценко О. М. залишено без задоволення.

Рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 04 травня 2022 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим у справі обставинам та нормам матеріального і процесуального права.

Додатковою постановою Кропивницького апеляційного суду від 11 листопада 2022 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у цій справі задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 грн.

Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачка користувалася правовою допомогою під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції й понесла витрати на правничу допомогу, на підтвердження яких надала відповідні докази. Апеляційний суд, з урахуванням принципів справедливості, розумності, верховенства права, критерію реальності адвокатських витрат, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час на виконання відповідних робіт (надання послуг), їх обсяг, дійшов висновку про зменшення розміру заявлених до стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу з 5 000 грн до 3 000 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2022 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 04 травня 2022 року, постанову Кропивницького апеляційного суду від 12 жовтня 2022 року та додаткову постанову Кропивницького апеляційного суду від 11 листопада 2022 року й ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Підставами касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказувала, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 521/21655/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 листопада 2022 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 388/1430/21 із Долинського районного суду Кіровоградської області.

У грудні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 квітня 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 мотивована тим, що суди безпідставно встановили факт спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та не врахували, що показання свідків та довідка, видана Богданівським старостинським округом Кропивницького району Кіровоградської області, від 25 серпня 2021 року за № 613/16-51 щодо реєстрації позивачки та проживання за однією адресою з відповідачем у спірний період, не можуть бути єдиною підставою для встановлення такого юридичного факту. Жодних доказів ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету у ОСОБА_1 з ОСОБА_2 матеріали справи не містять. Вказувала, що після розірвання шлюбу позивачка дійсно продовжила проживати та була зареєстрована за однією адресою з відповідачем, оскільки не мала іншого місця проживання, проте у фактичних шлюбних відносинах сторони не перебували, не мали спільного бюджету, не вели спільного господарства, а спірний автомобіль придбаний за власні кошти відповідача.

Також заявник вказувала, що відповідач не погоджується зі стягнутими апеляційним судом витратами на правничу допомогу, оскільки вважає, що позивачем надані неналежні докази на підтвердження цих витрат.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 , у якому зазначено, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій є мотивованими, законними й ґрунтуються на належних та допустимих доказах, судами вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин. Просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 29 липня 2000 року по 04 квітня 2015 року, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_3 та свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_4 (а. с. 4, 5).

Після розірвання шлюбу сторони продовжили проживати разом по АДРЕСА_1 .

Так, згідно довідки від 25 серпня 2021 року за № 613/16-51, виданої Богданівським старостинським округом Кропивницького району Кіровоградської області, відповідно до записів погосподарських книг за 2015-2020 роки та 2021-2025 роки ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , з 04 квітня 2015 року по 19 серпня 2021 року, проживала та вела спільне господарство разом зі своїм чоловіком ОСОБА_2 (а. с. 6).

Факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 разом у період з 04 квітня 2015 року по 19 серпня 2021 року визнався сторонами, а також підтверджений поясненнями свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , які були допитані в суді першої інстанції.

05 серпня 2020 року за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на автомобіль марки Hyundai, модель Tucson, 2009 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , НОМЕР_2 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Стаття 3 СК України визначає, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

За статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Таким чином, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15 (провадження № 14-130цс19) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3 74 СК України), і підсумувала, що майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Отже, під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, суд має установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок їхньої спільної праці.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні подружжю у наведеному визначенні. Таким чином, предметом доказування у справах про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Критеріями, за якими майну може бути надано статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, відповідно до якої йому може бути надано правовий статус спільної власності подружжя.

З урахуванням зазначеного, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з`ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3 74 СК України).

Статтею 12 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу її та ОСОБА_2 , суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів, з`ясував усі обставини, які мають значення для встановлення такого юридичного факту та на які посилалася позивачка під час розгляду справи. Суд дав оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, у їх сукупності, так і кожному доказу (групам однотипних доказів).

Установивши на підставі належної оцінки доказів, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 після розірвання шлюбу продовжували проживати однією сім`єю, постійно мешкали разом в одному будинку, вели спільне господарство, були поєднані спільним побутом, веденням домашнього господарства, між ними існували усталені відносини, притаманні подружжю, які проявлялися, зокрема у спільному відвідуванні магазинів та придбанні продуктів харчування та товарів для особистих потреб, спільній участі у святкових заходах, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про доведення факту проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу в період з 04 квітня 2015 року до 19 серпня 2021 року.

Так, надаючи оцінку сукупності доказів, суд установив, що протягом тривалого періоду, з 04 квітня 2015 року до 19 серпня 2021 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу, під час яких вони проживали разом тривалий час, вели спільне господарство, мали спільний побут, бюджет, який витрачали у інтересах сім`ї, придбавали товари для спільного вжитку та особистих потреб, дбали один про одного, святкували свята.

Під час розгляду справи ці обставини і докази, якими вони обґрунтовувались, не спростовані. ОСОБА_2 , який заперечував зазначений юридичний факт, не спростував поданих на підтвердження спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу доказів, на підтвердження своїх контраргументів належних доказів не надав.

Установивши факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, перевірив обставини набуття ними у період спільного проживання майна - автомобіля Hyundai, модель Tucson, 2009 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , НОМЕР_2 - та правильно визначив, що на це майно поширюється інститут спільної сумісної власності.

ОСОБА_2 не спростував презумпцію спільності права власності та не довів витрат особистих коштів на придбання указаного майна.

Оскільки спірне майно - автомобіль Hyundai, модель Tucson, 2009 року випуску, є об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , то правильним є висновок суду першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 ідеальної долі вказаного автомобіля.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій по суті вирішення спору. Судами правильно застосовано норми матеріального права, дотримано норми процесуального права, зроблено обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 89 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій належним чином не встановили фактичних обставин справи, є безпідставними, оскільки оскаржувані судові рішення ухвалено на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які учасники судового процесу посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні та які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість.

Посилання касаційної скарги на неврахування судами правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 521/21655/19, є безпідставним, оскільки висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначеній постанові.

Щодо оскарження додаткової постанови Кропивницького апеляційного суду від 11 листопада 2022 року

Відповідно до частини першої статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до частин першої, третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У частинах першій-третій статті 134 ЦПК України визначено, що разом з першою заявою щодо суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).

Відповідно до частин четвертої-шостої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За правилами частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України).

Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Встановлено, що представником ОСОБА_1 - адвокатом Величком В. К. у поданому відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 було зроблено заяву про вирішення питання про стягнення з відповідача судових витрат на правничу допомогу.

До відзиву було додано договір від 30 червня 2022 року № 1/22 про надання професійної правничої (адвокатської) допомоги, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Величком В. К.; свідоцтво про право на заняття адвокатської діяльністю серії КР № 000599 від 21 січня 2022 року; тарифікацію роботи адвоката; ордер на надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_1 серії ВА № 1035063 від 30 червня 2022 року; квитанцію серії ААЗ № 243001 про сплату ОСОБА_1 правничої допомоги адвокату за договором від 30 червня 2022 року № 1/22 у справі № 388/1430/21 в розмірі 5 000 грн, акт приймання-передачі наданих послуг за договором від 30 червня 2022 року № 1/22 про надання професійної правничої (адвокатської) допомоги від 01 липня 2022 року з детальним описом послуг, а саме: складання відзиву на апеляційну скаргу на загальну суму 4 000 грн та надання консультацій з правових питань на суму 1 000 грн.

17 жовтня 2022 року від позивачки надійшла заява про ухвалення додаткового рішення у цій справі, у якій вона просила стягнути з відповідача на її користь понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000 грн.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі

№ 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Верховний Суд у справах № 905/1795/18 та № 922/2685/19 неодноразово зауважував, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з обставин даної справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для зменшення їх розміру та стягнення з відповідача на користь позивачки витрат на професійну правничу допомогу у розмірі

3 000 грн.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що позивачка не довела розмір витрат на правничу допомогу, оскільки такі доводи спростовуються зібраними у справі доказами та встановленими апеляційним судом обставинами. При цьому Верховний Суд звертає увагу, що суд апеляційної інстанції зменшив завлений до стягнення розмір витрат на правничу допомогу з 5 000 грн до 3 000 грн, беручи до уваги принцип пропорційності розподілу судових витрат, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру.

Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, висновків апеляційного суду не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій не впливають, а спрямовані на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції за загальним правилом частини першої статті 400 ЦПК України, оскільки Верховний Суд не вправі встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 04 травня 2022 року, постанову Кропивницького апеляційного суду від 12 жовтня 2022 року та додаткову постанову Кропивницького апеляційного суду від 11 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович