Постанова

Іменем України

20 липня 2022 року

м. Київ

справа № 388/792/19

провадження № 61-7888св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - нотаріус Доманівської державної нотаріальної контори Миколаївської області Грушанська Інна Володимирівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 03 червня 2020 року у складі судді

Степанова С. В. та постанову Кропивницького апеляційного суду

від 29 березня 2021 року у складі колегії суддів: Письменного О. А.,

Чельник О. І., Черненка В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до

ОСОБА_2 , третя особа - нотаріус Доманівської державної нотаріальної контори Миколаївської області Грушанська І. В., про визнання заповіту недійсним.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати - ОСОБА_3 . Після її смерті відкрилася спадщина, яка складається з житлового будинку з надвірними спорудами, що розташований у с. Згода Долинського району Кіровоградської області, з 3/4 частин квартири АДРЕСА_1 , з 3/4 частин гаражу

№ НОМЕР_1 , що розташований у автогаражному товаристві «Металург» у

м. Долинська Кіровоградської області.

Позивач є власником 1/4 частини вказаної квартири та гаражу в порядку спадкування після смерті її батька ОСОБА_4 , який прийняв спадщину після смерті свого сина та її брата - ОСОБА_5 . Вказувала, що 23 квітня 2019 року у встановлений законом шестимісячний строк вона звернулася до нотаріуса Доманівського районного нотаріального округу Миколаївської області Грушанської І. В. із заявою про прийняття спадщини за законом на вказане спадкове майно. Після чого їй стало відомо про заповіт, складений її матір`ю, яким вона заповіла все своє майно ОСОБА_2 , а остання подала до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини за заповітом.

ОСОБА_1 вважала, що її мати за життя не могла підписати заповіт, його посвідчення відбулося проти її волі та без її участі, а також у силу свого похилого віку та тяжких хвороб її мати не могла розуміти значення своїх дій та ними керувати.

Посилаючись на ці обставини, ОСОБА_1 просила визнати заповіт від імені ОСОБА_6 , який посвідчений 25 вересня 2018 року нотаріусом Грушанською І. В. недійсним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 03 червня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що в судовому засіданні встановлено, що заповіт складений ОСОБА_6 на випадок своєї смерті на все належне їй майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось та все те, на що за законом матиме право заповіла своїй онуці ОСОБА_2 . Складений заповіт посвідчений державним нотаріусом Другої первомайської державної нотаріальної контори Миколаївської області, яка заміщувала нотаріуса Доманівської державної нотаріальної контори Миколаївської області Грушанською І. В. Під час складання заповіту, особу заповідача було встановлено, її дієздатність перевірено, заповіт прочитано вголос заповідачем і власноручно підписаний нею. За таких обставин, підстави пред`явленого позову у суді не доведені, а отже вимоги задоволенню не підлягають.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 29 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 03 червня 2020 року залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 підставами позову визначила те, що на момент складання оспорюваного заповіту спадкодавець не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, в силу похилого віку та тяжких хвороб, у томи числі хвороби психіки. Однак твердження позивача спростовуються листом Долинської центральної районної лікарні

від 26 грудня 2019 № 1994/01-13, згідно якого ОСОБА_6 на обліку у

лікаря - психіатра Долинської ЦПЛ не перебувала, по медичну допомогу за останні п`ять років не зверталася.

Позивачем не доведено обставин відсутності волевиявлення заповідача ОСОБА_6 щодо складання заповіту на користь ОСОБА_2 , що є її процесуальним обов`язком.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У травні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_1 на рішення Долинського районного суду Кіровоградської області та постанову Кропивницького апеляційного суду від 29 березня

2021 року, в якій заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказує, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 530/1349/16-ц та суд не дослідив зібрані у справі докази (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що у своїх рішеннях суди посилаються лише на довідки Доманівської ЦРЛ про те, що ОСОБА_6 на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебувала та до лікаря-психіатра не зверталась. Заявник вважає, що вказані довідки в силу статті 78 ЦПК України не можуть бути допустимими доказами у справі, оскільки невідомо кому вони видані, на чий запит, на яких законних підставах, але відомо, що отримані вони після смерті ОСОБА_6 28 червня 2019 року та ними володіє та розпоряджається відповідач у справі.

Клопотання подане заявником до суду першої інстанції від 15 листопада

2019 року про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи на дослідження стану померлої в момент вчинення заповіту було проігнороване судом та вирішено лише при винесенні рішення у справі і визнане судом як безпідставне.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її з суду першої інстанції.

У червні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 липня 2022 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - нотаріус Доманівської державної нотаріальної контори Миколаївської області Грушанська І. В., про визнання заповіту недійсним, призначено до судового розгляду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому вона просила зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є дочкою померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6

(а. с. 5, 7, т. 1).

За життя ОСОБА_6 було складено заповіт від 25 вересня 2018 року, посвідчений державним нотаріусом Другої первомайської державної нотаріальної контори Миколаївської області Грушанською І. В., відповідно до якого усе належне їй майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося та все те, на що за законом вона матиме право, заповіла своїй онуці -

ОСОБА_2 (а. с. 38, 39, т. 1).

На підставі заяви ОСОБА_2 про прийняття спадщини за заповітом

від 23 листопада 2018 року державним нотаріусом була заведена спадкова справа № 179/2008 померлої ОСОБА_6 (а. с. 71, т. 1).

Також заяву про прийняття спадщини за законом після смерті її матері подала 23 квітня 2019 року ОСОБА_1 до Доманівської державної нотаріальної контори (а. с. 81, т. 1).

Згідно із листом Долинської центральної районної лікарні від 26 грудня

2019 року № 1994/01-13 ОСОБА_6 на обліку у лікаря - психіатра Долинської ЦПЛ не перебувала, по медичну допомогу за останні п`ять років не зверталася (а. с. 69, т. 1).

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як встановлено судами, предметом позовних вимог у цій справі є визнання заповіту недійсним з тих підстав, що на час вчинення заповіту спадкодавець внаслідок свого похилого віку та тяжких хвороб, у тому числі хвороби психіки, не усвідомлював значення своїх дій та не міг повноцінно керувати ними.

15 листопада 2019 року до суду першої інстанції надійшло клопотання ОСОБА_1 про призначення у справі посмертної судово-психіатричної експертизи.

Судом першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, відмовлено у задоволенні клопотання про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи з підстав недоцільності її проведення та ненаданням позивачем будь-яких доказів на підтвердження наявності сумнівів у психічному здоров`ї спадкодавця.

Однак, з таким висновком судів попередніх інстанцій повністю погодитись не можна з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Статтею 1233 ЦК України передбачено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Частиною четвертою статті 1236 ЦК України передбачено, що чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.

Згідно з частиною другою статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту).

Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених нормами ЦК України.

У пункті 16 постанови Пленум Верховного Суду України від 06 листопада

2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз`яснено, що правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї із сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів. При розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі статті 225, частини другої статті 1257 ЦК України суд за клопотанням хоча б однієї зі сторін зобов`язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Згідно із частиною першою статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Відповідно до статті 105 ЦПК України призначення експертизи судом є обов`язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи судом є обов`язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити:

1) характер і ступінь ушкодження здоров`я; 2) психічний стан особи; 3) вік особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.

Згідно із частиною третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, обов`язку сторони довести обставини, які мають значення для справи та на які вона посилається, право подавати докази, кореспондує обов`язок суду сприяти реалізації цих прав і обов`язків.

Посилання суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, на недоцільність призначення посмертної судово-психіатричної експертизи є помилковим, оскільки справи про визнання правочину недійсним із підстав психічного розладу вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів.

Оскільки судами було відмовлено у позові за недоведеністю позовних вимог, призначення посмертної судово-психіатричної експертизи, відповідно до статті 105 ЦПК України, є способом доведення ОСОБА_1 факту недійсності заповіту.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 28 серпня

2019 року у справі № 534/1677/16-ц (провадження № 61-20344св18) та від 16 жовтня 2019 року у справі № 530/1319/16-ц (провадження

№ 61-14154св19).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 3) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (частина третя статті 411 ЦПК України).

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом апеляційної інстанції повністю не встановлено, а тому постанова суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам

статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу вимог статті 411 ЦПК України є підставою для її скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Кропивницького апеляційного суду від 29 березня 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта