Постанова

Іменем України

28 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 389/482/19

провадження № 61-17439св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 05 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Черненка В. В.,Дуковського О. Л., Чельник О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У 2019 році ОСОБА_1 звернувся у суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями та спорудами дійсним, визнання права власності на будинок з господарсько-побутовими будівлями та спорудами.

Позов обґрунтований тим, що він домовився із відповідачем про купівлю будинку за адресою: АДРЕСА_1 , про що 09 вересня 2018 року між сторонами укладений договір купівлі-продажу будинку. На підтвердження договору складено розписку, у якій вказано істотні умови договору купівлі-продажу та виконання зобов`язань між сторонами.

ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 ключі від будинку та правовстановлюючі документи на будинок.

Відповідно до розписки відповідач у рахунок продажу будинку отримав кошти у розмірі 150 000,00 грн, що еквівалентно 5 000,00 дол. США) та зобов`язався до 09 жовтня 2018 року звернутися до нотаріуса для переоформлення на покупця права власності на будинок.

Проте відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу.

З дня укладення розписки та передачі грошових коштів позивач проживає у придбаному будинку, здійснює поточний ремонт, підтримує будинок та подвір`я в належному санітарно-технічному стані, обробляє присадибну ділянку.

Просив суд визнати укладений 09 вересня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір купівлі-продажу житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , дійсним, визнати за ним право власності на цей будинок.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 30 жовтня 2019 року позов задоволено. Визнано дійсним договір купівлі-продажу житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , та укладеного 09 вересня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на цей житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції виходив з того, що фактично між сторонами укладено договір купівлі-продажу будинку і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, прийнявши виконання, а саме відповідач отримав грошові кошти за продаж майна, а позивач повністю розрахувався з відповідачем та прийняв нерухоме майно, але нотаріальне посвідчення договору не відбулось у зв`язку з ухиленням продавця.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 05 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 30 жовтня 2019 року скасоване, ухвалено нове рішення про відмову в позові. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Відмовивши у позові, суд апеляційної інстанції виходив з такого.

Суд першої інстанції не з`ясував, чому спірний правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона договору ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, чи немає інших підстав нікчемності правочину, що є обов`язковими умовами для визнання правочину дійсним згідно зі статтею 220 ЦК України. Небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення не може бути підставою для застосування частини другої статті 220 ЦК України.

Спірний будинок був предметом договору купівлі-продажу від 02 серпня 2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , тобто питання про продаж спірного будинку вирішувалося ще у 2007 році, коли позивач та особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі. Особа, яка подала апеляційну скаргу, проживає у спірному будинку. Позивач проживає у будинку на АДРЕСА_2 , тобто не у спірному будинку.

Особа, яка подала апеляційну скаргу, відповідно до довіреності від 21 червня 2011 року, була уповноваженою особою від імені ОСОБА_2 для здійснення представництва в органах нотаріату для оформлення спадщини, до якої входив спірний будинок, та інших органах, зокрема, судових.

Суд першої інстанції не встановив дійсні обставини справи і ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права, позивач не надав належні та допустимі докази на обґрунтування позовних вимог, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції відповідно до статті 376 ЦПК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Кропивницького апеляційного суду від 05 листопада 2020 року, просив її скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що висновки суду апеляційної інстанції ґрунтуються на припущеннях, а саме: питання про продаж спірного будинку вирішувалося ще у 2007 році, в період, коли ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, попередній договір купівлі-продажу від 02 серпня 2007 року не відповідає вимогам закону щодо його оформлення та є нікчемним, ОСОБА_2 не був власником майна станом на вказану дату, основний договір на виконання умов попереднього договору не укладався.

Фактично між сторонами укладено договір купівлі-продажу будинку і одна зі сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, відповідач отримав грошові кошти за продаж майна, а позивач розрахувався з відповідачем та прийняв нерухоме майно, але нотаріальне посвідчення договору не відбулось у зв`язку з ухиленням продавця. Він надав докази про безповоротне ухилення відповідача від нотаріального посвідчення правочину та втрату можливості його посвідчити.

Суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року, провадження № 6-1288цс17.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У квітні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд першої інстанції встановив, що 09 вересня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , про що складено розписку, у якій викладено істотні умови договору та виконання зобов`язань сторонами.

ОСОБА_2 передав ключі від житлового будинку та правоустановчі документи на цей будинок та господарські споруди.

На виконання вказаного договору позивач сплатив відповідачу 150 000,00 грн, що еквівалентно 5 000,00 дол. США, та прийняв будинок. З вересня 2018 року позивач проживає у будинку.

Відповідач отримав гроші та передав будинок позивачу.

Сторони домовилися оформити договір нотаріально та зареєструвати в установленому законом порядку 09 жовтня 2018 року. Однак відповідач свої зобов`язання не виконав, ухилився від нотаріального посвідчення договору. Позивач повідомляв відповідача про необхідність з`явитися до нотаріуса для оформлення договору купівлі-продажу на 09 жовтня 2019 року та повторно на 11 грудня 2018 року.

Будинок належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 06 вересня 2018 року Знам`янською районною державною нотаріальною конторою.

Суд апеляційної інстанції також встановив, що спірний будинок був предметом договору купівлі-продажу, укладеного 02 серпня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , тобто питання про продаж спірного будинку вирішувалося ще у 2007 році, коли позивач та особа, яка подала апеляційну скаргу перебували у зареєстрованому шлюбі.

Особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_3 проживає у спірному будинку.

Позивач проживає у будинку на АДРЕСА_2 .

Особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_3 відповідно до довіреності від 21 червня 2011 року була уповноваженою особою від імені ОСОБА_2 для здійснення представництва в органах нотаріату для оформлення спадщини, до якої входив спірний будинок, та інших органах, в тому числі судових.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Предметом спору є визнання дійсним договору купівлі-продажу житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями та спорудами, який всупереч вимогам закону не був нотаріально посвідчений.

До предмета доказування у цій справі входять не лише факти виконання умов договору та ухилення однієї із сторін від його нотаріального посвідчення, але й дослідження відповідності такого договору загальним вимогам чинності правочину.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 205 ЦК України (в редакції на час написання розписки) правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (абзац перший частини першої статті 207 ЦК України в редакції на час написання розписки).

Відповідно до частини першої статті 209 ЦК України в редакції на час написання розписки, правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом (абзац 1 частини першої статті 218 ЦК України).

Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України).

Відповідно до статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 серпня 2021 року у справі № 305/1468/16-ц, провадження № 61-9087св21, зазначено, що визнання дійсним договору (конвалідація) на підставі частини другої статті 220 ЦК України допускається тільки для нікчемних правочинів (тобто для яких недотримання письмової форми пов`язується саме з відсутністю нотаріального посвідчення і це зумовлює їх нікчемність). Згідно з частиною другою статті 220 ЦК України конвалідація можлива за наявності таких умов: досягнення між сторонами згоди щодо усіх істотних умов договору; наявність письмових доказів досягнення домовленості щодо всіх істотних умов договору; повне або часткове виконання договору; ухилення однією зі сторін від його нотаріального посвідчення.

Згідно з частиною першою статті 655 ЦК України (у редакції на час написання розписки) за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 657 ЦК України (у редакції на час укладення договору купівлі-продажу у 2007 році) договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Згідно зі статтею 657 ЦК України (у редакції на час написання розписки) договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

У постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року, провадження № 6-1288цс17, викладено правовий висновок, про те, що однією з умов застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин. При розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з`ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування частини другої статті 220 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що для вирішення цієї справи необхідно з`ясувати, чому спірний правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона договору ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину. Цей висновок не суперечить висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року, провадження № 6-1288цс17, на яку посилається заявник, як на підставу касаційного оскарження.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходив із встановлених обставин справи, що спірний будинок був предметом договору купівлі-продажу, укладеного 02 серпня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , тобто питання про його продаж вирішувалося ще у 2007 році, коли позивач та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі. ОСОБА_3 проживає у спірному будинку. Позивач проживає у будинку на АДРЕСА_2 .

Ухваливши рішення про відмову в позові за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, - ОСОБА_3 ,суд апеляційної інстанції фактично встановив, що рішення суду першої інстанції стосується її прав та інтересів. Проте суд апеляційної інстанції не виклав відповідні мотиви відповідно до статті 382 ЦПК України щодо змісту постанови суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд зазначає, що рішення суду першої інстанції стосується прав та інтересів ОСОБА_3 , оскільки позивач просив визнати дійсним договір купівлі-продажу житлового будинку та визнати за ним право власності на нього, питання про купівлю якого вирішувалося у 2007 році, під час перебування ОСОБА_1 і ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі, що встановлено судом апеляційної інстанції. До участі у справі ОСОБА_3 не залучена. Доводи касаційної скарги не спростовують ці обставини, яким суд апеляційної інстанції надав належну правову оцінку.

Оцінивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вони не свідчать про безповоротне ухилення відповідача від нотаріального посвідчення правочину та втрату можливості з будь-яких причин його посвідчити, що є обов`язковими умовами для визнання правочину дійсним згідно зі статтею 220 ЦК України.

Доводи ОСОБА_1 про безповоротне ухилення відповідача від нотаріального посвідчення правочину та втрату можливості з будь-яких причин його посвідчити були предметом перевірки судом апеляційної інстанції, їм надана належна оцінка, вони не спростовують висновки, що рішення суду стосується прав та інтересів ОСОБА_3 , яка не була залучена до участі у справі.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з судовим рішенням у справі та необхідності переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Кропивницького апеляційного суду від 05 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко