Постанова
Іменем України
26 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 390/1573/18
провадження № 61-11749св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
заявники: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
заінтересована особа - Центральний відділ державної виконавчої служби міста Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на постанову Кропивницького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Чельник О. І., Єгорової С. М., Мурашка С. І., від 15 травня 2019 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця та керівництва Центрального відділу державної виконавчої служби міста Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області (далі - Центральний ВДВС міста Черкаси ГТУЮ у Черкаській міста).
Скарга мотивована тим, що на виконанні в Центральному ВДВС міста Черкаси ГТУЮ у Черкаській областіперебувають виконавчі листи, видані Кіровоградським районним судом Кіровоградської області, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в сумі 30 000 грн і втраченого заробітку в сумі 583 660, 56 грн, а також на користь ОСОБА_2 моральної шкоди в сумі 3 000 грн., які не виконано. Вони неодноразово зверталися із заявами та скаргами, проте державним виконавцем надано лише формальні відповіді та не вчинено дій по виконанню рішення суду, а саме: ініціювання проведення перевірки виконання виконавчого провадження за місцем роботи боржника; вжиття заходів щодо встановлення наявності майна боржника; правомірність переоформлення спадкового майна боржника.
У період із 2014 року по 2019 рік державним виконавцем не вживалися заходи відповідно Закону України «Про виконавче провадження», перевірка проводилася поверхово.
Державний виконавець повідомлявся, що ОСОБА_3 здійснює підприємницьку діяльність, однак жодної інформації з цього приводу в матеріалах виконавчого провадження не має.
Ухвалу суду про тимчасове обмеження права виїзду за кордон ОСОБА_3 не виконано, оскільки не було направлено відповідне доручення до Державної прикордонної служби України.
Державним виконавцем винесені постанови про звернення стягнення на доходи боржника, які проводяться щомісячно з усіх видів доходу, що належить до виплати боржнику, після відрахування податків у розмірі
20 % на погашення заборгованості, що суперечить статті 70 Закону України «Про виконавче провадження».
Державним виконавцем не встановлено фактичного місця проживання боржника при цьому здійснено вихід за адресою:
АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_4 , однак місцем проживання матері боржника є адреса: АДРЕСА_2 .
Посилаючись на зазначені обставин, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стверджували, що позбавлені права на виконання рішення суду боржником, який не виконує його, а примусове виконання не здійснюється в зв`язку із бездіяльністю державного виконавця, та просили суд визнати протиправною бездіяльність державного виконавця Центрального ВДВС міста Черкаси МУЮ у Черкаській області та зобов`язати керівництво Центрального ВДВС міста Черкаси МУЮ у Черкаській області вжити заходів щодо усунення порушень вимог Закону України «Про виконавче провадження», зобов`язати керівництво Центрального ВДВС міста Черкаси МУЮ у Черкаській області вжити заходи реагування щодо бездіяльності державного виконавця відділу та зобов`язати їх провести виконавчі дії в порядку, установленому законом.
Короткий зміст судового ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Кіровоградського районного суду Кіровоградської області, у складі судді Гершкул І. М., від 25 січня 2019 року скаргу ОСОБА_1 та
ОСОБА_2 задоволено.
Визнано бездіяльність державного виконавця та керівництва Центрального ВДВС міста Черкаси ГТУЮ у Черкаській області - неправомірною.
Зобов`язано державного виконавця та керівництво Центрального ВДВС міста Черкаси ГТУЮ у Черкаській області вжити заходи примусового характеру, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», щодо виконання виконавчих листів від 30 квітня 2014 року № 1108/3619/12, № 1/390/34/13, які видані Кіровоградським районним судом Кіровоградської області, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в сумі 30 000 грн і втраченого заробітку у сумі 583 660, 56 грн, а також на користь ОСОБА_2 моральної шкоди в сумі 3 000 грн.
Постановляючи ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що державний виконавець під час здійснення виконавчого провадження щодо ОСОБА_3 у період 2016 - 2017 років не здійснював будь-яких виконавчих дій. Крім цього, державним виконавцем не вжито заходів для встановлення: місця реєстрації та проживання боржника; зареєстрованих транспортних засобів, сільськогосподарської та іншої техніки, права власності чи користування на земельні ділянки; інформації про наявність рахунків та/або стану рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника; інформації про договори боржника щодо зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком. При здійснені виходу за адресою місця проживання боржника державним виконавцем не виявлено ліквідного майна, проте відсутні будь-які матеріали, що підтверджують висновок виконавця.
У відзиві на скаргу вказано про наявність ухвали Соснівського районного суду м. Черкаси про тимчасове обмеження права виїзду за кордон боржника до погашення заборгованості, проте вказану ухвалу не надано до суду та відсутні матеріали щодо її виконання. Матеріали надані виконавчою службою свідчать, що боржник мав чи має прізвище « ОСОБА_3 / ОСОБА_3 », проте з даного приводу державним виконавцем не проведено будь-яку перевірку. Перевірка майнового стану боржника не здійснювалась з періодичністю визначеною частиною восьмою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження». Протягом 2014 - 2019 років виконання рішення суду здійснювалось неналежно, оскільки більшість виконавчих дій вчинено у 2014 році та першій половині 2015 року, а решта у другій половині 2018 року, що свідчить про бездіяльність державного виконавця.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 15 травня 2019 року апеляційну скаргу Центрального ВДВС міста Черкаси ГТУЮ у Черкаській області задоволено. Ухвалу Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 25 січня 2019 року скасовано. У задоволенні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на бездіяльність державного виконавця та керівництва Центрального ВДВС міста Черкаси ГТУЮ у Черкаській області відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що доводи скарги ОСОБА_7 та ОСОБА_2 про те, що заходи, спрямовані на реальне виконання судового рішення, здійснювались державним виконавцем з порушенням вимог закону, спростовуються наявними у матеріалах справи відомостями про хід виконавчих дій у зведеному виконавчому провадженні. Колегія суддів вважала, що державним виконавцем проведено всі заходи примусового характеру, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», а тому підстави для задоволення скарги відсутні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просять оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, залишивши в силі ухвалу місцевого суду.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У червні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 15 травня 2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 13 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 390/1573/18 та витребувано її матеріали з місцевого суду.
У вересні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що Кропивницький апеляційний суд не прийняв до уваги доводи заявників, наведені в їх відзиві на апеляційну скаргу та їх доводи і пояснення під час розгляду справи.
Крім того, Кропивницький апеляційний суд не врахував, що нові докази до апеляційної скарги додано з порушенням встановленого порядку їх подачі.
В своїй постанові апеляційний суд не конкретизував підстави передбачені статтею 376 ЦПК України для скасування ухвали суду першої інстанції.
Вважали, що виконавча служба не вжила достатніх заходів для забезпечення виконання судового рішення про стягнення на їх користь коштів з боржника ОСОБА_3 .
Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу
У вересні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив в.о. начальника Центрального ВДВС м. Черкаси ГТУЮ у Черкаській області на касаційну скаргу. Однак вказаний відзив не може бути врахований касаційним судом, оскільки всупереч вимогам статті 395 ЦПК України до відзиву не додані докази надсилання його копії іншим учасникам справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судом першої інстанції встановлено, що вироком Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 30 жовтня 2013 року із
ОСОБА_3 стягнуто на користь потерпілого ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди в сумі 30 000 грн та втрачений заробіток в сумі
583 660, 56 грн, а також на користь потерпілої ОСОБА_2 відшкодування моральної шкоди в сумі 3 000 грн.
На виконання зазначеного вироку Кіровоградським районним судом Кіровоградської області 30 квітня 2014 року видано виконавчі листи № 1108/3619/12 (№1/390/34/13).
30 травня 2014 року постановами старшого державного виконавця Центрального ВДВС Черкаського МУЮ Діденко С. Б. відкрито виконавче провадження з виконання виконавчих листів № 1108/3619/12 (№1/390/34/13), виданих 30 квітня 2014 року Кіровоградським районним судом Кіровоградської області.
Згідно інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 64857523 від 28 липня 2014 року інформація щодо ОСОБА_3 відсутня.
18 вересня 2014 року державним виконавцем складено акт, згідно з яким за адресою: АДРЕСА_3 , двері квартири зачинені.
Згідно акту державного виконавця від 16 жовтня 2014 року зі слів мешканців квартири за адресою: АДРЕСА_3 , боржник
ОСОБА_3 за не проживає, фактичне місце його проживання не відоме, майна належного боржнику не виявлено.
24 жовтня 2014 року Центральним ВДВС ЧМУЮ за адресою місця проживання ОСОБА_3 направлено вимогу з зобов`язанням з`явитися до виконавчої служби та попередження про кримінальну відповідальність за невиконання рішення суду.
Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 20 листопада
2014 року оголошено розшук боржника ОСОБА_3
Згідно акту державного виконавця від 12 грудня 2014 року встановлено, що за адресою: АДРЕСА_2 , перевірити майновий стан боржника ОСОБА_3 не вдалося, оскільки двері квартири ніхто не відчинив, зі слів сусідів ОСОБА_3 з`являється в квартирі зрідка.
Згідно витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна № 45886006 від 17 грудня 2014 року на підставі постанови державного виконавця від 09 червня 2014 року накладено арешт на все рухоме майно боржника ОСОБА_3 та оголошено заборону на його відчуження терміном до 17 грудня 2019 року.
Листом №09/04/10898/НК від 26 травня 2015 року Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку повідомила, що за даними установи станом на 31 березня 2015 року ОСОБА_3 серед власників, які володіють значними пакетами акцій (10% і більше статутного капіталу) емітентів, відсутній.
05 березня 2015 року ОСОБА_3 подано до Центрального ВДВС ЧМУЮ письмову заяву в якій боржник повідомив, що не має змоги одноразово сплатити борг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , проте зобов`язався сплачувати борг частинами.
06 червня 2018 року ОСОБА_3 надав до Центрального ВДВС ЧМУЮ письмові пояснення в яких вказав, що надати доступ до квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , не має можливості, оскільки квартира належить його вітчиму, через брак коштів не має змоги сплатити борг, проте не відмовляється від його сплати та має змогу сплачувати частинами, оскільки влаштувався на роботу, іншого майна для задоволення вимог стягувачів не має.
Відповідно до актів державного виконавця від 06 червня 2018 року за адресою: АДРЕСА_2 , доступ до житла отримати не вдалося, а за адресою: АДРЕСА_3 , встановлено, що ліквідного майна боржника ОСОБА_3 не виявлено.
Державним виконавцем, було встановлено факт зміни прізвища боржника з « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_3 ».
В Державному реєстрі речових на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна станом на 07 червня 2018 року відомості щодо ОСОБА_3 відсутні.
Згідно відповідей Пенсійного фонду України від 07 червня 2018 року
ОСОБА_3 не значиться, як особа, що отримує пенсію.
Судом апеляційної інстанції було встановлено, що для забезпечення виконання рішення суду 19 грудня 2014 року державним виконавцем було накладено арешт на все майно боржника ОСОБА_3 та оголошено заборону на його відчуження.
19 грудня 2014 року на адресу Соснівського районного суду міста Черкаси було направлено подання про тимчасове обмеження у праві виїзду громадянина України за кордон без вилучення паспорту громадянина України до повного виконання ним своїх зобов`язань.
24 жовтня 2014 року державним виконавцем було направлено подання про розшук боржника до Соснівського районного суду міста Черкаси.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 38 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем постановою від 15 грудня 2014 року зупинено виконавче провадження у зв`язку із розшуком боржника ОСОБА_3 відповідно до ухвали Соснівського районного суду міста Черкаси № 712/1491/14-ц від 20 листопада 2014 року.
Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 26 грудня 2014 року за поданням державного виконавця було тимчасово обмежено право виїзду за кордон боржника ОСОБА_3 до погашення заборгованості.
Постановою державного виконавця від 06 квітня 2015 року було поновлено виконавче провадження.
06 квітня 2015 року державним виконавцем до Соснівського РВ УМВС України в Черкаській області було направлено подання про притягнення боржника до кримінальної відповідальності за умисне невиконання рішення суду.
Крім того, з метою виконання рішення суду державним виконавцем було направлено відповідні запити до органів реєстрації майна, Державної фіскальної служби України та Пенсійного фонду України.
За відомостями Державної фіскальної служби за боржником ОСОБА_3 не виявлено відкритих рахунків у банківських установах.
За боржником ОСОБА_3 зареєстровано мотоцикл JAWA 350, номерний знак НОМЕР_1 , який постановою державного виконавця від 21 листопада 2016 року оголошений в розшук.
12 червня 2018 року державним виконавцем були винесені постанови про звернення стягнення на доходи боржника, а саме головному бухгалтеру товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Метал Інвест» доручено проводити щомісячне утримання з усіх видів доходу, що належить до виплати боржнику ОСОБА_3 , після відрахування податків, у розмірі 20 % на погашення заборгованості за виконавчими документами.
Державним виконавцем неодноразово здійснювався вихід за адресою, визначеною місцем виконання, а саме АДРЕСА_3 та місцем реєстрації боржника, та встановлено, що ліквідного майна на праві приватної власності ОСОБА_3 не виявлено, що підтверджується актами державного виконавця.
Крім того, державним виконавцем здійснено вихід за адресою АДРЕСА_4 , та встановлено, що боржник за вказаною адресою не проживав.
3 метою перевірки майнового стану боржника на вимогу стягувача державним виконавцем надавалось доручення Соснівському ВДВС
м. Черкаси ГТУЮ у Черкаській області на здійснення виходу за адресою АДРЕСА_2 , та встановлено, що перевірити майновий стан не вдається, оскільки ніхто двері до квартири не відчиняє, про що складений відповідний акт.
Крім того, державним виконавцем неодноразово направлялись боржнику вимоги.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 388 ЦПК України (тут і далі в редакції Кодексу на час подання касаційної скарги) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої - п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіряючи законність та обґрунтованість постанови суду апеляційної інстанції касаційний суд виходить з наступного.
Відповідно статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.
У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (статті 451 ЦПК України).
Відповідно до статті 453 ЦПК України про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги, відповідний орган державної виконавчої служби, приватний виконавець повідомляють суд і заявника не пізніше ніж у десятиденний строк з дня її одержання.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При оцінці законності та обґрунтованості оскаржуваного судового рішення Верховний Суд врахував, що виконавче провадження розпочато за правилами Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV), а з набранням чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) виконавчі дії підлягали здійсненню відповідно до Закону № 1404-VIII.
Відповідно до статті 1 Закону № 606-XIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
У статті 1 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини першої та пункту 1 частини другої статті 11 Закону
№ 606-XIV державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець: здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
У частині першій, пункті 1 частини другої статті 18 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до статті 32 Закону № 606-XIV заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням.
Статтею 10 Закону № 1404-VIII також встановлені заходи примусового виконання рішення, які мають різний характер та встановлений порядок проведення, оформлення та вчинення виконавчих дій, зокрема, заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Права державного виконавця визначені у частині третій статті 11 Закону
№ 606-XIV та частині третій статті 18 Закону № 1404-VIII.
Зокрема, згідно з пунктами 3, 14, 18, 19, 21, 22 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні. У разі якщо боржник без поважних причин не з`явився за викликом виконавця, виконавець має право звернутися до суду щодо застосування до нього приводу; вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження; у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів; отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.
Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Тривале невиконання рішень, постановлених національними судами є системною проблемою України, яка констатована у декількох рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
ЄСПЛ в пункті 40 рішення у справі «Горнсбі проти Греції» зазначив, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система договірної держави допускала невиконання остаточного та обов`язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.
Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення ЄСПЛ у справі «Піалопулос та інші проти Греції»).
Як встановлено судом першої інстанції, виконавче провадження відкрито
30 травня 2014 року, на все рухоме та нерухоме майно ОСОБА_3 19 грудня 2014 року накладено арешт та встановлено заборону на його відчуження, за період з жовтня 2014 року по березень 2015 року державний виконавець направив до суду подання про розшук боржника ОСОБА_3 та тимчасове обмеження його у праві виїзду за кордон, до правоохоронних органів було направлено подання про притягнення боржника до кримінальної відповідальності, здійснено перевірку наявності у боржника рухомого і нерухомого майна, доходів.
Однак, всупереч частини восьмої статті 48 Закону № 1404-VIII докази проведення державним виконавцем в період з грудня 2016 року до червня 2018 року перевірок майнового стану боржника (не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника) суду не надані.
Встановивши зазначені обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення скарги, оскільки державний виконавець всупереч статей 10, 18 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», які регламентують здійснення заходів, необхідних для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення з використанням можливостей, передбачених у статті 48 цього Закону, не вжив достатніх, ефективних заходів для своєчасного примусового виконання виконавчих листів № 1108/3619/12 (№ 1/390/34/13), виданих Кіровоградським районним судом Кіровоградської області 30 квітня 2014 року про стягнення з
ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в сумі 30 000 грн і втраченого заробітку у сумі 583 660, 56 грн, а також на користь ОСОБА_2 моральної шкоди в сумі 3 000 грн.
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_10 , апеляційний суд виходив з того, що державним виконавцем вжиті всі необхідні заходи щодо виконання судового рішення, а судом не встановлено порушення державним виконавцем вимог Закону України «Про виконавче провадження» і прав заявників.
Однак, апеляційний суд не врахував у повній мірі вимог статей 10, 18 Закону № 1404-VIII, не перевірив належним чином доводів заявників щодо недотримання державним виконавцем норм чинного законодавства, а саме не вчинення будь-яких дій щодо виконання судового рішення в період
із грудня 2016 року до червня 2018 року, всупереч вимог статей 367 382 ЦПК України, не навів належних доводів на спростування висновків суду першої інстанції та скасував законну ухвалу місцевого суду.
Також судом апеляційної інстанції не було враховано, що державний виконавець був повідомлений про розгляд справи в суді першої інстанції, а тому мав можливість своєчасно подати докази про вжиття достатніх, ефективних заходів примусового виконання судового рішення, проте значна частина доказів на підтвердження своїх заперечень проти скарги була подана державним виконавцем лише до апеляційного суду, та такі докази стосуються вчинення державним виконавцем дій за період до грудня
2016 року та після травня 2018 року.
Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Скасовуючи правильну по суті ухвалу суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні скарги, суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але апеляційним судом допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, постанова апеляційного суду, відповідно до статті 413 ЦПК України, підлягає скасуванню із залишенням в силі ухвали суду першої інстанції.
Керуючись статтями 400 409 413 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити.
Постанову Кропивницького апеляційного суду від 15 травня 2019 року скасувати, залишивши в силі ухвалу Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 25 січня 2019 року.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович