Постанова

Іменем України

08 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 390/275/18

провадження № 61-45261св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., СімоненкоВ.М.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

представник позивача ОСОБА_2 ,

відповідач товариство з додатковою відповідальністю «Інтерресурси»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з додатковою відповідальністю «Інтерресурси» на постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 04вересня 2018 року ускладі колегії суддів: Письменного О. А., Єгорової С. М., Кіселика С. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з додатковою відповідальністю «Інтерресурси» (далі ТДВ «Інтерресурси») про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що 04 жовтня 2017 року його прийнято на посаду слюсаря з механоскладальних робіт цеху з виготовлення конвекторів ТДВ«Інтерресурси». З 01 грудня 2017 року до дня звернення до суду він перебував на військовій службі. 27 грудня 2017 року його звільнено з роботи на підставі пункту 3 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) у зв`язку із вступом на військову службу, про що йому стало відомо 23 лютого 2018року від його дружини ОСОБА_2 , яка отримала за його довіреністю 15 лютого 2018 року завірену копію наказу від 27 грудня 2017 року №519-к про його звільнення та 20 лютого 2018 року отримала його трудову книжку.

Вважає наказ незаконним, оскільки він прийнятий на військову службу за контрактом під час дії особливого періоду, який діє і наразі, тому за ним повинні зберігатися місце роботи, посада і середній заробіток.

На підставі викладеного просив суд скасувати наказ про його звільнення, зобов`язати відповідача поновити його на посаді та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в період перебування на безстроковій військовій службі з 01 грудня 2017 року до дня видачі трудової книжки 20 лютого 2018 року в розмірі 4500,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 23квітня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 вступив до лав Збройних Сил України за власним бажанням у добровільному порядку, а не за призовом, отже, позивач не призивався до лав Збройних Сил України як працівник ТДВ «Інтерресурси».

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Кіровоградської області від 04 вересня 2018року рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволено.

Скасовано наказ ТДВ «Інтерресурси» від 27 грудня 2017 року № 519-к прозвільнення позивача.

Зобов`язано ТДВ «Інтерресурси» поновити ОСОБА_1 на посаді слюсаря механоскладальних робіт цеху з виготовлення конвекторів ТДВ«Інтерресурси».

Стягнуто з ТДВ «Інтерресурси» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у період перебування на безстроковій військовій службі з01грудня 2017 року до дня видачі трудової книжки 20 лютого 2018 року, врозмірі4500,00 грн.

Стягнуто з ТДВ «Інтерресурси» в дохід держави судові витрати врозмірі3171,60 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що за працівником, прийнятим на військову службу за контрактом, зберігається місце роботи, на якому він працював до укладення контракту, тому висновок суду першої інстанції про збереження місця роботи лише для працівників, які призвані на військову службу за призовом є таким, що не відповідає вимогам закону. Звільнення ОСОБА_1 з роботи відбулося з порушенням положень пункту 3 частини першої статті 36 КЗпПУкраїни, що є підставою для поновлення його на роботі та як наслідок застосування частини другої статті 235 КЗпП України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2018 року до Верховного Суду, ТДВ«Інтерресурси», посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції.

У листопаді 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що на момент укладення ОСОБА_1 строкового контракту на проходження військової служби в Збройних Силах вУкраїні відсутня мобілізація (крім цільової), а відповідно і в особливий період. Указів Президента України про мобілізацію, воєнний стан та затвердження їх Верховною Радою України, які були б чинними на час укладення контракту позивачем з Міністерством оборони України та на цей час, немає, тому на позивача не поширюються гарантії, передбачені частиною третьою статті 119 КЗпП України.

У листопаді 2018 року ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що ОСОБА_1 з 04 жовтня 2017 року працював уТДВ«Інтерресурси» на посаді слюсаря з механоскладальних робіт цеху з виготовлення конвекторів.

01 грудня 2017 року між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України строком на три роки.

Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від01грудня 2017 року № 88-РС ОСОБА_1 призначено на посаду водія взводу забезпечення 2 гарматного артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно до довідки командира військової частини НОМЕР_1 , м. Первомайськ, Миколаївська область, від 09 грудня 2017 року № 2399 рядовий ОСОБА_1 з01грудня 2017 року до цього часу перебуває на військовій службі за контрактом увійськовій частині НОМЕР_1 .

Наказом ТДВ «Інтерресурси» від 27 грудня 2017 року № 519-к ОСОБА_1 звільнено з роботи 27 грудня 2017 року у зв`язку із вступом на військову службу (пункт 3 частинипершої статті КЗпП України), наказано виплатити грошову компенсацію за6календарних днів невикористаної щорічної відпустки за період роботи з04жовтня до 27 грудня 2017 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II «Перехідні положення» Закону України від 15січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані ірозгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи вкасаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до положень статті 17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та вінших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до частин першої, третьої статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України в редакції, чинній на час звільнення, підставою припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Статтею 119 КЗпП України визначено, що на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених Законами України «Про військовий обов`язок і військову службу», «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» надаються гарантії та пільги відповідно до цих Законів.

За змістом частини другої статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» в редакції, чинній на час укладення контракту, за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

Частиною третьою статті 119 КЗпП України передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб підприємців, у яких вони працювали на час призову. Виплата таких компенсацій із бюджету вмежах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Отже, за працівником, прийнятим на військову службу за контрактом зберігається місце роботи, на якому він працював до укладення контракту, тому висновок суду першої інстанції про збереження місця роботи лише для працівників, які були призваними на військову службу за призовом є таким, що не відповідає вимогам закону.

З огляду на викладене, звільнення ОСОБА_1 з роботи відбулося з порушенням пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України, що є підставою для поновлення його на роботі.

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Такі висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладені у постановах Верховного Суду від 15 квітня 2019 року у справі №511/2896/19-ц, провадження № 61-33153св18; від 12 вересня 2019 року усправі № 537/430/18, провадження № 61-44975св18.

Суд касаційної інстанції вважає, що висновки суду апеляційної інстанції відповідають вимогам закону та не суперечать обставинам, що мають значення для справи, судом апеляційної інстанції правильно застосовано закон, який підлягав застосуванню, тому підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції немає.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги), Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з додатковою відповідальністю «Інтерресурси» залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 04 вересня 2018року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

В. М. Сімоненко