Постанова

Іменем України

29 січня 2020 року

м. Київ

справа № 394/433/17

провадження № 61-38504св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

третя особа - приватний нотаріус Новоархангельського районного нотаріального округу Степаненко Ріта Григорівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 30 січня 2018 року у складі судді Партоліної І. П. та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 16 травня 2018 року у складі колегії суддів: Чельник О. І., Дуковського О. Л., Письменного О. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, заперечень на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), третя особа - приватний нотаріус Новоархангельського районного нотаріального округу Степаненко Р. Г., про визнання кредитного договору та договору іпотеки припиненими і зобов`язання вчинити певні дії, посилаючись на те, що 05 травня 2008 року між ним та Закритим акціонерним товариством Комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», було укладено кредитний договір № KGNAGA01580010 (далі - Кредитний договір),за умовами якого банк надав йому кредитні кошти в розмірі 25 850 доларів США на строк до 05 травня 2028 року зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 1,25 % на місяць на суму залишку заборгованості, винагороди за надання фінансового інструменту, резервування ресурсів та проведення додаткового моніторингу. В забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором 06 травня 2008 року між ним і банком було укладено договір іпотеки, за яким він передав в іпотеку банку належні йому на праві власності будинок та земельну ділянку, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . У зв`язку з підвищенням курсу долара США та складним матеріальним становищем він був позбавлений можливості належним чином виконувати умови Кредитного договору, внаслідок чого 27 листопада 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до нього з позовом про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом в розмірі 23 328,08 доларів США. Рішенням Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 16 березня 2015 року у справі № 394/40/15-ц позов ПАТ КБ «ПриватБанк» було задоволено і стягнуто з нього на користь банку 23 328,08 доларів США, що складає 302 098,59 грн, та судовий збір в сумі 243,60 грн, а всього 302 342,19 грн. За заявою ПАТ КБ «ПриватБанк» 20 квітня 2016 року державним виконавцем Новоархангельського відділу державної виконавчої служби було відкрито виконавче провадження про стягнення зазначеної суми заборгованості. 09 грудня 2016 року він закінчив перерахування заборгованості в сумі 302 342,19 грн. Тому постановою державного виконавця від 09 грудня 2016 року виконавче провадження закінчено, знято арешт та розшук майна у зв`язку з повним фактичним виконанням рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 16 березня 2015 року. Таким чином, пред`явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, яка була повністю стягнута рішенням суду, ПАТ КБ «ПриватБанк» змінило строк виконання Кредитного договору, тому дія цього договору та договору іпотеки припинена. Він неодноразово звертався до відповідача щодо повернення оригіналів правовстановлюючих документів на предмет іпотеки, однак банк йому відмовив, посилаючись на те, що до дня повного виконання рішення суду зобов`язання за Кредитним договором не були виконані і на неповернену суму кредиту продовжували нараховуватися відсотки, тому існує заборгованість. Крім того, він звертався до приватного нотаріуса Новоархангельського районного нотаріального округу Степаненко Р. Г. з вимогою зняти заборону відчуження іпотечного майна, але отримав відмову, яка мотивована тим, що банк не надав повідомлення про повне погашення заборгованості за кредитом. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати припиненими зобов`язання за Кредитним договором та договором іпотеки, зобов`язати ПАТ КБ «ПриватБанк» направити приватному нотаріусу Новоархангельського районного нотаріального округу Степаненко Р. Г. лист-повідомлення про повне погашення заборгованості за Кредитним договором для зняття заборони відчуження нерухомого майна та виведення з іпотеки житлового будинку і земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , які належать йому на праві власності, а також зобов`язати ПАТ КБ «ПриватБанк» повернути йому правовстановлюючі документи на нерухоме майно.

В запереченні на позовну заяву ПАТ КБ «ПриватБанк» зазначило, що ОСОБА_1 не виконав належним чином рішення суду про стягнення заборгованості в розмірі 23 328,08 доларів США, тому підстави для визнання договору іпотеки припиненим відсутні.

Рішенням Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 30 січня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що рішенням Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 16 березня 2015 року з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» було стягнуто заборгованість за Кредитним договором станом на 16 жовтня 2014 року, а не достроково всю суму кредиту. На виконання зазначеного рішення ОСОБА_1 сплачував кошти у гривнях, а не в доларах США, як це було визначено у виконавчому листі, тому зобов`язання за Кредитним договором не припинилися, відтак підстави для визнання іпотеки припиненою відсутні.

Постановою Апеляційного суду Кіровоградської області від 16 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 30 січня 2018 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права. У позивача існує заборгованість перед банком, оскільки ним сплачувалася заборгованість у гривнях, а не в доларах США, як це було визначено у виконавчому листі, погашення відбувалося протягом певного періоду часу. Тому у зв`язку із зміною курсу долара США сплачена позивачем сума заборгованості в розмірі 302 098,59 грн не відповідала розміру заборгованості, яка була стягнута судовим рішенням - 23 328,08 доларів США.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У червні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 30 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 16 травня 2018 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини справи, не дослідили у повному обсязі доказів і не врахували, що 27 листопада 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» скористалося своїм правом на повне дострокове стягнення заборгованості за Кредитним договором, внаслідок чого відбулася зміна строку його виконання і банк втратив право нараховувати проценти за користування кредитом. Суди не дали належної оцінки його доводам щодо повного виконання зобов`язань за Кредитним договором, не звернули уваги на те, що постановою державного виконавця від 09 грудня 2016 року виконавче провадження закінчено у зв`язку з повним фактичним виконанням рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 16 березня 2015 року про стягнення заборгованості в сумі 302 342,19 грн та дійшли помилкового висновку про наявність в нього непогашеної заборгованості.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 20 липня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Новоархангельського районного суду Кіровоградської області.

13 серпня 2018 року справа № 394/433/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 20 січня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов`язковим до виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Судами встановлено, що 05 травня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір, за яким банк надав позичальникові кредит в розмірі 25 850 доларів США на строк до 05 травня 2028 року зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 1,25 % на місяць на суму залишку заборгованості, винагороди за надання фінансового інструменту, резервування ресурсів та проведення додаткового моніторингу.

Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором 06 травня 2008 року між банком і ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, за яким позивач передав в іпотеку банку належні йому на праві власності будинок та земельну ділянку, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частинами першою, другою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Виходячи зі змісту статей 526 599 ЦК України, зобов`язання вважається виконаним належним чином, якщо таке виконання здійснене відповідно до умов договору та вимог законодавства, а якщо умови виконання не визначені у договорі або законі, то вони повинні бути виконані відповідно до звичаїв ділового обороту або до вимог, що зазвичай ставляться.

За приписами статей 3, 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом. Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

ОСОБА_1 не виконував належним чином своїх зобов`язань за Кредитним договором, у зв`язку з чим 27 листопада 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості.

Рішенням Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 16 березня 2015 року в справі № 394/40/15-ц з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» було стягнуто заборгованість за Кредитним договором в розмірі 23 328,08 доларів США, що за курсом Національного банку України складає 302 098,59 грн, та судовий збір в сумі 243,60 грн, а всього 302 342,19 грн.

На виконання зазначеного рішення суду 02 жовтня 2015 року Новоархангельським районним судом Кіровоградської області було видано виконавчий лист № 394/40/15-ц, який ПАТ КБ «ПриватБанк» пред`явило до примусового виконання.

09 грудня 2016 року виконуючим обов`язки начальника Новоархангельського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області Журавкою В. О. було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 50879483 внаслідок фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим листом № 394/40/15-ц, виданим Новоархангельським районним судом Кіровоградської області 02 жовтня 2015 року.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що 09 грудня 2016 року повністю виконав рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 16 березня 2015 року та погасив заборгованість за Кредитним договором в розмірі 302 342,19 грн. На підтвердження сплачених сум позивачем надано відповідні платіжні документи.

Заперечуючи проти позову, ПАТ КБ «ПриватБанк» вказало, що зобов`язання за Кредитним договором не припинилися, оскільки позивачем не погашена стягнута судовим рішенням заборгованість в розмірі 23 328,08 доларів США.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Відповідно до статті 192 ЦК України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов`язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Загальні положення виконання грошового зобов`язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

У частині третій статті 533 ЦК України закріплено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» моментом виконання грошового зобов`язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.

При цьому правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов`язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, але не виключає здійснення платежів в іноземній валюті.

Особливості звернення стягнення на кошти боржника в іноземній валюті та виконання рішень при обчисленні боргу в іноземній валюті визначені у статті 53 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до частини третьої вказаної статті у разі обчислення суми боргу в іноземній валюті державний виконавець в результаті виявлення у боржника коштів у відповідній валюті стягує ці кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби для їх подальшого перерахування стягувачу. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті державний виконавець за правилами, встановленими частинами першою і другою цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби.

Ухвалюючи рішення від 16 березня 2015 року у справі № 394/40/15-ц, Новоархангельський районний суд Кіровоградської області визначив суму боргу в іноземній валюті з відображенням її еквіваленту у гривні за офіційним курсом Національного банку України станом на день ухвалення рішення.

Тобто, враховуючи характер грошового зобов`язання, суд визначив стягнення з боржника суми саме в іноземній валюті, що на момент ухвалення рішення суду становило визначений за офіційним курсом Національного банку України еквівалент у національній валюті України. Зазначення судом у рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця.

У разі зазначення в судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана в резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні. Перерахування стягувачеві суми в національній валюті України чи іншій валюті, аніж валюта, зазначена у резолютивній частині судового рішення, не вважається належним виконанням судового рішення.

Вказані правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що на виконання судового рішення про стягнення заборгованості в розмірі 23 328,08 доларів США позивач сплатив 302 342,19 грн, тобто визначений судом на час ухвалення рішення еквівалент заборгованості у гривнях, а не в доларах США,суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, обґрунтованого виходив з того, що боржником не в повному обсязі виконано зобов`язання за Кредитним договором. З огляду на те, що позивачем не доведено фактичного повного погашення заборгованості за кредитом, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову та визнання зобов`язань за Кредитним договором і договором іпотеки припиненими.

Доводи касаційної скарги про те, що ПАТ КБ «ПриватБанк» безпідставно продовжує нарахування процентів за користування кредитом після зміни строку виконання основного зобов`язання, не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності у позивача заборгованості перед банком за рішенням Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 16 березня 2015 року.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода у наданні суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78 81 89 367 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Посилання заявника на те, що постановою державного виконавця виконавче провадження було закінчено у зв`язку з повним фактичним виконанням судового рішення, є неспроможними, оскільки належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення суми коштів, яка вказана в резолютивній частині судового рішення в іноземній валюті, а не її еквіваленту у гривні, визначеного за курсом на час ухвалення рішення. ОСОБА_1 не довів належними і допустимими доказами, що сплачена ним протягом певного періоду часу визначена рішенням суду сума заборгованості у гривнях відповідала сумі заборгованості в доларах США за офіційним курсом Національного банку України на час здійснення кожної сплати. За таких обставин сама лише постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження не є беззаперечним доказом припинення зобов`язання за Кредитним договором.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ)вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 30 січня 2018 рокута постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 16 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов