Постанова

Іменем України

08 вересня 2021року

м. Київ

справа № 394/518/19

провадження № 61-136св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Вись»,

відповідачі - ОСОБА_1 , Приватне сільськогосподарське підприємство «Арсенал»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (письмового провадження) касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Вись» на постанову Кропивницькогоапеляційного суду від 27 листопада 2019 року в складі колегії суддів Чельник О. І., Дуковського О. Л., Письменного О. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Вись» (далі - ТОВ «Вись») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , Приватного сільськогосподарського підприємства «Арсенал» (далі - ПСП «Арсенал») та просило визнати недійсним договір оренди земельної ділянки б/н, укладений 25 січня 2019 року між ПСП «Арсенал» та ОСОБА_1 , зареєстрований 10 квітня 2019 року державним реєстратором Новоархангельської районної державної адміністрації Мельником С. В. на підставі рішення про державну реєстрацію № 46462418.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 03 травня 2015 року між ТОВ «Вись» та ОСОБА_2 був укладений договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 13, 5460 га, розташованої на території Скалівської сільської ради Новоархангельського району Кіровоградської області, строком на 10 років. Договір був зареєстрований 12 травня 2015 року.

Відповідно до пункту 12.6 вказаного договору перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору.

З Державного реєстру речових прав товариству стало відомо, що в результаті поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3523686000:02:000:0325 було сформовано нові земельні ділянки: з кадастровим номером 3523686000:02:000:0618, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , та з кадастровим номером 3523686000:02:000:0617, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_3 , які є спадкоємцями майна ОСОБА_2 .

Вказувало, що в порушення зобов`язань діючого договору 25 січня 2019 року між відповідачами було укладено договір оренди землі № б/н. Посилалося на те, що вказаний договір не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки зареєстрований до закінчення строку дії попереднього договору оренди землі, укладеного між ним та ОСОБА_2 , спірна земельна ділянка на момент укладення договору з ПСП «Арсенал» знаходилася в законному користуванні ТОВ «Вись», договір оренди, укладений між позивачем та відповідачем, розірваний у встановленому порядку не був та є чинним.

Відтак, одночасне існування державної реєстрації кількох прав оренди на одну й ту ж земельну ділянку суперечить вимогам чинного законодавства, спрямованого на забезпечення, визнання та захист державою речових та інших прав, які підлягають державній реєстрації, та призводить до порушення його прав, як орендаря.

Зазначало, що при державній реєстрації оспорюваного договору оренди землі державний реєстратор повною мірою не перевірив відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також наявність відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, не впевнився у відсутності державної реєстрації договору оренди на спірну земельну ділянку в органі, до компетенції якого раніше належали відповідні функції.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 23 липня 2019 року позов ТОВ «Вись» задоволено.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки без номеру, укладений 25 січня 2019 року між ПСП «Арсенал» та ОСОБА_1 , зареєстрований державним реєстратором Новоархангельської районної державної адміністрації Мельником С. В. на підставі рішення про державну реєстрацію № 46462418.

Вирішено питання стосовно розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний договір оренди землі не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки зареєстрований до закінчення строку дії попереднього договору оренди землі, укладеного між позивачем та ОСОБА_2 , спірна земельна ділянка на момент укладення договору з ПСП «Арселан» знаходилася в законному користуванні ТОВ «Вись» та договір оренди укладений між останніми на час вступу в спадкові права та на даний час є чинним.

ОСОБА_1 при самостійному укладанні договору оренди успадкованої земельної ділянки діяла не в межах та не в спосіб, визначений законом, знехтувала правами позивача щодо користування земельною ділянкою, яка перебуває та перебувала в оренді, на власний розсуд та з власних спонукань, не беручи до уваги попереднє волевиявлення спадкодавця на передачу на обумовлений строк, схвалила правочин з іншою юридичною особою.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Кропивницькогоапеляційного суду від 27 листопада 2019 року апеляційні скарги ПСП «Арсенал» та ОСОБА_1 задоволено, рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 23 липня 2019 року скасовано, у задоволенні позовних вимог ТОВ «Вись» відмовлено. Вирішено питання стосовно розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ТОВ «Вись» є правонаступником СВК «Вись», а тому позивачем не було доведено що саме його право було порушено, як стороною оспорюваного договору оренди від 03 травня 2015 року, оскільки в реєстрі значиться, що договір укладено та зареєстровано між орендодавцем ОСОБА_2 та орендарем СВК «Вись».

Окрім цього, суд апеляційної інстанції зазначив, що право спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на земельну ділянку кадастровий номер № 352368600002:000:0325 внаслідок формування двох окремих земельних ділянок припинилося, а вказана земельна ділянка після її поділу припинила бути об`єктом цивільних прав. Проте, суд першої інстанції на це уваги не звернув, внаслідок чого необґрунтовано дійшов висновку про наявність підстав для застосування при врегулюванні спірних правовідносин положення статті 215 ЦК України та ухвалення рішення про задоволення позовних вимог.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У грудні 2019 року ТОВ «Вись» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Кропивницького апеляційного суду від 27 листопада 2019 року й залишити в силі рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 23 липня 2019 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд відкрив апеляційне провадження за апеляційними скаргами, поданими з пропуском строку на апеляційне оскарження та без клопотання про поновлення такого строку, чим грубо порушив норми процесуального права.

Висновок суду апеляційної інстанції про те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ТОВ «Вись» є правонаступником СВК «Вись» не відповідають дійсності, оскільки до позовної заяви була долучена виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якої убачається, що код ЄДРПОУ позивача аналогічний зазначеному в договорі оренди коду ЄДРПОУ СВК «Вись». Суд першої інстанції пересвідчився у правонаступництві ТОВ «Вись», здійснивши відповідний запит у Міністерство юстиції України, і такі дії суду не є збиранням доказів щодо предмета спору, а тому не свідчать про порушення ним норм процесуального права. До того ж у відзиві на позовну заяву відповідач ОСОБА_1 визнавала, що позивач є правонаступником СВК «Вись».

Окрім цього посилається на те, що в судовому засіданні, 12 листопада 2019 року, апеляційний суд зобов`язав ТОВ «Вись» надати докази правонаступництва. 21 листопада 2019 року позивач подав до суду апеляційної інстанції клопотання, до якого був долучений статут товариства, проте апеляційний суд цим доказам жодної оцінки не надав.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали з Новоархангельського районного суду Кіровоградської області.

04 лютого 2020 року справа № 394/518/19 надійшла до Верховного Суду.

ОСОБА_1 надіслала відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За вказаних обставин тут і надалі положення ЦПК України застосовуються у редакції, яка діяла до 08 лютого 2020 року.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини, встановлені судами

Установлено, що03 травня 2015 року ОСОБА_2 та СВК «Вись» уклали договір оренди земельної ділянки розміром 13, 5460 га на строк десять років зі сплатою орендної плати в розмірі 4, 3%. Предмет договору оренди - земельна ділянка сільськогосподарського призначення. Також сторонами зобов`язання було складено акт приймання передачі земельної ділянки та акт визначення та погодження меж земельної ділянки.

Відповідно до витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, 12 травня 2015 року договір оренди був зареєстрований між ОСОБА_2 та СВК «Вись».

24 квітня 2017 року було утворено юридичну особу ТОВ «Вись», яка є правонаступником СВК «Вись», що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.

За життя ОСОБА_2 заповів в рівних частках відповідачу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 усе своє майно.

14 червня 2018 року спадкоємиця ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на Ѕ частину зазначеної вище земельної ділянки та зареєструвала своє право власності, про що свідчать відомості з державного земельного кадастру про земельну ділянку.

25 січня 2019 року між ПСП «Арсенал» та ОСОБА_1 було укладено договір оренди земельної ділянки, який зареєстрований 10 квітня 2019 року державним реєстратором Новоархангельської районної державної адміністрації.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно зі статтею 18 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

За змістом статей 125 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до статті 148-1 ЗК України до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки. Особа, яка набула право власності на земельну ділянку, протягом одного місяця з дня набуття права власності на неї зобов`язана повідомити про це її користувачів із зазначенням: кадастрового номера (за наявності), місця розташування та площі земельної ділянки; найменування (для юридичних осіб), прізвища, ім`я, по батькові (для фізичних осіб) нового власника; місця проживання (знаходження) нового власника, його поштової адреси; платіжних реквізитів (у разі, якщо законом або договором передбачена плата за користування земельною ділянкою у грошовій формі). Повідомлення про перехід права власності від держави до територіальної громади або навпаки підлягає опублікуванню у друкованих засобах масової інформації місцевої сфери розповсюдження із зазначенням кадастрового номера, місця розташування та площі земельної ділянки. За згодою сторін договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту чи застави до такого договору можуть бути внесені зміни із зазначенням нового власника земельної ділянки.

Частиною третьою статті 9 Закону України «Про оренду землі» також визначено, що до нового власника орендованої земельної ділянки переходять права та обов`язки орендодавця за договором оренди цієї земельної ділянки.

Перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі (частина четверта статті 32 Закону України «Про оренду землі»).

У справі, яка переглядається, установлено, що 03 травня 2015 року між ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та СВК «Вись» було укладено договір оренди земельної ділянки на строк 10 років.

Згідно з пунктом 12.6 цього договору оренди перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи не є підставою для зміни умов або розірвання договору.

Отже, з моменту набуття ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину вищевказаної земельної ділянки, до неї в силу вимог закону перейшли права та обов`язки орендодавця за договором оренди від 03 травня 2015 року, укладеним з СВК «Вись», який, як установлено судом першої інстанції, зареєстрований в установленому законом порядку та є чинним.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійснені цивільних прав особа повинна додержуватись моральних засад суспільства.

Принципи справедливості, добросовісності та розумності - одні з керівних засад цивільно-правового регулювання суспільних відносин, які визначають характер поведінки учасників з точки зору необхідності сумлінного здійснення ними своїх цивільних прав і виконання цивільних обов`язків, а також права та інтереси інших учасників з метою недопущення їх порушення, закріплення можливості адекватного захисту порушеного права або інтересу.

Стаття 27 Закону України «Про оренду землі» визначає, що орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які би перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою (абзац четвертий частини другої статті 24 Закону України «Про оренду землі»).

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання угоди недійсною (пункт «в» частини третьої статті 152 ЗК України).

Таким чином, оскільки на момент укладення відповідачами договору оренди земельної ділянки позивач мав чинне право оренди цією земельною ділянкою, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про порушення права позивача на оренду земельної ділянки та наявність підстав для визнання оскаржуваного договору недійсним.

Посилання апеляційного суду в оскаржуваній постанові на те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ТОВ «Вись» є правонаступником СВК «Вись» є безпідставними з огляду на таке.

ТОВ «Вись» звернулося з цим позовом до суду, посилаючись на те, що є правонаступником СВК «Вись». До позовної заяви позивач долучив виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, у якому зазначено ідентифікаційний код ТОВ «Вись»: 05527462, місцезнаходження ТОВ «Вись»: Кіровоградська область, Новоархангельський район, село Скалева, що відповідає ідентифікаційному коду та місцезнаходженню СВК «Вись», які зазначені в долученій до позовної заяви копії договору оренди землі.

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (частина сьома статті 81 ЦПК України).

У матеріалах справи (а. с. 86-97) міститься детальна інформація про юридичну особу ТОВ «Вись», отримана судом першої інстанції з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, яка підтверджує, що ТОВ «Вись» є правонаступником СВК «Вись».

Отримання судом першої інстанції цієї інформації в даному випадку не є порушенням норм процесуального права, та, відповідно, не може бути підставою для скасування правильного по суті й законного рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Враховуючи те, що апеляційний суд скасував судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує постанову апеляційного суду та залишає в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Вись» задовольнити.

Постанову Кропивницького апеляційного суду від 27 листопада 2019 року скасувати, рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 23 липня 2019 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. І. КратСудді:Н. О. Антоненко І. О. Дундар Є. В. Краснощоков М. Ю. Тітов