№ 395/332/19 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

07 липня 2021 року

м. Київ

справа № 395/332/19

провадження № 61-551св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Новомиргородська районна державна нотаріальна контора Кіровоградської області, Новомиргородська дільниця обласного комунального підприємства «Кіровоградське обласне об?єднане бюро технічної інвентаризації»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 06 вересня 2019 року у складі судді Забуранного Р. А. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 10 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Мурашка С. І., Головая А. М., Карпенка О. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон України № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Новомиргородська районна державна нотаріальна контора Кіровоградської області, Новомиргородська дільниця обласного комунального підприємства «Кіровоградське обласне об?єднане бюро технічної інвентаризації» (далі - Новомиргородська дільниця ОКП «Кіровоградське ООБТІ»), про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником Ѕ частини будинку на АДРЕСА_1 .

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 24 березня 2015 року, виданим державним нотаріусом Новомиргородської районної державної нотаріальної контори Кіровоградської області, власником іншої ј частини будинку на АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 , яка є спадкоємцем за законом після матері ОСОБА_3 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач зазначає, що свідоцтво про право на спадщину за законом від 24 березня 2015 року видано на ј частину житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями, а саме житловий будинок, в якому знаходиться вищезазначена частка, зазначений на плані під літ. «Аакркр» загальною площею 157,2 кв. м, жилою площею 91,6 кв. м, та господарсько-побутові будівлі: сарай під літ. «Б», погріб під літ. «В», сарай під літ. «Д», гараж під літ. «Ж», убиральня під літ. «У», огорожа №-№ 3, вимощення І - ІІ.

Вказує, що у 2006 році частину житлового будинку під літ. «А» визнано такою, що знаходилася в аварійному стані та подальша експлуатація будівлі не можлива, а також сарай під літ. «Б», погріб під літ. «В», сарай під літ. «Г», сарай під літ. «Д», убиральня під літ. «У» знаходилися у напівзруйнованому або повністю зруйнованому стані та не підлягають ремонту.

Тобто такого майна, як ј частина будинку та господарсько-побутових будівель не існує з 2006 року, а відповідач ОСОБА_4 не могла прийняти у спадщину майно, яке не існує в натурі.

Крім того, відповідач не могла прийняти у спадщину нерухоме майно, зокрема гараж під літ. «Ж», огорожу №-№ 3, вимощення І - ІІ, оскільки таке майно не належало спадкодавцю на підставі договорів купівлі-продажу від 26 листопада 1980 року, а збудовано протягом 2000-2002 років матір?ю позивача ОСОБА_5 .

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила задовольнити її позовні вимоги та визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 24 березня 2015 року, видане державним нотаріусом Новомиргородської районної державної нотаріальної контори Кіровоградської області на ім?я ОСОБА_2 після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 06 вересня 2019 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено відсутність у відповідача ОСОБА_2 права на спадкування майна після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також обставини, які б вказували, що внаслідок видачі оспорюваного правовстановлюючого документа порушено права позивача чи інших осіб.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 10 грудня 2019 року рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 06 вересня 2019 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

При цьому зазначив, що після узаконення будівництва гаража та визнання у 2008 році права власності на нього за ОСОБА_5 , яка є матір?ю позивача, перерахунок часток співвласників будинку не проводився, правовстановлюючі документи з визначенням нових часток не видавалися. ОСОБА_1 не доведено, що частки співвласників були їм виділені чи поділені між ними в натурі або розміри часток у праві спільної часткової власності змінювалися до моменту видачі відповідачу спірного свідоцтва про право на спадщину.

Оскільки на час отримання відповідачем свідоцтва про право на спадщину за законом між співвласниками будинку та господарських споруд не було проведено поділ часток у спільному майні, а також не було доказів того, що гараж, вимощення та огорожа збудовані не за згодою всіх співвласників, то таке нерухоме майно правильно увійшло до спадкового майна, яке залишилося після смерті матері відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Під час видачі спірного свідоцтва про право на спадщину за законом державний нотаріус Новомиргородської районної державної нотаріальної контори Кіровоградської області діяв у межах своїх повноважень, на підставі наданих спадкоємцем документів.

У рішенні Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 04 травня 2007 року у адміністративній справі за позовом ОСОБА_3 до виконавчого комітету Новомиргородської міської ради Кіровоградської області про скасування рішення про відмову у постановці на квартирний облік та зобов?язання поставити на квартирний облік та надати житло зазначено, що ОСОБА_3 має свій будинок на АДРЕСА_1 , який не придатний для проживання людей.

Проте зазначене судове рішення ухвалено у справі щодо права ОСОБА_3 на постановлення на квартирний облік, а не з інших підстав, пов`язаних з правом власності на житло. Крім того зазначеним рішенням не вирішувалося питання чи може належний ОСОБА_3 будинок відноситися до спадкового майна чи спадкування можливе лише щодо будівельних матеріалів.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції й ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що таке нерухоме майно як гараж під літ. «Ж», огорожа № 3, вимощення І - ІІ не було предметом договорів купівлі-продажу від 26 листопада 1980 року, на підставі яких покупцем нерухомого майна є спадкодавець ОСОБА_3 , тому остання не була власником такого нерухомого майна, у зв?язку з чим це майно не є спадковим і відповідач ОСОБА_2 не могла його успадкувати після смерті ОСОБА_3 . Крім того, ОСОБА_3 за життя не приймала участь у будівництві вказаного майна.

Нотаріус не мав права видавати відповідачу ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом, оскільки у останньої відсутні правовстановлюючі документи на це спадкове майно.

ОСОБА_2 подала до суду відзив на касаційну скаргу, зазначивши, що обставини справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено на підставі належних та допустимих доказів, оцінка яких проведена з дотриманням вимог процесуального законодавства, рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Інші учасники процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі і витребувано цивільну справу.

У березні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 червня 2021 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що на підставі договорів купівлі-продажу від 26 листопада 1980 року ОСОБА_6 та ОСОБА_3 придбали по ј частині будинку з надвірними будівлями на АДРЕСА_1 , розташованого на земельній ділянці площею 1312,3 кв. м, який складається з одноповерхового дерев?яномазаного жилого будинку, облицьованого цеглою, загальною площею 108,8 кв. м, та надвірних будівель: сарай під літ. «Г», погріб під літ. «В», вбиральня під літ. «У» (а. с. 7-8, т. 1).

На підставі договору дарування від 23 вересня 1994 року та договору купівлі-продажу від 07 травня 2001 року ОСОБА_5 набула у власність Ѕ частину житлового будинку з надвірними будівлями на АДРЕСА_1 . Зазначена частина житлового будинку знаходиться в житловому будинку під літ. «А», надвірні будівлі: погріб під літ. «В», вбиральня «У», сарай під літ. «Г», «Д», огорожа (а. с. 152-154, т. 1).

Відповідно до експертного висновку про технічний стан будівлі, розташованої на АДРЕСА_2 , зробленого Проектно-вишукувальним інститутом «Кіровоградагропроект» у 2006 році, по комплексному стану конструктивних елементів будівля під літ. «А» на момент обстеження знаходилася в аварійному стані, подальша експлуатація будівлі житлового будинку неможлива. Обстежена будівля не підлягає ремонту так як затрати на її ремонт перевищують витрати на будівництво нового аналогічного будинку. Будівлі господарського призначення під літ. «Б», «В», «Г», «Д»,«Е», «У» на момент обстеження знаходилися у напівзруйнованому або повністю зруйнованому стані і не підлягають ремонту (а. с. 7-10, т. 1).

Рішенням виконкому Новомиргородської міської ради Кіровоградської області від 17 серпня 2006 року № 149, обговоривши інформацію міського голови про постанову інваліда Великої Вітчизняної Війни ОСОБА_3 , яка зареєстрована на АДРЕСА_2 , на квартирний облік при міській раді, враховуючи представлені документи, які свідчать, що ОСОБА_3 маючи на праві приватної власності частину житлового будинку на АДРЕСА_2 , на протязі тривалого часу (декілька років) не проводила поточні ремонтні роботи по підтриманню цієї частини будинку в належному стані, чим довела цю частину будинку до аварійного стану і згідно зі статтею 35 Житлового кодексу УРСР на протязі п?яти років не може бути прийнята на облік поліпшення житлових умов, відмовлено ОСОБА_3 в прийнятті на квартирний облік при Новомиргородській міській раді Кіровоградської області для поліпшення житлових умов, так як заявниця практично проживає у своєї доньки на АДРЕСА_3 , житлова площа за даними Бюро технічної інвентаризації складається із трьох жилих кімнат площею 37,9 кв.м, на якій проживає три особи (а. с. 6, т. 1).

Постановою Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 04 травня 2007 року у адміністративній справі за позовом ОСОБА_3 до виконкому Новомиргородської міської ради Кіровоградської області про скасування рішення про відмову у постановці на квартирний облік та зобов?язання поставити на квартирний облік та надати житло, скасовано рішення виконкому Новомиргородської міської ради Кіровоградської області від 17 серпня 2006 року № 149 та зобов?язано виконком Новомиргородської міської ради Кіровоградської області вчинити дії щодо постановки на квартирний облік та надання житла ОСОБА_3 (а. с. 11-13, т. 1).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.

Згідно з рішенням виконкому Новомиргородської міської ради Кіровоградської області від 25 грудня 2008 року № 1382, обговоривши заяву ОСОБА_1 про оформлення права власності на самовільне будівництво господарських споруд померлою ОСОБА_5 на власній присадибній ділянці на АДРЕСА_1 та враховуючи Акт перевірки дотримання вимог чинного законодавства в галузі будівництва від 23 грудня 2008 року, оформлено право власності на самовільно побудовані: тамбур розміром 1,40 м * 2,88 м; гараж розміром 8,30 м * 4,80 м, та збільшено загальну площу на 6,6 кв. м, збільшено житлову площу на 1,5 кв. м без порушення технічних норм забудови (а. с. 239, т. 1).

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 24 січня 2009 року ОСОБА_1 є спадкоємцем майна ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спадкове майно складається з Ѕ частини будинку з господарсько-побутовими будівлями на АДРЕСА_1 . Житловий будинок, в якому знаходиться Ѕ частина, дерев?яномазаний, обкладений цеглою під літ. «Аакр» жилою площею будинку 91,6 кв. м, загальною площею всього будинку 157,2 кв.м, та господарсько-побутові будівлі: сарай під літ. «Б», сарай під літ. «Д», погріб під літ. «В», гараж під літ. «Ж», вбиральня під літ. «У», огорожа № 1-3, замощення І-ІІ (а. с. 151, т. 1).

На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 24 березня 2015 року ОСОБА_2 є спадкоємцем майна ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спадкове майно складається з ј частини будинку з господарсько-побутовими будівлями на АДРЕСА_1 . Житловий будинок, в якому знаходиться вищезазначена частка, дерев?яномазаний, обкладений цеглою під літ. «Аакркр» жилою площею будинку 91,6 кв. м, загальною площею всього будинку 157,2 кв. м, та господарсько-побутові будівлі: сарай під літ. «Б», сарай під літ. «Д», погріб під літ. «В», гараж під літ. «Ж», вбиральня під літ. «У», огорожа №-№3, замощення І-ІІ (а. с. 5, т. 1).

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 24 березня 2015 року ОСОБА_7 є спадкоємцем першої черги (дочка) майна ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Спадщина, на яке видано свідоцтво, складається з ј частини будинку з господарсько-побутовими будівлями на АДРЕСА_1 . Житловий будинок, в якому знаходиться вищезазначена частка, дерев?яномазаний, обкладений цеглою під літ. «Аакркр» жилою площею будинку 91,6 кв. м, загальною площею всього будинку 157,2 кв. м, та господарсько-побутові будівлі: сарай під літ. «Б», сарай під літ. «Д», погріб під літ. «В», гараж під літ. «Ж», вбиральня під літ. «У», огорожа №-№3, замощення І-ІІ (а. с. 242, т. 1).

На підставі договору купівлі-продажу від 02 серпня 2016 року ОСОБА_7 передала у власність ОСОБА_2 ј частину будинку з господарсько-побутовими будівлями на АДРЕСА_1 . Житловий будинок, ј частка якого відчужується, дерев?яномазаний, обкладений цеглою під літ. «Аакркр» жилою площею всього будинку 91,6 кв. м, загальною площею всього будинку 157,2 кв. м, та господарсько-побутові будівлі: сарай під літ. «Б», сарай під літ. «Д», погріб під літ. «В», гараж під літ. «Ж», вбиральня під літ. «У», огорожа №-№3, замощення І-ІІ (а. с. 243-245, т. 1).

Отже ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями на АДРЕСА_1 по Ѕ частині кожна.

Крім того, кожен з них є співвласником спірного гаража під літ. «Ж», право власності на який не визнає та оспорює позивач ОСОБА_1 .

Рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 10 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 17 вересня 2019 року, у справі № 395/1053/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про виділ в натурі Ѕ частки будинку та усунення перешкод у виділі та приватизації Ѕ частки земельної ділянки для обслуговування будинку з господарськими будівлями та спорудами, виділено в натурі у власність з відступом від ідеальних часток ОСОБА_2 29/100 частки житлового будинку на АДРЕСА_1 під літ. «Аакркр1», а саме: приміщення 1-1 площею 3,10 кв. м, 1-2 площею 2,90 кв. м, 1-3 площею 9,60 кв. м, 1-4 площею 18,70 кв. м, 1-5 площею 13,00 кв. м, 1-6 площею 16,40 кв. м, 1-7 площею 7,40 кв. м, 2-7 площею 7,50 кв. м; погріб під літ. «В», сарай під літ. «Д», відповідно до варіанту першого висновку експерта за результатами проведеної судової будівельно-технічної експертизи № 1158/1159/17-27 від 29 березня 2018 року (в додатку 3 позначено синім кольором).

Виділено в натурі у власність з відступом від ідеальних часток ОСОБА_1 71/100 частки житлового будинку на АДРЕСА_1 під літ. «Аакркр1», а саме: приміщення 2-1 площею 3,00 кв. м, 2-2 площею 2,50 кв. м, 2-3 площею 9,20 кв. м, 2-4 площею 18,70 кв. м, 2-5 площею 3,90 кв. м, 2-6 площею 17,90 кв. м, 2-7 площею 5,00 кв. м, 2-8 площею 13,10 кв. м, 2-9 площею 2,60 кв. м; ганок під літ. «кр», гараж під літ. «Ж», вбиральня під літ. «У», хвіртка під літ. «№», ворота під літ. «№1», огорожа під літ. «№2», огорожа під літ. «№3», замощення під літ. «І», замощення під літ. «ІІ», відповідно до варіанту першого висновку експерта за результатами проведеної судової будівельно-технічної експертизи № 1158/1159/17-27 від 29 березня 2018 року (в додатку 3 позначено жовтим кольором).

Для забезпечення ізольованого користування виділеними приміщеннями у житловому будинку літ. «Аакркр1», спільно ОСОБА_2 з ОСОБА_1 провести наступні будівельні роботи: кімнату 2-7, якою на теперішній час користується ОСОБА_8 , розділити перегородкою для можливості приєднання до квартири АДРЕСА_4 частину кімнати 2-7 площею 7,50 кв. м. ОСОБА_2 необхідно зробити дверний отвір в стіні між кімнатами 1-6 та 2-7 для можливості функціонального сполучення між помешканнями.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію у розмірі 88 826 грн за зменшення частки позивача у спільній частковій власності.

Встановлено порядок користування земельною ділянкою на АДРЕСА_1 загальною площею 1557,06 кв. м між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , відповідно до варіанту першого висновку експерта за результатами проведеної судової земельно-технічної експертизи № 1160-1162/17-27 від 29 березня 2018 року, виділивши у користування згідно ідеальних часток по 1/2 кожному: 1) ОСОБА_2 - земельну ділянку з боку лівої бокової межі загальною площею 778,53 кв. м, що відповідає ідеальній частці, до складу якої входить земельна ділянка під забудовами та вільна від забудови (в додатку 3 позначено синім кольором). Межі розподілу земельної ділянки для користування мають наступний вигляд:

- від фасадної межі ( АДРЕСА_1 ) вздовж лівої бокової межі по ламаній довжиною 1,10+16,48+13,49;

- поворот праворуч в напрямку правої бокової межі по ламаній довжиною 3,88+0,92+6,99;

- поворот ліворуч в напрямку задньої межі довжиною 19,09 м;

- поворот праворуч вздовж задньої межі довжиною 7,77 м;

- поворот праворуч в напрямку фасадної межі до перетину з зовнішньою стіною житлового будинку під літ. «Аакркр1» по ламаній довжиною 36,60+2,15+6,0;

- далі по межах розподілу житлового будинку під літ. «Аакркр1» у відповідності з варіантом № 1 поділу будинку;

- від зовнішньої стіни житлового будинку під літ. «Аакркр1» до перетину з фасадною межею довжиною 2,38 м;

- поворот праворуч до перетину з лівою боковою межею довжиною 19,26 м;

2) ОСОБА_1 - земельну ділянку з боку правої бокової межі загальною площею 778,53 кв. м, що відповідає ідеальній частці, до складу якої входить земельна ділянка під забудовами та вільна від забудови (в додатку 3 позначено жовтим кольором). Межі розподілу земельної ділянки для користування мають наступний вигляд:

- від фасадної межі ( АДРЕСА_1 ) вздовж правої бокової межі по ламаній довжиною 3,23+1,01+3,58+1,80+3,74+5,69+9,27+4,90+14,85+7,49;

- поворот ліворуч вздовж задньої межі довжиною 10,90 м;

- поворот ліворуч в напрямку фасадної межі до перетину з зовнішньою стіною житлового будинку під літ. «Аакркр1» по ламаній довжиною 36,60+2,15+6,0;

- далі по межах розподілу житлового будинку під літ. «Аакркр1» у відповідності з варіантом № 1 поділу будинку;

- від зовнішньої стіни житлового будинку під літ. «Аакркр1» до перетину з фасадною межею довжиною 2,38 м;

- поворот ліворуч до перетину з правою боковою межею довжиною 16,31 м.

Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень постановою Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі № 395/1053/16-ц рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 10 липня 2018 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 17 вересня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_1 не доведено порушення її прав, свобод та інтересів внаслідок видачі ОСОБА_2 оспорюваного свідоцтва про право на спадщину за законом. На час отримання відповідачем свідоцтва про право на спадщину за законом не було проведено поділ в натурі майна між співвласниками, тому господарські будівлі, зокрема гаражпід літ. «Ж», огорожа №-№3, замощення І-ІІ, увійшли до спадкового майна після смерті матері відповідача.

Натомість Верховний Суд частково не погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій враховуючи наступне.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Таким чином, підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту є порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права.

При вирішенні спору, суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той ж подружжя, який його пережив, та батьки.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з час відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Положеннями статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Виходячи з положень статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним. Визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Звертаючись до суду із зазначеним позовом ОСОБА_1 зазначала, що внаслідок видачі ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за законом від 24 березня 2015 року порушується її право на нерухоме майно, зокрема гараж під літ. «Ж», збудований її матір`ю ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , та на підставі рішення виконкому Новомиргородської міської ради Кіровоградської області від 25 грудня 2008 року № 1382 за ОСОБА_5 оформлено право власності на самовільно побудовані споруди, в тому числі і гараж розміром 8,30 м * 4,80 м.

24 січня 2009 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за законом, згідно з яким до спадкового майна увійшов гараж під літ. «Ж».

Згідно з технічним паспортом на садибний (індивідуальний) житловий будинок на АДРЕСА_1 , виготовленим Обласним комунальним підприємством «Кіровоградське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» станом на 10 липня 2014 року, гараж під літ. «Ж» та тамбур є об`єктами права власності (а. с. 14-16, т. 1).

Згідно з пунктами 212, 216 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5 (далі - Інструкція № 20/5), яка була чинною на час відкриття спадкової справи до майна ОСОБА_3 , нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців обов`язково вимагаються відповідні документи. Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, провадиться нотаріусом після подання правовстановлювальних документів про належність цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна, у тому числі наявності чи відсутності податкової застави та інших застав за даними відповідних реєстрів. Якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, що підлягає реєстрації (за винятком земельної ділянки), нотаріус вимагає, крім правовстановлювального документа, витяг з Реєстру прав власності, а в місцевостях, де інвентаризація не проводилась, - довідку відповідного органу місцевого самоврядування.

У Главі 10 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок № 296/5), який був чинним на час видачі відповідачу ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за законом, визначено порядок видачі свідоцтв про право на спадщину.

Так пунктом 1.2 Порядку № 296/5 передбачено, що при зверненні спадкоємця у зв`язку з відкриттям спадщини нотаріус з`ясовує відомості стосовно факту смерті спадкодавця, часу і місця відкриття спадщини, кола спадкоємців, наявності заповіту, наявності спадкового майна, його складу та місцезнаходження, необхідність вжиття заходів щодо охорони спадкового майна.

При видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов`язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти. Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна (пункти 4.14, 4.15 Порядку № 296/5).

Згідно з пунктом 4.22 Порядку № 296/5 нотаріус у випадку видачі свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок, квартиру та інше нерухоме майно вносить відомості про перехід права власності на ім`я спадкоємця до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в порядку, установленому законодавством у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

Свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_2 та зареєстровано в реєстрі за № 303, на ј частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, в тому числі і на гараж під літ. «Ж», оскільки таке майно належало спадкодавцю ОСОБА_3 : на 1/8 частину - на підставі дубліката договору купівлі-продажу, виданого Державним нотаріальним архівом в Кіровоградській області 05 червня 2013 року за реєстровим № 167, оригінал якого посвідчений Новомиргородською державною нотаріальною конторою Кіровоградської області 26 листопада 1980 року за реєстровим № 1141, та на 1/8 частину - на підставі дубліката договору купівлі-продажу, виданого Державним нотаріальним архівом в Кіровоградській області 05 червня 2013 року за реєстровим № 168, оригінал якого посвідчений Новомиргородською державною нотаріальною конторою Кіровоградської області 26 листопада 1980 року за реєстровим № 1143.

Проте при видачі відповідачу свідоцтва про право на спадщину за законом нотаріус не перевірив чи зареєстровано за позивачем право власності на таке нерухоме майно як гараж під літ. «Ж» на підставі рішення виконкому Новомиргородської міської ради Кіровоградської області від 25 грудня 2008 року № 1382, яке є чинним, ніким не скасовано, та прийнято у зв`язку з виключною компетенцією органу місцевого самоврядування.

Отже апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що нотаріус, при видачі оспорюваного свідоцтва про право на спадщину за законом в частині вищевказаного майна, діяв у межах своїх повноважень.

Також не можна погодитись і з висновком суду першої інстанції, що внаслідок видачі ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за законом не порушено права ОСОБА_1 , оскільки суд першої інстанції не встановив всі фактичні обставини справи, не звернув увагу, що як у свідоцтві про право на спадщину за законом від 24 січня 2009 року, виданого на ім`я ОСОБА_1 , так і у свідоцтві про право на спадщину за законом від 24 березня 2015 року, виданого на ім`я ОСОБА_2 , та у свідоцтві про право на спадщину за законом від 24 березня 2015 року, виданому на ім`я ОСОБА_7 , яка є спадкоємцем майна ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 242, т. 1), а також у договорі купівлі-продажу від 02 серпня 2016 року, за умовами якого ОСОБА_7 продала ОСОБА_2 ј частину будинку з господарсько-побутовими будівлями на АДРЕСА_1 (а. с. 243-245, т. 1), до складу спадщини включено нерухоме майно, власником якого на підставі чинного рішення органу місцевого самоврядування була ОСОБА_5 , після смерті якої спадщину прийняла ОСОБА_1 .

Наявність цього нерухомого майна у свідоцтві про право на спадщину за законом від 24 березня 2015 року, виданому на ім`я ОСОБА_2 , є перешкодою у володінні, користуванні та розпорядженні ОСОБА_1 нерухомим майном, отриманим у спадщину, що і стало підставою для звернення останньої до суду за захистом свого права.

Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень постановою Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі № 395/1053/16-црішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 10 липня 2018 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 17 вересня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

При цьому Верховний Суд взяв до уваги доводи касаційної скарги ОСОБА_1 , що вона не повинна сплачувати 88 826,00 грн у рахунок компенсації за частину майна, яке належить їй на праві особистої приватної власності, і до якого ОСОБА_2 ніякого відношення не має.

При новому розгляді цієї справи суду першої інстанції слід звернути увагу на те, що у провадженні Новомиргородського районного суду Кіровоградської області знаходиться справа № 395/1053/16-ц, висновки суду у якій, у разі ухвалення судового рішення та набрання ним законної сили, можуть мати значення при розгляді цієї справи.

Крім того згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Частиною першою статті 260 ЦК України визначено, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

За правилами частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з?ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв?язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Подібні правові висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18).

Під час розгляду справи судом першої інстанції ОСОБА_2 заявлено про застосування позовної давності (а. с. 48-53, т. 1).

При новому розгляді справи, суду слід звернути увагу, що у разі встановлення порушення прав та інтересів ОСОБА_1 підлягає оцінці заява ОСОБА_2 про застосування позовної давності.

Отже суди попередніх інстанцій усупереч вищенаведених норм права не встановили усіх фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, не перевірили, чи порушені права та охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом яких та звернулася до суду, а висновки судів про відмову у позові з підстав не порушення прав позивача є передчасними.

Суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень не може давати оцінку чи переоцінку наданим учасниками справи доказам, а тому не може ухвалити власне рішення, відтак, прохання касаційної скарги про ухвалення нового рішення не може бути задоволено.

За загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78 81 83-84 228 229 235 243 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову, що стосуються, зокрема, права на нерухоме майно.

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Враховуючи вищенаведені норми права та встановлені у справі фактичні обставини, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Отже, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, касаційний суд не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 06 вересня 2019 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 10 грудня 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук