Постанова

Іменем України

09 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 396/992/18

провадження № 61-3996св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України»,

треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» на рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 04 вересня 2018 року у складі судді Шепетько В. І. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 23 січня 2019 року у складі колегії суддів: Мурашка С. І., Карпенка О. Л., Кіселика С. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, заперечень на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (далі - ПАТ «Укрексімбанк»), треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання недійсним іпотечного договору, посилаючись на те, що 27 червня 2007 року між нею та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями з розстроченням платежу, посвідчений приватним нотаріусом Новоукраїнського районного нотаріального округу Українською Н. М. та зареєстрований в реєстрі за № 1554, а також зареєстрований в Новоукраїнському відділені № 6 Ульяновського комунального міжміського бюро технічної інвентаризації 27 червня 2007 року за № 7844/36, за умовами якого вона продала ОСОБА_4 житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з пунктом 3 вказаного договору продаж вчинено за 180 000 грн, з яких 28 500 грн вона отримала від покупця до підписання цього договору, а 151 500 грн покупець зобов`язався оплатити їй до 01 липня 2007 року. В подальшому між нею та ОСОБА_5 декілька разів досягалася домовленість щодо відтермінування остаточного повного розрахунку за договором купівлі-продажу, що підтверджується розписками ОСОБА_6 від 25 січня 2009 року та від 28 березня 2011 року, однак ОСОБА_7 не виконав своїх зобов`язань щодо остаточного розрахунку за договором. Рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 30 вересня 2013 року у справі № 396/1716/13-ц її позов до ОСОБА_2 про розірвання договору купівлі-продажу та визнання права власності на житловий будинок задоволено, розірвано договір купівлі-продажу житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями з розстроченням платежу, укладений 27 червня 2007 року між нею та ОСОБА_2 . Визнано за нею право власності на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями, що знаходиться по АДРЕСА_1 . В подальшому їй стало відомо про те, що рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 16 квітня 2018 у справі № 396/269/18 було частково задоволено позов ПАТ «Укрексімбанк» до неї про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 55207С17 від 27 червня 2007 року, укладеним між Відкритим акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» (далі - ВАТ «Укрексімбанк»), яке змінило назву на ПАТ «Укрексімбанк, та ОСОБА_2 , в розмірі 31 358,08 доларів США, з яких прострочена заборгованість - 27 216,66 доларів США та прострочені проценти - 4 141,42 доларів США, звернено стягнення на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями, що знаходиться по АДРЕСА_1 , який належить їй, шляхом його продажу на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження. Встановлено початкову ціну предмета іпотеки на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оцінюючої діяльності - незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. З цієї справи вона дізналася, що 27 червня 2007 року між ВАТ «Укрексімбанк» та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір № 55207С17, за умовами якого банк надав йому кредит в розмірі 30 000 доларів США з кінцевою датою погашення 26 червня 2028 року для оплати за житловий будинок житловою площею 29 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 180 000 грн згідно з договором купівлі-продажу житлового будинку від 27 червня 2007 року, посвідченим приватним нотаріусом Українською Н. М., зареєстрованим в реєстрі за № 1554. В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 27 червня 2007 року між банком та ОСОБА_5 було укладено іпотечний договір № 55207Z17, за яким він передав в іпотеку банку зазначений житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями. Оскільки ОСОБА_2 не виконав умов договору купівлі-продажу від 27 червня 2007 року, то він не набув права власності на спірний житловий будинок. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визнати недійсним іпотечний договір № 55207Z17, посвідчений 27 червня 2007 року та зареєстрований за № 1567.

ПАТ «Укрексімбанк» заперечило проти позову, посилаючись на те, що позовні вимоги ОСОБА_1 є недоведеними, а іпотека - дійсною відповідно до частин першої, другої статті 23 Закону України «Про іпотеку», оскільки право власності на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями, що знаходиться по АДРЕСА_1 , визнано за ОСОБА_1 рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 30 вересня 2013 року у справі № 396/1716/13-ц. Крім того, з позовом в цій справі ОСОБА_1 звернулася лише в червні 2018 року, тобто через 11 років після укладення оспорюваного іпотечного договору та через 5 років після ухвалення рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 30 вересня 2013 року у справі № 396/1716/13-ц. Тому трирічна позовна давність сплинула ще у 2010 році та в 2016 році відповідно, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 04 вересня 2018 року позов задоволено. Визнано недійсним іпотечний договір від 27 червня 2007 року № 55207Z17, посвідчений 27 червня 2007 року та зареєстрований за № 1567.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що за договором купівлі-продажу житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями з розстроченням платежу від 27 червня 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 домовилися про перехід права власності на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями, що знаходиться по АДРЕСА_1 , після повної сплати коштів. Оскільки ОСОБА_2 не здійснив такої сплати, то він і не набув будь-яких прав на вказане майно. ОСОБА_1 залишалася власником житлового будинку, постійно в ньому проживала і не була обізнана про укладення оспорюваного іпотечного договору. Рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 30 вересня 2013 року у справі № 396/1716/13-ц, яким розірвано договір купівлі-продажу житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями з розстроченням платежу від 27 червня 2007 року, не містить посилань на іпотечний договір чи будь-які інші обтяження на вказане нерухоме майно, тому не може свідчити про обізнаність ОСОБА_1 про укладення оспорюваного іпотечного договору. Факт замовлення ОСОБА_1 у 2007 році звіту про незалежну оцінку будинку також не вказує про її обізнаність з іпотечним договором, оскільки такий звіт зазвичай необхідний для укладення правочинів з нерухомим майном, який і було укладено 27 червня 2007 року. Тому позовні вимоги в цій справі ОСОБА_1 пред`явила в межах позовної давності.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 23 січня 2019 року апеляційну скаргу ПАТ «Укрексімбанк» залишено без задоволення, а рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 04 вересня 2018 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У лютому 2019 року ПАТ «Укрексімбанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 04 вересня 2018 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 23 січня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини справи, не дослідили належним чином доказів і не звернули уваги на те, що право власності на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями, який знаходиться по АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 набув з часу реєстрації договору купівлі-продажу житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями з розстроченням платежу в Державному реєстрі правочинів, тобто з 27 червня 2007 року. Крім того, постановою Апеляційного суду Кіровоградської області від 13 червня 2018 року у справі № 396/1716/13-ц апеляційну скаргу ПАТ «Укрексімбанк» було задоволено частково, рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 30 вересня 2013 року в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на житловий будинок з господарсько-побутовими спорудами скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову. Тому в цій справі висновок місцевого суду, з рішенням якого погодився апеляційний суд, про те, що після укладення договору купівлі-продажу від 27 червня 2007 року ОСОБА_1 залишилася власником зазначеного нерухомого майна, є помилковим.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 05 березня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області.

20 березня 2019 року справа № 396/992/18 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

За змістом частин першої-п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною першою статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Відповідно до частин першої, другої статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин. У цьому разі покупець не має права до переходу до нього права власності розпоряджатися товаром, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із призначення та властивостей товару. Якщо покупець прострочив оплату товару, продавець має право вимагати від нього повернення товару. Продавець має право вимагати від покупця повернення товару також у разі ненастання обставин, за яких право власності на товар мало перейти до покупця (стаття 697 ЦК України).

Судами встановлено, що 27 червня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями з розстроченням платежу, посвідчений приватним нотаріусом Новоукраїнського районного нотаріального округу Українською Н. М., зареєстрований в реєстрі за № 1554, за умовами якого ОСОБА_1 продала ОСОБА_4 житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з пунктами 3, 5 вищевказаного договору продаж вчинено за 180 000 грн, які продавець в сумі 28 500 грн отримала від покупця до підписання цього договору, а 151 500 грн покупець зобов`язується оплатити продавцю до 01 липня 2007 року. Право власності на житловий будинок виникає у покупця з моменту державної реєстрації договору та повного розрахунку.

Відповідно до статті 328 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 334 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Статтею 182 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочинів щодо нерухомості, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Право власності ОСОБА_2 на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 було зареєстровано в Новоукраїнському відділені № 6 Ульяновського комунального міжміського бюро технічної інвентаризації 27 червня 2007 року за № 7844/36, що підтверджується відміткою на договорі купівлі-продажу житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями з розстроченням платежу від 27 червня 2007 року.

Таким чином, відповідно до положень вищенаведених норм матеріального права 27 червня 2007 року ОСОБА_2 набув право власності на спірне нерухоме майно, а відтак, і право розпоряджатися ним.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

27 червня 2007 року між ВАТ «Укрексімбанк», яке змінило назву на ПАТ «Укрексімбанк, та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 55207С17, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 30 000 доларів США з кінцевою датою погашення 26 червня 2028 року для оплати за житловий будинок житловою площею 29 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 180 000 грн, згідно з договором купівлі-продажу житлового будинку від 27 червня 2007 року, посвідченим приватним нотаріусом Новоукраїнського районного нотаріального округу Українською Н. М. та зареєстрованим в реєстрі за № 1554.

Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до статті 1 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним кредитним договором 27 червня 2007 року між банком та ОСОБА_2 було укладено нотаріально посвідчений іпотечний договір № 55207Z17, предметом якого є придбаний ним цього ж дня житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями по АДРЕСА_1 .

Судами також встановлено, що у зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 своїх зобов`язань за кредитним договором від 27 червня 2007 року № 55207С17 банк звернувся до суду з позовом про захист своїх прав, і рішенням Кіровського районного суду міста Кіровограда від 22 серпня 2011 року у справі № 2-257/11 позов ПАТ «Укрексімбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрексімбанк» 39 552,08 доларів США, що за курсом Національного банку України еквівалентно 315 772,75 гривень, заборгованості за кредитним договором.

13 вересня 2011 року Кіровським районним суду міста Кіровограда видано виконавчий лист, однак заборгованість за кредитним договором ОСОБА_2 не погасив і рішення суду не виконав.

Рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 30 вересня 2013 року у справі № 396/1716/13-ц позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору купівлі-продажу та визнання права власності на житловий будинок задоволено, розірвано договір купівлі-продажу житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями з розстроченням платежу, укладений 27 червня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями, що знаходиться по АДРЕСА_1 .

Постановою Апеляційного суду Кіровоградської області від 13 червня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «Укрексімбанк» задоволено частково, рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 30 вересня 2013 року у справі № 396/1716/13-ц в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на житловий будинок з господарсько-побутовими спорудами скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями. Зазначене судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що внаслідок укладення договору купівлі-продажу житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями з розстроченням платежу від 27 червня 2007 року ОСОБА_1 не втрачала право власності на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями по АДРЕСА_1 , оскільки за умовами цього договору право власності виникає у покупця ( ОСОБА_2 ) лише з моменту державної реєстрації договору та повного розрахунку, який ним не був здійснений. Тому на час укладення іпотечного договору від 27 червня 2007 року № 55207Z17, ОСОБА_2 не набув права власності на спірний житловий будинок.

Обґрунтовуючи позовні вимоги в цій справі, ОСОБА_1 посилалася на те, що після укладення договору купівлі-продажу житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями з розстроченням платежу від 27 червня 2007 року ОСОБА_2 не здійснив повного розрахунку за цим договором, тому не набув права власності на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно й не мав права передавати це майно в іпотеку банку.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи інтересів.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (частина перша статті 216 ЦК України).

Частиною першою статті 236 ЦК України передбачено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України).

Частинами першою, другою статті 3 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час укладення між банком та ОСОБА_2 іпотечного договору від 27 червня 2007 року № 55207Z17, передбачено, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Взаємні права і обов`язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення. У разі іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, взаємні права і обов`язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з дня вчинення відповідного правочину, на підставі якого виникає іпотека, або з дня набрання законної сили рішенням суду.

Обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. У разі недотримання цієї умови іпотечний договір є дійсним, але вимога іпотекодержателя не набуває пріоритету відносно зареєстрованих прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно (частина перша статті 4 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час укладення між банком та ОСОБА_2 іпотечного договору від 27 червня 2007 року № 55207Z17).

Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частин першої, другої статті 5 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час укладення між банком та ОСОБА_2 іпотечного договору від 27 червня 2007 року № 55207Z17), предметом іпотеки можуть бути один або декілька об`єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об`єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом. Предметом іпотеки також може бути об`єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником цього майна на час укладення іпотечного договору.

Таким чином, законодавством прямо було передбачено можливість передання в іпотеку майна, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому.

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 липня 2020 року у справі № 396/269/18 (провадження № 61-43408св18).

Частиною першою статті 23 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час укладення між банком та ОСОБА_2 іпотечного договору від 27 червня 2007 року № 55207Z17, іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити такі істотні умови: 1) для іпотекодавця та іпотекодержателя - юридичних осіб відомості про: для резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців; для нерезидентів - найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу; для іпотекодавця та іпотекодержателя - фізичних осіб відомості про: для громадян України - прізвище, ім`я, по батькові, адресу постійного місця проживання та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; для іноземців, осіб без громадянства - прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), адресу постійного місця проживання за межами України; 2) зміст та розмір основного зобов`язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов`язання; 3) опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані. При іпотеці земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення; 4) посилання на видачу заставної або її відсутність. У разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Враховуючи, що згідно з вищенаведеними обставинами справи при укладенні іпотечного договору право власності іпотекодавця підтверджувалося договором купівлі-продажу житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями з розстроченням платежу від 27 червня 2007 року, який був посвідчений приватним нотаріусом Новоукраїнського районного нотаріального округу Українською Н. М. та зареєстрований в реєстрі за № 1554, місцевий суд, з рішенням якого погодився апеляційний суд, неправильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що призвело до неправильного вирішення справи.

Доводи позивача, з якими погодилися суди попередніх інстанцій, про те, що ОСОБА_2 не здійснив повної оплати за договором купівлі-продажу, у зв`язку з чим не набув права власності на житловий будинок, не заслуговують на увагу, оскільки право власності на спірне нерухоме майно було набуте ОСОБА_2 у встановленому законом порядку згідно з вимогами статті 334 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, на підставі нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу та його державної реєстрації.

Факт розірвання рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 30 вересня 2013 року у справі № 396/1716/13-ц договору купівлі-продажу житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями з розстроченням платежу, укладеного 27 червня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , не тягне за собою відновлення права власності продавця з моменту укладення цього договору.

Правові наслідки розірвання договору передбачені статтею 653 ЦК України, згідно з частинами третьою, п`ятою якої, якщо договір змінюється або розривається в судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Якщо договір змінений або розірваний у зв`язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Крім того, перед посвідченням іпотечного договору від 27 червня 2007 року № 55207Z17, за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями з розстроченням платежу від 27 червня 2007 року, зареєстрованим в реєстрі за № 1554, а також зареєстрованим в Новоукраїнському відділені № 6 Ульяновського комунального міжміського бюро технічної інвентаризації 27 червня 2007 року за № 7844/36, приватний нотаріус Новоукраїнського районного нотаріального округу Українська Н. М. перевірила право власності ОСОБА_2 (іпотекодавця) на предмет іпотеки, що підтверджується пунктом 1.3 вказаного іпотечного договору.

Також Верховним Судом взято до уваги, що укладення вищезазначених договорів (купівлі-продажу та іпотечного), їх нотаріальне посвідчення, державна реєстрація та реєстрація права власності ОСОБА_2 на нерухоме майно відбулося в один день - 27 червня 2007 року, коли й було укладено кредитний та іпотечний договори між банком та ОСОБА_2 . За умовами договору купівлі-продажу повний розрахунок між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мав відбутися до 01 липня 2007 року, тобто протягом чотирьох днів з дня його укладення, однак зазначене не виключало можливості здійснення повного розрахунку між сторонами договору купівлі-продажу в день його укладення.

Що стосується наведеної у вищезгаданій постанові Апеляційного суду Кіровоградської області від 13 червня 2018 року у справі № 396/1716/13-ц оцінки обставин справи, згідно з якою внаслідок укладення договору купівлі-продажу житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями з розстроченням платежу від 27 червня 2007 року ОСОБА_1 не втрачала право власності на спірний житловий будинок у зв`язку з тим, що покупець не здійснив розрахунку, то за правилами частини сьомої статті 82 ЦПК України така оцінка не є обов`язковою для суду, що розглядає цю справу.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Під час розгляду справи ОСОБА_1 не спростувала у встановленому законом порядку презумпцію правомірності правочину (стаття 204 ЦК України) і не надала доказів, які б вказували на наявність будь-яких обставин, що відповідно до статей 203 215 ЦК України та вимог Закону України «Про іпотеку»є підставами для визнання оспорюваного іпотечного договору недійсним. Тому пред`явлений позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

При цьому відповідачем у цивільному процесі є особа, яка притягується судом до відповіді за порушення, оспорення або невизнання прав, свобод чи охоронюваних законом інтересів позивача. У передбачених законом випадках відповідачами можуть бути й інші особи, до яких спрямована вимога позивача.

Відповідно до статті 50 ЦПК України позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права та обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов`язки.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просила визнати недійсним іпотечний договір від 27 червня 2007 року № 55207Z17, сторонами якого є ОСОБА_2 як іпотекодавець та ПАТ «Укрексімбанк» як іпотекодержатель, тобто в разі задоволення такого позову буде вирішено питання про права та обов`язки обох вказаних сторін. Однак в позовній заяві ОСОБА_2 зазначила відповідачем лише ПАТ «Укрексімбанк», а ОСОБА_2 - третьою особою. Вирішення заявлених позовних вимог, спрямованих на втручання у право особи, яку визначено як третю особу у справі, не відповідає процесуальному статусу сторін цивільного процесу.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідача й обґрунтованості позову - обов`язком суду.

Такий правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/Ї9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).

Частиною першою статті 51 ЦПК України передбачено, що суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.

Однак при розгляді цієї справи позивач не заявляла клопотання про залучення до участі у справі співвідповідачем другої сторони оспорюваного договору іпотеки - ОСОБА_2 , а суди попередніх інстанцій, задовольнивши позов, фактично вирішили питання про його права та обов`язки, що є порушенням вищенаведених норм процесуального права.

Враховуючи викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права та зроблені з порушенням норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушено норми процесуального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з наведених вище підстав.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно з частиною першою статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За подання апеляційної та касаційної скарг ПАТ «Укрексімбанк» сплатило судовий збір в загальному розмірі 2 466,80 грн. Тому у зв`язку з відмовою в позові ці грошові кошти підлягають стягненню з позивача на користь відповідача.

Керуючись статтями 141 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» задовольнити.

Рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 04 вересня 2018 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 23 січня 2019 року скасувати і ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання недійсним іпотечного договору відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» 2 466 (дві тисячі чотириста шістдесят шість) грн 80 коп. судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. А. Стрільчук Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко М. Ю. Тітов