ПОСТАНОВА

Іменем України

31 березня 2020 року

Київ

справа №398/2728/16-а

адміністративне провадження №К/9901/33593/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного Управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, Олександрійського об`єднаного Управління Пенсійного фонду України Кіровоградської області

про зобов`язання вчинити певні дії

за касаційною скаргою Олександрійського об`єднаного Управління Пенсійного фонду України Кіровоградської області

на постанову Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 січня 2017 року (прийняту у складі головуючого судді Крімченко С.А.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2017 року (постановлену у складі колегії: головуючого судді Дурасової Ю.В., суддів Щербака А.А., Баранник Н.П.),

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Головного Управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, Олександрійського об`єднаного Управління Пенсійного фонду України Кіровоградської області, в якому просив:

визнати протиправним та скасувати рішення Комісії при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Кіровоградській області №42 від 31 травня 2016 року в частині відмови ОСОБА_1 у підтвердженні пільгового стажу за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників за період з 1 січня 1988 року по 23 травня 1997 року;

зобов`язати Олександрійське об`єднане управління Пенсійного фонду України врахувати періоди його роботи на посаді майстра та виконавця робіт підприємства «Пересувна механізована колона - 14» у період з період з 1 січня 1988 року по 23 травня 1997 року до стажу, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;

зобов`язати Олександрійське об`єднане управління Пенсійного фонду України призначити, нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» як працівникові, що був зайнятий повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України, досяг 55 років і має стаж роботи понад 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, з дня звернення за призначенням пенсії-довічно.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Постановою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 січня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2017 року, адміністративний позов задоволено.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, приймаючи рішення про задоволення позову, виходив з того, що записи в трудовій книжці підтверджують стаж роботи позивача, що дає право на пільгову пенсію; трудова книжка також має записи про атестацію робочого місця.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Олександрійське об`єднане Управління Пенсійного фонду України Кіровоградської області звернулося з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просило скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій невірно застосовано пункт «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», яким передбачено право на призначення пенсії на пільгових умовах. Зокрема, скаржник посилається на те, що рішенням Комісії від 31 травня 2016 року №42 частково підтверджено стаж роботи за Списком №2, а саме з 1 листопада 1982 року по 31 березня 1985 року та з 1 травня 1985 року по 31 грудня 1987 року, який склав 5 років 01 місяць 00 днів при загальному стажі 39 років 06 місяців 23 дні. Однак, стаж роботи за період з 1 січня 1988 року по 23 травня 1997 року не підтверджено, оскільки посаду «майстер, начальник дільниці» та «начальник дільниці» Списком №2 не передбачено. Крім того, документів, які б підтверджували факт проведення атестації робочих місць у ВАТ «Пересувна механізована колона №14» надано не було.

Позиція інших учасників справи

3 липня 2017 року до суду надійшли заперечення позивача на касаційну скаргу відповідача, в яких зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 8 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі №398/2728/16-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.

Суддя-доповідач ухвалою від 30 березня 2020 року прийняв до провадження адміністративну справу №398/2728/16-а та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 31 березня 2020 року.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що після досягнення 55 років позивач звернувся із заявою до відповідача про призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», надав трудову книжку, архівні довідки. Натомість, 31 серпня 2016 року Олександрійським об`єднаним Управлінням Пенсійного фонду України Кіровоградської області відмовлено позивачу в призначенні пенсії на пільгових умовах з посиланням на рішення комісії при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Кіровоградській області №42 від 31 травня 2016 року, яким лише частково підтверджено пільговий стаж позивачу - 5 років 1 місяць.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач з 29 жовтня 1982 року по 5 січня 1988 року працював майстром дільниці ПМК-14, а з 5 січня 1988 року по 23 травня 1997 року виконробом (рос. прорабом) дільниці №4 на тому ж підприємстві, що підтверджується записами в трудовій книжці позивача.

Матеріали справи містять наказ №174-п від 20 жовтня 1982 року, згідно якого на підставі протоколу засідання комісії по атестації робочих місць №10 від 20 жовтня 1982 року ОСОБА_1 затверджено професію майстра будівельної ділянки на будівництві нових будівель та споруд.

Також матеріали справи містять довідку ВАТ «ПМК-14» від 10 травня 2000 року, що уточнює особливий характер роботи чи умов праці, яка необхідна для призначення пільгової пенсії; згідно такої довідки підтверджено, що позивач працював повний робочий день з 29 жовтня 1982 року по 5 січня 1988 року майстром на будівництві нових будівель та споруд дільниці ПМК-14, а з 5 січня 1988 року по 23 травня 1997 року виконробом (рос. прорабом) на будівництві нових будівель та споруд на тому ж підприємстві.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків судів попередніх інстанції доводів учасників справи

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 січня 2017 року та ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2017 року відповідають, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначаються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Статтею 8 Закону №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Згідно із частиною першою статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.

Відповідно до статті 24 Закон №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Закон №1058-IV набрав чинності 1 січня 2004 року. До цього моменту пенсійні відносини врегульовувалися Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII).

Відповідно до пункту "б" частини першої статті 13 Закону №1788-XII на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць чоловіки - після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 26 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.

Так, згідно з пунктом 3 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року №383, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 1 грудня 2005 року за №1451/11731, при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи.

Позицією 2290000а-23419 та 22900006-24441 розділу XXVII «Будівництво, реконструкція, технічне переоснащення, реставрація та ремонт будинків, споруд та інших об`єктів» Списку №2, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №162 від 11 березня 1994 року, (який був чинним на період роботи позивача) передбачені посади майстрів будівельних і монтажних робіт; виконавців робіт.

Згідно зі статтею 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника, а відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» - основним документом, що підтверджує стаж роботи.

Відповідно до підпункту 1 пункту 2.1., пункту 2.4 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління ПФУ від 25 листопада 2005 року №22, до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637. До заяви про призначення пенсії за вислугу років, крім документів, передбачених підпунктами 1-4 пункту 2.1. цього розділу, надаються також документи, що підтверджують стаж роботи, який дає право на призначення такого виду пенсії.

Пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, затвердженого постановою КМУ від 12 серпня 1993 року №637, у випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або вислугу років, встановлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, в яких має бути зазначені періоди, що зараховуються до спеціального трудового стажу, професія або посада, характер виконуваної роботи, що зараховується до спеціального трудового стажу, професія або посада, характер виконуваної роботи, розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, на підставі яких видана довідка. У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі № 234/13910/17 та від 7 березня 2018 року у справі №233/2084/17.

Так, судами попередніх інстанцій на підставі трудової книжки, архівних довідок та копії наказу про проведення атестації робочого місця встановлено наявність у позивача пільгового страхового стажу, який дає право на призначення пенсії відповідно до пункту "б" частини першої статті 13 Закону №1788-XII на пільгових умовах, а також проведення атестації робочого місця до 1 січня 1992 року.

З приводу доводів касаційної скарги про те, що за спірний період відсутні відомості про проведення атестації робочого місця позивача, колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.

Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 року № 442 (далі - Порядок № 442), та розробленими на виконання цієї постанови Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України (далі - Мінпраці) від 01 вересня 1992 року № 41 (далі - Методичні рекомендації).

Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.

Згідно з пунктом 4 Порядку №442 та підпунктом 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.

Так, згідно з статтею 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність керівників суб`єктів господарювання. Порушення терміну проведення атестації робочих місць за умовами праці та порядку її проведення тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян - суб`єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У разі, якщо непроведення атестації мало своїм наслідком заподіяння шкоди здоров`ю працівнику, керівник підприємства може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за статтею 271 Кримінального кодексу України.

Атестація робочих місць відповідно до Порядку №442 та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.

За змістом пунктів 8 та 9 Порядку №442 проведення атестації робочих місць відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров`я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.

При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку №2, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку №442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов`язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.

Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що Верховним Судом України була сформована судова практика, відповідно до якої непроведення атестації робочих місць було підставою для відмови у призначенні пенсії на пільгових умовах відповідно до пункту "б" частини першої статті 13 Закону №1788-XII, однак Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 25 жовтня 2019 року у справі №520/15025/16-а вирішив передати її на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки вважав за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду України.

19 лютого 2020 року Великою Палатою Верховного Суду прийнято постанову у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19), в які зазначено, що з метою дотримання завдань адміністративного судочинства та забезпечення конституційних гарантій осіб на пенсійне забезпечення Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 10 вересня 2013 року у справі №21-183а13, від 25 листопада 2014 року у справі №21-519а14, від 10 й 17 березня 2015 року у справах №21-51а15, та №21-585а14, від 14 квітня 2015 року у справі №21-383а14, від 2 грудня 2015 року у справі №21-1329а15, від 10 лютого 2016 року у справі №21-5432а15 та від 12 квітня 2016 у справі №21-6501а15, щодо відсутності підстав для призначення пенсії на пільгових умовах з огляду на відсутність результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці.

Приймаючи зазначену вище постанову у справі №520/15025/16-а, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 29 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов`язаний роз`яснити працівникові його права і обов`язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору.

Частинами першою та другою статті 153 КЗпП України установлено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року №2694-XII працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що роботодавець, який використовує найману оплачувану працю, зобов`язаний створювати безпечні та здорові умови праці, а за неможливості цього - поінформувати працівника під розписку про такі умови праці, а саме про наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я. Окрім того, роботодавець зобов`язаний поінформувати працівника про пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору, в тому числі право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років.

Сукупність правових норм, дозволяє дійти висновку, що атестація робочого місця є важливим запобіжником порушень у забезпеченні належних умов праці на підприємствах, в організаціях та установах.

Отже, особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 2, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII.

Цей висновок є також застосовним і щодо осіб, зайнятих на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 1.

При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.

Отже, у справі №520/15025/16-а Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.

З матеріалів справи №398/2728/16-а вбачається, що суди попередніх інстанцій дійшли аналогічних висновків щодо непроведення атестації робочого місця ОСОБА_1 за період з 1992 року по 2007 рік, а тому колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанції дійшли вірних висновків про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, Олександрійського об`єднаного Управління Пенсійного фонду України Кіровоградської області про зобов`язання вчинити певні дії.

Доводи касаційної скарги щодо відсутності у позивача пільгового стажу фактично зводяться до необхідності нової правової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів.

Верховний Суд наголошує, що до його повноважень не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

Так, згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У відповідності до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Олександрійського об`єднаного Управління Пенсійного фонду України Кіровоградської області залишити без задоволення.

Постанову Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 січня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: І.В. Желєзний

Н.В. Коваленко