ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2020 року

м. Київ

справа № 398/622/17

провадження № 61-1251св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 12 жовтня 2017 року, ухвалене у складі судді Нероди Л. М., та рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 5 грудня 2017 року, постановлене колегією у складі суддів : Чельник О. І., Авраменко Т. М., Кіселика С. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року позивач звернулася до суду з позовом до відповідача про визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що їй на праві власності належить житловий будинок АДРЕСА_1 . У цьому будинку зареєстрований колишній чоловік, ОСОБА_2, який з 2012 року залишив сім`ю, виїхав на інше місце проживання і шлюб з яким розірвано у січні 2013 року. Добровільно відповідач не бажає знятися з реєстрації, що створює для відповідача незручності у користуванні житловим будинком, і тому на підставі статей 71 72 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР) повинен бути визнаний таким, що втратив право користування житловим будинком.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 12 жовтня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що житловий будинок АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2, відповідач є співвласником житлового будинку й у встановленому законом порядку не позбавлений права власності на цей будинок.

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 5 грудня 2017 року апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволена частково, рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 12 жовтня 2017 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що суд, розглядаючи спір, вийшов за межі позову і помилково застосував до встановлених правовідносин норми матеріального права, які регулюють питання, що не входили до предмета спору, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам статті 213 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України щодо законності і обґрунтованості, висновки суду не відповідають обставинам справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права, а отже, і помилкового визнання юридичних наслідків цих обставин. Апеляційний суд дійшов висновку, що взадоволенні позовних вимог слід відмовити за їх недоведеністю.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 12 жовтня 2017 року і рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 5 грудня 2017 року та постановити рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є необґрунтованими, прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Заявник вказує, що відповідач не є співвласником житлового будинку, оскільки житловий будинок був збудований нею у 2007 році, до шлюбу з відповідачем. Він не проживає у житловому будинку з 2012 року, не має ніяких майнових прав на належне їй житло, втратив статус члена сім`ї, зняти відповідача з реєстраційного обліку в позасудовому порядку немає можливості, а тому на підставі частини другої статті 405 ЦК України має бути визнаний таким, що втратив право на житло.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Провадження в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи

ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 згідно з рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 18 листопада 2018 року. У період часу з 7 травня 2008 року по 29 січня 2013 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірваний за рішенням суду.

Місце проживання відповідача з 29 листопада 2011 року зареєстроване у житловому будинку АДРЕСА_1 . Відповідач є колишнім членом сім`ї позивача.

Із серпня 2016 року відповідач не проживає у цьому житловому будинку, що відомо з актів квартального комітету № 8 Олександрійської міської ради Кіровоградської області про склад сім`ї за період з 30 серпня 2016 року до 30 січня 2017 року, тобто лише впродовж шести місяців.

Обставин, які свідчили б про те, що відповідач не проживає у житловому будинку більше одного року, суди попередніх інстанцій не встановили.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина перша статті 319 ЦК України ).

Відповідно до частини першої статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Стаття 391 ЦК України визначає, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до частини другої статті 405 ЦК України член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та постановляючи нове рішення, дійшов правильного висновку про те, що суд першої інстанції вийшов за межі заявлених позовних вимог, що висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи, що суд помилково застосував до встановлених правовідносин норми матеріального права, які регулюють питання, що не входили до предмета позову.

Апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права є помилковим і що до спірних правовідносин не застосовуються вимоги статей 71 72 ЖК УРСР.

Касаційний суд погоджується з висновком апеляційного суду про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню у зв`язку з їх недоведеністю, оскільки позивач не довів у судовому засіданні, що відповідач не проживає у житловому будинку більше одного року.

Твердження заявника про те, відповідач не проживає у житловому будинку з 2012 року, не знайшли підтвердження під час судового розгляду справи судами попередніх інстанцій та спростовуються належними і допустимими доказами, які містяться в матеріалах справи.

Разом з тим посилання заявника в касаційній скарзі на правомірність звернення до суду з позовом про визнання відповідача таким, що втратив право користування житлом на підставі частини другої статті 405 ЦК України, є безпідставним, оскільки позивач звернулася до суду з позовом про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, тобто зазначеним житловим будинком, саме на підставі статей 71 72 ЖК УРСР, що є помилковим способом захисту порушеного права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

З огляду на зазначене касаційний суд дійшов висновку про те, що рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, отже касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Наявність обставин, за яких судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційний суд не встановив.

Щодо судових витрат

Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 5 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов