№ 400/10202/24 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2025 року

м. Київ

справа № 400/10202/24

адміністративне провадження № К/990/17660/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Желєзного І. В.,

суддів: Білак М. В., Мацедонської В. Е.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2024 року (суддя Устинов І. А.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2025 року (судді: Джабурія О. В., Вербицька Н. В., Кравченко К. В.) у справі № 400/10202/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ТЦК), у якому просив:

- визнати протиправними дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення з 07 березня по 31 грудня 2022 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року;

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат позивача з 07 березня по 31 грудня 2022 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправними дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення з 01 січня по 31 грудня 2023 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року;

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат позивача з 01 січня по 31 грудня 2023 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправними дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення з 01 січня по 15 жовтня 2024 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік, одноразової допомоги при звільнення за 30 календарних місяців, грошової компенсації за невикористані 63 доби щорічної основної відпустки за 2022- 2024 роки, грошової компенсації за невикористані 42 доби щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2022- 2024 роки без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року;

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат позивача з 01 січня по 15 жовтня 2024 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік, одноразової допомоги при звільнення за 30 календарних місяців, грошової компенсації за невикористані 63 доби щорічної основної відпустки за 2022- 2024 роки, грошової компенсації за невикористані 42 доби щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2022- 2024 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

2. На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що 07 березня 2022 року по 15 жовтня 2024 року позивач проходив військову службу в ТЦК та відповідно до наказу від 15 жовтня 2024 року № 269 звільнений з військовою служби за станом здоров`я.

3. Позивач указав, що в період з 07 березня 2022 року по 15 жовтня 2024 року грошове забезпечення відповідачем виплачувалось у заниженому розмірі, а саме: при встановлені посадового окладу та окладу за військовим званням було застосовано прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року. При цьому позивач вважає, що при встановлені розміру посадового окладу та окладу за військовим званням в період з 07 березня 2022 року по 15 жовтня 2024 року відповідачем мав бути застосований прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений законом станом на 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року.

4. На думку позивача, дії відповідача щодо виплати позивачу грошового забезпечення у заниженому розмірі є протиправними.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

5. Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до ТЦК про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - залишено без руху.

У вказаній ухвалі суд першої інстанції зазначив, що оскільки позивач звернувся із адміністративним позовом 29 жовтня 2024 року, тобто після 30 вересня 2023 року (тримісячного строку після відміни вищезазначеного карантину), тому позовні вимоги в частині нарахування та виплати грошового забезпечення позивача за період з 19 липня 2022 року по 15 липня 2024 року подані з порушенням тримісячного строку звернення до адміністративного суду.

Миколаївський окружний адміністративний суд також указав, що позивач не подав до суду заяву про поновлення строку звернення до суду з цим позовом.

Суд першої інстанції указав, що позивач повинен подати до суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду в частині позовних вимог щодо нарахування та виплати грошового забезпечення позивача за період з 19 липня 2022 року по 15 липня 2024 року, в якій зазначити поважні причини його пропуску, з наданням доказів на підтвердження цих причин.

6. Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2024 року: відмовлено в задоволенні заяви представника позивача від 11 листопада 2024 року про поновлення строків звернення до Миколаївського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 15 липня 2024 року; позовну заяву позивача до ТЦК, повернув у частині позовних вимог, а саме щодо:

- визнання протиправними дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення з 07 березня по 31 грудня 2022 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року;

- визнання протиправними дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення з 01 січня по 31 грудня 2023 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року;

- зобов`язання відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат позивача з 01 січня по 31 грудня 2023 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнання протиправними дії відповідача підтримки щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення з 01 січня по 15 липня 2024 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік, одноразової допомоги при звільнення за 30 календарних місяців, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 2024 роки, грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2022- 2024 роки без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року;

- зобов`язання відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат позивача з 01 січня по 15 липня 2024 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік, одноразової допомоги при звільнення за 30 календарних місяців, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022- 2024 роки, грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2022- 2024 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

7. Повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 у вказаній частині, Миколаївський окружний адміністративний суд указав, що право на звернення до суду щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовців:

- враховуючи положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом № 2352-ІХ), до 18 липня 2022 року не обмежене будь-яким строком;

- відповідно до частини першою статті 233 КЗпП України (в чинній редакції згідно із Законом № 2352-ІХ) з 19 липня 2022 року обмежене тримісячним строком; водночас вказаний строк не підлягає застосуванню до 30 червня 2023 року, так як він продовжений на строк дії карантину, який відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року.

8. Суд першої інстанції також зазначив, що тримісячний строк звернення до суду щодо виплати йому грошового забезпечення спливає через три місяці з дня, коли він дізналася про порушення свого права, а саме з моменту отримання грошового забезпечення. З наведеного слідує, що позовні вимоги в частині нарахування та виплати грошового забезпечення позивачу за період з 19 липня 2022 року по 15 липня 2024 року подані з порушенням тримісячного строку звернення до адміністративного суду.

9. Миколаївський окружний адміністративний суд також указав, що необґрунтованими є твердження представника позивача, які зазначені у заяві про поновлення строків звернення до суду, про те, що строки виплати грошового забезпечення військовослужбовців необхідно обчислювати з дня проведення розрахунків з таким військовослужбовцем при його звільненні з військової служби.

10. Суд першої інстанції зауважив, що позивач проходив військову службу у ТЦК поряд з місцем свого постійного проживання, а тому у позивача була можливість вчасно дізнатись про отримане грошове забезпечення, як вважає позивач у неналежному розмірі і звернутись в межах строку до Миколаївського окружного адміністративного суду. Крім того, позивач не надав до суду доказів перебування його безпосередньо у зоні бойових дій, що б унеможливлювало вчасного звернення до суду з даними позовними вимогами.

11. Миколаївський окружний адміністративний суд дійшов висновку, що перебування позивача на військовій службі у період з 07 березня 2022 року по 15 жовтня 2024 року суттєво не обмежувало та не ускладнювало його можливість вчинити процесуальні дії (подати позовну заяву тощо) у визначений законом строк. Таким чином, відсутні підстави для задоволення заяви представника позивача від 11 листопада 2024 року про визнання поважними причини попуску строку для звернення до адміністративного суду в частині позовних вимог.

12. Отже, за висновком суду першої інстанції позовна заява у відповідній частині підлягає поверненню.

13. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2024 року - без змін.

14. Залишаючи без змін ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2024 року, суд апеляційної інстанції зазначив, що про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення за відповідний місяць позивач дізнавався першого числа місяця, який слідував за наступним місяцем. Відповідно, тримісячний строк звернення до суду щодо виплати позивачу грошового забезпечення спливає через три місяці з дня, коли позивач дізнався про порушення свого права. При цьому позивач не був позбавлений права під час проходження військової служби на звернення до відповідача про надання йому роз`яснень щодо складових виплаченого йому грошового забезпечення та для звернення до суду з відповідним позовом.

15. З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції зазначив, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача, вчинених на звернення позивача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою. З огляду на викладене, позивачем пропущено тримісячний строк відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України у редакції, чинній з 19 липня 2022 року.

16. П`ятий апеляційний адміністративний суд також указав, що сам факт введення в Україні воєнного стану не є самостійною обставиною, що унеможливлює подання позову до адміністративного суду в строки, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

17. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що перебування позивача на військовій службі у період з 07 березня 2022 року по 15 жовтня 2024 року суттєво не обмежувало та не ускладнювало його можливість вчинити процесуальні дії (подати позовну заяву тощо) у визначений законом строк.

18. П`ятий апеляційний адміністративний суд указав, що вірним є висновок суду першої інстанції про те, що відсутні підстави для задоволення заяви представника позивача від 11 листопада 2024 року про визнання поважними причини попуску строку для звернення до адміністративного суду в частині позовних вимог.

19. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції прийнята з дотриманням норм права, при повному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, а тому скасуванню не підлягає.

Короткий зміст та обґрунтування наведених в касаційній скарзі вимог

20. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 за допомогою підсистеми «Електронний суд» надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних рішень.

21. Скаржник указав, що законодавцем чітко визначено строки звернення до суду, а саме, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми нараховані та виплачені йому при звільненні.

22. Посилаючись на висновки наведені в постановах Верховного Суду від 23 січня 2025 року у справі № 400/4829/24, від 21 березня 2025 року № 460/21394/23 скаржник зазначив, що строки звернення до суду щодо виплати грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по дату звільнення складає три місяці із дня ознайомлення позивача із сумами нарахованими та виплаченими при звільненні, а подавати щомісяця або щодня позовні заяви позивач не має.

23. Крім того скаржник указав, що відповідно до правової позиції Верховного Суду наведеної у постановах від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22, від 06 липня 2023 року у справі № 320/15312/21 проходження військової служби є поважною причиною для поновлення строків звернення до суду.

24. На підставі викладеного скаржник просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Позиція інших учасників справи

25. У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 ТЦК зазначив, що позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України в редакції, чинній з 19 липня 2022 року. При цьому позивач не був позбавлений права під час проходження військової служби на звернення до відповідача про надання йому роз`яснень щодо складових виплаченого йому грошового забезпечення та для звернення до суду з відповідним позовом.

26. У зв`язку з викладеним ТЦК просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Рух касаційної скарги

27. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 02 травня 2025 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2024 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2025 року у справі № 400/10202/24 за позовом ОСОБА_1 до ТЦК про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, а також витребував із Миколаївського окружного адміністративного суду справу № 400/10202/24.

28. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду справу № 400/10202/24 призначено до касаційного розгляду в порядку письмового провадження.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ КАСАЦІЙНОГО АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків судів першої та апеляційної інстанцій, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

29. Перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права при вирішенні питання дотримання позивачем строків звернення до суду із цим позовом, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду виходить із такого.

30. Спір у цій справі виник у зв`язку із протиправними, на думку позивача, діями ТЦК щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні відпустки за період з 07 березня 2022 року по 15 жовтня 2024 року.

31. Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

32. Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

33. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

34. Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

35. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду не бачить підстав відступати від указаної правової позиції у межах цієї справи та надалі зауважує таке.

36. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 зазначила, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.

37. Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

38. Законом України від 01 липня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

39. Як убачається з адміністративного позову, ОСОБА_1 просив перерахувати грошове забезпечення за період, який охоплює часові проміжки як до, так і після внесення змін до статті 233 КЗпП України (19 липня 2022 року).

40. Отже, для вирішення питання, яку редакцію статті 233 КЗпП України застосовувати до спірних правовідносин, необхідно з`ясувати, з якою подією слід пов`язувати початок перебігу строку звернення до суду з позовом у цій категорії спорів.

41. Частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

42. Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

43. У Рішенні від 12 липня 2019 № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України зазначив, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі, і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).

44. Єдиний виняток з цього правила, що закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

45. Конституційний Суд України також висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп).

46. Аналіз наведених правових положень дає змогу дійти висновку, що з моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (19 липня 2022 року) положення статті 233 КЗпП України, у попередній редакції, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 233 КЗпП України.

47. Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).

48. Такий правовий підхід застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23.

49. Зокрема, у зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду, оцінюючи правову природу спору в розглядуваній справі, виходила з того, що вимоги, зокрема: про визнання протиправною бездіяльності ВРП, яка полягає в невиплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02 серпня 2019 року по 04 листопада 2021 року на підставі частини другої статті 235 КЗпП України; про визнання протиправною бездіяльності ВРП, яка полягає в невиплаті середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень за період з 05 листопада 2021 року по 13 травня 2023 року на підставі статті 236 КЗпП України; про стягнення відповідних сум, є спором щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу як складової належної працівнику заробітної плати, тобто спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці особи, яка перебувала на публічній службі, а тому при вирішені питання про строки звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору застосуванню підлягають норми статті 233 КЗпП України.

50. Велика Палата Верховного Суду констатувала, що до вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02 серпня 2019 року по 04 листопада 2021 року та середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень члена ВРП за період з 05 листопада 2021 року по 19 липня 2022 року застосовується частина друга статті 233 КЗпП України, у редакції до змін, унесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», якою визначено, що особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком; до вимог щодо стягнення середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень члена ВРП за період з 19 липня 2022 року по 13 травня 2023 року застосовується частина перша статті 233 КЗпП України, у редакції, що діє з 19 липня 2022 року, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли особа (працівник, службовець) дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

51. Окрім викладеного слід ураховувати, що відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

52. Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 (термін якого неодноразово продовжувався).

53. Із цього приводу Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в постанові 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 зазначив наступне:

«Конституційний Суд України у абзаці першому підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 31 березня 2015 року № 1-рп/2015, надаючи тлумачення принципу юридичної визначеності, зазначив, що складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005).

Також Конституційний Суд України у підпункті 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Великої Палати Конституційного Суду України від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 зазначив, що особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Однак очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів.

Конституційний Суд України наголосив, що принцип верховенства права передбачає внесення законодавчих змін із визначенням певного перехідного періоду (розумного часового проміжку між офіційним оприлюдненням закону і набранням ним чинності), який дасть особам час для адаптації до нових обставин. Тривалість перехідного періоду при зміні правового регулювання суспільних відносин має визначати законодавець у кожній конкретній ситуації з урахуванням таких критеріїв: мети закону в межах правової системи і характеру суспільних відносин, що ним регулюються; кола осіб, до яких застосовуватиметься закон, і їх здатності підготуватися до набрання ним (його новими положеннями) чинності; інших важливих обставин, зокрема тих, що визначають час, необхідний для набрання чинності таким законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06, п.50,56) зазначив, зокрема, що верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції; відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.

Так само ЄСПЛ інтерпретував «якість закону» і в рішенні від 14 червня 2007 року у справі «Свято-Михайлівська Парафія проти України» (заява № 77703/01, п. 115) у якому зазначив, що в світлі положень Конвенції, втручання може бути виправданим, якщо воно «встановлено законом» та здійснено «згідно із законом», оскільки оскаржувані заходи повинні не тільки мати законодавче підґрунтя, а й передбачатися якісним законом, який має бути достатньо доступним та передбачуваним щодо наслідків його застосування, тобто бути сформульованим у спосіб, який дає змогу кожній особі, у разі потреби, за допомогою відповідної консультації регулювати свою поведінку.

Також у рішенні від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України» (заява № 20372/11, п. 52) ЄСПЛ акцентував увагу на тому, що закон має бути доступним для зацікавлених осіб та сформульованим з достатньою точністю для того, щоб надати їм можливість регулювати свою поведінку аби бути здатними - за потреби, за відповідної консультації, - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою його дія.

Судова палата ураховує, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 02 квітня 2020 року КЗпП України доповнено главою XIX (зокрема, пунктом 1, який передбачає продовження строків, визначених статтею 233 на строк дії карантину).

У тексті Пояснювальної записки до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (доопрацьованої) від 29 березня 2020 року, указано, що метою прийняття цього Закону є актуалізація, вдосконалення правових відносин у багатьох сферах життєдіяльності, які зазнали змін у зв`язку із поширенням коронавірусу COVID-19, а до основних характеристик законопроєкту віднесено, у тому числі, запровадження підтримки для працівників та роботодавців в умовах поширення коронавірусу COVID-19 та розширення підстав для продовження процесуальних строків установлених судом або законом.

На момент внесення цих змін стаття 233 КЗпП України передбачала тримісячний строк звернення за вирішенням трудового спору (з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права); місячний строк (з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки) - у справах про звільнення та річний строк (з дня виявлення заподіяної працівником шкоди) для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації.

Отже, приймаючи указаний Закон, законодавець мав на меті не допустити порушення прав працівників і роботодавців, які могли б мати місце у зв`язку із поширенням коронавірусу COVID-19, та забезпечити суб`єктам права можливість звернутися до суду із трудовими спорами (у тому числі, спорами про звільнення) та зі спорами про стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації протягом дії карантину.

Водночас, на момент внесення цих змін, стаття 233 КЗпП України діяла у редакції, яка передбачала можливість звернення до суду із позовом про стягнення заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Судова палата зауважує, що постанова Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651, якою з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, опублікована в офіційному виданні «Урядовий кур`єр» № 130 30 червня 2023 року, тобто в останній день карантину.

На переконання Судової палати, правова позиція, згідно з якою строки, визначені статтею 233 КЗпП України, завершилися 01 липня 2023 року, з огляду на опублікування Постанови № 651 в останній день карантину, суперечить меті Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», позбавляє осіб, які мають бажання скористатися правом звернення до суду, можливості належним чином скерувати свою поведінку, що суперечить принципу юридичної визначеності.

З огляду на викладене, Судова палата вважає, що, з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.»

54. Підсумовуючи наведене, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду зазначив, що, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України, в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшов таких висновків:

- якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»);

- з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.

55. За змістом частини другої статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

56. Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в постанові 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 указав, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.

57. Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 дізнався про таку інформацію із витягу з наказу начальника ТЦК (по стройовій частині) від 15 жовтня 2024 року № 269, яким позивача звільнено з військової служби в запас за станом здоров`я та виключено із списків особового складу ТЦК й всіх видів забезпечення (а. с. 14 зворот).

58. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду вважає за необхідне наголосити, що визначення моменту, коли саме позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, як початку перебігу строку у цій справі відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України та не суперечить принципу юридичної визначеності.

59. Таким чином, звернувшись до суду з цим адміністративним позовом 29 жовтня 2024 року позивач не пропустив строк звернення до суду, визначений статтею 233 КЗпП України, а відтак оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню як такі, що перешкоджають подальшому провадженню у справі та позбавляють особу права на доступ до суду.

60. Водночас Верховний Суд наголошує, що право на доступ до суду є однією з ключових гарантій справедливого судового розгляду, що закріплено як у Конституції України, так і в міжнародних договорах, ратифікованих Україною.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

61. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

62. Оскільки оскаржувані судові рішення перешкоджають подальшому провадженню у справі та позбавляють особу права на доступ до суду, а також не відповідають вимогам законності й обґрунтованості, їх належить скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2024 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2025 року скасувати, а справу направити до Миколаївського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Желєзний

Судді М. В. Білак

В. Е. Мацедонська