ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 400/14213/23
адміністративне провадження № К/990/38545/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів: Мартинюк Н.М., Мацедонської В.Е.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу
за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Дяченка Олексія Володимировича
на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2024 року (головуючий суддя - Шеметенко Л.П., судді: Градовський Ю.М., Турецька І.О.)
у справі № 400/14213/23
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
I. РУХ СПРАВИ
1. У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, у якому просив визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 17 листопада 2020 року до 24 жовтня 2023 року;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17 листопада 2020 року до 24 жовтня 2023 року.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у день звільнення зі служби (17 листопада 2020 року) відповідач не виплатив йому всіх належних при звільненні сум. Остаточний розрахунок проведено лише 25 жовтня 2023 року, на виконання судового рішення, а тому вважає, що має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
3. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку ОСОБА_1 за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17 листопада 2020 року по 24 жовтня 2023 року.
Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17 листопада 2020 року по 24 жовтня 2023 року у розмірі 77 976,08 грн відповідно до вимог постанови Кабінету міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».
4. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2024 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким адміністративний позов задоволено частково.
Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 17 листопада 2020 року по 18 липня 2022 року, з 19 липня 2022 року по 24 жовтня 2023 року за шість місяців у сумі 84 831,12 грн, з відрахуванням податків та зборів.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
5. Представник позивача подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
6. Ухвалою Верховного Суду від 28 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
7. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 квітня 2025 року для розгляду справи № 420/17641/22 визначено колегію суддів у складі головуючого судді Білак М.В., суддів: Мартинюк Н.М., Мацедонської В.Е.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
8. Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
9. Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 12 жовтня 2020 року № 132-Рс позивача звільнено з військової служби та наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 16 листопада 2020 року № 250 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
10. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 16 листопада 2020 року № 250 командира відділення управління взводу управління 2-ої протитанкової артилерійської батареї протитанкового артилерійського дивізіону, звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 12 жовтня 2020 року № 132-Рс виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
11. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 травня 2023 року у справі № 400/12697/21 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у період з 30 вересня 2016 року по 28 лютого 2018 року та зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 30 вересня 2016 року по 28 лютого 2018 року, із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, з урахуванням раніше виплачених сум. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 16 листопада 2020 року відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 16 листопада 2020 року включно відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, з урахуванням раніше виплачених сум.
12. Як вбачається з виписки з карткового рахунку позивача у банку та не оспорюється відповідачем, на виконання судового рішення у справі № 400/12697/21 Військовою частиною 25 жовтня 2023 року виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення.
13. Оскільки відповідач своєчасно не здійснив виплату всіх сум, які належали до виплати під час звільнення, то відповідно до статті 117 КЗпП України у позивача виникло право на середній заробіток за весь час затримки виплати, у зв`язку з чим він звернувся до суду з вказаним позовом.
III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
14. Суд першої інстанції задовольняючи позов, виходив з того, що відповідач протиправно не нарахував позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17 листопада 2020 року до 24 жовтня 2023 року. При цьому, вважав за необхідне визначити конкретний розмір такого відшкодування.
15. Суд зазначив, що відповідно до довідки про нараховане грошове забезпечення позивачу за останні два місяці, що передували звільненню з військової служби нараховано грошове забезпечення у загальному розмірі 26134,90 грн (за вересень 2020 року 13067,45 грн, за жовтень 2020 року - 13067,45 грн). Кількість днів служби за період вересень-жовтень 2020 року становить 61 календарний день. Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача складає 428,44 грн (26134,90 грн/61 день). Кількість календарних днів затримки розрахунку з 17 листопада 2020 року до 24 жовтня 2023 року - 1393 дні.
16. Водночас, з урахуванням висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22, суд першої інстанції зазначив, що застосуванню підлягає стаття 117 КЗпП України в редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ, щодо обмеження періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, а саме шістьма місяцями.
17. Отже, суд першої інстанції визначив, що за період з 17 листопада 2020 року до 24 жовтня 2023 року включно середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні становить 77 976,08 (182 дні х 428,44 грн) грн.
18. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що судом першої інстанції частково невірно здійснено розрахунок середньоденного заробітку, періоду затримки, загальної суми середнього заробітку.
19. Суд апеляційної інстанції встановив, що період затримки розрахунку при звільненні становить 792 календарних дні: з 17 листопада 2020 року по 18 липня 2022 року складає 608 календарних дні, а з 19 липня 2022 року по 24 жовтня 2023 року за шість місяців - 184 календарних дні.
20. З урахуванням наведеного розміру середньоденного заробітку, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що середній заробіток з 17 листопада 2020 року по 18 липня 2022 року за 608 календарних дні складає 260491,52 грн, з 19 липня 2022 року по 24 жовтня 2023 року за шість місяців (184 календарних дні) 78832,96 грн, а загальний розмір 339324,48 грн.
21. Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 26 липня 2024 року розмір належних позивачеві при звільненні виплат, який виплачений складає 48172,27 грн. В свою чергу, виплата індексації грошового забезпечення позивача на виконання судового рішення у справі № 400/12697/21 здійснена 25 жовтня 2023 року у сумі 184345,76 грн. Загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складає 232518,03 грн. Тобто, частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат, складає 79,28%.
22. Обчислюючи розмір середньої заробітної плати, суд апеляційної інстанції застосовуючи критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, наведені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, врахував такі обставини: позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення у зв`язку із звільненням 16 листопада 2020 року; з позовом щодо виплати спірної індексації позивач звернувся у грудні 2021 року, тобто, зі сплином більше року після виключення зі списків військової частини; судове рішення у справі № 400/12697/21, на виконання якого нараховано індексацію грошового забезпечення, за затримку виплати якої позивач просить стягнути середній заробіток, набрало законної сили 18 липня 2023 року; виплата індексації грошового забезпечення позивача на виконання судового рішення у справі № 400/12697/21 здійснена 25 жовтня 2023 року у сумі 184345,76 грн; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складає 232518,03 грн; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат, складає 79,28%; загальний розмір середнього заробітку з 17 листопада 2020 року по 18 липня 2022 року за 608 календарних дні, з 19 липня 2022 року по 24 жовтня 2023 року за шість місяців (184 календарних дні) складає 339324,48 грн.
23. З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції враховував, що загальна сума індексації, яка виплачена позивачу на виконання судового рішення, є більшою, ніж кошти, які фактично виплачені позивачу при звільненні в неоспорюваній сумі, однак, середній заробіток, з урахуванням визначеної частки коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат, є значно більшим розміру виплат, які не сплатив відповідач позивачу при звільненні, і це зумовлено тим, що позивач зволікав зі зверненням до суду з позовом про стягнення не нарахованих та не виплачених йому відповідачем при звільнення сум, та звернувся до суду зі сплином більше року після звільнення, а тому, колегія суддів вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 84831,12 грн, що складає 25% від середнього заробітку за весь період затримки розрахунку.
24. У зв`язку з чим, дійшов висновку про часткове задоволення позову про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 17 листопада 2020 року по 18 липня 2022 року, з 19 липня 2022 року по 24 жовтня 2023 року за шість місяців у сумі 84831,12 грн, з відрахуванням податків та зборів.
25. Представник позивача в касаційній скарзі зазначив, що судом апеляційної інстанції при розрахунку суми середнього заробітку зменшено таку суму відповідно до непередбачуваного алгоритму, який суперечить сталій правовій позиції Верховного Суду, а саме: позивачем розраховано суму середнього заробітку із застосуванням формули для розрахунку частки заборгованості наведеної Верховним Судом у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 та сума склала 339 752,92 грн, а судом апеляційної інстанції вказану суму додатково поділено на одне із ряду довільних чисел, зокрема, 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, судом апеляційної інстанції обрано випадкове число 4 (339 324,48 грн/ 4 = 84 831,12 грн).
26. Так, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про належність позивачу компенсації у розмірі 84 831,12 грн, що складає 24,97% від суми розрахованої позивачем з урахуванням методу виведеного Верховним Судом у постановах: від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22, від 26 січня 2024 року у справі № 160/14384/22, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 13 лютого 2024 року у справі № 380/10080/22, від 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23, від 22 лютого 2024 року у справі № 560/831/23, від 09 березня 2023 року у справі № 520/899/21, від 14 березня 2024 року у справі № 560/6960/23, від 10 квітня 2024 року у справі № 360/380/23, від 18 квітня 2024 року у справі № 380/4205/23, від 25 квітня 2024 року у справі № 440/8467/23, від 25 квітня 2024 року у справі № 460/49364/22, від 30 квітня 2024 року у справі № 560/6962/23, від 01 травня 2024 року у справі № 140/16184/23, від 15 травня 2024 року у справі № 340/3077/21, від 23 травня 2024 року у справі № 560/11616/23, від 23 травня 2024 року у справі № 260/1754/23, від 23 травня 2024 року у справі № 580/9003/23, від 30 травня 2024 року у справі № 520/18807/23, від 29 серпня 2024 року у справі № 200/3662/23 щодо застосування статті 117 КЗпП України.
27. Зазначає, що у постанові Верховного Суду від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22 наведено правовий висновок, що у разі звільнення позивача до 19 липня 2022 року при умові виплати коштів на виконання рішення суду після 19 липня 2022 року спірний період стягнення середнього заробітку варто ділити на 2 частини: до періоду для виплати середнього заробітку, який передує 19 липня 2022 року застосовується період розрахунку середнього заробітку не обмежений 6 місяцями з урахуванням частки заборгованості розрахованої за формулою наведеною у постанові Верховного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19; до періоду який починається з 19 липня 2022 року застосовується період розрахунку середнього заробітку обмежений 6 місяцями без зменшення суми компенсації на частку заборгованості.
28. Однак, судами повністю проігноровано висновки Верховного Суду у постановах наведених вище.
29. Скаржник, посилаючись на постанову Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, в якій наведено єдиний механізм розрахунку істотності частки середнього заробітку, навів розрахунок середнього заробітку та зазначив, що виходячи з принципу пропорційності, сума середнього заробітку за період з 17 листопада 2020 року по 18 липня 2022 року складає: 260 919,96 грн * 100,00% = 260 919,96 грн. Середній заробіток за період з 19 липня 2022 року по 18 січня 2023 року складає: 428,44 грн. х 184 дні = 78 832,96 грн.
30. Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
31. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити наступне.
32. Касаційне провадження у справі, що розглядається, відкрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
33. Спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
34. Оцінюючи обґрунтованість доводів касаційної скарги та законність оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції, колегія суддів, зазначає таке.
35. За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
36. За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
37. Таким чином, передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
38. Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов`язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
39. Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов`язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку.
40. Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
41. Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд у постанові від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22 вже висловлював правові позиції щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України, в редакції Закону України № 2352-ІХ у подібних правовідносинах, яку надалі підтримано Верховним Судом у інших справах за подібних обставин, зокрема у постановах від 14 березня 2024 року (справа № 560/6960/23), від 31 жовтня 2023 року (справа № 240/15141/22), від 29 січня 2024 року (справа № 560/9586/22), від 22 лютого 2024 року (справа № 560/831/23) та від 01 травня 2024 (справа № 140/16184/23).
42. У наведених вище справах, Верховний Суд, зокрема, зазначав, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, ураховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
43. Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, що передбачені при звільненні, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, тому відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
44. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, ураховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
45. Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 року та від 26 лютого 2020 року у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17.
46. Водночас, Верховний Суд у постановах від 29 лютого 2024 року у справі № 460/42448/22, від 22 лютого 2024 року у справі № 560/831/23, від 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22 та від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
47. Наведений у цих постановах підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала період, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.
48. Разом із тим, відповідно до статті 117 КЗпП України (у чинній редакції Закону № 2352-ІХ), час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
49. За висновками Верховного Суду у такій категорії справ, у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ та і після їхнього внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19 липня 2022 року і після цього.
50. Надалі, з метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у подібних правовідносинах, питання щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX до подібних триваючих правовідносин було предметом дослідження судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду у справі № 440/6856/22 ( постанова від 06 грудня 2024 року).
51. У вказаній постанові Верховний Суд зауважив, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX (19 липня 2022 року) положення статті 117 КЗпП України, у попередній редакції Закону № 3248-IV, втратили чинність, у зв`язку з чим було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 КЗпП України. Так, до 19 липня 2022 року правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 КЗпП України у попередній редакції, тоді як після 19 липня 2022 року підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX.
52. Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли як під час дії статті 117 КЗпП України у попередній редакції, та були припинені на момент чинності дії статті 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року урегульовані згідно з положенням статті 117 КЗпП України (у попередній редакції, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 117 КЗпП України (у новій редакції Закону № 2352-IX, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями).
53. Окремо Верховний Суд у вказаній постанові розглянув можливість розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 вересня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (щодо пропорційного зменшення середнього заробітку), на правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX).
54. Верховний Суд зазначив, що у зв`язку з набранням чинності Законом № 2352-IX, яким статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції, з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України (у редакції Закону № 3248-IV) втратила чинність. Отже, розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 вересня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, на статтю 117 КЗпП України в новій редакцій, яка регулює правовідносини, які виникли/тривають після 19 липня 2022 року, є недоречним.
55. Верховний Суд також звернув увагу на те, що аналіз змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц дає підстави для висновку, що критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника, які викладено у цій постанові, побудовані саме з урахуванням того, що стаття 117 КЗпП України (в редакції Закону № 3248-IV) не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні. Такі критерії визначено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, і з метою уникнення недобросовісності як роботодавця, так і працівника у таких правовідносинах. Необхідність такої позиції була зумовлена недосконалістю нормативно-правового регулювання у питанні дотримання принципу співмірності в умовах необмеженості строку, за який такі суми підлягали стягненню.
56. Аналогічним чином положення статті 117 КЗпП України були застосовані в постанові Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 360/380/23, на яку скаржник посилався як на підставу для відкриття касаційного провадження і в якій Суд дійшов висновку, що у питанні щодо обчислення розміру середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у період до 19 липня 2022 року необхідно застосовувати приписи статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року і не передбачала строкових обмежень. Тому, за висновками Суду має бути застосований принцип співмірності, окреслений у практиці Великої Палати Верховного Суду. Що стосується періоду після 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, то розрахунки необхідно зробити, без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
57. Отже, підсумовуючи викладене, Верховний Суд у постанові від 10 квітня 2024 року у справі № 360/380/23 констатував, що у межах цієї справи необхідно ураховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
58. У справі, що розглядається, спірний період тривав з 17 листопада 2020 року (наступний день за датою звільнення позивача) по 24 жовтня 2023 року (дата остаточного розрахунку). Тобто спірні правовідносини охоплюють період, який виник, як до, так і після 19 липня 2022 року.
59. Як убачається з оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції, застосовуючи критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, наведені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, врахував такі обставини: позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення у зв`язку із звільненням 16 листопада 2020 року; з позовом щодо виплати спірної індексації позивач звернувся у грудні 2021 року, тобто, зі сплином більше року після виключення зі списків військової частини; судове рішення у справі № 400/12697/21, на виконання якого нараховано індексацію грошового забезпечення, за затримку виплати якої позивач просить стягнути середній заробіток, набрало законної сили 18 липня 2023 року; виплата індексації грошового забезпечення позивача на виконання судового рішення у справі № 400/12697/21 здійснена 25 жовтня 2023 року у сумі 184345,76 грн; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складає 232518,03 грн; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат, складає 79,28%; загальний розмір середнього заробітку з 17 листопада 2020 року по 18 липня 2022 року за 608 календарних дні, з 19 липня 2022 року по 24 жовтня 2023 року за шість місяців (184 календарних дні) складає 339324,48 грн.
60. З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції визначив розмір відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 84831,12 грн, що складає 25% від середнього заробітку за весь період затримки розрахунку.
61. Однак, у зв`язку з обмеженням законодавцем строку звернення до суду у таких спорах і можливістю отримання середнього заробітку шістьма місяцями, Верховний Суд дійшов висновку, що застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 вересня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, на правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX, не є можливим.
62. Аналогічним чином положення статті 117 КЗпП України були застосовані в постановах Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 22 лютого 2024 року у справі № 560/831/23, на які позивач посилався як на приклад неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права.
63. Таким чином, суд апеляційної інстанції помилково вважав за можливе зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку за період після 19 липня 2022 року. Середній заробіток за період за період з 19 липня 2022 року обчислюється із застосуванням статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, яка обмежує виплату середнього заробітку 6 місяцями, і висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 вересня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (та інших), щодо можливості пропроційного зменшення середнього заробітку до таких правовідносин не застосовуються.
64. Особливості обчислення середнього заробітку до 19 липня 2022 року, зокрема випадки та критерії його зменшення були сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
65. Пізніше Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 розвинув вказані висновки з урахуванням специфіки відносин, що виникають під час проходження публічної служби.
66. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
67. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
68. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно ураховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
69. Спираючись на вказані критерії, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.
70. Так, у пунктах 58-60 Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
71. Лінгвістичне тлумачення тексту цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
72. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
73. Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку за період до 19 липня 2022 року виплачується в розмірі прямо пропорційному розміру невиплачених звільненому працівникові сум.
74. Таким чином, для цілей обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 17 листопада 2020 року (наступний після звільнення день) по 18 липня 2022 року (до внесення змін у статтю 117 КЗпП України) суди мали застосувати норми статті 117 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, та встановити: (1) розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, обчислений за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100; (2) загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; (3) частку коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; (4) частку коштів, яку не було виплачено позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних при звільненні виплат.
75. Установивши вказані обставини, суди попередніх інстанцій мали присудити позивачеві такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні.
76. Також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
77. У контексті викладеного, колегія суддів зазначає, що проведений судом апеляційної інстанції розрахунок не відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
78. З урахуванням викладеного, доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження.
79. Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої або апеляційної інстанції та направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.
80. Ураховуючи приписи статті 353 КАС України, а також те, що неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права допущені судом апеляційної інстанції, і ці порушення неможливо виправити в суді касаційної інстанції, то оскаржуване рішення підлягає скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
81. Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції необхідно розрахувати розмір компенсації за період до 19 липня 2022 року без обмеження строків, однак обчисливши її розмір пропорційно до невиплачених позивачу сум, а після 19 липня 2022 року, правильно установити період затримки розрахунку при звільненні та розрахувати суму компенсації лише у межах шестимісячного строку, без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
82. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 341 345 353 359 КАС України, Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дяченка Олексія Володимировича задовольнити.
Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2024 року скасувати, а справу № 400/14213/23 направити на новий розгляд до П`ятого апеляційного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
М.В. Білак
Н.М. Мартинюк
В.Е. Мацедонська,
Судді Верховного Суду