ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 січня 2025 року
м. Київ
справа № 400/4829/24
адміністративне провадження № К/990/27982/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Уханенка С. А.,
суддів - Соколова В.М., Кашпур О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 травня 2024 року (головуючий суддя - Птичкіна В.В.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2024 року (головуючий суддя - Домусчі С.Д., судді: Семенюк Г.В., Шляхтицький О.І.),
УСТАНОВИВ:
І. Рух справи
1. У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просив: визнати протиправними дії відповідача в частині визначення його посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом станом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, установлений для займаної ним посади та військового звання, згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - постанова КМУ № 704), у період з 01 березня 2022 року до 19 травня 2023 року та зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок його посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для його посади та військового звання, згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови КМУ № 704 за період з 01 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року; зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату йому грошового забезпечення (відсоткової надбавки за вислугу років, премії, встановленої рішенням Міністра оборони України на 2022 рік, надбавки за особливості проходження військової служби, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення), з урахуванням перерахованого посадового окладу та окладу за військовим званням, згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови КМУ № 704 за період з 01 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року та перерахувати грошову допомогу на оздоровлення за 2022 рік з урахуванням перерахованого грошового забезпечення; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, встановлений для його посади та військового звання, згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови КМУ № 704 за період з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року та перерахувати його грошове забезпечення (відсоткової надбавки за вислугу років, премії, встановленої рішенням Міністра оборони України на 2023 рік, надбавки за особливості проходження військової служби, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення), з урахуванням перерахованого посадового окладу та окладу за військовим званням, за період з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року.
2. Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 травня 2024 року позов залишено без руху, а позивачу надано строк для усунення його недоліків шляхом подання заяви про поновлення пропущеного строку, з доказами, що підтверджують поважність причин його пропуску, та надати докази на підтвердження обставин, зазначених у позовній заяві, з урахуванням оцінки суду, наведеної у мотивувальній частині цієї ухвали.
2.1. Ухвалу обґрунтовано тим, що позовну заяву подано поза межами тримісячного строку звернення до суду, установленим частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, а обставини, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, повинні бути підтверджені доказами, що додаються до позову в порядку частини четвертої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), які ОСОБА_1 не надав.
3. На виконання ухвали суду, 29 травня 2024 року через підсистему «Електронний суд» надійшла заява від ОСОБА_1 , в якій він не погодився з мотивами суду першої інстанції щодо пропуску ним строку звернення до суду, оскільки його звільнено зі служби з 18 березня 2024 року і позов про стягнення невиплаченого грошового забезпечення подано у межах тримісячного строку, установленого нормами КЗпП України. Водночас вимога суду надати докази не відповідає приписам частини четвертої статті 9 КАС України у взаємозв`язку з положеннями статей 77 80 КАС України, якими саме на суд покладено обов`язок щодо з`ясування усіх обставин справи.
4. Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 травня 2024 року, залишеною без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2024 року, позовну заяву повернуто, у зв`язку з неусуненням її недоліків.
5. Предметом оскарження є ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви з підстав неусунення їїх недоліків та постанова суду апеляційної інстанції, ухвалена за наслідками перегляду цієї ухвали.
ІІ. Провадження в суді касаційної інстанції
6. 18 липня 2024 року ОСОБА_1 надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 травня 2024 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм процесуального права, просить переглянути і скасувати оскаржені судові рішення та направити справу для продовження розгляду.
7. Скаргу обґрунтовано тим, що судові рішення прийнято з неповним з`ясуванням обставин справи, що мають значення для вирішення цього спору, оскільки судами не взято до уваги висновки Верховного Суду щодо застосування приписів статті 233 КЗпП України, сформовані у постановах від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22 та від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21 та доводи позивача про те, що предметом спору є стягнення грошового забезпечення, а у разі порушення законодавства про оплату праці, працівник може звернутися до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати, без обмеження строками.
7.1. У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначив, чинним Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 у системному взаємозв`язку з Положенням про проходження громадянами України військової служби, передбачено, що у разі виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у меншому, ніж належить розмірі, таке грошове забезпечення виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав на нього право, але не пізніше дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини. Отже, граничним (присічним) строком виплати грошового забезпечення військовослужбовців є день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини. Тому обчислювати строку цій справі необхідно з дати виключення його зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 - 19 березня 2024 року.
8.2. Також позивач зазначив, що до адміністративного позову ним було додано усі наявні у нього докази, проте суд безпідставно зобов`язав його надати інформацію. Водночас на відміну від цивільного судочинства для виконання завдань адміністративного судочинства за нормами КАС України діє принцип офіційності, що полягає в активній позиції суду щодо з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі зобов`язує суд самостійно збирати та витребовувати докази у справі, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний довести правомірність своїх рішень, дій чи бездіяльності.
8.3. ОСОБА_1 зауважує, що у постановах Верховного суду від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22 та від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21 сформовано правову позицію щодо застосування статті 233 КЗпП України (в редакції, що діяла до 19 липня 2022 року), згідно з якою у разі порушення законодавства про оплату праці працівник може звернутись до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь яким строком, якщо правовідносини виникли до набрання чинності Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ (19 липня 2022 року).
Позивач наголошує, що предмет спору у цій справі також охоплює період з 01 березня по 18 липня 2022 року, а тому він не обмежений будь якими строками звернення до суду, оскільки ці правовідносини між сторонами виникли до 19 липня 2022 року.
9. Ухвалою Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду від 07 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.
10. Підставою відкриття касаційного провадження є необхідність перевірки правильності застосування судами норм процесуального права, зокрема, положень пункту 1 частини четвертої статті 160 КАС України щодо підстав повернення позовної заяви у зв`язку з неусуненням її недоліків.
11. Ухвалу про відкриття касаційного провадження від 07 серпня 2024 року направлено учасникам справи через підсистему «Електронний суд» та доставлено до електронного кабінету відповідача, проте відзив на касаційну скаргу від військової частини НОМЕР_1 у справі не надійшов.
ІІІ. Джерела права й акти їхнього застосування. Позиція Верховного Суду
12. Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та аналізуючи доводи касаційної скарги, а також, виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, Суд зазначає таке.
13. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
14. Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
15. Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
16. Статтею 116 КЗпП України (в редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) було установлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
17. За правилами частин першої, другої статті 233 КЗпП України (в редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) працівник міг звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду, зокрема, в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
18. Законом № 2352-ІХ запроваджено ряд змін у трудовому законодавстві, зокрема, положення частини другої статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
18.1. «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
18.2. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)»
19. Закон України №2352-ІХ та, відповідно, і нова редакція статті 233 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.
20. Підпунктом 3 пункту 4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №2352-ІХ Кабінет Міністрів України зобов`язано протягом двох місяців з дня набрання чинності цим Законом: забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону; привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.
21. Відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 був затверджений Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок №260), який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України.
22. Пунктом 14 розділу І «Загальні положення» цього Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.
Приписи указаного пункту Порядку № 260 залишилися чинними і після набрання чинності Законом України № 2352-ІХ та змін не зазнали.
23. За висновком судів попередніх інстанцій позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду, передбачений статтею 233 КЗпП України (в редакції Закону України № 2352-ІХ), який суди обчислювали з урахуванням строку дії карантину на території України.
24. Колегія суддів вважає таки висновки помилковими, з огляду на правову природу цього спору, керуючись таким.
25. У постанові від 11 липня 2024 року № 990/156/23 Велика Палата Верховного Суду з-поміж іншого, указала, що вважає, що чіткою та передбачуваною є позиція щодо необхідності застосування приписів статті 233 КЗпП України під час визначення строків звернення до адміністративних судів для вирішення спорів, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, в тому числі і за позовами осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі (пункт 56).
25. 1. У цій же справі Велика Палата Верховного Суду презюмувала, що у взаєминах із державою в особі відповідних суб`єктів владних повноважень суд має застосовувати правило пріоритету правової норми за найбільш сприятливим тлумаченням для особи - суб`єкта приватного права. (див. висновки ВП ВС, наведені у пунктах 101-104 постанови від 27 червня 2024 року у справі № 990/305/23) (пункт 63 постанови).
26. У контексті обставин справи, що розглядається, Верховний Суд зауважує, що позов заявлено щодо невиплаченого грошового забезпечення військовослужбовця, який звернувся до суду через два місяці після звільнення. Отже ключовим питанням є визначення предмету спору та дати, коли позивач дізнався про порушення своїх прав.
27. Верховний Суд звертає увагу на те, що саме Порядком № 260 запроваджено умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям і іншої процедури законодавцем наразі не визначено. Тому питання, пов`язані з перерахунком грошового забезпечення звільненого військовослужбовця необхідно вирішувати через призму гарантій, установлених пунктом 14 розділу І «Загальні положення» указаного Порядку № 260, який містить особливі умови щодо періоду за який військовослужбовець має права отримати такі виплати.
28. За такого правового регулювання, Верховний Суд констатує, що у випадках звільнення військовослужбовця з військової служби та у разі невиплати йому частини грошового забезпечення, на отримання якого він мав право під час проходження служби, перебіг строку звернення починається саме з дати його звільнення з цієї служби.
28.1. У таких спорах військовослужбовцю достатньо довести лише наявність порушеного права. Тому за такого правового регулювання, строки, запровадженні частиною другою статті 233 КЗпП України ( у редакції Закону України №2352-ІХ) не поширюються на період, що передував даті звільнення, а отже висновки судів у цій частині є помилковими та не відповідають правилу пріоритету правової норми.
29. Повертаючись до матеріалів цієї справи, Верховний Суд зауважує, що у матеріалах справи міститься витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 18 березня 2024 року № 62 про звільнення ОСОБА_1 з військової служби в запас. В цьому наказі також указано, які види грошового забезпечення мають бути виплачені позивачу при звільненні.
Отже, саме дата одержання письмового повідомлення про суми, нараховані і виплачені йому при звільненні є датою обізнаності позивача про порушення його прав, що є предметом спору у цій справі.
30. Верховний Суд також погоджується з аргументами ОСОБА_1 з приводу порушення судами принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи в частині витребування додаткових доказів на підтвердження заявлених ним позовних вимог.
31. Відповідно до частини четвертої статті 9 КАС України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
32. За приписами частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі .
33. Верховний Суд у своїх постановах неодноразово підкреслював, що під час вирішення адміністративних спорів, суди насамперед повинні керуватися принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі та виходячи з презумпції «винуватості» суб`єкта владних повноважень (стаття 77 КАС України).
34. Так у постанові від 16 березня 2023 у справі № 600/747/22-а Верховний Суд наголошував, що обов`язок суду встановити дійсні обставини справи під час розгляду адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2 та частини четвертої статті 9 КАС України, відповідно до змісту якого суд уживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
35. Водночас, як вбачається із змісту оскаржених судових рішень, окрім пропуску строку, ще одним недоліком позову, суд визначив відсутність доказів, що свідчать про порушення прав позивача. Разом з тим, в силу приписів частини другої статті 77 КАС України обов`язок надати докази, що свідчать про необґрунтованість заявлених позивачем вимог покладено на відповідача.
36. У постанові від 31 серпня 2023 року у справі № 990/114/23 Велика Палата Верховного Суду висновувала, що суд першої інстанції при вирішенні питання про відкриття провадження у справі не може надати оцінку достатності або недостатності всіх обставин, наявності або відсутності доказів. Ці всі питання можуть вирішуватись на інших стадіях адміністративного процесу. Такі обставини не можуть виступати підставою для залишення позовної заяви без руху та підставами повернення позовної заяви позивачу. Отже, враховуючи викладене, суд першої інстанції не був позбавлений можливості вирішити питання щодо відкриття провадження в справі на підставі наданих позивачем позовної заяви і доданих до неї доказів.
37. За таких обставин, Верховний Суд погоджується з аргументами ОСОБА_1 про дотримання ним строків звернення до суду та відсутність правових підстав для залишення його позовної заяви без руху і як, наслідок її безпідставного повернення.
Отже, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для застосування положень пункту 1 частини четвертої статті 160 КАС України є помилковими та свідчать про неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.
38. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
39. На підставі викладеного касаційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню, із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
40. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність підстав, наведених у статтях 139 140 КАС України, судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 3 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Суд
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
2. Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 травня 2024 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2024 року скасувати, а справу № 400/4829/24 направити до Миколаївського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
3. Судові витрати не розподіляються.
4. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: С.А. Уханенко
Судді: О.В. Кашпур
В.М. Соколов