ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 400/5837/23
адміністративне провадження № К/990/10111/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
розглянув у порядку письмового провадження без виклику учасників у касаційній інстанції справу № 400/5837/23
за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії
за касаційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1
на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2023 року, ухвалене у складі головуючого судді Ярощука В.Г.
та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року, ухвалену колегією суддів у складі головуючого судді Яковлєва О.В., суддів Єщенка О.В., Крусяна А.В.,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У травні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), в якому просив:
1.1. визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати суми компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.08.2015 по 28.02.2018;
1.2. зобов`язати нарахувати та виплатити позивачу суму компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, розміром 83 625,23 грн, за період з 01.08.2015 по 28.02.2018.
2. На обґрунтування позовних вимог позивач указував, що відповідач на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31.01.2022 у справі № 400/3118/21 виплатив йому індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 у сумі 83625,23 грн з урахуванням раніше виплаченої суми. Тому відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-III) відповідач зобов`язаний був у місяці виплати позивачу заборгованості з виплати індексації грошового забезпечення (травень 2023 року), виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за кожен з відповідних місяців періоду невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.08.2015 по 28.02.2018 по день фактичної виплати - 18.05.2023.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
3. ОСОБА_1 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_2 .
4. Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 19.08.2020 № 158 позивача у зв`язку зі звільненням з військової служби у запас виключено зі списків особового складу відповідача та всіх видів забезпечення з 19.08.2020.
5. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.12.2020 у справі № 400/3573/20 зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.08.2015 по 28.02.2018.
6. 31.01.2022 Миколаївський окружний адміністративний суд ухвалив рішення у справі № 400/3118/21 про зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, враховуючи базовий місяць - січень 2008 року та раніше здійсненні виплати.
7. На виконання рішення суду у справі № 400/3118/21 відповідач нарахував і виплатив 18.05.2023 позивачу індексацію грошового забезпечення в розмірі 79924,71 гривні.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
8. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 14.09.2023, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12.02.2024, позов задоволено частково:
8.1. визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 суми компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018;
8.2. зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача суму компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018;
8.3. у задоволенні решти позовних відмовлено.
9. Задовольняючи позовні вимоги у вказаній частині суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, спираючись на правову позицію щодо застосування норм Закону № 2050-III у подібних правовідносинах, викладену в постановах Верховного Суду від 22.06.2018 у справі № 810/1092/17 і від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20, виходив з того, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
9.1. Суди попередніх інстанцій висновували, що факт виплати індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду не позбавляє позивача права на отримання спірної компенсації, так як відповідні нарахування індексації грошового забезпечення, право на отримання яких позивачем підтверджено рішенням суду, мали здійснюватися щомісячно з виплатою позивачу грошового забезпечення. Суди обох інстанцій уважали застосовним до спірних правовідносин правовий висновок Верховного Суду щодо застосування пункту 4 Порядку № 1078, викладеного зокрема у постановах від 20.12.2019 у справі № 822/1731/16 і від 21.03.2023 у справі №620/7687/21, відповідно до якого у випадку бездіяльності роботодавця щодо нарахування та виплати працівнику індексації заробітної плати, такий працівник має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання роботодавця здійснити донарахування належних працівникові сум доходів.
9.2. Однак враховуючи, що відповідач на виконання пункту 3 резолютивної частини рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31.01.2022 у справі № 400/3118/21 виплатив 18.05.2023 позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, а за період з 01.08.2015 по 31.12.2015 в матеріалах справи відсутні докази несвоєчасності виплати позивачу індексації, то суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що позовні вимоги за період з 01.08.2015 по 31.12.2015 не підлягають.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
10. Не погодившись із цими судовими рішеннями, ІНФОРМАЦІЯ_3 звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду (далі - Суд), у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
10.1. Ця касаційна скарга подана з підстав неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
10.2. На обґрунтування підстав касаційного оскарження за цим пунктом скаржник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування положень статті 7 Закону № 2050-ІІІ, викладених у постановах від 17.11.2021 у справі № 460/4188/20 та від 11.12.2020 у справі №200/10820/19-а, відповідно до якого необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може (1) або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, (2) або відмовити у її виплаті, а тому тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов`язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію.
10.3. Касатор наголошує, що за обставинами цієї справи позивач не звертався до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про виплату компенсації відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159, а відповідач не відмовляв позивачу у виплаті відповідної компенсації, а тому право позивача ще не було порушено суб`єктом владних повноважень і звернення його до суду з цим позовом є передчасним.
10.4. Також, за доводами касаційної скарги, скаржник уважає, що ІНФОРМАЦІЯ_3 не є належним відповідачем у цій справі, позаяк нарахування виплат в межах бюджетних асигнувань провадиться скаржником з дозволу Департаменту фінансів Міністерства оборони України. Таким чином, рішення про виплату або не виплату відповідних коштів, за твердженням скаржника, приймає одноособово Департамент фінансів Міністерства оборони України, а ІНФОРМАЦІЯ_3 виконує відповідне рішення Департаменту. Отже, на думку касатора, в даному випадку фактичному оскарженню підлягають не дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , а рішення Департаменту фінансів Міністерства оборони України.
10.5. У цьому зв`язку скаржник наполягає, що цей позов поданий не до тієї особи, яка повинна відповідати за цим позовом, а тому суд на підставі частини третьої статті 48 КАС України до ухвалення рішення у справі за згодою позивача повинен був замінити первісного відповідача належним відповідачем Департаментом фінансів Міністерства оборони України, або принаймні залучити цей Департамент в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
10.6. На підставі наведеного, скаржник доводить, що судами попередніх інстанцій допущено порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення спору, а саме:
- судом першої інстанції під час розгляду справи не в повному обсязі з`ясовано природу правовідносин та в порушення вимог частини 3 статті 48 КАС України не вирішено питання щодо заміни первісного відповідача належним відповідачем або не вирішено питання щодо залучення співвідповідача - Департаменту фінансів Міністерства оборони України;
- судом другої інстанції під час підготовки справи до апеляційного розгляду порушено вимоги пункту 1 частини 1 статті 306 КАС України, оскільки, з підстав, зазначених вище у даній касаційній скарзі, не залучено в якості третьої сторони, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Департамент фінансів Міністерства оборони України.
11. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18.03.2024 відмовлено у задоволенні клопотання ІНФОРМАЦІЯ_1 про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги, касаційна скарга залишена без руху із встановленням терміну для усунення недоліків шляхом подання Суду оригіналу документу про сплату судового збору
12. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23.04.2024 після усунення касатором недоліків відкрито касаційне провадження за цією касаційною скаргою № К/990/10111/24.
13. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 11.09.2024 відмовлено у зупиненні виконання рішення суду першої інстанції, закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження у відповідності до вимог статей 340 та 345 КАС України.
Позиція інших учасників справи
14. ОСОБА_1 , не погодившись із доводами касаційної скарги, направив Суду письмовий відзив, за змістом якого просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, наголошуючи на тому, що на виконання приписів частини п`ятої статті 242 КАС України суди при вирішенні цього спору врахували сталу практику Верховного Суду у подібних правовідносинах та ухвалили законні та обґрунтовані рішення.
14.1. Підкреслюючи, що в постанові суду апеляційної інстанції роз`яснено, що ця постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, ОСОБА_1 уважає, що відповідач спеціально звертається до Верховного суду із касаційною скаргою поданою на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, щоб затягнути процес виконання рішення суду через небажання його виконувати, при цьому порушуючи його право на справедливе судочинство. У зв`язку з цим позивач просив закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 у справі № 400/5837/23.
Оцінка Верховним Судом висновків судів попередніх інстанцій, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
15. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Водночас згідно із частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
16. Спірні правовідносини виникли у зв`язку із ненарахуванням та невиплатою позивачці компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення.
17. Частиною третьою статті 341 КАС України визначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
18. Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційної інстанції за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.
19. Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
20. За приписами статті 1 цього Закону соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
21. Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
22. Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013 наголосив, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати.
23. На підставі аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
24. Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-III).
25. Статтею 2 Закону № 2050-ІІІ визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
26. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, сума індексації грошових доходів громадян (абзац другий частини другої статті 2 Закону №2050-III).
27. Зі змісту цієї норми випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
28. Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється шляхом множення суми «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
29. Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.
30. Тобто зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
31. Такий підхід до розуміння зазначених норм права, сформулював Верховний Суд України ще у постановах від 19.12.2011 у справі № 6-58цс11, від 11.07.2017 у справі №2а-1102/09/2670 та підтримується Верховним Судом, зокрема, у постановах від 22.06.2018 у справі № 810/1092/17, від 13.01.2020 у справі № 803/203/17, від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20 та інш.
32. Від цих висновків Верховний Суд не відступав. Колегія суддів уважає ці висновки застосовними і до обставин цієї справи та не бачить підстав для відступу від цієї правової позиції і в цьому провадженні та надалі зауважує таке.
33. Це касаційне провадження відкрито у зв`язку з тим, що судова практика у цій категорії спорів в частині застосування статті 7 Закону № 2050-ІІІ була неоднаковою.
34. Так, у касаційній скарзі ІНФОРМАЦІЯ_3 посилається на неврахування судами попередніх інстанцій правового висновку Верховного Суду щодо застосування положень статті 7 Закону № 2050-ІІІ, викладеного, зокрема, у постановах від 17.11.2021 у справі № 460/4188/20 та від 11.12.2020 у справі № 200/10820/19-а, відповідно до якого необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-ІІІ, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може (1) або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, (2) або відмовити у її виплаті, а тому тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов`язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію. У зв`язку з чим касатор уважав звернення ОСОБА_1 до суду із цим позовом передчасним, позаяк останній не звертався до відповідача із відповідною заявою.
35. Водночас, за іншим правовим висновком Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах від 10.06.2021 у справі № 805/4179/18-а, від 03.09.2021 у справі №460/1904/19, від 04.05.2022 у справі № 460/5667/20, від 18.05.2022 у справі №460/4531/20, отримання позивачем листа, яким йому відмовлено у виплаті компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати частини пенсії, донарахованої на виконання рішення суду, не може змінювати момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, з якого він почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата прямо не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду.
36. Після відкриття касаційного провадження у цій справі, виконуючи функцію єдності судової практики, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20 (касаційне провадження № К/990/129/22) вирішив питання неоднакового застосування норм статті 7 Закону № 2050-ІІІ та відступив від висновків, викладених Верховним Судом, зокрема, у постановах від 09.06.2021 у справі №240/186/20, від 17.11.2021 у справі № 460/4188/20, від 27.07.2022 у справі №460/783/20, від 11.05.2023 у справі № 460/786/20.
36.1. У цій постанові Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду справі, серед іншого, сформулював висновки, відповідно до яких нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати, проводиться у чітко визначений Законом № 2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, отримання відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію у відповідь на заяву особи про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-ІІІ не змінює час, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права на отримання компенсації у позасудовому чи судовому порядку, та відповідно з вказаної дати не може розпочинатись відлік строку звернення з позовом до суду.
36.2. У справі № 560/8194/20 судова палата виходила з того, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акту індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
36.3. За висновком судової палати зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.
37. Верховний Суд неодноразово роз`яснював, що відступаючи від раніше сформованих висновків у раніше ухвалених постановах Верховного Суду, Суд може не вказувати усі такі рішення, оскільки суд відступає від правової позиції, а не від судових рішень.
38. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17 зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
39. Тож оскільки Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду відступив від висновків, на неврахуванні яких наполягав касатор, то касаційна скарга з цих підстав не підлягає задоволенню.
40. Верховний Суд також неодноразово наголошував, що нарахування та виплата військовослужбовцю індексації грошового забезпечення та компенсації втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати здійснюється за місцем перебування цих військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (постанови Верховного Суду від 19.07.2019 у справі № 240/4911/18, від 07.08.2019 у справі № 825/694/17, від 20.11.2019 у справі № 620/1892/19, від 20.12.2019 у справі № 822/1731/16, від 26.01.2022 у справі № 400/1118/21, від 21.03.2023 у справі № 620/7687/21 та інші).
41. З огляду на наведене доводи ІНФОРМАЦІЯ_1 про те, що цей відділ не є належним відповідачем у справі через обмеженість фінансування на означені цілі є необґрунтованими.
42. Клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження не підлягає задоволенню, позаяк це клопотання не містить належних обґрунтувань з посиланням на підстави для закриття такого провадження, визначені статтею 339 КАС України.
43. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
44. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
45. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
46. З огляду на результат касаційного розгляду, витрати понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.
Керуючись статтями 341 345 349 350 355 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення.
2. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року у справі № 400/5837/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддіЛ.О. Єресько А.Г. Загороднюк В.М. Соколов