ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2025 року

м. Київ

справа № 404/3599/22

провадження № 61-14616св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач- Товариство з обмеженою відповідальністю «Екостайл»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Сенчуком Богданом Олександровичем, на постанову Кропивницького апеляційного суду від 01 жовтня 2024 року у складі колегії суддів: Голованя А. М., Дуковського О. Л., Дьомич Л. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Екостайл» (далі - ТОВ «Екостайл») про визнання договору недійсним та неукладеним.

Зазначав, що він є власником земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , із розташованим на ній житловим будинком.

Відповідно до копії договору про надання послуг з вивезення побутових відходів від 17 червня 2015 року № 1780, наданого ТОВ «Екостайл» між ним та відповідачем було укладено вказаний договір про надання послуг з вивезення твердих, великогабаритних, ремонтних і рідких відходів.

Стверджував, що зазначений договір він особисто не підписував, чий підпис стоїть у реквізитах договору від імені споживача йому достовірно невідомо. На думку позивача, підпис підроблений працівниками ТОВ «Екостайл».

Позивач зазначав, що бажання та волевиявлення на укладення договору про надання послуг з вивезення побутових відходів у нього ніколи не було, оскільки він самостійно утилізує та компостує всі наявні відходи, для чого використовує Шахтний котел Холмова Zubr Minі, 12 квт., 5 мм сталь.

З моменту укладання оспорюваного договору йому постійно надходять вимоги про сплату заборгованості за наданні послуги, які фактично не надаються. У зв`язку із цим він звертався до суду про скасування судового наказу, виданого Кіровським районним судом м. Кіровограда 30 липня 2021 року у справі №404/4736/21. Заяву про скасування судового наказу було задоволено, оскільки сума заборгованості не є безспірною та послуги не надавалися.

У 2022 році він неодноразово звертався до відповідача із вимогою про скасування всіх існуючих договорів, укладених між ним та товариством у зв`язку з відсутністю факту його волевиявлення на підписання даних договорів, у задоволення яких було відмовлено з посиланням на Закон України «Про відходи» та Правила благоустрою території м. Кропивницького.

Посилався на те, що на офіційній сторінці ТОВ «Екостайл» викладений Публічний договір приєднання про надання послуг з поводження з побутовими відходами з індивідуальним споживачами, в якому вказано що фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема, надання виконавцю підписаної заяви приєднання, сплата рахунку за надану послугу, факт отримання послуги, проте жодних з вищевказаних дій він не вчиняв.

На думку позивача, у зв`язку із відсутністю його волевиявлення та ненадання послуг (через самостійну утилізацію сміття) і неприєднання до Публічного договору про надання послуг з поводження з побутовими відходами з індивідуальним споживачами, договір про надання послуг з вивезення побутових відходів від 17 червня 2015 року № 1780 має бути визнаний недійсним та неукладеним.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним та неукладеним договір про надання послуг з вивезення побутових відходів від 17 червня 2015 року № 1780, укладений між ним та ТОВ «Екостайл».

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 25 квітня 2024 року у складі судді Кулінка Л. Д. позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсним договір про надання послуг з вивезення побутових відходів від 17 червня 2015 року № 1780, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Екостайл».

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Частково задовольняючи позов ОСОБА_1 , районний суд виходив із того, що позивач не мав волевиявлення на укладення оспорюваного правочину, оскільки він ним не підписаний, що також не заперечувалося відповідачем, відтак на підставі положень статті 82 ЦПК України ця обставина не підлягає доказуванню. Ураховуючи відсутність волевиявлення позивача на укладення такого договору, суд першої інстанцій дійшов висновку про те, що правочин у письмовій формі не вчинений, тому його слід визнати недійсним.

Суд вважав, що оскільки позивачем частково виконувалися умови оскаржуваного договору, а саме здійснювалася часткова сплата за послуги з вивезення побутових відходів, відтак договір про надання послуг з вивезення побутових відходів від 17 червня 2015 року № 1780 не може бути визнаний неукладеним.

Районний суд відхилив доводи відповідача про пропуск позовної давності, зазначивши, що строк позовної давності позивачем не пропущено, оскільки про порушення свого права він дізнався з часу пред`явлення до нього вимоги про стягнення заборгованості в наказному провадженні та звернення у подальшому із заявою про скасування судового наказу у справі № 404/4736/21.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 01 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ТОВ «Екостайл» задоволено.

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 25 квітня 2024 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 про визнання недійсним договору про надання послуг з вивезення побутових відходів від 17 червня 2015 року № 1780 скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимогОСОБА_1 про визнання недійсним договору про надання послуг з вивезення побутових відходів від 17 червня 2015 року № 1780 та ухвалюючи в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволення позову, апеляційний суд, пославшись на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) та від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21), виходив із того, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Ураховуючи, що наслідки пропуску строку позовної давності застосовуються до доведених і обґрунтованих позовних вимог, що у справі встановлено не було, апеляційним судом не досліджувалося питання застосування цього строку, про які вказував відповідач на стадії розгляду справи судом першої інстанції та в доводах апеляційної скарги.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Сенчук Б. О., посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить постанову Кропивницького апеляційного суду від 01 жовтня 2024 року скасувати та залишити в силі рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 25 квітня 2024 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У листопаді 2024 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2024 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції та роз`яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу.

У грудні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Сенчуком Б. О., мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, порушив норми процесуального права, не врахував відповідну судову практику Верховного Суду, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про скасування рішення суду першої інстанції.

Ефективним способом захисту своїх прав позивач вважає саме визнання недійсним договору про надання послуг з вивезення побутових відходів від 17 червня 2015 року № 1780, оскільки йому невідомо хто та які суми сплачував ТОВ «Екостайл» у вказані періоди часу, відтак висновок апеляційного суду про обрання ним неналежного способу захисту своїх прав є помилковим.

Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення представник ОСОБА_1 - адвокат Сенчук Б. О. вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 15 січня 2020 року у справі № 587/2326/16-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц та постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, від 02 листопада 2022 року у справі № 146/1094/21, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу.

У грудні 2024 року ТОВ «Екостайл» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що викладені в ній доводи не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін як таку, що ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права.

ТакожТОВ «Екостайл» заявило клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, понесених товариством під час розгляду справи судом касаційної інстанції у розмірі 3 000 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Сенчуком Б. О., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивачем обрано неправильний спосіб захисту, з огляду на таке.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див.: постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

У справі, яка переглядається, встановлено, що позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору про надання послуг з вивезення побутових відходів, посилаючись на те, що оспорюваний договір він не підписував, відповідно не укладав.

Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, оскільки у разі заперечення самого факту укладення правочину, тобто факту підписання договору та його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору, зокрема про повернення сплачених коштів, шляхом викладення відповідного висновку про неукладення оспорюваного договору у мотивувальній частині відповідного судового рішення.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18) зроблено висновок, що: «підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (учасників) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16 (провадження № 14-499цс19), на яку заявник посилається у касаційній скарзі, дійшла висновку, що: «у випадку оспорювання самого факту укладення правочину такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення».

У постанові від 26 жовтня 2022 року в справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для відступу від указаного висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), та зазначила, що: «порушенням права у такому випадку є не саме по собі існування письмового тексту правочину, волевиявлення позивача щодо якого не було, а вчинення конкретних дій, які порушують право позивача (наприклад, зайняттям та використанням іншою особою приміщення позивача за відсутності встановлених для цього правових підстав). Протилежне тлумачення означало б, що суд надає документу, підробку якого встановлено належним чином, статус дійсного, визнає настання відповідних правових наслідків за відсутності як волевиявлення, так і інших законних підстав для цього та покладає на особу нічим не обґрунтований обов`язок застосувати для уникнення настання правових наслідків за підробленим документом ті самі способи захисту, що й в умовах, коли правочин дійсно вчинено, а його правомірність презюмується. […] Суд апеляційної інстанції, врахувавши висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 145/2047/16-ц, зробив обґрунтований висновок про відмову в позові ОСОБА_2 з підстав обрання позивачкою неефективного (неналежного) способу захисту, роз`яснивши, що відмова в задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє її права заявити позов про усунення перешкод у використанні спірного нежитлового приміщення».

Верховний Суд зазначає, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).

Апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог про визнання недійсним договору про надання послуг з вивезення побутових відходів, оскільки пред`явлений ОСОБА_1 у цій справі позов не міг бути задоволений у зв`язку із обранням позивачем неналежного та неефективного способу захисту, застосування якого не приводить до поновлення його порушених прав.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, тому не має необхідності надавати оцінку іншим аргументам касаційної скарги.

Посилання заявника на застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 15 січня 2020 року у справі № 587/2326/16-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц та постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, від 02 листопада 2022 року у справі № 146/1094/21, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Висновки апеляційного суду не суперечать узагальненим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц, на яку посилався ОСОБА_1 у касаційній скарзі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 сформульовано висновки про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначив, що добросовісність (пункт 6 статті третьої ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується ще на римській максимі - non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Отже, доводи касаційної скарги про неврахування судами вказаних правових висновків не можуть бути підставою для скасування судових рішень, ухвалених у цій справі, оскільки вони стосуються загальних питань правозастосування.

У постанові від 15 січня 2020 року у справі № 587/2326/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою (частина друга статті 24 Закону України «Про оренду землі»); укладення договору оренди земельної ділянки під час дії іншого договору оренди цього ж об`єкта може перешкоджати первинному орендареві реалізувати його право користування відповідною ділянкою.

У постанові Верховного Суду від 02 листопада 2022 року у справі № 146/1094/21 (провадження № 61-8990св22) зазначено, що тлумачення частини третьої статті 202 ЦК України, з урахуванням принципу розумності, свідчить, що: за допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть регулювати, зокрема, вчинення між сторонами односторонніх правочинів, підстави для односторонньої відмови або відсутність таких, чи коли одна із сторін набуває право на односторонню відмову; одностороння відмова від договору оренди, як вид одностороннього правочину, розрахована на сприйняття саме іншою стороною договору оренди. Це зумовлено тим, що якщо існують підстави для односторонньої відмови або вона не залежить від певних підстав, то для орендаря вчинення такої відмови породжує істотні правові наслідки у вигляді розірвання договору. Тому в разі якщо орендодавець має право на односторонню відмову від договору оренди землі і вчиняє такий односторонній правочин, оскільки відмова від договору має бути адресована та сприйнята орендарем, то про нього слід повідомити саме орендаря, а не державного реєстратора; державний реєстратор не є учасником приватних відносин і повідомлення державного реєстратора про вчинення орендодавцем односторонньої відмови від договору оренди не може породжувати для орендаря правові наслідки у вигляді розірвання договору оренди.

Отже, висновки у цих справах та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у зазначеній справі суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначив характер спірних правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78 81 89 367 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Верховний Суд вважає, що апеляційний суд надав правильну оцінку спірним правовідносинам та правильно застосував до них норми матеріального права.

Отже, доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування постанови суду апеляційної інстанції, оскільки вони не відповідають матеріалам справи та встановленим судом обставинам, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права, були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає без задоволення касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина перша статті 15 ЦПК України).

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з положеннями частин першої-шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів,

які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

У відзиві на касаційну скаргу представник ТОВ «Екостайл» -адвокат Панова К. О. заявила клопотання про стягнення судових витрат за надання правничої допомоги у розмірі 3 000 грн за розгляд справи в суді касаційної інстанції.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу у розмірі 3 000 грн представником ТОВ «Екостайл» - адвокатом Пановою К. О. додано: копію ордеру на надання правничої допомоги серії ВА № 1099567 від 17 грудня 2024 року; копію договору № 58/24 про надання правничої допомоги від 13 грудня 2024 року, укладеного між ТОВ «Екостайл» в особі заступника генерального директора Іванюка Р. В. (замовник) та Міжнародним адвокатським об`єднанням «Рада» в особі голови Марчинського В. Г. (виконавець), відповідно до пункту 3.4. якого сторони домовилися, що замовник сплачує виконавцю гонорар за надання правничої допомоги у розмірі 3 000 грн; копію рахунку на оплату від 13 грудня 2024 року № 97 на суму 3 000 грн; копію платіжної інструкції від 16 грудня 2024 року № 125 на суму 3 000 грн;докази надіслання відзиву та додатків до нього іншим учасникам справи.

Відзив на касаційну скаргу 17 грудня 2024 року надіслано у системі ЄСІТС «Електронний суд» представнику ОСОБА_1 - адвокату Сенчуку Б. О., що підтверджується квитанцією № 2278488 про доставку документів до зареєстрованого електронного кабінету користувача ЄСІТС.

Відповідно до частини першої статті 64 ЦПК України представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки.

Письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником (абзац 1 частини другої статті 183 ЦПК України).

ОСОБА_1 та його представник - адвокат Сенчук Б. О. заперечень щодо клопотання представника відповідача до суду касаційної інстанції не надіслали (частини п`ята, шоста статті 137 ЦПК України).

З огляду на зазначене, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення клопотання представника ТОВ «Екостайл» - адвоката Панової К. О. про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції у заявленому адвокатом розмірі, оскільки вказаний розмір відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, співмірності конкретним обставинам справи з урахуванням її складності та необхідних процесуальних дій сторони. При цьому колегія суддів констатує, що ОСОБА_1 та його представник - адвокат Сенчук Б. О. не скористалися своїм правом, наданим положенням частини шостої статті 137 ЦПК України.

Керуючись статтями 133 137 141 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Сенчуком Богданом Олександровичем, залишити без задоволення.

Постанову Кропивницького апеляційного суду від 01 жовтня 2024 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Екостайл» (код ЄДРПОУ 38852421) витрати на правничу допомогу в суді касаційної інстанції у розмірі 3 000 (три тисячі) гривень.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

І. Ю. Гулейков

Д. Д. Луспеник