Постанова

Іменем України

13 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 404/5032/15-ц

провадження № 61-5695св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Сімоненко В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 14 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Мурашка С. І., Голованя А. М., Карпенка О. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про встановлення факту спільного проживання, визнання права власності та визнання договору недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що він та ОСОБА_3 проживали однією сім`єю з листопада 1996 року - без реєстрації шлюбу, а з 29 листопада 2003 року - у зареєстрованому шлюбі.

Під час спільного проживання вони придбали квартиру АДРЕСА_1 згідно з договором купівлі-продажу від 24 грудня 1999 року, покупцем у цьому договорі була зазначена лише ОСОБА_3 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_3 ).

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 21 травня 2014 року шлюб розірвано.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 25 червня 2015 року ОСОБА_3 продала вказану квартиру ОСОБА_4 .

Позивач зазначав, що він та ОСОБА_3 придбали квартиру за спільні кошти під час спільного проживання, тому ця квартира є спільною власністю; між ним та відповідачем не досягнуто згоди щодо добровільного поділу майна.

З урахування змін та уточнень до позову позивач просив встановити факт спільного проживання з ОСОБА_3 з 01 листопада 1996 року до 23 листопада 2003 року, визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю, визнати за ним право власності на 1/2 частину квартири та визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 25 червня 2015 року і застосувати двосторонню реституцію.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 16 лютого 2016 року позов задоволено частково.

Встановлено факт спільного проживання ОСОБА_3 з ОСОБА_3 з 01 листопада 1996 року до 29 листопада 2003 року.

Визнано квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_2 як частки у спільному сумісному майні.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 25 червня 2015 року № 592 квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

У частині щодо застосування двосторонньої реституції відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 сплачений судовий збір у сумі 487,20 грн по 243,60 грн з кожного.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що матеріали справи підтверджують обставини проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_3 з 01 листопада 1996 року до 29 листопада 2003 року однією сім`єю без реєстрації шлюбу та спільність грошових затрат сторін на погашення кредиту, за рахунок якого придбано спірну квартиру. Договір купівлі-продажу квартири від 25 червня 2015 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , підлягає визнанню недійсним відповідно до статті 65 СК України, оскільки позивач не давав згоди на відчуження квартири.

Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 18 травня 2016 року рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 16 лютого 2016 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 вересня 2017 року ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 18 травня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 14 грудня 2017 року рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 16 лютого 2016 року в частині задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання, визнання квартири спільною сумісною власністю, визнання за позивачем права власності на 1/2 частини квартири та визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири скасовано та ухвалено нове рішення.

У задоволенні позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_3 8 114,20 грн судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що спірна квартира є особистою власністю відповідача і немає підстав для визнання за позивачем права власності на 1/2 її частину.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 у касаційній скарзі просить, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що виплата кредиту здійснювалася за спільні кошти сім`ї; під час укладення договору купівлі-продажу сторони діяли недобросовісно.

У травні 2018 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ОСОБА_3 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що 23 листопада 2003 року ОСОБА_3 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб, який рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 21 травня 2014 року було розірвано.

Згідно з нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 24 грудня 1999 року ОСОБА_3 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_3 ) придбала двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 , зареєстровано у реєстрі за № 20-3712 (т. 1 а. с. 7). Продаж квартири вчинено за 7 200,00 грн.

У цій квартирі позивач був зареєстрований з 26 січня 2001 року і знятий з реєстрації 03 липня 2015 року, що підтверджується ксерокопією його паспорта (т. 1 а. с. 125-126).

У грудні 1999 року ОСОБА_3 отримала кредит терміном на 5 років під заставу нерухомого майна - спірної квартири, який повністю повернула за рахунок власних коштів.

Згідно з наданими публічним акціонерним товариством «Промінвестбанк» довідками, ОСОБА_3 отримала кредит у сумі 9 600,00 грн, з її заробітної плати здійснювалось утримання процентів за користування кредитом щомісячно (т. 1 а. с. 53-63).

Позивач працював офіційно до 29 вересня 2000 року.

25 червня 2015 року згідно з нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу, зареєстрованим у реєстрі за № 618, ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_4 купила квартиру АДРЕСА_1 . Продаж квартири вчинено за 149 000,00 грн (т. 1 а. с. 79-84).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II «Перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною третьою статті 345 ЦПК України (у редакції 2004 року) передбачено, що у разі скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд, скасування ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і передання справи для продовження розгляду в ухвалі суду касаційної інстанції має бути зазначено, які порушення права були допущені судом першої або апеляційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 338 ЦПК України (у редакції 2004 року) висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Із справи відомо, що суд апеляційної інстанції врахувавши мотиви викладені у постанові Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 вересня 2017 року дійшов наступного висновку.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про власність» (у редакції, чинні на час виникнення спірних правовідносин) майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.

Частиною другою статті 112 ЦК УРСР визначено, що сумісною власністю є спільна власність без визначення часток.

Розглядаючи позови, пов`язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (статті 16 Закону України «Про власність», статті 22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункту 1 статті 17, статті 18, пункту 2 статті 17 Закону України «Про власність»), тощо.

Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

У зв`язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого до 01 січня 2004 року особами, які проживали однією сім`єю, але не перебували в зареєстрованому шлюбі, необхідно було встановити не лише обставини щодо спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно придбавалось сторонами внаслідок спільної праці.

Тобто сам факт спільного проживання сторін у справі не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін. Частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожного зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним із подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна.

Якщо в придбання майна вкладені, крім спільних коштів, кошти, що належали одній зі сторін, то частка в цьому майні, відповідно до розміру внеску, є її власністю (висновки Верховного Суду, викладені у постановах № 6-135цс13 від 25 грудня 2013 року, № 6-211цс14 від 11 березня 2015 року).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару (ст. 658 ЦК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших, не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Стаття 392 ЦК України про визнання права власності не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Встановивши, що належні та допустимі докази того, що квартира придбана внаслідок спільної праці його та відповідача, як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету), а також докази того, що спірна квартира придбана за спільні кошти позивача та відповідача відсутні, суд апеляційної інстанції правильно застосувавши норми матеріального права дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірна квартира є особистою власністю відповідача і немає підстав для визнання за позивачем права власності на 1/2 її частину.

Оскільки на момент укладення спірного договору купівлі-продажу (25 червня 2015 року) єдиним власником квартири АДРЕСА_1 , що є предметом цього договору, була ОСОБА_3 згода позивача на її відчуження не була потрібна та підстав визначених законом для визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири немає.

Доводи касаційної скарги про те, що виплата кредиту здійснювалася за спільні кошти сім`ї; під час укладення договору купівлі-продажу сторони діяли недобросовісно, висновків суду не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги), Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 14 грудня 2017року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

В. М. Сімоненко