Постанова

Іменем України

11 березня 2020 року

м. Київ

справа № 404/6619/17

провадження № 61-10105св19

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

третя особа - приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Цариченко Ніна Вікторівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 22 листопада 2018 року у складі судді Панфілової А. В. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 17 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Чельник О. І., Письменного О. А., Суровицької Л. В. у справі за позовом ОСОБА_1 та неповнолітнього ОСОБА_2 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_1 , до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання недійсними договорів відчуження арештованого майна,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 та неповнолітній ОСОБА_2 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_1 , звернулися до суду з позовом про визнання недійсними договорів відчуження арештованого майна під час дії забороняючої ухвали.

В обґрунтування позову зазначали, що 25 червня 2015 року рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області у справі № 405/11641/13ц було задоволено позов позивачів до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання незаконними вчинених дій з самочинного будівництва нежитлового приміщення за квартирою АДРЕСА_1 , зобов`язано провести перелічені у виконавчому листі дії з ліквідації наслідків.

24 липня 2015 року було відкрито виконавче провадження з зазначеного рішення, яке ні в добровільному, ні в примусовому порядку не виконано, у зв`язку з чим позивачі звернулися з відповідним позовом про відшкодування збитків. 30 червня 2017 року ухвалою Ленінського районного суду міста Кіровограда в рамках пред`явленого позову про відшкодування спричинених збитків було заборонено подружжю ОСОБА_3 відчуження та накладено арешт на всі зареєстровані майнові активи, у тому числі на квартиру АДРЕСА_2 та нежитлове приміщення з квартирою АДРЕСА_1 , що належать ОСОБА_3 , ОСОБА_4 за свідоцтвами № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 від 06 серпня 2014 року, до розгляду спору по суті.

Посилалися на те, що 03 жовтня 2017 року з відповіді Державного реєстратора позивачам стало відомо, що арештована ухвалою від 30 червня 2017 року у справі № 2-з/405/48/17 квартира боржників за адресою АДРЕСА_3 , під час діючої ухвали про забезпечення позову, 14 липня 2017 року перепродана ОСОБА_5 .

Зазначали, що фіктивний продаж квартири АДРЕСА_2 вчинено з метою уникнути виконання рішення Кіровоградського апеляційного суду 25 червня 2015 року у справі № 405/11641/13-ц та приховати зареєстроване майно за наступним позовом № 405/3360/17 про стягнення збитків.

Посилаючись на зазначені обставини, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, в якій позивачі додатково вказували, що при укладенні оскаржуваних правочинів сторони приховали факт невиконання ними судового рішення від 25 червня 2015 року у справі № 405/11641/13-ц при виконання якого постановою державного виконавця було накладено арешт на майно ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , просили суд: встановити таким, що порушує публічний порядок із застосуванням наслідків частини п`ятої статті 216, статті 228 ЦК України та визнати недійсним під час дії накладеного обтяження від 28 липня 2015 року та ухвали 2-з/405/48/17 від 30 червня 2017 року, договір купівлі-продажу від 14 липня 2017 року, укладений між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , з відчуження квартири за адресою: АДРЕСА_3 ; визнати недійсним запис від 14 липня 2017 року (номер запису про право власності 213999541) набуття права власності за ОСОБА_5 у АДРЕСА_3 , індексний № 36151949, внесеного на підставі недійсного правочину № 887, посвідченого приватним нотаріусом Цариченко Н. В.; визнати недійсним договір дарування, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , щодо квартири АДРЕСА_2 ; визнати чинним та відновити попередній запис права власності у реєстрі нерухомого майна за первинними власниками ОСОБА_3 та ОСОБА_4 квартири за адресою: АДРЕСА_3 .

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Кіровського районного м. Кіровограда від 22 листопада 2018 року позов задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 14 липня 2017 року, укладений між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , та зареєстрований приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Цариченко Н. В., серія та номер 887, номер запису про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21399541, щодо квартири АДРЕСА_2 та скасовано його державну реєстрацію. Визнано недійсним договір дарування, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , щодо квартири АДРЕСА_2 , серія та номер 1512, виданий 30 жовтня 2017 року приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Цариченко Н. В., номер запису про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23087857 та скасована його державна реєстрація. В іншій частині вимог відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанцій виходив з того, що відчуження спірної квартири відбулося в період існування судової заборони на відчуження нерухомого майна з метою уникнення виконання рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 25 червня 2015 року, що свідчить про невідповідність угод положенням статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Суд першої інстанції вказував, що сторони уклали фіктивні договори, які за своїм змістом суперечать вимогам закону, оскільки не спрямовані на реальне настання обумовлених ними правових наслідків.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 17 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково. Рішення Кіровського районного м. Кіровограда від 22 листопада 2018 року скасовано в частині задоволення позовних вимог та ухвалено в цій частині нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 та неповнолітнього ОСОБА_2 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_1 , задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 14 липня 2017 року, укладений між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , зареєстрований приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Цариченко Н. В., серія та номер 887, номер запису про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21399541, щодо квартири АДРЕСА_2 та скасовано його державну реєстрацію. Визнано недійсним договір дарування, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , щодо квартири АДРЕСА_2 , серія та номер 1512, виданий 30 жовтня 2017 року приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Цариченко Н. В., номер запису про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23087857 та скасовано його державну реєстрацію.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції не встановив, з яких саме підстав заявлено позовні вимоги, при розгляді справи застосував взаємовиключні норми закону, що призвело до неправильного застосування норм права, якими регулюються ці правовідносини. Задовольняючи частково позовні вимоги та визнаючи укладені правочини недійсними через їх фіктивність на підставі статті 234 ЦК України суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивачем було подано позов про визнання недійсними правочинів з підстав, визначених статтею 228 ЦК України. Підставою недійсності укладених відповідачами договорів позивач вказував на порушення публічного порядку. Відчуження об`єкта нерухомості під час дії арешту суду та заборони на його відчуження - є протиправним, тобто таким, що порушує публічний порядок, незалежно від того, що інформація про арешт була відсутня у відповідному державному реєстрі.

Апеляційний суд дійшов висновку, що виходячи із змісту правочинів вони є такими, що підпадають під встановлені статтею 228 ЦК України умови, за яких правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, оскільки за ними проведено відчуження майна, обіг якого був обмежений у зв`язку із накладенням арешту на нього.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

22 травня 2019 року ОСОБА_5 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 22 листопада 2018 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 17 квітня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила оскаржувані рішення скасувати, а праву передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_5 мотивована тим, що на момент укладення договору купівлі-продажу відповідачі не знали та не могли знати про жодні обмеження з приводу спірного нерухомого майна.

Доводом касаційної скарги є також те, що постановою Кропивницького апеляційного суду від 05 грудня 2018 року ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 30 червня 2017 року, якою було накладено арешт на набуту заявником квартиру скасовано. Станом на 17 квітня 2019 року взагалі не було жодного обмеження стосовно нерухомого майна.

Узагальнені доводи особи, які подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2019 рокудо Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_5 від ОСОБА_1 в якому останній просить залишити касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на її необґрунтованість, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. Вказує на те, що суд апеляційної інстанції дійшов до правильних висновків про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Кіровського районного суду м. Кіровограда.

15 липня 2019 року справа № 404/6619/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 лютого 2020 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судами встановлено, що рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 25 червня 2015 року у справі № 405/11641/13-ц задоволено позов позивачів до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання незаконними вчинених дій з самочинного будівництва нежитлового приміщення за квартирою АДРЕСА_1 , зобов`язано провести перелічені у виконавчому листі дії з ліквідації наслідків.

З метою примусового виконання зазначеного рішення був виданий виконавчий лист № 405/1164/13-ц та 24 липня 2015 року Ленінським ВДВС Кіровоградського МУЮ були відкриті виконавчі провадження: № 48198821, 48198757, 48199001, 48198931.

Предметом виконання було примусове виконання рішення шляхом: зобов`язання ОСОБА_3 , ОСОБА_4 не чинити перешкоди ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у користуванні східцями до квартири АДРЕСА_4 ; зобов`язання ОСОБА_3 , ОСОБА_4 відновити східці до квартири АДРЕСА_4 та привести у первинний, придатний до використання стан; зобов`язання ОСОБА_3 , ОСОБА_4 демонтувати східці до квартири АДРЕСА_1 ; зобов`язання ОСОБА_3 , ОСОБА_4 демонтувати двері з квартири АДРЕСА_1 та встановити вікно.

07 березня 2017 року Управлінням державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровської області повідомлено, що незважаючи на неодноразові вимоги виконавця 01 березня 2016 року, 05 вересня 2016 року, 30 вересня 2016 року рішення суду боржниками не виконано. Жодної дії з боку боржників вчинено не було, двічі накладено штраф за невиконання судового зобов`язання, складене подання в порядку статті 89 Закону України «Про виконавче провадження», статті 217 КПК, статті 382 КК та направлене до Кіровоградського відділу поліції ГУНП у Кіровоградської області щодо притягнення до кримінальної відповідальності.

09 листопада 2016 року Слідчим відділом Кропивницького ВП ГУНП в області розпочато кримінальне провадження 12016120020013993 за статтею 382 КК України, а саме за фактом невиконання рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 25 червня 2015 року.

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом про відшкодування шкоди, збитків, спричинених порушенням права і невиконанням судового рішення.

Ухвалою Ленінського районного суду міста Кіровограда від 30 червня 2017 року у справі № 405/3360/17 було задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за його позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, збитків спричинених порушенням права і невиконанням судового рішення. Заборонено подружжю ОСОБА_7 відчуження, накладено арешт на всі зареєстровані майнові активи, у тому числі квартиру АДРЕСА_2 та нежитлове приміщення з квартирою АДРЕСА_1 , що належать ОСОБА_3 , ОСОБА_4 за свідоцтвами: № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 від 06 серпня 2014 року, до розгляду спору по суті.

Судом також встановлено, що з відповіді Державного реєстратора позивачу стало відомо про те, що спірне нежитлове приміщення боржників ( ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ) на АДРЕСА_5 , яке є об`єктом судового зобов`язання та примусового виконання, всупереч заборон та накладених арештів було відчужено ОСОБА_8 .

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Ленінського районного суду міста Кіровограда про визнання недійсним відчуження арештованого майна, зокрема правочину, укладеного між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_8 щодо відчуження нежитлового приміщення з ґанком та сходами площею 41,8 кв. м у АДРЕСА_5 . За вказаним позовом було відкрито провадження № 2/405/1236/17 у справі № 405/5478/17, що підтверджується ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 11 грудня 2017 року.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03 жовтня 2017 року № 99208644 встановлено, що квартира боржників, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , 14 липня 2017 року під час діючої ухвали про забезпечення позову за договором купівлі-продажу була відчужена ОСОБА_5 .

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15 листопада 2017 року № 1033923630 встановлено, що квартира боржників 30 жовтня 2017 року ОСОБА_5 за договором дарування була відчужена ОСОБА_6 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Скасовуючи рішення місцевого суду в частині задоволених позовних вимог та ухвалюючи в цій частині нове рішення апеляційний суд зазначав, що суд першої інстанції не встановив, з яких саме підстав заявлено позовні вимоги, при розгляді справи застосував взаємовиключні норми закону, що призвело до неправильного застосування норм права, якими регулюються ці правовідносини. Задовольняючи частково позовні вимоги та визнаючи укладені правочини недійсними через їх фіктивність на підставі статті 234 ЦК України суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивачем було подано позов про визнання недійсними правочинів з підстав, визначених статтею 228 ЦК України. Підставою недійсності укладених відповідачами договорів позивач вказував на порушення публічного порядку.

Апеляційний суд зазначав, що відчуження об`єкта нерухомості під час дії арешту та наявності заборони на його відчуження - є протиправним, тобто таким, що порушує публічний порядок, незалежно від того, що інформація про арешт була відсутня у відповідному державному реєстрі.

Апеляційним судом встановлено, що у зв`язку із розглядом справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_9 про відшкодування шкоди, збитків спричинених порушенням права і невиконанням судового рішення в рамках якої ОСОБА_1 просив стягнути: 276 293,00 грн - втраченого середнього заробітку; 2 188,64 грн - збитків від сплати орендної плати; 5 424,00 грн - комунальних витрат та 300 000,00 грн моральної шкоди на об`єкт відчуження за договорами купівлі-продажу та дарування в порядку забезпечення позову ухвалою Ленінського районного суду міста Кіровограда від 30 червня 2017 року у справі № 405/3360/17 було накладено арешт, а тому суд апеляційної інстанції, з урахуванням того, що укладення договорів між сторонами та перехід до інших осіб права власності на це нерухоме майно унеможливлює звернення стягнення на нього при виконанні рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 25 червня 2015 року, дійшов висновку про порушення прав позивача укладеними договорами.

Апеляційний суд вважав, що виходячи із змісту правочинів вони є такими, що підпадають під встановлені статтею 228 ЦК України умови, за яких правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, оскільки за ними проведено відчуження майна, обіг якого був обмежений у зв`язку із накладенням арешту на нього ухвалою Ленінського районного суду міста Кіровограда від 30 червня 2017 року у справі № 405/3360/17.

З такими висновками колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

Статтею 14 ЦПК України 2004 року визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Крім того, відповідно до частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обв`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Частиною другою цієї ж статті передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків можуть бути як правочини (пункт 1), так і інші юридичні факти (пункт 4).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України). Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 цього Кодексу).

Згідно із частиною другою статті 16, частиною першою статті 215 ЦК України одним зі способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема у зв`язку з невідповідністю змісту правочину цьому Кодексу та іншим актам цивільного законодавства.

Статтею 228 ЦК України визначено правові наслідки вчинення правочинів, що порушують публічний порядок, вважаються серйозними порушеннями законодавства, мають антисоціальний характер і посягають на істотні громадські та державні (публічні) інтереси, та встановлено перелік правочинів, які є нікчемними та порушують публічний порядок.

Відповідно до цієї статті, по-перше, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; по-друге, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів ЦК України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.

Отже, положеннями статті 228 ЦК України визначено перелік правочинів, які є нікчемними, як такі, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Вирішуючи спір, суд апеляційний суд виходив із того, що відчуження об`єкта нерухомості під час дії арешту суду та заборони на його відчуження - є протиправним, тобто таким, що порушує публічний порядок, незалежно від того, що інформація про арешт була відсутня у відповідному державному реєстрі.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Заява про забезпечення позову розглядається судом у день її надходження, копія ухвали про забезпечення позову надсилається заявнику та заінтересованим особам негайно після її постановлення. Така ухвала суду виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень (стаття 153 ЦПК України 2004 року).

Згідно з частиною восьмою статті 16 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі заяви органу або посадової особи, якими встановлено обтяження, особи в інтересах якої встановлено обтяження, уповноваженої ним особи.

Разом з тим, правочин щодо відчуження майна, яке перебуває під арештом, може бути визнано недійсним за позовом заінтересованої особи, незалежно від того, чи було зареєстроване таке обтяження відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» на час його укладення, якщо про встановлену заборону сторонам правочину було відомо.

До таких висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд України у постановах від 25 травня 2016 року у справі № 6-605цс16, від 24 травня 2017 року у справі № 6-640цс17 та від 18 січня 2017 року у справі № 6-2552цс16 та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 543/730/14-ц (провадження № 14-149цс18).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України (правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним). Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (частина перша статті 216 ЦК України).

Колегія суддів зазначає, що забезпечення судом позову у виді накладення арешту на об`єкт нерухомого майна означає, що цей об`єкт набуває правового режиму, обмеженого в цивільному обороті. В тому разі, коли під час дії заборони відбувається відчуження такого майна особою, обізнаною про накладення арешту на майно, відповідний правочин може визнаватися недійсним і є таким, що порушує публічний порядок. При цьому не має правового значення і не може бути перешкодою для визнання договору недійсним той факт, що ухвала суду про накладення арешту не була зареєстрована відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Судами було встановлено, що станом на 14 липня 2017 року та 30 жовтня 2018 року запис про арешт квартири АДРЕСА_2 до відповідного державного реєстру не вносився.

Матеріали справи містять копії постанов про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 24 липня 2015 року ВП № 48199001 та ВП № 48198931 винесені державним виконавцем Ленінського відділу державної виконавчої служби Кіровоградського міського управління юстиції Ковальовою А. М. в порядку примусового виконання виконавчого листа № 405/11641/13-ц, якими ОСОБА_3 та ОСОБА_9 було заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна.

Отже, апеляційний суд обґрунтовано вважав, що виходячи із змісту правочинів вони є такими, що підпадають під встановлені статтею 228 ЦК України умови, за яких правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, оскільки за ними проведено відчуження майна, обіг якого був обмежений у зв`язку із забороною його відчуження.

З договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , який було досліджено судами попередніх інстанцій вбачається, що вищезгадана квартира належала ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , по 1/2 кожному, на підставі договору купівлі продажу від 08 серпня 2008 року за реєстровим № 563, частки на які були зареєстровані в Єдиному Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11 липня 2017 року. номери записів про право власності: 21325655, 21326216.

28 березня 2016 року на депозитний рахунок відділу державної виконавчої служби надійшли кошти у розмірі 290,30 грн від ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Заходи примусового виконання рішень під час закінчення виконавчого провадження не скасовувались, постанова про зняття арешту з майна боржника державним виконавцем не виносилась.

Законом України від 22 грудня 2005 року № 3262-IV «Про доступ до судових рішень» (далі - Закон № 3262-IV) регулюються відносини щодо забезпечення доступу до судових рішень (рішень, судових наказів, постанов, вироків, ухвал), ухвалених судами загальної юрисдикції, та введення Єдиного державного реєстру судових рішень (стаття 1 цього Закону).

Згідно з частиною першою статті 6 Закону № 3262-IV кожен має право повністю або частково відтворювати судові рішення, що проголошені судом прилюдно, у будь-який спосіб, у тому числі через оприлюднення в друкованих виданнях, у засобах масової інформації, створення електронних баз даних судових рішень.

Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень (частина третя статті 6 Закону № 3262-IV).

З інформації Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що ОСОБА_3 неодноразово оскаржував до суду дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області вчинені в рамках виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 405/11641/13-ц.

Вищенаведеним спростовуються доводи касаційної скарги про те, що на момент укладення договору купівлі-продажу відповідачі не знали та не могли знати про жодні обмеження з приводу спірного нерухомого майна, адже постановами від 24 липня 2015 року винесеними в рамках виконавчого провадження № 48199001 відповідачам було заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке їм належить, заходи примусового виконання рішень під час закінчення виконавчого провадження не скасовувались, а ОСОБА_3 було подано скаргу на дії державного виконавця в якій він просив скасувати постанову державного виконавця про накладення штрафу винесену в рамках виконання виконавчого листа № 405/11641/13-ц.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що постановою Кропивницького апеляційного суду від 05 грудня 2018 року ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 30 червня 2017 року було скасовано з огляду на таке.

За змістом статті 153 ЦПК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, ухвала про забезпечення позову виконується негайно, а її оскарження не зупиняє виконання та не перешкоджає подальшому розгляду справи.

На час укладення оспорюваних правочинів (14 липня 2017 року та 30 жовтня 2017 року) ухвала Ленінського районного суду м. Кіровограда від 30 червня 2017 року чула чинною.

Скасування вищевказаної ухвали постановою Кропивницького апеляційного суду від 05 грудня 2018 року на правильність висновків апеляційного суду не впливає, адже вона була ухвалена після вчинення оскаржуваних правочинів.

Крім того постановою Кропивницького апеляційного суду від 05 грудня 2018 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення задоволено частково та накладено арешт на всі зареєстровані майнові активи ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , у межах 583 905,64 грн до яких відноситься також і нерухоме майно.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Судові рішення відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаються в межах доводів касаційної скарги.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо вимоги ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просив постановити окрему ухвалу щодо виявлених корупційних порушень нотаріату.

Згідно з частиною десятою статті 262 ЦПК України суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення. Такі самі повноваження має Велика Палата Верховного Суду щодо питань передачі справ на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду грубі порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли. Правовими підставами постановлення окремої ухвали є виявлення під час розгляду справи порушень норм матеріального або процесуального права, встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню таких порушень. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду.

Судом касаційної інстанції не встановлено грубих порушень органами нотаріату норм права, які слугували б підставою для постановлення окремої ухвали у цій справі.

Керуючись статтями 400 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 22 листопада 2018 року у нескасованій частині та постанову Кропивницького апеляційного суду від 17 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. Висоцька Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко В. В. Сердюк І. М. Фаловська