Постанова
Іменем України
10 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 404/7342/13-ц
провадження № 61-3548св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 22 січня 2020 року в складі колегії суддів: Авраменко Т. М., Суровицької Л. В., Черненка В. В.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2013 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулося з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 07 травня 2008 року ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», і ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № ML-К00/062/2008, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 105 823,28 доларів США із встановленням плавучої процентної ставки в розмірі 5,49 % річних + FIDR, із щомісячним погашенням заборгованості згідно з графіком та остаточним поверненням до 04 грудня 2035 року.
Для забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором 07 травня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № SR-К00/062/2008, за яким поручитель зобов`язався перед банком нести солідарну відповідальність за повне та своєчасне виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором.
24 грудня 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, за яким банк передав йому право вимоги, зокрема за вказаним кредитним договором.
ОСОБА_3 не виконував належним чином взятих на себе зобов`язань, у зв`язку з чим у нього станом на 17 червня 2013 року утворилася заборгованість в розмірі 144 812,78 доларів США, з яких: тіло кредиту - 109 857,50 доларів США; проценти - 34 955,28 доларів США; пеня - 4 029 434 грн. 17 червня 2013 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» направило відповідачам вимоги про погашення заборгованості в повному обсязі, однак зобов`язання ними не виконано.
ТОВ «ОТП Факторинг Україна» просило стягнути солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на свою користь заборгованість в розмірі 144 812,78 доларів США, з яких: тіло кредиту - 109 857,50 доларів США; проценти - 34 955,28 доларів США; пеня - 4 029 434 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 12 березня 2014 року в складі судді: Галагана О. В., позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором № ML-K00/062/2008 від 07 травня 2008 року в розмірі 144 812,78 доларів США, що на час ухвалення рішення еквівалентно 1 346 396,82 грн, та 185 950 грн пені. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_3 порушив умови кредитного договору, внаслідок чого утворилася заборгованість, що підлягає стягненню солідарно з нього та поручителя на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна», яке у передбачений законом спосіб за договором купівлі-продажу кредитного портфелю набуло право вимоги. Згідно частини третьої статті 551 ЦК України розмір нарахованої позивачем пені підлягає зменшенню до 20 000 доларів США, що еквівалентно 185 950 грн. Представником ОСОБА_3 - ОСОБА_4 не доведено тих обставин, що з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню заборгованість в розмірі 57 508,88 доларів США. Позовна давність застосуванню не підлягає, оскільки умовами кредитного договору передбачено строк його дії до 04 грудня 2035 року.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою апеляційного суду Кіровоградської області від 13 лютого 2018 року в складі колегії суддів: Дуковського О. Л., Дьомич Л. М., Єгорової С. М., апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 12 березня 2014 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив, що позовна давність не підлягає застосуванню, оскільки строк дії кредитного договору до 04 грудня 2035 року. У зв`язку із цим не підлягає застосуванню строк позовної давності до нарахованих відсотків. Докази виконання ОСОБА_3 в повному обсязі прийнятих на себе зобов`язань за кредитним договором не надано. Суд першої інстанції зробив правильний висновок, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за кредитним договором та заборгованості по сплаті відсотків підлягають задоволенню та враховано курс долара у відповідності до національної валюти на час ухвалення рішення. Поручитель повинен відповідати перед позивачем як солідарний боржник, а тому висновок суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором є правильним.
Короткий зміст постанови суду касаційної інстанції
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Постанову апеляційного суду Кіровоградської області від 13 лютого 2018 року в частині вирішення позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що:
в апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилався на те, що додатковим договором, укладеним 04 червня 2009 року між кредитором і позичальником, було внесено зміни до кредитного договору, внаслідок чого відбулося збільшення обсягу відповідальності поручителя без його згоди. При цьому ОСОБА_2 не заперечував укладення 04 червня 2009 року між ним та банком додаткового договору № SR-K00/062/2008/1/1 до договору поруки, проте вказував, що умовами цього додаткового договору не конкретизовано, на які саме зміни кредитного договору погодився поручитель. Суд апеляційної інстанції не дав правової оцінки і не зробив висновків з приводу аргументів ОСОБА_2 про припинення поруки з наведених підстав, передбачених частиною першою статті 551 ЦК України, та не спростував його доводів про те, що збільшення обсягу відповідальності поручителя відбулося без його згоди;
зазначивши про те, що позовна давність не підлягає застосуванню, оскільки строк дії кредитного договору до 04 грудня 2035 року, апеляційний суд не перевірив та не спростував доводів ОСОБА_2 про пропуск ТОВ «ОТП Факторинг Україна» позовної давності щодо частини щомісячних періодичних платежів, які не були сплачені більш ніж за три роки до пред`явлення позову;
оскільки апеляційним судом не досліджені належним чином зібрані докази, зокрема договір поруки та додатковий договір до нього, не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення в частині вирішення позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи в цій частині на новий апеляційний розгляд.
Короткий зміст постанов суду апеляційної інстанції
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 22 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Скасовано рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 12 березня 2014 року в частині стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_2 .
В частині позовних вимог до ОСОБА_2 позов задоволено частково.
Стягнуто з поручителя ОСОБА_2 солідарно з боржником ОСОБА_3 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за тілом кредиту в сумі 109 857,50 доларів США.
У позові до ОСОБА_2 про стягнення пені та відсотків за користування кредитом відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
у постанові Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 405/2479/16-ц, (провадження № 61-6644св18) за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «ОТП Банк», ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про визнання додаткового договору № 2 до договору поруки зазначено, що укладаючи договір поруки та додаткові угоди до нього, позивач був ознайомлений із їх змістом, підписавши договір поруки та додаткові угоди до нього, погодився відповідати перед кредитором у разі порушення умов кредитного договору боржником. При укладенні договору поруки та додаткових угод до нього сторонами було дотримано вимоги положень статті 203 ЦК України, а тому заявлені позовні вимоги про визнання недійсним додаткового договору № 2 від 08 квітня 2011 року до договору поруки від 07 травня 2008 року № SR-K00/062/2008 є безпідставними та необґрунтованими;
аналізуючи підписані поручителем додаткову угоду № 1 та додаткову угоду № 2 до договору поруки колегія суддів погодилася з рішенням суду першої інстанції, що поручитель письмово погоджувався із змінами до кредитного договору, тому доводи апеляційної скарги про припинення поруки в зв`язку із збільшенням обсягу відповідальності відповідно до частини першої статті 559 ЦК України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) є безпідставними;
підписавши 08 квітня 2011 року додатковий договір № 2 до договору поруки № SR?К00/062/2008 від 07 травня 2008 року поручитель визнав розмір боргових зобов`язань, забезпечених порукою, в сумі 120 012,17 доларів США, з яких 109 857,50 доларів США становить тіло кредиту та погодився з новим графіком щомісячних платежів. Відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Зазначеним спростовуються доводи апеляційної скарги про сплив позовної давності за вимогами про сплату заборгованості за тілом кредиту з 04 червня 2009 року по 06 серпня 2010 року, за процентами з 04 листопада 2009 року по 06 серпня 2010 року;
поручитель погодився на повернення кредиту з відповідними процентами відповідно до нового графіку платежів з 08 квітня 2011 року до 04 грудня 2035 року щомісячними платежами 08 числа кожного місяця. Отже, сторони встановили не лише строк дії договору, а й строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору. Із позовом до боржника і поручителя позивач звернувся 06 серпня 2013 року. Враховуючи, що тіло кредиту відповідно графіка від 08 квітня 2011 року повинно було погашатися лише з грудня 2017 року, то колегія суддів зробила висновок, що порука щодо щомісячних платежів за тілом кредиту не є припиненою, тому поручитель повинен сплатити позивачу тіло кредиту в сумі 109 857,50 доларів США солідарно з позичальником;
суд першої інстанції безпідставно зробив висновок, що оскільки строк дії кредитного договору до 04 грудня 2035 року, то порука не є припиненою і щодо щомісячних платежів. Відповідальність поручителя щодо сплати відсотків та пені за межами шестимісячного строку до звернення з позовом є припиненою, а поручитель мав би сплатити нараховані відсотки та пеню за період з 06 лютого 2013 року. Згідно наданого позивачем розрахунку вбачається, що за період з 04 листопада 2009 року по 14 квітня 2010 року борг за процентами становив 5 623,33 доларів США. За період з 08 квітня 2011 року по 17 червня 2013 року на тіло кредиту 109 857,50 доларів США нараховано проценти 29 331,95 доларів США, всього борг становить 34 955,28 доларів США, тобто, позивач визначив лише загальну суму заборгованості за процентами, не зазначивши в розрахунку щомісячне нарахування заборгованості за процентами. У цьому ж розрахунку позивач зазначив щомісячне нарахування пені за період 17 червня 2012 року по 17 червня 2013 року, однак, нарахування пені проводилося на загальну суму тіла кредиту та процентів. За таких обставин та наданих позивачем вихідних даних для розрахунку заборгованості суд не може визначити розмір заборгованості за шість місяців перед зверненням до суду за процентами та заборгованості за пенею на тіло кредиту, тому в позові про стягнення пені та процентів до поручителя необхідно відмовити за недоведеністю позивачем суми, яка підлягає стягненню з поручителя відповідно до умов договору поруки;
у постанові від 16 січня 2019 року справа № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила: у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Аналогічні правові висновки про ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду справах № 761/12665/14-ц, № 373/2054/16-ц, № 464/3790/16-ц. З урахуванням позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту і відсотками в іноземній валюті, колегія суддів зробила висновок, що з поручителя солідарно з боржником підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту в сумі 109 857,50 доларів США без зазначення еквіваленту в гривні.
Додатковою постановою Кропивницького апеляційного суду від 12 лютого 2020 року в складі колегії суддів: Авраменко Т. М., Суровицької Л. В., Черненка В. В., заяву адвоката Захарченка І. В. в інтересах ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення задоволено.
Стягнуто з ТОВ «ОТП Факторинг України» на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 8 746,54 грн.
Аргументи учасників справи
У лютому 2020 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржену постанову апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до апеляційного суду. При цьому посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання;
додатковий договір № 2 до кредитного договору № МL К00/062/2008 від 07 травня 2008 року та додатковий договір № 22 від 08 квітня 2011 року до договору поруки від 07 травня 2008 року № SR-К00/062/2008 до суду першої інстанції подані не були. Вказані нові докази були подані до суду апеляційної інстанції разом із запереченнями на апеляційну скаргу № 2729/16 від 25 січня 2016 року без обґрунтування причин неможливості подання таких доказів до суду першої інстанції. Проте суд апеляційної інстанції у порушення частини третьої статті 367 ЦПК України, приймаючи докази, які не були подані до суду першої інстанції, не навів мотивів такого рішення, що суперечить висновкам Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 367 ЦПК України, викладеним у постановах від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17 (провадження № 61-13405св18), від 05 грудня 2018 року у справі № 346/5603/17 (провадження № 61-41031св18), від 17 квітня 2019 року у справі № 761/38248/17 (провадження № 61-49073св18).
Аналіз касаційної скарги свідчить, що постанова суду апеляційної інстанції оскаржується в касаційному порядку участині задоволених позовних вимог до ОСОБА_2 про стягнення з поручителя ОСОБА_2 солідарно з боржником ОСОБА_3 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованості за тілом кредиту в сумі 109 857,50 доларів США. В іншій частині постанова суду апеляційної інстанції не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 30 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 30 квітня 2020 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права (частину третю статті 367 ЦПК України) без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17; від 05 грудня 2018 року у справі № 346/5603/17; від 17 квітня 2019 року у справі № 761/38248/17.
Фактичні обставини
Суди встановили, що 07 травня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № МL-K00/062/2008. Умовами кредитного договору визначено, що банк надав на споживчі цілі ОСОБА_1 кредит у розмірі 105 823,28 грн (пункт 1) з датою остаточного повернення кредиту 04 грудня 2035 року. Сторони домовились, що для розрахунку процентів буде використовуватись плаваюча процентна ставка: фіксований відсоток, який складає 5,49 % річних + FIDR (пункт 3), всі зміни та доповнення до цього договору повинні будуть складені у письмовій формі та підписані сторонами. Такі зміни додаються до договору та складають його невід`ємну частину (пункт 6.2). До договору додано додаток №1 -підписаний сторонами графік платежів.
07 травня 2008 року між ОСОБА_2 та ПАТ «ОТП Банк» укладено договір поруки № SR-К00/062/2008, за умовами якого ОСОБА_2 зобов`язався відповідати перед банком за повне та своєчасне виконання ОСОБА_1 його боргових зобов`язань за кредитним договором у повному обсязі таких зобов`язань.
24 грудня 2010 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ПАТ «ОТП Банк» укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, згідно з умовами якого ПАТ «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за кредитним договором № МLK00/062/2008 від 07 травня 2008 року.
У договорі поруки від 07 травня 2008 року № SR-К00/062/2008 сторони обумовили, що:
порукою за договором забезпечуються вимоги кредитора щодо сплати боржником кожного і всіх його боргових зобов`язань за кредитним договором у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як встановлено у кредитному договорі. Зокрема, порукою забезпечуються вимоги кредитора щодо: повернення основної суми кредиту; сплати відсотків за користування кредитом; сплати пені за прострочення повернення кредиту, прострочення сплати відсотків та штрафу за нецільове використання кредиту (пункт 2.1);
порукою забезпечені боргові зобов`язання в разі зміни їх суми, відповідно до пункту 2.1 цього договору (пункт 2.20;
ОСОБА_2 підтвердив, що він ознайомлений з положеннями кредитного договору, цілком розуміє його зміст та згоден виступати поручителем за борговими зобов`язаннями. Будь-яке посилання в тексті цього договору на положення кредитного договору є достатнім для виявлення волі кожної сторони щодо змісту такого посилання (пункт 2.3 статті 2);
цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами (дата договору) і діє до виконання боргових зобов`язань за кредитним договором. Відповідно до пункту 4.2 статті 4 договору поруки відповідальність поручителя припиняється лише після виконання боргових зобов`язань в повному обсязі (пункт пунктом 4.1 статті 4).
04 червня 2009 року між ОСОБА_1 та банком був укладений додатковий договір № МL-K00/062/2008/1 до кредитного договору № МL?K00/062/2008 від 07 травня 2008 року, відповідно до умов якого сторони внесли зміни до кредитного договору, в тому числі, позичальнику надано транш в розмірі 6 139,84 доларів США, тобто збільшено тіло кредиту.
У зв`язку з укладенням додаткового договору до кредитного договору 04 червня 2009 року між ОСОБА_2 та банком було укладено додатковий договір № SR-К00/062/2008/1/1 до договору поруки № SR?К00/062/2008 від 07 травня 2008 року, відповідно до умов якого пункт 2.2 договору поруки був доповнений пунктом 2.2.1 наступного змісту: «у разі зміни розміру боргових зобов`язань після укладення цього договору, такі боргові зобов`язання забезпечуються в їх повному розмірі без укладання будь-яких додаткових договорів до цього договору».
08 квітня 2011 року з позивальником ОСОБА_5 укладено додатковий договір № 2 до кредитного договору № МL?K00/062/2008 від 07 травня 2008 року, яким встановлено фіксовану процентну ставку 12 % річних та складено новий графік платежів, яким визначено станом на 08 квітня 2011 року залишок заборгованості за тілом кредиту в сумі 109 857,50 доларів США, встановлено, що тіло кредиту починає погашатися з 08 грудня 2017 року, а проценти погашаються щомісячно, зокрема з 08 квітня 2011 року по 08 серпня 2011 року по 8 000 доларів США, з 08 вересня 2011 року по 1 256,02 доларів США.
08 квітня 2011 року з ОСОБА_2 було укладено додатковий договір № 2 до договору поруки № SR?К00/062/2008 від 07 травня 2008 року, згідно якого пункт 2.2 договору поруки був викладений у новій редакції та доповнений пунктом 2.2.1. «Розмір Боргових Зобов`язань». На дату укладення цього додаткового договору розмір боргових зобов`язань, забезпечених порукою, становить 120 012,17 доларів США. У разі зміни, в тому числі збільшення розміру боргових зобов`язань та/чи інших зобов`язань боржника за кредитним договором після укладення цього договору, в тому числі за рахунок сплати забезпечувального платежу, такі зобов`язання забезпечуються порукою в їх повному обсязі без укладення будь-яких додаткових договорів до цього договору, а підписання поручителем цього договору вважається попередньою згодою поручителя на зміну умов кредитного договору».
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
Суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду, зокрема, вирішує питання щодо поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції (пункт 5 частини першої статті 365 ЦПК України).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17 (провадження № 61-13405св18) зазначено, що:
«відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. У пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» судам роз`яснено, що вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання. Апеляційний суд у порушення норм процесуального права, приймаючи докази, які не були подані до суду першої інстанції, не навів мотивів такого рішення».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі № 346/5603/17 (провадження № 61-41031св18) вказано, що:
«за змістом частини першої та другої статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з`явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок. Про прийняття та дослідження нових доказів апеляційний суд не мотивував свій висновок в ухваленому судовому рішенні».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 квітня 2019 року у справі № 761/38248/17 (провадження № 61-49073св18) зазначено, що:
«за змістом частин першої і другої статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з`явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок. Обґрунтовуючи поважність причин неподання наказу від 14 червня 2017 року № 252-в про надання ОСОБА_2 частини щорічної відпустки з 30 червня 2017 року до 13 липня 2017 року до суду першої інстанції, відповідач в апеляційній скарзі зазначив, що ні у позовній заяві, ні під час розгляду справи в суді, ОСОБА_2 на обставини пропуску роботодавцем (відповідачем у справі) строку застосування дисциплінарної відповідальності, встановлених статтею 148 КЗпП України, не посилалася, вказуючи лише на те, що будь-яких порушень трудової дисципліни вона не вчиняла та те, що при вирішенні питання про притягнення її до дисциплінарної відповідальності відповідачем порушено вимоги статті 252 КЗпП України, оскільки первинна профспілкова організація відмовила у притягненні її до дисциплінарної відповідальності (а. с. 98-100). У частині третій статті 12 ЦПК України визначено, що відповідач надає заперечення і докази на їх підтвердження лише щодо обставин, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. З урахуванням вказаного, відповідач був позбавлений процесуальної можливості надати суду першої інстанції свої заперечення щодо пропуску строку для застосування дисциплінарного стягнення. Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до частини першої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Частиною третьою статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). З указаного вбачається, що апеляційний суд належним чином доводів відповідача щодо неможливості подання доказів до суду першої інстанції не перевірив, мотивів їх відхилення в судовому рішенні не навів, що свідчить про те, що суд не сприяв учасникам судового процесу в реалізації ними своїх прав, передбачених процесуальним законодавством».
У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції встановив що: «підписавши 08 квітня 2011 року додатковий договір № 2 до договору поруки № SR?К00/062/2008 від 07 травня 2008 року поручитель визнав розмір боргових зобов`язань, забезпечених порукою, в сумі 120 012,17 доларів США, з яких 109 857,50 доларів США становить тіло кредиту та погодився з новим графіком щомісячних платежів. Відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Зазначеним спростовуються доводи апеляційної скарги про сплив позовної давності за вимогами про сплату заборгованості за тілом кредиту з 04 червня 2009 року по 06 серпня 2010 року, за процентами з 04 листопада 2009 року по 06 серпня 2010 року»
Аналіз матеріалів справи свідчить, що:
разом із запереченнями на апеляційну скаргу позивачем надано: додатковий договір № 2 від 08 квітня 2011 року до кредитного договору № МL К00/062/2008 від 07 травня 2008 року та додатковий договір № 22 від 08 квітня 2011 року до договору поруки від 07 травня 2008 року № SR-К00/062/2008 (Т. 1, а. с. 156-169);
ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 21 листопада 2019 року після перегляду судових рішень Верховним Судом справа призначена до розгляду (Т. 2, а. с. 80);
разом із відзивом на апеляційну скаргу позивач надав додатковий договір № 22 від 08 квітня 2011 року до договору поруки від 07 травня 2008 року № SR-К00/062/2008 (Т. 2, а. с. 141, 142);
відповідач заперечував проти приєднання нових доказів, що підтверджується протоколом судового засідання від 22 січня 2020 року (Т. 2, а. с. 151);
протокольною ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 22 січня 2020 року відмовлено у прийнятті документів, оскільки вони є в матеріалах справи (Т. 2, а. с. 151).
Суд апеляційної інстанції: у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду не вирішив питання щодо поважності причин неподання позивачем доказів до суду першої інстанції; відмовивши у прийнятті документів з посиланням на те, що вони є в матеріалах справи, не врахував, що зазначені докази також були подані до суду апеляційної інстанції; не звернув уваги на те, що про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок; не навів мотивів відхилення доводів відповідача щодо обґрунтування причин неможливості подання таких доказів до суду першої інстанції.
Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині не відповідає висновкам, викладеним у: постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17 (провадження № 61-13405св18); постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі №346/5603/17 (провадження №61-41031св18); постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 квітня 2019 року у справі № 761/38248/17 (провадження № 61-49073св18). Колегія суддів вважає, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині ухвалена без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити, постанову апеляційного суду в оскарженій частині скасувати та передати справу у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Постанову Кропивницького апеляційного суду від 22 січня 2020 року у частині задоволених позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2 про стягнення з поручителя ОСОБА_2 солідарно з боржником ОСОБА_3 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» заборгованості за тілом кредиту в сумі 109 857,50 доларів США скасувати.
Передати справу № 404/7342/13-ц у частині позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2 про стягнення з поручителя ОСОБА_2 солідарно з боржником ОСОБА_3 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» заборгованості за тілом кредиту в сумі 109 857,50 доларів США на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Кропивницького апеляційного суду від 22 січня 2020 року у скасованій частині втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
М. М. Русинчук
М. Ю. Тітов