ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2025 року

м. Київ

справа № 404/7488/24

провадження № 51 - 361км25

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

захисників ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),

ОСОБА_8 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах засудженого ОСОБА_6 на вирок Кропивницького апеляційного суду від 13 січня 2025 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024121010001762, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 296, ч. 1 ст. 121 КК України;

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Гарманівки Компаніївського району Кіровоградської області та жителя АДРЕСА_2 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 296, ч. 1 ст. 122 КК України.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Кіровського районного суду м. Кіровограда від 30 вересня 2024 рокувизнано винуватими:

ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 296, ч. 1 ст. 121 КК України, та йому призначено покарання у виді позбавлення волі:

- за ч. 2 ст. 296 КК України на строк 3 роки;

- за ч. 1 ст. 121 КК України на строк 5 років.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначеноОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки з покладенням відповідних обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу.

ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 296, ч. 1 ст. 122 КК України, та йому призначено покарання у виді позбавлення волі:

- за ч. 2 ст. 296 КК України на строк 3 роки;

- за ч. 1 ст. 122 КК України на строк 2 роки.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено ОСОБА_9 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_9 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки з покладенням відповідних обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу.

Постановлено стягнути з ОСОБА_9 на користь потерпілого ОСОБА_10 40 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Вирішено питання щодо речових доказів.

Судові рішення стосовно засудженого ОСОБА_9 не оскаржуються.

Згідно з вироком суду, 19 червня 2024 року приблизно о 22:40 ОСОБА_6 спільно з ОСОБА_9 , перебуваючи поблизу магазину «Копілка» на вул Г. Жадова, 23А у м. Кропивницькому, в ході сварки з ОСОБА_11 , нехтуючи встановленими правилами поведінки у демократичному суспільстві, обравши малозначний привід, грубо порушуючи громадський порядок та встановлені норми моралі, з мотивів явної неповаги до суспільства, ставлячи свої інтереси вище суспільних, діючи умисно та цілеспрямовано, в присутності сторонніх осіб, з особливою зухвалістю, без попередньої змови, в ході бійки, яка розпочалася із нанесення удару ногою ОСОБА_11 в ділянку тулуба ОСОБА_6 , від чого останній впав на землю.

Надалі потерпілий ОСОБА_10 втрутився у вказану подію, від чого виникла штовханина, в якій ОСОБА_11 відтягнув ОСОБА_6 від потерпілого ОСОБА_10 . У цей час ОСОБА_9 завдав три удари кулаками правої та лівої руки в ділянку голови ОСОБА_10 , від чого останній присів на землю та відразу розпочав підійматися в положення стоячи. ОСОБА_9 знову завдав один удар лівою ногою в ділянку тулуба потерпілого та один удар кулаком лівої руки в ділянку обличчя зліва, від якого ОСОБА_10 впав на асфальт та втратив свідомість.

Після чого ОСОБА_6 підійшов до ОСОБА_10 , який перебував на асфальтовому покритті, не подаючи ознак життя, та завдав йому удар ногою зверху-донизу з прискоренням від наданої сили в ділянку голови, а потім удар ногою в ділянку лівого плеча.

В результаті протиставлення себе та своїх інтересів вище суспільних, ОСОБА_6 спільно з ОСОБА_9 порушили громадський порядок та усталені правила співжиття в демократичному суспільстві та спричинили потерпілому ОСОБА_10 , а саме ОСОБА_6 , тяжке тілесні ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, а ОСОБА_9 тілесне ушкодження середньої тяжкості.

Кропивницький апеляційний суд вироком від 13 січня 2025 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_9 залишив без задоволення, а апеляційні скарги потерпілого ОСОБА_10 і прокурора ОСОБА_12 задовольнив частково.

Вирок Кіровського районного суду м. Кіровограда від 30 вересня 2024 року щодо ОСОБА_6 в частині призначеного покарання та вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_10 про стягнення моральної шкоди скасував.

Визнав ОСОБА_6 винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 296, ч. 1 ст. 121 КК України, та йому призначив покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 296 КК України на строк 3 роки; за ч. 1 ст. 121 КК України на строк 5 років.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначив ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Постановив цивільний позов потерпілого ОСОБА_10 задовольнити частково та стягнути солідарно з обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_6 на користь потерпілого ОСОБА_10 200 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

У решті вирок суду першої інстанції залишив без змін.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі та додаткових поясненнях захисник ОСОБА_8 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що, на його думку, призвело до невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить змінити вирок апеляційного суду та призначити ОСОБА_6 покарання із застосуванням ст. 75 КК України.

На обґрунтування вимог захисник зазначає, що апеляційний суд, призначаючи ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі, яке належить відбувати реально, не врахував даних про його особу, а саме те, що його підзахисний за місцем проживання характеризується позитивно, вважається таким, що не має судимостей у відповідності до вимог ст. 89 КК України, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, свою вину визнав повністю, кримінальне провадження слухалося в порядку, визначеному ч. 3 ст. 349 КПК України, в скоєному щиро розкаявся, обіцяв в майбутньому правопорушень не вчиняти, просив суворо його не карати, своєю правомірною поведінкою під час слухання справи доводив можливість відбувати покарання без ізоляції від суспільства. Також зазначає, що апеляційний суд недооцінив дійсне, відверте визнання своєї провини ОСОБА_6 , відверту негативну оцінку своїм діям, визнання обставин, які ставились йому в провину, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що виразилось, насамперед, у відшкодуванні завданої матеріальної шкоди та частково моральної, тобто його бажання виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання, у зв`язку з чим безпідставно не визнав пом`якшуючою обставиною - щире каяття. Тобто зазначає, що апеляційним судом неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, а саме не застосовано ст. 75 КК України, яку мали, на його думку, застосувати. Захисник просить врахувати молодий вік ОСОБА_6 , те, що він планує створити сім`ю, проживає у цивільному шлюбі з жінкою та виховує її дитину від першого шлюбу, офіційно працює, самостійно відшкодував потерпілому шкоду в повному обсязі, займається волонтерською діяльністю, допомагає батькам та за місцем проживання сусідам похилого віку, є донором та звільнити ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України.

На касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 прокурор ОСОБА_12 подав заперечення, у яких, посилаючись на необґрунтованість доводів сторони захисту, просить скаргу захисника залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду - без зміни.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_6 та його захисники ОСОБА_7 і ОСОБА_8 підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити.

Прокурор ОСОБА_5 вважав касаційну скаргу сторони захисту необґрунтованою і просив залишити її без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового розгляду, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Висновок суду про доведеність винуватості та правильність кваліфікації дій ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 296, ч. 1 ст. 121 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.

У касаційній скарзі захисник вказує на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність судом апеляційної інстанції, яке полягає в безпідставному не застосуванні до ОСОБА_6 положень ст. 75 КК України, що призвело до невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі засудженого через суворість.

Однак така позиція захисника є необґрунтованою з огляду на таке.

Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації таке покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Під час вибору заходу примусу мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності, суд вправі призначити такий вид і розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме перевихованню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.

При цьому, з огляду на приписи ст. 75 КК України, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання, як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість злочину, особу винного, але й інші обставини справи.

За матеріалами провадження, суд першої інстанції в ході призначення покарання ОСОБА_6 урахував ступінь тяжкості вчинених обвинуваченим кримінальних правопорушень, особу винуватого та дійшов висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Апеляційний суд, переглядаючи вирок, у тому числі і за апеляційною скаргою прокурора, визнав необґрунтованим рішення суду першої інстанції про звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України та дійшов висновку, що місцевий суд свого рішення не мотивував і не обґрунтував підстав, з яких він дійшов висновку про можливість виправлення останнього без відбування покарання, враховуючи встановлені вироком суду обставини кримінального провадження.

На думку колегії суддів апеляційного суду, місцевий суд не надав належної оцінки обставинам вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, а саме те, що останній підійшов до ОСОБА_10 , який перебував на асфальтовому покритті без ознак життя та не становив жодної суспільної небезпеки, і завдав йому удар ногою зверху-вниз із прискоренням від наданої сили в ділянку голови потерпілого, що свідчило про заподіяння останньому максимальних тілесних ушкоджень. Також судом першої інстанції не в повній мірі враховано те, що ОСОБА_6 раніше притягувався до кримінальної відповідальності, та те, що у кримінальному провадженні наявна обставина, яка обтяжує покарання - вчинення кримінального правопорушення щодо особи, яка перебуває в безпорадному стані.

Згідно з положеннями статей 370 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.

Як убачається з матеріалів провадження, суд апеляційної інстанції, постановляючи вирок стосовно ОСОБА_6 , дотримався зазначених вимог кримінального процесуального закону.

Під час призначення ОСОБА_6 покарання суд апеляційної інстанції врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 296, ч. 1 ст. 121 КК України, один з яких є тяжким кримінальним правопорушенням, а інший - нетяжким, особу винуватого, який характеризується позитивно, неодружений, на обліках у закладах з надання психіатричної або наркологічної допомоги не перебуває, осудний, після винесення вироку судом першої інстанції влаштувався на роботу та працює, раніше притягувався до кримінальної відповідальності. Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_6 , апеляційний суд визнав часткове відшкодування шкоди, повне визнання вини, а обставиною, що обтяжує покарання - вчинення кримінального правопорушення щодо особи, яка перебуває в безпорадному стані.

Крім того, апеляційний суд правильно звернув увагу на помилковість визнання місцевим судом обставиною, що пом`якшує покарання - щире каяття. Адже розкаяння передбачає, крім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у його вчиненні, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, а щире каяття ОСОБА_6 є формальним та має на меті виключно намагання уникнути справедливого покарання за вчинені кримінальні правопорушення, оскільки в ході досудового розслідування дії обвинуваченого ОСОБА_6 не були спрямовані на визнання своєї вини, надання правдивих показань, висловлення щирого жалю у вчиненому та надання негативної оцінки кримінальним правопорушенням.

Суд апеляційної інстанції, зваживши на зазначені обставини в їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про те, що виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_6 можливе лише в умовах ізоляції його від суспільства та вказав, що останньому слід призначити покарання у виді реального позбавлення волі в мінімальних межах санкцій ч. 2 ст. 296, ч. 1 ст. 121 КК України, яке буде відповідати тяжкості вчиненого, обставинам кримінального провадження, особі обвинуваченого ОСОБА_6 та буде обґрунтованим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів як ним самим, так і іншими особами, та відповідати меті покарання, визначеній ст. 50 КК України. З таким висновком погоджується й суд касаційної інстанції та не вбачає підстав для застосування положень, передбачених ст. 75 КК України, щодо звільнення ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням.

Таке покарання не порушує загальних засад його призначення, встановлених законом України про кримінальну відповідальність, і відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості, не виходить за межі дискреційних повноважень суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування. Тому Суд не вбачає правових підстав вважати це покарання явно несправедливим через суворість.

Отже, колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_6 покарання відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним у статтях 50 65 КК України.

Вирок суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370 420 КПК України, є законним та обґрунтованим.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі засудженого, підстави для задоволення касаційної скарги захисника відсутні.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Кропивницького апеляційного суду від 13 січня 2025 року стосовно ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 - без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3