Постанова

Іменем України

29 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 404/7748/15-ц

провадження № 61-19604св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючої - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду

м. Кіровограда від 05 листопада 2019 року у складі судді Іванової Н. Ю. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 18 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Мурашка С. І., Голованя А. М., Карпенка О. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» (далі - ТОВ «Порше Мобіліті», товариство) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

На обґрунтування позовних вимог зазначало, що 11 грудня 2012 року між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 50007041, за умовами якого позичальнику надані кредитні кошти у розмірі 177 774,32 грн, що еквівалентно 21 812,80 дол. США, на строк 60 місяців, процентна ставка 9,9%, річних, що змінюється відповідно до пункту 2.3. Загальних умов кредитування як складової кредитного договору. Цільове призначення кредиту - придбання автомобіля марки VW, модель Golf TEAM, кузов НОМЕР_1 , об`єм двигуна 1,3490 куб. см, рік випуску (далі - автомобіль Golf).

Кредитні зобов'язання позичальника забезпечені порукою ОСОБА_2 , про що зазначено у кредитному договорі, який підписала поручитель.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 12 грудня

2012 року між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 укладений договір застави транспортного засобу № 50007041, посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Ковальовою О. О., зареєстрований у реєстрі за № 1125, предметом якого є автомобіль Golf.

Починаючи з січня 2015 року позичальник неналежно виконує зобов`язання за кредитним договором щодо оплати щомісячних платежів, погоджених у графіку погашення кредиту, сплачуючи їх з порушенням встановленого строку.

17 червня 2015 року позивач направив ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вимогу (повідомлення) про дострокове повернення кредиту та сплату заборгованості за кредитним договором, яку ОСОБА_1 вимогу отримав 01 липня 2015 року, а отже останнім днем повернення кредиту та заборгованості було 30 липня

2015 року, однак у зазначений строк заборгованість за кредитним договором не погашена, а залишок суми кредиту не повернутий.

Посилаючись на наведене, ТОВ «Порше Мобіліті», з урахуванням уточнених позовних вимог, просило стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором у розмірі 651 796,46 грн, з яких: основна сума боргу за кредитом - 293 640,16 грн, збитки за порушення пункту 5.6. договору з урахування податку на додану вартість - 111 163,04 грн, штрафи - 64 668,73 грн (за порушення пункту 8.3. договору - 2 447,72 грн, за порушення пункту 3.3. договору - 35 554,86 грн, за порушення пункту 5.5. договору - 26 666,15 грн), три проценти річних - 34 520,99 грн та інфляційні втрати - 147 803,54 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанцій

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 05 листопада

2019 року позов ТОВ «Порше Мобіліті» задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «Порше Мобіліті» заборгованість за кредитним договором від 11 грудня 2012 року

№ 50007041 у розмірі 392 829,88 грн, яка складається з: основної суми боргу за кредитом - 293 640,16 грн, штрафу - 64 668,73 грн, трьох процентів річних - 34 520,99 грн.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Скасовано заходи забезпечення позову вжиті ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 10 грудня 2015 року, шляхом накладення арешту на транспортний засіб марки VW, модель Golf TEAM, кузов

№ НОМЕР_1 , об`єм двигуна 1390 куб. см, рік випуску 2012, який належить на праві власності ОСОБА_1 та заборони вчиняти будь-які дії, спрямовані на відчуження транспортного засобу марки VW, модель Golf TEAM, кузов № НОМЕР_1 , об`єм двигуна 1390 куб. см, рік випуску 2012.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 належним чином не виконує зобов'язання за кредитним договором, що призвело до зміни кредитором строку кредитування, який вважається таким, що сплив

30 липня 2015 року. Оскільки у визначений договором строк позичальник не виконавобов'язок щодо повернення в повному обсязі кредиту та сплати процентів за користування ним, наведене є підставою для солідарного стягнення з нього та поручителя заборгованості за кредитним договором, що складається з: основної суми боргу за кредитом - 293 640,16 грн, штрафу - 64 668,73 грн, трьох процентів річних - 34 520,99 грн.

Суд першої інстанції визнав необґрунтованими вимоги позивача про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 збитків за порушення пункту 5.6. договору з урахування податку на додану вартість - 111 163,04 грн, зазначивши, що хоча понесені позивачем витрати на страхування предмета застави і пов'язані з порушенням позичальником умов кредитного договору щодо страхування предмета застави та несплатою ним відповідних платежів, однак у розумінні статті 22 ЦК України вони не є збитками. Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення інфляційних втрат у розмірі 147 803,54 грн, суд виходив з того, що інфляційні втрати можуть нараховуватися кредитором лише у разі порушення грошового зобов`язання визначеного в національній валюті, тоді як умовами договору передбачено повернення виданого позичальнику кредиту у розмірі еквівалентному до долара США, що убезпечує кредитора від збитків, спричинених знеціненням національної валюти.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 18 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, апеляційну скаргу ТОВ «Порше Мобіліті» задоволено частково, рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 05 листопада 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про солідарне стягнення збитків скасовано та ухвалено у цій частині нове судове рішення про задоволення позову.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «Порше Мобіліті» збитки у розмірі 111 163,04 грн.

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 05 листопада 2019 року в частині розподілу судових витрат змінено.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції у частині вирішення позовних вимог ТОВ «Порше Мобіліті» про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суми боргу за кредитом в розмірі 293 640,16 грн, штрафу - 64 668,73 грн, трьох процентів річних - 34 520,99 грн, правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення у наведеній частині суду є законним та обґрунтованим.

Вирішуючи питання про обґрунтованість відмови ТОВ «Порше Мобіліті» у задоволенні вимоги про стягнення з відповідачів збитків у розмірі

111 163,04 грн, апеляційний суд зазначив, що матеріалами справи підтверджується, що відповідно до договору добровільного комплексного страхування на транспорті від 05 грудня 2013 року № 245002/4098/0001962, копій рахунків-фактур та копій платіжних доручень, позивач на виконання пункту 5.6. кредитного договору сплатив страхові платежі, які не були компенсовані товариству відповідачем та які у загальному розмірі, з урахуванням податку на додану вартість, становлять 111 163,04 грн. Зазначені витрати позивач поніс у зв`язку з невиконанням позичальником взятих на себе зобов`язань щодо страхування майна, та з метою відновлення своїх прав як вигодонабувача за договором страхування, а тому відповідно до частини першої статті 623 ЦК України вказана сума підлягає стягненню з відповідачів.

Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи

У січні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій він просив рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда

від 05 листопада 2019 року і постанову Кропивницького апеляційного суду

від 18 листопада 2020 року скасувати, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху, надано строк до 12 лютого 2021 року для сплати судового збору.

У лютому 2021 року до Верховного Суду на виконання вимог указаної ухвали касаційного суду, надійшла заява ОСОБА_1 про усунення недоліків, до якої долучено оригінал квитанції про сплату судового збору у належному розмірі.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилався на те, що суди попередніх інстанцій застосували норми матеріального права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом України у постанові від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2134цс15, Верховним Судом у постановах від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, від 13 лютого 2019 року у справі № 757/21343/15-ц,

від 03 квітня 2019 року у справі № 640/7146/16-ц, від 19 березня 2020 року у справі № 359/4206/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та витребувано матеріали справи.

Касаційна скарга ОСОБА_1 , у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована посиланням на те, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували норми права, а саме положення статей 533 1046 1049 1054 ЦК України без урахування висновків щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, викладених:

- у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі

№ 757/21343/15-ц, відповідно до якого якщо згідно з умовами договору позики, грошові зобов`язання позичальника виражені в національній валюті Україні - гривні з визначенням грошового еквівалента - долара США, а з тексту договору вбачається, що гроші були отримані в гривні, то стягненню з позичальника на користь позикодавця підлягає стягненню сума позики в національній валюті України;

- у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі

№ 6-2134цс15, відповідно до якого установивши, що у спірному договорі купівлі-продажу сторони визначили грошовий еквівалент в умовних одиницях здійснюваної в національній валюті операції, суди не звернули увагу на те, що у пункті 4 договору зазначено еквівалент вартості квартири на день укладення договору. Судам слід з`ясовувати порядок визначення суми, що підлягає сплаті за укладеним сторонами договором, зокрема встановити: чи є належним виконанням зобов`язання сплата суми в національній валюті операції, що відповідає еквіваленту вартості квартири на день укладення договору, чи сума заборгованості підлягає визначенню за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу;

- у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц. відповідно до якого при з'ясуванні порядку проведення розрахунків за договором купівлі-продажу, слід зробити висновок, що пункти 4, 5 договору купівлі-продажу передбачають визначення суми, що підлягає сплаті, з урахуванням умовних одиниць за курсом Національного банку України, саме на день укладення договору купівлі-продажу.

У контексті зазначеного вище, заявник зауважив, що положення кредитного договору і фактичні розрахунки сторін (долучені позивачем до позовної заяви рахунки-фактури) свідчать про те, що сума кредиту підлягала наданню і розраховуваласяТОВ «Порше Мобіліті» з курсу долара США на момент укладення кредитного договору в розмірі 8,1500 грн/дол. США. Тому при зверненні з позовом, позивачу належало розрахувати заборгованість за кредитним договором виходячи з курсу національної грошової одиниці до долара США на момент укладення кредитного договору. Натомість суди попередніх інстанцій зазначеного, а також порядок розрахунку за кредитом та процентамине урахували,не дослідили зібрані у справі рахунки-фактури на повернення кредитних коштів.

Вказував також на те, що відмовляючи у застосуванні наслідків пропуску позовної давності до вимоги ТОВ «Порше Мобіліті» про стягнення штрафу на підставі пункту 5.4. кредитного договору у розмірі 26 666,15 грн, суд апеляційної інстанції застосував положення частини другої статті 258 ЦПК України без урахування висновків щодо її застосування викладених у постановах Верховного Суду від 19 березня 2020 року у справі № 359/4206/16-ц та від 03 квітня

2019 року у справі № 640/7146/16-ц. Так, згідно з висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 19 березня 2020 року у справі № 359/4206/16-ц у справі за участю позивача за тотожним договором: «суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, належним чином оцінивши всі докази у їх сукупності, врахувавши правові висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та

від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, принцип справедливості рішення суду, дійшов обґрунтованого висновку про те, що 16 грудня 2015 року кредитором складена вимога про дострокове виконання зобов`язань, яка отримана позичальником 26 грудня 2015 року, що дає підстави для висновку про те, що 26 грудня 2015 року настав строк виконання зобов`язання та кредитор втратив право здійснювати передбачені договором проценти, штрафи, зокрема і збитки відповідно до пункту 8.5 Загальних умов кредитування».

У постанові від 03 квітня 2019 року у справі № 640/7146/16-ц Верховний Суд дійшов висновку, що право кредитодавця нараховувати обумовлену у договорі неустойку припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

У березні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу

від ТОВ «Порше Мобіліті», у якому позивач просив касаційну скаргу

ОСОБА_1 залишити без задоволення. Зазначив, що встановлення у кредитному договорі еквіваленту грошового зобов`язання у доларах США не має своїм наслідком обов`язок ОСОБА_1 повернути кредит у більшому розмірі, ніж він отримав, оскільки за умовами укладеного між товариством та позичальником кредитного договору, ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі, що є еквівалентним певній сумі у доларах США, та зобов`язувався повернути відповідну суму кредиту у гривні, що еквівалентна певній сумі доларів США на день сплати таких коштів. Підписуючи кредитний договір, графік погашення і загальні умови кредитування, ОСОБА_1 надав згоду на перерахунок еквівалента грошового зобов`язання в іноземній валюті (доларах США), складення графіка погашення кредиту в іноземній валюті та застосування формули визначення кінцевого розміру належного до сплати платежу з урахуванням відповідного обмінного курсу, встановленого на дату виставлення товариством рахунка про сплату чергового щомісячного платежу, а тому доводи касаційної скарги про те, що умовами кредитного договору визначено фіксовану суму щомісячних платежів у гривні в еквіваленті до долара США є безпідставними, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеному у постанові від 15 липня 2020 року у справі № 196/1709/14-ц (провадження № 61-28089св18).

Щодо посилання заявника на безпідставне не застосування судами попередніх інстанцій позовної давності до вимог ТОВ «Порше Мобіліті», про застосування якої просив ОСОБА_1 , товариство зазначило, що не пропустило позовну давність до вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором, оскільки з позовом до суду звернулося у жовтні 2015 року. Крім того, зауважило, що вимогу про стягнення штрафу у розмірі 26 666,15 грн за порушення відповідачем пункту 5.5. кредитного договору не було заявлено разом із вимогою про дострокове повернення суми кредиту 17 червня 2015 року, а тому перебіг строку позовної давності за такою вимогою не міг розпочатися у 2015 році.

Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що 11 грудня 2012 року між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 50007041, за умовами якого позичальнику надані кредитні кошти у розмірі 177 774,32 грн, із встановленим еквівалентом 21 812,80 дол. США на строк 60 місяців, з процентною ставкою 9,9%, яка змінюється відповідно до пункту 2.3. Загальних умов кредитування, як складової кредитного договору. Цільове призначення кредиту - придбання автомобіля марки VW, модель Golf TEAM, кузов НОМЕР_1 , об`єм двигуна 1,3490 куб. см, 2012 рік випуску.

Кредитні зобов`язання позичальника забезпечені порукою ОСОБА_2 , про що зазначено у кредитному договорі, який підписала поручитель, та договором застави транспортного засобу № 50007041, укладеним між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Ковальовою О. О., зареєстрованим у реєстрі за № 1125.

26 грудня 2014 року між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до кредитного договору від що 11 грудня 2012 року

№ 50007041, за умовами якої сторони погодили збільшити строк кредитування до 84 місяців.

17 червня 2015 року ТОВ «Порше Мобіліті» направило ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 вимогу № 50007041 про дострокове повернення кредиту та сплату заборгованості за кредитним договором, яку ОСОБА_1 отримав 01 липня 2015 року, а ОСОБА_2 - 23 серпня 2015 року.

У зазначеній вимозі, ТОВ «Порше Мобіліті», вимагало від позичальника та/або поручителя достроково повернути суми кредиту у повному обсязі, заборгованість по сплаті якого становить 316 046,80 грн, з яких:

1. дострокове повернення невиплаченої суми кредиту, що станом на поточну дату становить еквівалент 13 212,75 доларів США і відповідно до обмінного курсу за безготівковими операціями ПАТ «Креді Агріколь Банк» складає 293 640,16 грн;

2. несплачені чергові платежі (прострочені відсотки та прострочена сума основного боргу): 19 958,92 грн;

3. штрафні санкції відповідно до статті 8.3. договору: 2 447,72 грн;

4. витрати понесені компанією з метою повернення простроченої суми заборгованості позичальника відповідно до договору: 0,00 грн;

5. штраф за порушення вимог щодо страхування майна у розмірі 15%

від суми кредиту: 0,00 грн;

6. компенсація страхових платежів відповідно до статті 5.6. договору:

0,00 грн.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків.

Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення виконання зобов`язання в обумовлений договором строк. Правові наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Згідно з частинами першою та другою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Щодо вимог ТОВ «Порше Мобіліті» про стягнення заборгованості та її розміру

Відповідно до пункту 1.3.1 договору (Загальних умов кредитування) розмір платежів, що підлягають сплаті позичальником у повернення кредиту, визначено у гривні на день укладення кредитного договору у графіку погашення кредиту, який є невід`ємною частиною кредитного договору. В подальшому позичальник сплачує платежі у повернення кредиту відповідно до виставлених компанією рахунків у гривні, при цьому розмір платежів розраховується шляхом застосування до еквівалентів платежів у іноземній валюті, вказаних у Графіку погашення кредиту, чинного на момент виставлення рахунку обмінного курсу банку, зазначеного у кредитному договорі. Позитивне або від`ємне значення різниці, яка виникла внаслідок зміни обмінного курсу іноземної валюти на момент виставлення рахунку та обмінного курсу, який діяв на день укладення кредитного договору, по відношенню до основної суми боргу та суми процентів, вказаних у графіку погашення кредиту, враховується як корегування суми процентів, що підлягає сплаті відповідно до умов цього кредитного договору. Якщо в період між датою виставлення рахунку та датою отримання суми, еквівалентної тій, що зазначена в такому рахунку, обмінний курс, який був використаний компанією, збільшується більше ніж на 2 %, різниця, що виникла внаслідок такого збільшення, виплачується позичальником. Додатково позичальник зобов`язується компенсувати компанії витрати, що пов`язані зі сплатою податку з доходів фізичних осіб (або іншого аналогічного податку), у зв`язку з виникненням у позичальника доходу, пов`язаного зі зміною курсу іноземної валюти, прийнятої сторонами у кредитному договорі, по відношенню до української гривні.

Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Разом з тим, положення частини другої статті 524 та частини другої статті 533 ЦК України допускають, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Такий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15 (провадження № 14-727цс19).

Відповідно до умов кредитного договору та графіка погашення кредиту усі платежі за кредитним договором повинні бути сплачені ОСОБА_1 в національній грошовій одиниці гривні і підлягають розрахунку за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквіваленту суми кредиту в доларах США, відповідно до статті 1.3. Загальних умов кредитування, згідно з якою позичальник сплачує платежі у повернення кредиту відповідно до виставлених компанією рахунків у гривні, при цьому для розрахунку використовуватиметься обмінний курс, чинний станом на робочий день, що передує дню виставлення рахунка.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що визначена ТОВ «Порше Мобіліті» заборгованість за кредитним договором в еквіваленті 13 212,75 дол. США, що відповідно до обмінного курсу валют ПАТ «Креді Агріколь Банк» на момент уточнення позивачем позовних вимог становить 293 640,16 грн (1 дол. США складав 22,2240 грн), нарахована відповідно до умов кредитного договору, а тому безпідставними є доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що при розрахунку заборгованості за кредитним договором відповідачем повинен був застосовуватися курс долара США до гривні станом на день укладення кредитного договору, а саме 8,1500 грн/дол. США.

У контексті наведеного, не заслуговують на увагу і аргументи заявника про те, що судові рішення судів попередніх інстанцій постановлено без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 757/21343/15-ц, оскільки незважаючи на подібність правовідносин у наведеній справі зі справою, яка переглядається, фактичні обставини таких справ є відмінніми. Зокрема у справі, що переглядається на відміну від справи № 757/21343/15-ц, сторони у кредитному договорі узгодили порядок виконання позичальником зобов'язання шляхом сплати ним платежів у гривні у розмірі, що підлягає розрахунку за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквіваленту суми кредиту в доларах США, відповідно до статті 1.3. Загальних умов кредитування, що відповідає положеннями частини другої статті 524 та частини другої статті 533 ЦК України.

Щодо доводів касаційної скарги про застосування судами норм права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2134цс15 та постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц

Зазначені заявником підстави касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України у частині не урахування висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 21 грудня 2016 року у справі

№ 6-2134цс15 та висновків Верховного Суду, викладених у постанові

від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц не знайшли свого підтвердження, оскільки правовідносини у зазначених як приклади справах, та у справі, яка переглядається, не є подібними.

Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, у яких аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

У справі, що переглядається, кредитор звернувся до суду з вимогами до позичальника та поручителя, як солідарних боржників, про стягнення заборгованості за кредитним договором.

У постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі

№ 6-2134цс15 та постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі

№ 753/11000/14-ц, на які послався заявник, викладені висновки щодо стягнення з покупця заборгованості за договором купівлі-продажу квартири, вартість якої за домовленістю сторін виражена в умовних одиницях за курсом Національного Банку України на день укладення договору.

Наведене дає підстави для висновку, що у цій справі відсутня подібність змісту та матеріально-правового регулювання спірних правовідносин зі справами, які наведені заявником як приклади неоднакового застосування норм матеріального права.

Таким чином, касаційне провадження в частині, що відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК Українив частині щодо не застосування судами висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 21 грудня

2016 року у справі № 6-2134цс15, та висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України.

Щодо вирішення вимоги про стягнення штрафу за порушення пункту 5.5. кредитного договору у розмірі 26 666,15 грн

Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення, а згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» визначені у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами частини першої цієї статті, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до пункту 3.2 Загальних умов кредитування позикодавець має право визнати термін повернення кредиту таким, що настав та/або вимагати дострокового розірвання кредитного договору у випадках, серед яких, - порушення позичальником терміну сплати будь-якого чергового платежу (його частини) з повернення кредиту відповідно до графіка погашення кредиту та/або сплати плати за користування кредитом на строк щонайменше один календарний місяць. У такому випадку позичальник зобов`язаний повернути у повному обсязі суму кредиту, плату за кредит та штрафні санкції протягом тридцяти календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу (пункт 3.3 Загальних умов кредитування).

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно визначив, що з урахуванням того, що 17 червня 2015 року ТОВ «Порше Мобіліті» направило ОСОБА_1 вимогу №50007041 про дострокове повернення кредиту та сплату заборгованості за кредитним договором, яку він отримав 01 липня 2015 року, кредитор на власний розсуд відповідно до повноважень наданих йому положеннями кредитного договору, змінив строк виконання основного зобов`язання, який вважається таким, що настав з 31 липня

2015 року.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти, штрафи за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Подібний за змістом висновок викладений Верховним Судом у постановах

від 19 березня 2020 року у справі № 359/4206/16-ц та від 03 квітня 2019 року у справі № 640/7146/16-ц.

Згідно з пунктом 8.4. Загальних умов кредитування у випадку будь-якого порушення позичальником вимог пункту 5.5 цього кредитного договору, включаючи, але не обмежуючись випадками укладення позичальником договору страхування із страховою компанією, неавторизованою компанією тощо, позичальник сплачує на вимогу компанії штраф у розмірі 15 % від суми кредиту.

ТОВ «Порше Мобіліті» просило стягнути солідарно з ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 штраф у розмірі 26 666,15 грн, нарахований на підставі пункту 8.4. Загальних умов кредитування за порушення позичальником пункту 5.5. кредитного договору в уточнених позовних вимогах, що надійшли до суду

24 травня 2018 року. При цьому, вимога кредитора про дострокове повернення суми кредиту та процентів за користування ним від 17 червня 2015 року, адресована позичальнику та поручителю, не містила вимог про сплату штрафу за порушення вимог щодо страхування майна у розмірі 15 % від суми кредиту.

Зважаючи на наведене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги заявника про те, що нарахування ТОВ «Порше Мобіліті» штрафу на підставі пункту 8.4. Загальних умов кредитування відбулося після спливу строку кредитування, що дає підстави вважати, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині солідарного стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором, що включає суму штрафу в розмірі 26 666,15 грн, нарахованого кредитором після спливу строку кредитування, ухвалені без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 19 березня 2020 року у справі № 359/4206/16-ц та від 03 квітня 2019 року у справі № 640/7146/16-ц.

У цьому контексті, Верховний Суд вважає необхідним зауважити, що зазначаючи на обґрунтування підстави касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України про те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував положення частини другої статті 258 ЦК України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 19 березня 2020 року у справі № 359/4206/16-ц та від 03 квітня 2019 року у справі

№ 640/7146/16-ц, заявник помилково ототожнив наслідки спливу строку кредитування з наслідками спливу позовної давності. Наведене, на думку колегії суддів, не може бути підставою для відмови заявнику у судовому захисті, оскільки згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильне застосування до спірних правовідносин норми права, не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (пункт 144 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилається скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те, що після відкриття касаційного провадження не знайшли свого підтвердження наведені заявником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки висновки про застосування норм права, які викладені у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2134цс15 та постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, стосуються правовідносин, які не є подібними тим, що встановлені судами у справі яка переглядається, суд касаційної інстанції вважає наявними підстави для закриття касаційного провадження у цій частині.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 412 ЦПК України, суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Ураховуючи, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували частину другу статті 1050 ЦК України (без урахування висновку щодо її застосування, викладеного Верховним Судом у постановах від 19 березня 2020 року у справі

№ 359/4206/16-ц та від 03 квітня 2019 року у справі № 640/7146/16-ц) унаслідок чого дійшли помилкового висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «Порше Мобіліті» штрафу за порушення пункту 5.5 кредитного договору у розмірі 26 666,15 грн, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 05 листопада 2019 року у незміненій після апеляційного перегляду частині та постанова Кропивницького апеляційного суду від 18 листопада 2020 року підлягають зміні, шляхом зменшення загальної суми заборгованості за кредитним договором, з 503 992,92 грн до 477 326,77 грн (392 829,88 + 111163,04- 26 666,15).

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Ураховуючи наведене, сплачений у зв`язку з розглядом справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій судовий збір необхідно покласти на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (477 326,77 грн складає 73,24 проценти від заявлених позовних вимог), а тому ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають відшкодувати позивачеві у рівних частинах судовий збір, сплачений за подання позовної заяви та апеляційної скарги пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 11 696,70 грн (15 970,37 грн * 73,24 / 100), а ТОВ «Порше Мобіліті»повернути ОСОБА_1 суму судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, сплаченого ним за подання апеляційної та касаційної скарг, що становить 6 411,28 грн

(23 958,45 грн* 26,76 / 100), а отже в порядку взаємозаліку відшкодування судових витрат, з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Порше Мобіліті» підлягає стягненню 5 848,35 грн, а з ТОВ «Порше Мобіліті» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 562,93 грн (6 411,28 грн - 5 848,35 грн).

Щодо поновлення виконання рішення суду

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалою судді Верховного Суду від 22 лютого 2021 року виконання рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 05 листопада 2019 року у незміненій після апеляційного перегляду частині та постанови Кропивницького апеляційного суду від 18 листопада 2020 року було зупинено до закінчення касаційного перегляду у справі, його необхідно поновити.

Керуючись статтями 396 400 409 412 415 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 05 листопада

2019 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 18 листопада 2020 року, відкрите з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України щодо застосування норми матеріального права без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 21 грудня

2016 року у справі № 6-2134цс15 та постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, закрити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 05 листопада

2019 року у незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову Кропивницького апеляційного суду від 18 листопада 2020 року, змінити.

Зменшити розмір солідарно стягнутої з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» заборгованості за кредитним договором з 503 992,92 грн до 477 326,77 грн.

В іншій частині рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда

від 05 листопада 2019 року у незміненій після апеляційного перегляду частині та постанову Кропивницького апеляційного суду від 18 листопада 2020 року залишити без змін.

Стягнути з Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» на користь ОСОБА_1 562,93 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Стягнути з ОСОБА_2 на Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» 5 848,35 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Поновити виконання рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда

від 05 листопада 2019 року у незміненій після апеляційного перегляду частині та постанови Кропивницького апеляційного суду від 18 листопада 2020 року у незміненій після касаційного перегляду частині.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко