Постанова

Іменем України

14 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 404/8010/17

провадження № 61-20042св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -приватний нотаріус Кіровоградського міського нотаріального округу Березовська Ольга Валеріївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Карпенко О. Л., Гловань А. М., Мурашко С. І.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Кіровоградського міського нотаріального округу Березовська О. В., про визнання договору купівлі-продажу недійсним.

На обґрунтування позову посилався на таке. Йому на праві власності належало 51/100 частини, а ОСОБА_4 - 49/100 частини житлового будинку на АДРЕСА_1 ). Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 07 серпня 2013 року у справі № 1109/824/12 у порядку виділу частки у майні за ОСОБА_4 визнано право власності на 49/100 частини, а за ним - на 51/100 частини цього житлового будинку. Також з нього на користь ОСОБА_4 стягнуто грошову компенсацію у розмірі 65 216 грн за 8/25 частини у праві власності на це майно. Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 27 травня 2014 року рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 07 серпня 2013 року змінено. Визнано за ОСОБА_4 право власності на 17/100 частини будинку АДРЕСА_1 , а за ОСОБА_1 - на 83/100 частини вказаного будинку. В частині сплати компенсації за зменшення частини ОСОБА_4 , рішення суду першої інстанції залишено без змін. Проте до ухвалення апеляційним судом цього рішення, 16 травня 2014 року, ОСОБА_4 відчужила ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу 49/100 частини спірного будинку. Отже, маючи лише право на 17/100 частини житлового будинку та продавши 49/100 його частини, ОСОБА_4 розпорядилась 32/100 частинами майна, яке належало позивачу.

Посилаючись на те, що оспорюваний договір порушує його право власності і не відповідає умовам чинності правочину, передбачених статтею 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), позивач просив визнати недійсним договір купівлі-продажу від 16 травня 2014 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , щодо відчуження 49/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 ), посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Березовською О. В. і зареєстрований у реєстрі за № 1613.

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 28 травня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що на час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу ОСОБА_4 вважалась власником частки у праві власності на спірний будинок у розмірі 49/100 частини і мала право розпоряджатись нею на свій розсуд. Судове рішення про зміну часток сторін у праві спільної часткової власності не вплинуло на фактичні їх частки, визначені в натурі, які існували до ухвалення вказаного рішення.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 28 травня 2019 року скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено. Визнано недійсним укладений 16 травня 2014 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_3 договір купівлі-продажу 49/100 частини житлового будинку з відповідною частиною господарсько-побутових будівель за АДРЕСА_1 ), посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Березовською О. В. та зареєстрований у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій 16 травня 2014 року за № 1613. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що отримання ОСОБА_4 часткової компенсації за зменшення на 8/25 (32/100) її частини у спільному майні не припиняє її права на всі 32/100 частини, які передбачені рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 07 серпня 2013 року зі змінами, внесеними рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 27 травня 2014 року. Проте отримання часткової компенсації у розмірі 45 000,94 грн пропорційно зменшує її право власності з 49/100 до 27/100 частини. Оскільки станом на 16 травня 2014 року ОСОБА_4 не є власником усіх 49/100 частини у праві спільної часткової власності на майно, тому не мала права на їх продаж у такому розмірі. Невнесення відповідних змін до Державного реєстру прав на нерухоме майно після отримання ОСОБА_4 часткової грошової компенсації її частки не дає підстав вважати, що її частка залишилася незмінною і вона мала право на її відчуження.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У листопаді 2019 рокуОСОБА_4 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила постанову Кропивницького апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року скасувати, рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 28 травня 2019 року залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що на момент укладення договору купівлі-продажу від 16 травня 2014 року за ОСОБА_4 було зареєстровано право власності на 49/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 ), будь-які обтяження цього нерухомого майна в державному реєстрі були відсутні, а рішення суду апеляційної інстанції ухвалено після укладення договору купівлі-продажу від 16 травня 2014 року. Складові частини нерухомого майна, виділені за рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 07 серпня 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , залишилися незмінними після ухвалення рішення суду апеляційної інстанції і саме виділена ОСОБА_1 частина нерухомого майна була реалізована з прилюдних торгів. Тобто ОСОБА_4 відчужила саме свою частину житлового будинку АДРЕСА_1 з відповідними складовими частинами нерухомого майна, яка виділена їй в натурі за рішенням суду. Також ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом після спливу позовної давності. З 01 червня 2018 року власником усього житлового будинку АДРЕСА_1 ) є ОСОБА_5 , якого не було залучено до участі у цій справі. ОСОБА_3 отримала свідоцтво про право власності від 03 грудня 2015 року № 49024240 на реконструйований об`єкт нерухомого майна - житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 99,8 кв. м, житловою площею 53,4 кв. м, розташований на земельній ділянці 0,0594 га, кадастровий номер 3510100000:46:382:0045. Проте загальна площа зазначеного будинку до його реконструкції становила 56,2 кв. м, житлова площа 31,5 кв. м, частини в нерухомому майні (49/100 та 51/100) визначались саме із цієї площі, а земельна ділянка не перебувала у власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4 і право користування у встановленому законом порядку не було зареєстровано.

У квітні 2020 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 , у якому він просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 листопада 2019 рокувідкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у листопаді 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Частиною першою статті 402 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду апеляційної інстанцій не відповідає.

Суди встановили, що рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 07 серпня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про виділ частки з майна, що є спільною частковою власністю, та встановлення порядку користування земельною ділянкою встановлено, що на підставі договорів дарування від 11 квітня 2003 року № 692 та від 19 жовтня 2005 року № 177 ОСОБА_1 належало 51/100 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд, а ОСОБА_4 - 49/100 частини житлового будинку з відповідною частиною споруд. Цим же рішенням суду позов ОСОБА_4 задоволено частково, а саме: визнано право власності за ОСОБА_4 на 49/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 ) (в графічному додатку № 2 зображено жовтим кольором) та виділено в житловому будинку: приміщення літ. «1-1», площею 5,2 кв. м, вартістю 4 365 грн, літ «1-5», площею 1,0 кв. м, вартістю 839 грн, літ. «1-6», площею 1,0 кв. м, вартістю 839 грн, літ. «1-2», площею 8,4 кв. м, вартістю 11 894 грн, літ. «1-4», площею 8,1 кв. м, вартістю 11 459 грн, 1/2 частини огорожі літ. «N», вартістю 3 685,05 грн, 1/2 частини огорожі літ. «N 2», вартістю 3 685,05 грн, а всього разом на суму 33 506 грн; виділено ОСОБА_4 в користування відокремлену земельну ділянку площею 289,60 кв. м, на якій розташована належна їй частина житлового будинку літ. «а», що в графічному додатку № 3 зазначено жовтим кольором); зобов`язано ОСОБА_4 : зробити в одній з кімнат вхідні двері із зовні, зробити в розподільній стіні між помешканнями літ. «1-1» та літ. «1-2» і літ. «1-2» та літ. «1-4» дверний отвір для здійснення функціонального зв`язку; прибудувати до своєї частини будинку недостатню площу (6,30 кв. м) у вигляді підсобних приміщень, щоб вона відповідала мінімальній площі однокімнатної квартири, замурувати дверні отвори між житловими кімнатами літ. «1-2» та літ. «1-3», літ. «1-3» та літ. «1-4», а також літ. «1-6» та літ. «1-7». За ОСОБА_1 визнано право власності на 51/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 та виділено (в графічному додатку № 2 зображено голубим кольором) у житловому будинку: приміщення літ. «1-3», площею 18,60 кв. м, вартістю 26 338 грн, літ. «1-7», площею 3,6 кв. м вартістю 15 476 грн; літ. «1-8», площею 10,3 кв. м, вартістю 44 283 грн, надвірні будівлі: літ. «Г» - сарай вартістю 2 614 грн, літ. «Жж» - погріб вартістю 13 372 грн, літ «З» - гараж вартістю 33 448 грн, замощення «1» вартістю 17 177 грн, зливну яму літ. «Е», вартістю 6 740 грн, 1/2 частини огорожі літ. «N» вартістю 424,05 грн; 1/2 частини огорожі літ. «N 2» вартістю 3 685,05 грн, ворота літ. «N» вартістю 4 408 грн, всього майна на суму 167 966 грн; виділено ОСОБА_1 у користування відокремлену земельну ділянку площею 301,40 кв. м, на якій розташовані належні йому частина житлового будинку літ. «Аа1» та надвірні будівлі (в графічному додатку № 3 зазначено голубим кольором); стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію у розмірі 65 216 грн за 8/25 частки домоволодіння згідно з його ринковою вартістю та оплату за проведення експертизи у розмірі 1 471,20 грн (т. 1, а. с. 7, 8).

Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 20 листопада 2013 року в рішенні суду від 07 серпня 2013 року виправлено описки, зокрема, замість імені відповідача « ОСОБА_6 » вказано « ОСОБА_1 », замість частини будинку, а саме «для співвласника ОСОБА_6 (59/100)» вказано «для співвласника ОСОБА_6 (51/100)», замість «1/2 частину огорожі літ. «N» вартістю 3685 грн. 05 коп.» вказано «1/2 частину огорожі літ. «N» вартістю 424 грн. 50 коп.», замість «1/2 частину огорожі літ. «N 2» вартістю 3685 грн. 05 коп.» вказано «1/2 частину огорожі літ. «N 2» вартістю 3685 грн. 50 коп.», замість «будинок загальною площею 53,2 кв. м» зазначено «будинок загальною площею 56,2 кв. м.», доповнено дев`ятий абзац такими словами, після слова «із» котельні 1-1 (площею 5,2 кв. м). (т. 1, а. с. 9).

Постановою заступника начальника Кіровського відділу державної виконавчої служби Кіровоградського міського управління юстиції (далі - Кіровський ВДВС Кіровоградського МУЮ) від 28 жовтня 2013 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 1109/824/12, виданого Кіровським районним судом м. Кіровограда 04 жовтня 2013 року, про стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 грошової компенсації у розмірі 65 216 грн за 8/25 частки домоволодіння та оплату за проведення експертизи у розмірі 1 471,20 грн, а всього 66 687,20 грн (т. 2, а. с. 130).

Відповідно до акта державного виконавця про проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна від 13 березня 2014 року при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження, до складу якого входить: виконавчий лист від 04 жовтня 2013 року № 1109/824/12 Кіровського районного суду м. Кіровограда про стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 грошової компенсації у розмірі 65 216 грн та оплати за проведення експертизи у розмірі 1 471,20 грн; виконавчий лист від 31 липня 2013 року № 404/677/13-ц Кіровського районного суду м. Кіровограда про стягнення з ОСОБА_6 грошової компенсації в сумі 9 494,47 грн на користь ОСОБА_4 ;виконавчий лист від 31 липня 2013 року № 404/677/13 Кіровського районного суду про стягнення з ОСОБА_6 судового збору в сумі 226,80 грн на користь ОСОБА_4 , Кіровський ВДВС Кіровоградського МУЮ передав на реалізацію організатору прилюдних торгів - Приватному підприємству

«Нива-В.Ш.» (далі - ПП «Нива-В.Ш.») арештоване нерухоме майно боржника.

Організатором прилюдних торгів ПП «Нива-В.Ш.» 06 березня 2014 року проведено прилюдні торги з продажу арештованого нерухомого майна боржника, яке належить ОСОБА_6 , - 51/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 . Земельна ділянка не приватизована. Згідно з протоколом проведення прилюдних торгів від 06 березня 2014 року № 1213371 стартова (початкова) ціна лоту № 1 - 51/100 частини житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 ), становила 66 699 грн без ПДВ, продажна ціна лоту - 67 000 грн без ПДВ. Переможцем прилюдних торгів став ОСОБА_5 (т. 1, а. с. 99).

На підставі договору дарування від 29 квітня 2014 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , остання отримала у власність 51/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 ).

16 травня 2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу, відповідно якого ОСОБА_4 передала, а ОСОБА_3 прийняла у власність 49/100 частини житлового будинку з відповідною частиною господарсько-побутових будівель за АДРЕСА_1 і сплатила за них обговорену грошову суму. Житловий будинок, 49/100 частини якого за цим договором відчужуються, складаються з будинку «Ааа1», загальною площею 56,6 кв. м, житловою площею 35,7 кв. м, має побутові будівлі, що до нього прилягають: гараж - літ. «Б», погріб - літ. «В», сарай - літ. «Г», яма - літ. «Е» вимощення - літ. «І», огорожа -літ. «N- N2». Вказана частина житлового будинку належала продавцю на підставі договору дарування, посвідченого Корчак Л. В., приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу, 19 жовтня 2005 року за реєстровим номером 4177. Продаж 49/100 частини житлового будинку з відповідною часткою господарсько-побутових будівель за домовленістю сторін вчиняється за 74 700 грн, які продавець одержала повністю від покупця, до підписання цього договору (т. 1, а. с. 82-83).

Таким чином, ОСОБА_3 стала власником житлового будинку АДРЕСА_1 ).

Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 27 травня 2014 року рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 07 серпня 2013 року в частині визнання права власності на 49/100 частини будинку АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 та визнання права власності на 51/100 частини цього ж будинку за ОСОБА_6 змінено. Визнано за ОСОБА_4 право власності на 17/100 частини будинку АДРЕСА_1 , а за ОСОБА_6 - право власності на 83/100 частини будинку АДРЕСА_1 . У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін (т. 1, а. с. 10, 11).

У червні 2014 року ОСОБА_6 звернувся до Кіровського районного суду м. Кіровограда з позовом до Кіровського ВДВС Кіровоградського МУЮ, ПП «Нива-В.Ш.», ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , про визнання недійсними прилюдних торгів, протоколу їх проведення, визнання недійсним акта продажу з прилюдних торгів, свідоцтва та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 17 червня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_6 про визнання недійсними прилюдних торгів від 06 березня 2014 року, проведених філією 12 ПП «Нива-В.Ш.», з приводу реалізації 51/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , належні ОСОБА_6 , визнання недійсними протоколу проведення прилюдних торгів від 06 березня 2014 року № 1213371 та протоколу проведення прилюдних торгів від 06 березня 2014 року, визнання недійсним акта від 06 березня 2014 року продажу з прилюдних торгів 51/100 частини домоволодіння на АДРЕСА_1 , належні ОСОБА_6 , за ціною 66 699 грн, визнання недійсним свідоцтва про придбання арештованого нерухомого майна з прилюдних торгів від 06 березня 2014 року на ім`я ОСОБА_5 на 51/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 та скасування державної реєстрації права власності на 51/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 ) на ім`я ОСОБА_5 , судових витрат відмовлено (т. 1, а. с. 49-54).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 16 листопада 2017 року № 104022266 та свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 03 грудня 2015 року власником житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 99,8 кв. м, житловою площею 53,4 кв. м,є ОСОБА_3 (т. 1, а. с. 12-15, 91, 92).

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 24 жовтня 2019 року № 186136790 власником житлового будинку АДРЕСА_1 ) є ОСОБА_5 .

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина першої статті 628 ЦК України).

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 658 ЦК України право продажу товару (майна) належить його власнику, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Пунктом 2 частини другої статті 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Вказаний правовий висновок узгоджуються з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17 (провадження № 12-112гс18).

Суд першої інстанції, відмовляючи у позові, виходив із того, що на час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу ОСОБА_4 вважалась власником частки у праві власності на спірний будинок у розмірі 49/100 частини і мала розпоряджатись нею на свій розсуд. Складові частини нерухомого майна, виділені за рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 07 серпня 2013 року ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , залишились незмінними після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції, було змінено лише розмір частин сторін відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи. Виділена ОСОБА_6 частина нерухомого майна площею 32,5 кв. м була реалізована з прилюдних торгів.

З таким висновком погоджується і Верховний Суд, оскільки характер порушення права власності ОСОБА_6 , на що він посилався у позові, не є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що отримання ОСОБА_4 часткової компенсації за зменшення на 8/25 (32/100) її частини у спільному майні не припиняє її права на всі 32/100, які передбачені рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 07 серпня 2013 року зі змінами, внесеними рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 27 травня 2014 року, проте отримання часткової компенсації у розмірі 45 000,94 грн пропорційно зменшує її право власності з 49/100 до 27/100 частини. Оскільки станом на 16 травня 2014 року ОСОБА_4 не була власником 49/100 частини у праві спільної часткової власності на майно, тому вона не мала права на їх продаж у такому розмірі. Невнесення відповідних змін до Державного реєстру прав на нерухоме майно після отримання ОСОБА_4 часткової грошової компенсації її частки не дає підстав вважати, що її частка залишилася незмінною і вона мала право на її відчуження.

З таким висновком апеляційного суду колегія суддів Верховного Суду погодитись не може, оскільки на час відчуження частини житлового будинку АДРЕСА_1 ) ОСОБА_4 вважалась його власником і мала законні підстави володіти, користуватись і розпоряджатись ним на свій розсуд.

Та обставина, що рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 27 травня 2014 року рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 07 серпня 2013 рокузмінено, не є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу, оскільки рішенням апеляційного суду змінено лише частини у спільному майні, виділені рішенням суду першої інстанції ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , а не складові частини нерухомого майна, оскільки вони залишились незмінними.

Оцінюючи правильність по суті вирішення судом першої інстанції спору, Верховний Суд виходить з такого.

Виділена ОСОБА_6 частина нерухомого майна площею 32,5 кв. м була реалізована з прилюдних торгів. Цю реалізацію з прилюдних торгів оскаржив ОСОБА_6 , проте рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 17 червня 2016 року у задоволенні його позову було відмовлено.

Таким чином, саме частина нерухомого майна ОСОБА_6 була реалізована на цих торгах. Зазначене рішення набрало законної сили. Отже, на час укладення оспорюваного правочину ОСОБА_6 не був співвласником спірного житлового будинку, що спростовує його твердження про те, що оспорюваним правочином порушені його права.

Крім того, у справі встановлено, що станом на час пред`явлення ОСОБА_6 позову у цій справі ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності від 03 грудня 2015 року № 49024240 є власником реконструйованого об`єкта нерухомого майна - житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 99,8 кв. м, житловою площею 53,4 кв. м, розташованого на земельній ділянці 0,0594, кадастровий номер 3510100000:46:382:0045.

Загальна площа зазначеного будинку до його реконструкції становила 56,2 кв. м, житлова площа 31,5 кв. м та частини в нерухомому майні (49/100 та 51/100) визначались саме із цієї площі.

Отже, на час пред`явлення позову предмет спору за оспорюваним договором купівлі-продажу відсутній, що унеможливлює відновлення можливого порушення права позивача у спосіб визнання правочину недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20) зроблено висновок, що «застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду».

Указаного апеляційний суд до уваги не взяв та безпідставно скасував правильне по суті рішення суду першої інстанції.

Водночас, зважаючи, що за наслідками ухвалення Апеляційним судом Кіровоградської області рішення від 27 травня 2014 року у справі № 1109/824/12 та відчуження відповідачкою 49/100 частини спірного будинку, вона вважається такою, що зайво отримала частину коштів як компенсацію за різницю у частках у праві власності у спірному житловому будинку внаслідок його поділу. Тому, незважаючи на відмову у задоволенні позову у цій справі, ОСОБА_7 не позбавлений права ініціювати вирішення спору на підставі статті 1212 ЦК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки апеляційний суд безпідставно скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги ОСОБА_4 , скасування постанови апеляційного суду та залишення в силі рішення суду першої інстанції, то з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, у розмірі 1 536,80 грн.

Керуючись статтями 400 409 413 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Постанову Кропивницького апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року скасувати.

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 28 травня 2019 рокузалишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 1 536,80 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко