№ 405/19/16-ц - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

13 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 405/19/16-ц

провадження № 61-18986св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Альфа Банк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда у складі судді Шевченко І. М. від 01 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області у складі колегії суддів: Дуковського О. Л., Єгорової С. М., Кіселика С. А., від 13 лютого 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2016 року публічне акціонерне товариство «Альфа Банк» (далі - ПАТ «Альфа Банк», банк) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 05 лютого 2008 року між закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк», яке було перейменоване ПАТ «Альфа Банк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит в сумі 12 000 доларів США на строк до 05 лютого 2023 року зі сплатою 13,5 % річних.

У зв'язку з невиконанням позичальником умов договору станом на 05 грудня 2015 року утворилась заборгованість в сумі 11 216, 51 доларів США, з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 9 586,79 доларів США, за відсотками - 1 629, 72 доларів США.

05 грудня 2015 року банк направив позичальнику вимогу про дострокове повернення кредиту, але останній її проігнорував, зобов`язання за кредитним договором не виконав.

Враховуючи викладене, позивач просив суд стягнути із відповідача вказану суму заборгованості за кредитним договором.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 01 листопада 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Кіровоградської області від 13 лютого 2018 року, позов ПАТ «Альфа Банк» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість по кредитному договору від 05 лютого 2008 року в сумі 11 216, 51 доларів США. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані тим, що оскільки позичальник належним чином не виконує взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, внаслідок чого утворилась заборгованість, наявні підстави для стягнення з нього на користь банку вказаної заборгованості.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову банку, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд безпідставно стягнув заборгованість у іноземній валюті, а не у гривні. Звернувшись до позичальника із вимогою про дострокове погашення суми заборгованості за кредитом, банк змінив строк виконання зобов'язання, а тому не мав права нараховувати боржнику відсотки за користування кредитом після направлення вказаної вимоги. Матеріали справи не містять належних доказів отримання кредиту позичальником. Суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 19 квітня 2018 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 11 червня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

05 лютого 2008 року між закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк», яке було перейменоване ПАТ «Альфа Банк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит в сумі 12 000 доларів США на строк до 05 лютого 2023 року зі сплатою 13,5 % річних.

Відповідно до пункту 3 кредитного договору позичальник зобов'язується в порядку та на умовах, що визначені даним договором повертати кредит, виплачувати банку проценти за користування кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі. Повернення кредиту (його частини) та сплата процентів за користування ним здійснюється позичальником у порядку, передбаченому додатком № 1 до цього договору. Як вбачається з додатку №1 до кредитного договору погашення основної суми кредиту та процентів за користування кредитом визначено у доларах США.

У зв`язку з невиконанням позичальником умов договору станом на 05 грудня 2015 року утворилась заборгованість в сумі 11 216,51 доларів США, з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 9 586,79 доларів США, за відсотками - 1 629,72 доларів США.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з частиною першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За правилом статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною першою статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України 2004 року.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій, встановивши, що ОСОБА_1 належним чином не виконав зобов`язань за кредитним договором, який був укладений між ним та ПАТ «Альфа-Банк», внаслідок чого утворилась заборгованість, яка становить 11 216,51 доларів США, дійшли обґрунтованого висновку про стягнення з позичальника на користь позивача зазначеної заборгованості.

При цьому суди обґрунтовано взяли до уваги докази отримання позичальником кредитних коштів: меморіальний ордер № 18103 від 05 лютого 2008 року та розрахунок заборгованості, в якому відображено рух коштів по рахунку.

Доводи касаційної скарги про неналежність цих доказів є безпідставними та необґрунтованими.

Крім того, суд касаційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Безпідставними є також посилання відповідача у касаційній скарзі щодо нарахування банком відсотків за користування кредитом після зміни строку виконання зобов'язання, оскільки предметом судового розгляду є стягнення кредитної заборгованості за період до 05 грудня 2015 року - дати направлення ПАТ «Альфа-Банк» ОСОБА_1 вимоги про дострокове погашення заборгованості.

Доводи касаційної скарги щодо помилкового стягнення судом заборгованості у іноземній валюті, а не у гривні, є також безпідставними з огляду на те, що положення чинного законодавства хоча й визначають національну валюту як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов`язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, а також на здійснення розрахунків за зобов`язанням, визначеним грошовим еквівалентом в іноземній валюті і саме з такими умовами кредитування погодився позичальник.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Суд апеляційної інстанції, встановивши те, що відповідач, будучи належним чином повідомленим про день та час розгляду справи шляхом вручення судової повістки (а.с. 118), розглянув справу з врахуванням вимог закону щодо тривалості такого розгляду, не маючи при цьому законних підстав відкладення розгляду справи, передбачених частиною третьою статті 233 ЦПК України.

Судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Ухвалою суду касаційної інстанції від 11 червня 2018 року зупинено виконання рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 01 листопада 2017 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування цього судового рішення, його виконання підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 01 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 13 лютого 2018 року - без змін.

Поновити виконання рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 01 листопада 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара