№ 405/5964/15-ц - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

26 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 405/5964/15

провадження № 61-5917 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ;

відповідач - ОСОБА_3 ;

треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», приватний нотаріус Кіровоградського міського нотаріального округу Панчишина Світлана Станіславівна;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_4 - на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 31 березня 2021 року у складі судді Іванової Л. А. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 26 травня 2022 року у складі колегії суддів: Мурашка С. І., Дьомич Л. М., Черненка В. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна»), про стягнення грошових коштів за договорами позики.

Позовна заява мотивована тим, що 30 грудня 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено нотаріально посвідчені договори позики на суму 770 000 грн та 960 000 грн строком до 27 грудня 2013 року.

Також, 30 грудня 2008 року між ОСОБА_1 та відповідачем на строк до 27 грудня 2013 року було укладено нотаріально посвідчені договори позики на суму 910 000 грн та на суму 423 500 грн.

Зазначали, що у встановлені договорами строки відповідач грошові кошти не повернула, у зв`язку з чим, у неї утворилася заборгованість перед ОСОБА_1 в сумі 1 349 615 грн та перед ОСОБА_2 в сумі 1 759 300 грн.

Посилаючись на те, що ОСОБА_3 не виконала взятих на себе зобов`язань за вищевказаними договорами позики, вважали, що з неї на їх користь підлягають стягненню грошові кошти за вказаними договорами.

Крім того, оскільки відповідач прострочила виконання грошових зобов`язань, відповідно до ст. 625 ЦК України з неї підлягають стягненню на користь позивачів інфляційні втрати та три проценти річних.

У зв`язку з чим, позивачі просили суд: стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 за договором позики від 30 грудня 2008 року № 8468 заборгованість у розмірі 799 300 грн, три проценти річних від простроченої суми заборгованості за період з 27 грудня 2013 по 01 серпня 2015 року в розмірі 38 169 грн 31 коп. та інфляційні втрати, нараховані на суму заборгованості, в період з січня 2014 року по 01 серпня 2015 року в розмірі 393 265 грн 50 коп.; стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 за договором позики від 30 грудня 2008 року № 8466 заборгованість у розмірі 960 000 грн, три проценти річних від простроченої суми заборгованості за період з 27 грудня 2013 по 01 серпня 2015 року у розмірі 45 843 грн 28 коп. та інфляційні втрати, нараховані на суму заборгованості, в період з 27 грудня 2013 року по 01 серпня 2015 року у розмірі 472 320 грн; стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 за договором позики від 30 грудня 2008 року № 8470 заборгованість у розмірі 910 000 грн, три проценти річних від простроченої суми заборгованості за період з 27 грудня 2013 року по 01 серпня 2015 року у розмірі 43 455 грн 61 коп. та інфляційні втрати, нараховані на суму заборгованості, в період з 27 грудня 2013 року по 01 серпня 2015 року у розмірі 447 720 грн; стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 за договором позики від 30 грудня 2008 року № 8472 заборгованість у розмірі 439 615 грн, три проценти річних від простроченої суми заборгованості за період з 27 грудня 2013 року по 01 серпня 2015 року у розмірі 20 993 грн 12 коп. та інфляційні втрати, нараховані на суму заборгованості, в період з 27 грудня 2013 року по 01 серпня 2015 року у розмірі 217 220 грн 41 коп.; стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_1 витрати, понесені на сплату судового збору.

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 22 березня 2016 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 кошти за договором позики, посвідченим приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу 30 грудня 2008 року за реєстровим № 8470 в сумі 1 401 175 грн 61 коп. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 кошти за договором позики, посвідченим приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу 30 грудня 2008 року за реєстровим № 8472 в сумі 677 828 грн 53 коп. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 кошти за договором позики, посвідченим приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу 30 грудня 2008 року за реєстровим № 8468 в сумі 1 230 734 грн 81 коп. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 кошти за договором позики, посвідченим приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу 30 грудня 2008 року за реєстровим № 8466 в сумі 1 478 163 грн 28 коп. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 19 липня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 22 березня 2016 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договорами позики відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 березня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 19 липня 2016 року та рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 22 березня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

У листопаді 2018 року ОСОБА_3 пред`явила до суду зустрічний позов до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в якому та просила визнати недійсними нотаріально посвідчені приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Панчишиною С. С. правочини: договір позики грошей від 30 грудня 2008 року в сумі 910 000 грн, договір позики грошей від 30 грудня 2008 року в сумі 423 500 грн, що в еквіваленті по курсу Національного банку України на день укладення договору складало 55 000 доларів США, укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ;

договір позики грошей від 30 грудня 2008 року в сумі 770 000 грн, що в еквіваленті по курсу Національного банку України на день укладення договору складало 100 000 доларів США; договір позики грошей від 30 грудня 2008 року в сумі 960 000 грн, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; іпотечний договір від 16 січня 2009 року, предметом якого є житловий будинок з надвірними будівлями та земельна ділянка площею 731,84 кв. м, кадастровий номер: 3510100000:15:128:0001, які знаходяться за адресою:, АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Зустрічну позовну заяву мотивовано тим, що ОСОБА_3 у будь-який спосіб не здійснювала своє вільне волевиявлення на укладання оспорюваних правочинів, а останні не відповідають її внутрішній волі та не спрямовані на реальне і фактичне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

В сукупності фактичних обставин справи та в їх взаємозв`язку, відповідач фактичним позичальником за договорами позики від 30 грудня 2008 року не була, а факти і обставини отримання нею особисто коштів від ОСОБА_2 та/або ОСОБА_1 в якості позики, як про це зазначено в оспорюваних договорах від 30 грудня 2008 року, жодними належними доказами переконливо і беззаперечно не підтверджені.

Іпотечний договір від 16 січня 2009 року та договір про спільну (сумісну) діяльність від 16 січня 2009 року, які укладені між ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , у розвиток та на зміну умов договорів позики грошей від 30 грудня 2008 року, свідчать про фактичну і юридичну недійсність усіх оспорюваних правочинів.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 31 березня 2021 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Зустрічний позов ОСОБА_3 залишено без задоволення. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між позивачами та відповідачем боргові зобов`язання виникли не з договорів позики грошей, оскільки фактично грошові кошти позикодавцями боржнику при підписанні 30 грудня 2008 року договорів позики не передавалися, а фактично виникли з інших правочинів, боржником за якими остання не є, а тому позовні вимоги про стягнення грошових коштів за договорами позики грошей від 30 грудня 2008 року на підставі статей 625 1049 ЦК України не підлягають задоволенню.

Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що в її діях дійсно не було вільного волевиявлення, яке відповідало її внутрішній волі.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 26 травня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_4 - залишено без задоволення, рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 31 березня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що укладення договорів позики між сторонами було направлено на подальше укладення договору про спільну діяльність, який є чинним та обов`язковим для сторін. Зміст договору про спільну діяльність свідчить про те, що відносини, які склались між сторонами на підставі договорів позики були трасформовані та перетворені на відносини, які випливають з договору про спільну діяльність та після підписання останнього були припинені.

Зазначене свідчить, що відсутні підстави для стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за договорами позики.

Разом з тим, відносини, що склалися між сторонами, випливають саме з договору про спільну діяльність від 16 січня 2009 року, а тому позивачі не позбавлені права звертатись до відповідача з вимогами про виконання зобов`язань, що зазначені у вказаному договорі в порядку пункту 4. 1. договору про спільну діяльність про припинення договірних відносини і повернення позикодавцям суми грошей в розмірі 33 % ринкової вартості готельного комплексу, але не менше, ніж суми наданих позик. Крім того, за згодою сторін вказаного договору, можлива передача права власності на 33% готельного комплексу на користь позикодавців пропорційно сум наданих позик.

Також судом зазначено, що помилковим та взаємовиключним є твердження суду першої інстанції про те, що між позивачами та відповідачем боргові зобов`язання виникли з інших правочинів, боржником за якими остання не є. Проте вказане помилкове твердження суду першої інстанції на правильне по суті вирішення спору не впливає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2022 року представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_4 - подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, й ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити.

Підставою касаційного оскарження указаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, що передбачають вимоги пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 18 липня 2022 року касаційне провадження у справі відкрито та витребувано цивільну справу № 405/5964/15 із Ленінського районного суду м. Кіровограда.

У серпні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що умови договору про спільну діяльність не скасували умови договорів позики, оскільки договір про спільну діяльність є додатком саме до договорів позики.

Згідно з умовами договорів позики відповідачка повинна повернути позику не пізніше 27 грудня 2013 року, чого нею зроблено не було і тому відповідачі звернулись до суду за примусовим стягненням грошових коштів позики відповідно до статті 1049 ЦК України, стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних.

А, отже, якщо б договори позики були припинені ,то й додатки до них також втратили б чинність. Тобто, якщо б додаток до договору скасовував договір, то було б скасовано і цей же додаток до договору, а такі обставини є взаємовиключними.

Договір про спільну діяльність укладався з метою визначення взаємовідносин сторін стосовно реконструкції будинку в готельний комплекс, на яку позичальник витратила грошові кошти від позик, а не на зміну умов договорів позик.

Отже, на думку заявника, відсутні законні підстави для висновку що відносини, які склались між сторонами на підставі договорів позики були трасформовані та перетворені на відносини, які випливають з договору про спільну діяльність та після підписання останнього були припинені.

Умовами пункту 4.1. договору про спільну діяльність його сторони лише визначили додаткове право (тобто сторони допустили таку можливість), а не обов`язок відповідачки повернути грошові кошти та цей пункт не передбачає права позикодавців вимагати повернення коштів за договором про спільну діяльність.

З цього вбачається невірний, на думку заявника, висновок апеляційного суду, щодо можливості позикодавців витребувати грошові кошти на підставі пункту 4.1. договору про спільну діяльність.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного повозу ОСОБА_3 не оскаржувалось.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

30 грудня 2008 року між ОСОБА_1 , як позикодавцем, та ОСОБА_3 , як позичальником, було укладено нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Панчишиною С. С. за реєстровим № 8472 договір позики грошей за змістом якого, остання отримала грошові кошти у сумі 423 500 грн, що в еквіваленті по курсу Національного банку України на день укладення цього договору складало 55 000 доларів США, на строк до 27 грудня 2013 року та поверненню підлягала грошова сума, що на день остаточного розрахунку має відповідати сумі 55 000 доларів США за офіційним курсом Національного банку України на той день (а.с. 21-22, т. 1).

Крім того, 30 грудня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Панчишиною С. С. за реєстровим № 8470 договір позики грошей, відповідно до якого остання отримала грошові кошти у сумі 910 000 грн строком до 27 грудня 2013 року (а.с. 19-20, т. 1).

Також, 30 грудня 2008 року між ОСОБА_2 , як позикодавцем, та ОСОБА_3 , як позичальником, було укладено нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Панчишиною С. С. за реєстровим № 8468 договір позики грошей, відповідно до якого остання отримала грошові кошти у сумі 770 000 грн, що в еквіваленті по курсу Національного банку України на день укладення цього договору складало 100 000 доларів США, на строк до 27 грудня 2013 року, та поверненню підлягала грошова сума, що на день остаточного розрахунку має відповідати сумі 100 000 доларів США за офіційним курсом Національного банку України на той день.

Крім того, 30 грудня 2008 року між ОСОБА_2 , як позикодавцем, та ОСОБА_3 , як позичальником, було укладено нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Панчишиною С.С. за реєстровим № 8466 договір позики грошей, відповідно до якого остання отримала грошові кошти у сумі 960 000 грн на строк до 27 грудня 2013 року.

Пунктом 1.2 зазначених договорів позики визначено, що передачу грошей від позичальника до позикодавця здійснено до підписання цього договору 30 грудня 2008 року в м. Кіровограді.

Факт підписання договору позичальником буде свідчити про отримання ним усієї вказаної у договорі грошової суми та про відсутність будь-яких претензій, які б стосувалися передачі грошей (суми боргу). Отримання зазначеної в пункті 1.1 цього договору грошової суми від позикодавця до позичальника буде також підтверджено власноручною розпискою позичальника, написаною ним під текстом цього договору.

Відповідно до пункту 1.3 договорів позики грошей за обопільною згодою сторін цей договір укладається без нарахування процентів.

Крім того, для забезпечення виконання зобов`язань за договором позики грошей від 30 грудня 2008 року № 8466, між ОСОБА_2 , як іпотекодержателем, та ОСОБА_3 , як іпотекодавцем, 16 січня 2009 року було укладено іпотечний договір за реєстровим № 75, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Панчишиною С. С. (а.с. 27-32, т. 1).

Предметом іпотеки за вказаним договором є житловий будинок із господарськими будівлями, та земельна ділянка, кадастровий номер 3510100000:15:128:0001, загальною площею 731, 84 кв. м, які знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з пунктом 2.1.4 іпотечного договору на момент передання вищезазначеного майна в іпотеку, останнє перебувало в іпотеці у закритого акціонерного товариства «ОТП Банк», правонаступником якого є ТОВ «ОТП Факторинг Україна», та передавалося в наступну іпотеку іпотекодержателю ОСОБА_2 із дозволу первісного іпотекодержателя ЗАТ «ОТП Банк».

16 січня 2009 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , як позикодавцями, та ОСОБА_3 , як позичальником, було укладено договір про спільну діяльність, який є доповненням до договорів позики від 30 грудня 2008 року, зареєстрованими в реєстрі за № 8467, № 8469, № 8471, № 8473, предметом якого є зобов`язання сторін шляхом об`єднання своїх зусиль та майна, яке належить сторонам на відповідних правових підставах, спільно діяти для досягнення спільної господарської мети - реконструкції та введення в експлуатацію готельного комплексу будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 151-161, т. 1).

Відповідно до пунктів 3.1, 3.2 договору про спільну діяльність за цією угодою позикодавці мають право: контролювати фінансово-господарську діяльність готельного комплексу; отримувати щомісячно дивіденди в розмірі 33% від чистого прибутку діяльності готельного комплексу після його введення в експлуатацію. Сума щомісячних дивідендів, отриманих від чистого прибутку від діяльності готельного комплексу розподіляється пропорційно розміру позики між позикодавцями: ОСОБА_2 - 57, 3%, ОСОБА_1 - 42, 7%.

Крім того, позикодавці зобов`язуються в обумовлені строки здійснювати фінансування будівництва готельного комплексу шляхом перерахування сум позичальнику в таких розмірах: ОСОБА_2 - 960 000 грн, 250 000 грн та 770 000 грн, що еквівалентно, відповідно до курсу Національного банку України, на день укладення договору позики 100 000 доларів США; ОСОБА_1 - 910 000 грн, 250 000 грн, 423 500 грн, що еквівалентно, відповідно до курсу Національного банку України, на день укладення договору позики 55 000 доларів США.

Відповідно до пункту 4.1 договору про спільну діяльність позичальник має право, після завершення строку дії договорів позики, але не раніше, ніж через 5 років після вводу в експлуатацію готельного комплексу, припинити договірні відносини і повернути позикодавцям суму грошей в розмірі 33 % ринкової вартості готельного комплексу, але не менше, ніж суми наданих позик, а також за згодою сторін, можлива передача права власності на 33% готельного комплексу на користь позикодавців пропорційно сум наданих позик.

Згідно з пунктами 8.1, 8.2 договору про спільну діяльність дана угода є невід`ємною частиною договорів позики від 30 грудня 2008 року, зареєстрованих в реєстрі за № 8467, № 8469, № 8471, № 8473.

Після підписання вказаної угоди всі попередні перемовини, переписка, попередні договори і протоколи про наміри по питанням, які так чи інакше зачіпають даний договір, втрачають юридичну силу.

Згідно з інформацією обласного комунального підприємства «Кіровоградське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» від 23 жовтня 2017 року № 964-17/20 про дату та введення до експлуатації після реконструкції житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , питання про прийняття до експлуатації об`єктів нерухомого майна відносяться до компетенції Державної архітектурно-будівельної інспекції (а.с. 72, т. 2).

Також зазначено, що в матеріалах інвентаризаційної справи по АДРЕСА_1 мається сертифікат відповідності КД 000515 від 23 листопада 2010 року, який засвідчує відповідність закінченого будівництвом об`єкта за адресою: АДРЕСА_1 . Сертифікат видано на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації від 23 листопада 2010 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_4 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики в письмовій формі може бути укладений як шляхом складання одного документа, так і шляхом обміну листами (частина перша статті 207 ЦК України).

Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики, і його умов.

Такий правовий висновок щодо застосування статей 1046 1047 ЦК України викладено Верховним Судом України у постановах від 18 вересня 2013 року (провадження № 6-63цс13) від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 11 листопада 2015 року (провадження № 6-1967цс15) та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17.

Підстав відступити від таких правових висновків Верховний Суд не встановив і в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21).

Зміст власноручно написаних розписок про отримання грошових коштів від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , викладених у договорах позики свідчить про фактичне отримання грошей та про наявність у них зобов`язання їх повернути.

Текст вказаних розписок («Розписка позичальника про одержання грошей за цим договором позики») містить однозначні відомості про те, що ОСОБА_3 позичає, тобто бере у позику із зобов`язанням повернення, а не отримує на іншій підставі, гроші у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у визначених сумах (а.с. 20 зворот, 22 зворот, 24 зворот, 26 зворот, т. 1).

Щодо договору про спільну діяльність

Статтею 1130 ЦК України визначено, що за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

Відповідно до статті 1131 ЦК України договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

За договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов`язання об`єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети (стаття 1132 ЦК України). Вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв`язки (стаття 1133 ЦК України).

Відповідно до статті 1139 ЦК України прибуток, одержаний учасниками договору простого товариства в результаті їх спільної діяльності, розподіляється пропорційно вартості вкладів учасників у спільне майно, якщо інше не встановлено договором простого товариства або іншою домовленістю учасників.

Принцип свободи договору надає можливість учасникам цивільних відносин укласти договір, відмінний від визначених цивільним законодавством видів, але який не суперечить актам цивільного законодавства, відповідає вимогам розумності та справедливості, не суперечить моральним засадам суспільства та не порушує публічний порядок.

Сторони також можуть укласти змішаний договір, тобто такий договір, який містить елементи різних видів договорів. До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відносини, які склались між сторонами на підставі договорів позики, були трасформовані та перетворені на відносини, які випливають з договору про спільну діяльність та після підписання останнього були припинені.

До аналогічних висновків дійшов суд апеляційної інстанції при першому розгляді справи у рішенні апеляційного суду Кіровоградської області від 19 липня 2016 року, з чим не погодився суд касаційної інстанції в ухвалі від 26 березня 2016 року, скасувавши судові рішення з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суд апеляційної інстанції поклав в основу результату вирішення спору лише те, що між сторонами після укладення договору про спільну діяльність відносини позики були припинені, проте, відсутність між сторонами виключно відносин позики не означає, що за встановленими обставинами справи у відповідача відсутній обов`язок з повернення грошових коштів позивачу.

При цьому суд апеляційної інстанції не врахував, що згідно з пунктами 8.1, 8.2 договору про спільну діяльність дана угода є невід`ємною частиною договорів позики від 30 грудня 2008 року, зареєстрованих в реєстрі за № 8467, № 8469, № 8471, № 8473. Тобто не припиняє їх і не замінює.

А відповідно до пункту 4.1 договору про спільну діяльність позичальник має право, після завершення строку дії договорів позики, але не раніше, ніж через 5 років після вводу в експлуатацію готельного комплексу, припинити договірні відносини і повернути позикодавцям суму грошей в розмірі 33 % ринкової вартості готельного комплексу, але не менше, ніж суми наданих позик, а також за згодою сторін, можлива передача права власності на 33% готельного комплексу на користь позикодавців пропорційно сум наданих позик.

Тобто вказаний пункт договору про спільну діяльність підтверджує зобов`язання позичальника повернути кошти позикодавцям.

Зі встановлених судами обставин убачається, що відповідач, отримавши від позивачів кошти у борг, у встановлений у договорах позики строк їх не повернула. Укладення у подальшому між сторонами договору про спільну діяльність відносин позики між сторонами не припинило, а тому у відповідач наявне зобов`язання щодо повернення отриманих у борг коштів.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ураховуючи, що Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги, понесені заявником витрати у зв`язку з розглядом справи у суді підлягають відшкодуванню відповідачем на користь позивачів.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Керуючись статтями 141 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_4 - задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 31 березня 2021 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 26 травня 2022 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», про стягнення грошових коштів за договорами позики задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 кошти за договором позики, посвідченим приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу 30 грудня 2008 року за реєстровим № 8470 в сумі 1 401 175 грн 61 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 кошти за договором позики, посвідченим приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу 30 грудня 2008 року за реєстровим № 8468 в сумі 1 230 734 грн 81 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати, понесені заявником за подачу позовної заяви, у розмірі 3 654 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені заявником за подачу позовної заяви, у розмірі 3 654 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені заявником у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, у розмірі 6 530 грн .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати, понесені заявником у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, у розмірі 6 530 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені заявником у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 11 692 грн .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати, понесені заявником у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 11 692 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович