Постанова

Іменем України

07 липня 2021 року

м. Київ

справа № 409/1851/19

провадження № 61-7906св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

заявник ОСОБА_1 ,

заінтересована особа Головне управління Пенсійного фонду України вЛуганській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Луганського апеляційного суду від26 березня 2020 року у складі колегії суддів: Лозко Ю.П., Назарової М.В., Стахової Н.В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні, заінтересована особа Головне управління Пенсійного фонду України вЛуганській області (далі ГУ ПФУ в Луганській області).

Заяву мотивовано тим, що з 11 жовтня 1980 року вона перебувала узареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який був військовослужбовцем української армії та перебував на обліку в ГУ ПФУ в Луганській області.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.

Починаючи з 1992 року, вона і ОСОБА_2 фактично проживали на АДРЕСА_1 , вона ніде не працювала та на час смерті чоловіка разом із двома дітьми перебувала на його утриманні.

У квітні 2019 року вона звернулася до ГУ ПФУ в Луганській області із заявою про призначення їй пенсії у зв`язку із втратою годувальника, проте їй було відмовлено через відсутність документа, що засвідчує факт перебування на утриманні.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила встановити факт перебування її на утриманні свого чоловіка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час його смерті.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Білокуракинського районного суду Луганської області від27листопада 2019 року у складі судді Максименко О.Ю. заяву ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебувала на утриманні свого чоловіка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент його смерті.

Суд першої інстанції виходив із того, що заявником надано належні та допустимі докази на підтвердження того, що вона перебувала на утриманні свого померлого чоловіка ОСОБА_2 , постійно мешкала з ним, ідопомога, яка надавалась ОСОБА_2 , була для неї єдиним постійним і основним джерелом, засобом для існування.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Луганського апеляційного суду від 26 березня 2020 року апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України вЛуганській області задоволено, рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 27 листопада 2019 року скасовано, у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Апеляційний суд мотивував своє судове рішення тим, що ОСОБА_1 на час смерті чоловіка ОСОБА_2 була працездатною особою, і лише в2019 році звернулася до ГУ ПФУ в Луганській області із заявою про призначення їй пенсії у зв`язку із втратою годувальника. Право на пенсію в разі втрати годувальника виникає лише у непрацездатної особи, яка є членом сім`ї померлого і перебувала на його утриманні та отримувала допомогу на постійній основі. Враховуючи обставини справи і положення Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», вимоги заявника є недоведеними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у травні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права, просила скасувати постанову Луганського апеляційного суду від 26 березня 2020 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначила застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі №520/6518/17 (провадження №61-29713св18), а також вказала на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції замість встановлення факту перебування особи на утриманні вирішив спір про право ОСОБА_1 на отримання пенсії в зв`язку із втратою годувальника.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ГУ ПФУ в Луганській області зазначило, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, оскільки не містить обґрунтування неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Луганського апеляційного суду від 26 березня 2020 року залишено без руху для усунення недоліків.

У червні 2020 року заявником у встановлений судом строк недоліки касаційної скарги усунуто.

Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2020 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Луганського апеляційного суду від26 березня 2020 року, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Луганського апеляційного суду від26березня 2020 року і витребувано із Білокуракинського районного суду Луганської області цивільну справу № 409/1851/19.

Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення відтакого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права вмежах доводів та вимог касаційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи

З 11 жовтня 1980 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 .

Згідно з актом депутата Станично-Луганської селищної ради Гавриша З.Л. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 фактично проживали за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_4 з1992 року ніде не працювала та на момент смерті чоловіка разом з дітьми була на його утриманні.

Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від22 березня 2018 року № 6425 ОСОБА_1 фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно із військовим квитком ВЧ № НОМЕР_2 ОСОБА_2 з 04 серпня 1977року до 16 вересня 2004 року проходив службу в Збройних силах.

з 17 вересня 2004 року ОСОБА_2 було призначено пенсію за вислугу років служби, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 , виданим Артемівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Луганського міського управління юстиції.

Згідно з довідкою, виданою 04 грудня 2008 року Луганським обласним військовим комісаріатом № ФЕ-56187, ОСОБА_1 є вдовою ветерана військової служби і відповідно до статті 7 Закону України від 24 березня 1998року № 203/98-ВР «Про статус ветеранів служби і ветеранів органів внутрішніх справ та гарантії їх соціального захисту» має право на пільги, передбачені пунктами 16 статті 6 цього Закону.

Відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_5 ОСОБА_1 з30серпня 1992 року до 22 червня 2010 року не працювала.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені впостановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог ізаперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, і доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції не відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право впорядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно з частиною першою статті 293 ЦПК України окреме провадження це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових права або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

У порядку окремого провадження суд розглядає справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення, перелік яких визначено у частині першій статті 315 ЦПК України.

Пунктом 2 частини першої, частиною другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.

Вимоги до змісту рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, викладено у частині першій статті 319 ЦПК України.

Так, у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.

У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз`яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно ззаконом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Таким чином, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: 1) факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; 2) встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; 3) заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); 4) чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

За змістом частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє увідкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні, зіслався на вимоги Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» і зазначив, що з урахуванням положень цих законів право на пенсію в разі втрати годувальника виникає лише у непрацездатної особи, яка є членом сім`ї померлого і перебувала на його повному утриманні та отримувала допомогу на постійній основі.

Таки чином, суд апеляційної інстанції розглянув питання щодо наявності підстав для переведення ОСОБА_1 на пенсію у зв`язку із втратою годувальника, проте предметом розгляду у цій справі є не оскарження правомірності дій заінтересованої особи, а встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31). Зокрема дружини (якщо вони не взяли повторний шлюб) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, якщо вони досягли пенсійного віку встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Згідно з частиною першою статті 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні.

Статтею 38 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що члени сім`ї померлого вважаються такими, що були на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували яку-небудь пенсію, мають право перейти на нову пенсію.

Отже, факт перебування фізичної особи на утриманні померлого, має значення для переходу на пенсію у зв`язку із втратою годувальника, яку може бути призначено за умови, що утримання було повним або допомога, яка надавалась утриманцю, була постійним і основним джерелом засобів до існування навіть, коли утриманець (заявник) мав заробіток, одержував пенсію, стипендію тощо.

Повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, окрім допомоги померлого. Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то необхідно встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування. Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, анадавалася систематично, протягом певного періоду часу і що померлий виконував обов`язок щодо утримання цього члена сім`ї. Основне значення допомоги необхідно з`ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів.

Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що матеріали справи містять належні та обґрунтовані докази того, що ОСОБА_1 перебувала на утриманні свого померлого чоловіка ОСОБА_2 , постійно мешкала з ним, і допомога, яка надавалась ОСОБА_2 , була для неї єдиним постійним і основним джерелом, засобом для існування.

Таким чином, суд першої інстанції дослідив всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надав їм належну оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшов обґрунтованого висновку про задоволення заяви, а суд апеляційної інстанції помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції доходить висновку, що судом першої інстанції при винесенні рішення були належним чином оцінені подані сторонами докази, точно встановлені обставини справи та правильно застосовані норми матеріального права, а апеляційний суд помилкового скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

За викладених обставин постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, арішення суду першої інстанції залишенню в силі.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до статті 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У зв`язку із викладеним із Головного управління Пенсійного фонду України вЛуганській області на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 630,40 грн.

Керуючись статтями 141 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд ускладі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Луганського апеляційного суду від 26 березня 2020 року скасувати,

рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від27листопада 2019 року залишити в силі.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 судові витрати, що складаються із судового збору за подання касаційної скарги, у розмірі 630(шістсот тридцять) гривень 40 (сорок) копійок.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк