Постанова

Іменем України

24 січня 2020 року

м. Київ

справа № 409/842/16-ц

провадження № 61-17311св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Луганської області від 28 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Карташова О. Ю., Дронської І. О., Луганської В. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, посилаючись на те, що 04 лютого 2011 року відповідач отримав від нього в борг 773 032,50 грн, що еквівалентно 96 750 доларам США, та 1 511 675 грн, що еквівалентно 137 425 євро, на строк до 01 березня 2011 року, про що власноруч написав розписку. ОСОБА_2 не виконав взятих на себе зобов`язань щодо повернення боргу. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти в розмірі 96 750 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом на 02 березня 2016 року еквівалентно 2 619 990 грн, та 137 425 євро, що за офіційним курсом НБУ станом на 02 березня 2016 року еквівалентно 4 045 792 грн, та понесені судові витрати.

Заочним рішенням Білокуракинського районного суду Луганської області від 07 червня 2016 року у складі судді Скворцової В. Г. позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 96 750 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на день ухвалення рішення еквівалентно 2 416 815 грн, та 137 425 євро, що за офіційним курсом НБУ на день ухвалення рішення еквівалентно 3 895 998,75 грн, а також судовий збір в розмірі 6 890 грн.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що між сторонами було укладено договір позики, умови якого відповідачем не виконані. Позов ОСОБА_1 доведено й обґрунтовано належним чином, тому наявні правові підстави для стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за договором позики.

Ухвалою Білокуракинського районного суду Луганської області від 14 червня 2017 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 07 червня 2016 року залишено без задоволення.

Постановою Апеляційного суду Луганської області від 28 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 07 червня 2016 року скасовано та направлено справу на розгляд за встановленою законом підсудністю до Голосіївського районного суду міста Києва.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що матеріали справи не містять даних про звернення позивача до адресного бюро та органів внутрішніх справ щодо встановлення місця проживання (перебування чи роботи) або місцезнаходження відповідача. ОСОБА_2 з 23 вересня 2015 року і на час ухвалення рішення судом першої інстанції - 07 червня 2016 року - зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Судом першої інстанції порушено вимоги статті 109 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення рішення місцевим судом (далі - ЦПК України 2004 року), та розглянуто справу з порушенням правил підсудності.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

16 квітня 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просив скасувати постанову Апеляційного суду Луганської області від 28 лютого 2018 року та залишити в силі рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 07 червня 2016 року.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційний суд не звернув уваги на те, що у зв`язку з проведенням на території Луганської області антитерористичної операції місцевий суд не мав можливості виконати вимоги частини третьої статті 122 ЦПК України 2004 року щодо отримання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача. Ним подано позов за останнім відомим зареєстрованим місцем проживання відповідача в місті Луганську, згідно з розпорядженням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 вересня 2014 року № 2710/38-14 «Про визначення територіальної підсудності справ», яким територіальну підсудність справ Артемівського районного суду міста Луганська визначено Білокуракинському районному суду Луганської області. Тому місцевий суд правомірно застосував частину дев`яту статті 110 ЦПК України 2004 року в порядку, передбаченому частиною дев`ятою статті 74 ЦПК України 2004 року, повідомив відповідача про час і місце розгляду справи через оголошення у пресі, та вирішив справу з дотриманням правил територіальної підсудності. За змістом апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції ОСОБА_2 не заявляв про непідсудність цієї справи Білокуракинському районному суду Луганської області, тому апеляційний суд безпідставно застосував частину першу статті 378 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та залишив поза увагою вимоги частини другої статті 378 цього Кодексу.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 19 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі, витребувано її матеріали з Голосіївського районного суду міста Києва та зупинено дію постанови Апеляційного суду Луганської області від 28 лютого 2018 року до закінчення касаційного провадження.

18 вересня 2018 року справа № 409/842/16-ц надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Апеляційним судом встановлено, що з 23 вересня 2015 року і на час ухвалення рішення судом першої інстанції - 07 червня 2016 року ОСОБА_2 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з частиною першою статті 109 ЦПК України 2004 року позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування.

Частиною дев`ятою статті 110 ЦПК України 2004 року передбачено, що позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред`являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи).

Відповідно до частини третьої статті 122 ЦПК України 2004 року у разі якщо відповідачем у позовній заяві, поданій і оформленій у порядку, встановленому цим Кодексом, вказана фізична особа, що не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи. Інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи має бути надана протягом трьох днів з моменту отримання відповідним органом реєстрації місця проживання та перебування особи відповідного звернення суду. Якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд повертає позовну заяву на підставі пункту 4 частини третьої статті 121 цього Кодексу. У разі якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Подальший виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється через оголошення у пресі.

Згідно з частиною першою статті 224 ЦПК України 2004 року у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 6 ЦПК України 2004 року ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про час і місце розгляду своєї справи.

Частиною першою статті 158 ЦПК України 2004 року передбачено, що розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні з обов`язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі.

Згідно з частинами третьою, четвертою, дев`ятою статті 74 ЦПК України 2004 року судові повістки про виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а судові повістки-повідомлення - особам, які беруть участь у справі з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов`язковою. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за три дні до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Положення цієї частини не поширюються на випадки, передбачені абзацом другим частини третьої статті 191 цього Кодексу. Відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення у пресі. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи. На ці випадки поширюється правило частини четвертої цієї статті.

Відповідно до частини першої статті 232 ЦПК України 2004 року заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що судом першої інстанції не дотримано вимог частини третьої статті 122 ЦПК України 2004 року, оскільки матеріали справи не містять даних про те, що місцевий суд звертався до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача. При цьому, встановивши, що відповідач ОСОБА_2 з 23 вересня 2015 року і на час ухвалення рішення судом першої інстанції був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що місцевим судом розглянуто справу з порушенням правил підсудності.

Доводи заявника про те, що ним подано позов за останнім відомим зареєстрованим місцем проживання відповідача в місті Луганську і місцевий суд не міг отримати інформацію про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача у зв`язку з проведенням на території Луганської області антитерористичної операції, не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновків апеляційного суду про те, що допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування заочного рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 07 червня 2016 року і направлення справи для розгляду за встановленою законом територіальною підсудністю до Голосіївського районного суду міста Києва.

Відповідно до статті 378 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності). Справа не підлягає направленню на новий розгляд у зв`язку з порушеннями правил територіальної юрисдикції (підсудності), якщо учасник справи, який подав апеляційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи.

З огляду на те, що судом першої інстанції не перевірялося місце проживання/реєстрації відповідача, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що справа розглянута судом без повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи, внаслідок чого він і не міг заявити про непідсудність цієї справи Білокуракинському районному суду Луганської області. Разом з цим відповідач у своїй заяві про перегляд заочного рішення посилався на те, що зареєстрований та постійно проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

За таких обставин доводи касаційної скарги про те, що при розгляді справи судом першої інстанції відповідач без поважних причин не заявив про непідсудність справи і апеляційним судом мали бути враховані вимоги частини другої статті 378 ЦПК України, є безпідставними.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає вимогам закону й підстави для її скасування відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки дію постанови Апеляційного суду Луганської області від 28 лютого 2018 року було зупинено ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2018 року, то у зв`язку із залишенням касаційної скарги без задоволення необхідно поновити її дію.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Луганської області від 28 лютого 2018 року залишити без змін.

Поновити дію постанови Апеляційного суду Луганської області від 28 лютого 2018 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко М. Ю. Тітов