ПОСТАНОВА

Іменем України

20 лютого 2020 року

Київ

справа №415/4914/16-а

адміністративне провадження №К/9901/42557/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Коваленко Н.В., судді Саприкіної І.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Управління Пенсійного фонду України в місті Лисичанську Луганської області

про визнання дій протиправними та зобов`язання здійснити перерахунок пенсії

за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в місті Лисичанську Луганської області

на постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 26 грудня 2016 року (прийняту у складі головуючого судді Бойко С.Л.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року (постановлену у складі колегії: головуючого судді Казначеєва Е.Г., суддів: Василенко Л.А., Васильєвої І.А.),

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернувся до Лисичанського міського суду Луганської області з позовом до Управління Пенсійного фонду України в місті Лисичанську Луганської області, в якому просив:

визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України у м. Лисичанськ щодо незарахування при призначенні пенсії періодів роботи з 19 лютого 1992 року по 11 вересня 1995 року в кооперативі «Новінка», з 11 вересня 1995 року по 12 жовтня 1998 року та з 16 березня 2000 року по 5 серпня 2005 року у Приватній виробничо-комерційній фірмі «МиС»;

зобов`язати Управління Пенсійного фонду України у м. Лисичанськ провести перерахунок пенсії з 1 травня 2016 року з зарахуванням періодів роботи з 19 лютого 1992 року по 11 вересня 1995 року в кооператив «Новинка», з 11 вересня 1995 року по 12 жовтня 1998 року та з 16 березня 2000 року по 5 серпня 2005 року в Приватній виробничо-комерційній фірмі «МиС» та виплатити недоотримані суми пенсії.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Постановою Лисичанського міського суду Луганської області від 26 грудня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року, адміністративний позов задоволено частково, а саме: зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанськ зарахувати до загального стажу ОСОБА_1 час роботи з 11 вересня 1995 року по 12 жовтня 1998 року та з 16 березня 2000 року по 31 грудня 2003 року у ПВКФ «МиС»; зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанськ здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з урахуванням періодів роботи з 11 вересня 1995 року по 12 жовтня 1998 року та з 16 березня 2000 року по 31 грудня 2003 року у ПВКФ «МиС»; в іншій частині позовних вимог відмовлено за необґрунтованістю.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що позивач має право для зарахування періоду роботи в загальний стаж роботи.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що позивач звернувся з заявою про зарахування стажу за період з 11 вересня 1995 року по 12 жовтня 1998 року та з 16 березня 2000 року по 31 грудня 2003 року у ПП «МиС». Проте, з заявою у відповідності до додатку 4 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2006 року №21-1, не звертався. Крім того, період роботи позивача на ПП «МиС» з 11 вересня 1995 року по 12 жовтня 1998 року не підтверджено Довідкою про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутністю трудової книжки або відповідних записів у ній.

Позиція інших учасників справи

Від позивача відзиву або заперечень на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі №415/4914/16-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.

Суддя-доповідач ухвалою від 19 лютого 2020 року прийняв до провадження адміністративну справу №415/4914/16-а та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 20 лютого 2020 року.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що позивач перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в місті Лисичанську Луганської області, та отримує пенсію за вислугу років, що підтверджується пенсійним посвідченням серія НОМЕР_1 .

Згідно з протоколу №18094 від 20 жовтня 1999 року позивачу було призначено пенсію за віком, з урахуванням стажу роботи в ПВКФ «МиС» в період з 1 жовтня 1995 року по 18 травня 1999 року.

Позивач звернувся до Управління Пенсійного фонду України в місті Лисичанську Луганської області з заявою щодо проведення перерахунку пенсії за віком з урахуванням періоду трудового стажу з 19 лютого 1992 року по 11 вересня 1995 року в кооперативі «Новинка», з 11 вересня 1995 року по 12 жовтня 1998 року та з 16 березня 2000 року по 5 серпня 2005 року у Привітній фірмі «МиС».

Управління Пенсійного фонду України в місті Лисичанську Луганської області листом від 6 вересня 2016 року №156/С-7 повідомило позивача про відмову у проведенні перерахунку пенсії згідно його заяви, оскільки за зазначений період вказані підприємства не сплачували внески до УПФ України. Страхувальник - ПВКФ «МиС» не звітувала щодо нарахування сум зарплати позивача, а саме у системі персоніфікованого обліку відсутні будь-які дані.

Відповідно копії трудової книжки, позивач 11 вересня 1995 року був прийнятий на посаду слюсаря-монтажника ЖБІ ПВКФ «МиС» по переведенню з кооперативу «Новинка» (наказ №1-к від 11 вересня 1995 року) (запис №16). 12 жовтня 1998 року був звільнений за особистим бажанням з ПВКФ «МиС» (наказ №24-к від 12 жовтня 1998 року.) (запис №17). 16 березня 2000 року був прийнятий на посаду слюсаря-ремонтника ПВКФ «МиС» (наказ №21-к від 16 березня 2000 року) (запис №20). 5 серпня 2005 року був звільнений за особистим бажанням з ПВКФ «МиС» (наказ №110-к від 5 серпня 2005 року) (запис №21).

Розпорядженням виконавчого комітету Рубіжанської міської ради народних депутатів від 23 серпня 1995 року №276 було зареєстровано фірму «МиС».

Відповідно до повідомлення архівного відділу Рубіжанської міської ради Луганської області від 18 листопада 2016 року №55 накази з особистого складу ПВКФ «МиС» на зберігання до архіву не надходили.

За довідкою Пенсійного фонду України від 16 вересня 1999 року №131 про сплату страхових внесків в Пенсійний фонд України, ПВКФ «МиС» за період з жовтня 1995 року по грудень 1998 року провела сплату страхових внесків в Пенсійний фонд України в розмірі встановлених платежів.

Відповідно до довідки виконавчого комітету Рубіжанської міської ради Луганської області від 12 вересня 2016 року за №0238 за даними архівної довідки накази по особистому складу за 1995 рік-1998 року ПВКФ «МиС» на зберігання не надходили.

Згідно з довідкою Управління Пенсійного фонду України в м. Рубіжне від 22 листопада 2016 року №11683/04, страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування підприємством Приватна виробничо-комерційна фірма «МиС» сплачено за період з 1 жовтня 1995 року по 31 грудня 2004 року.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків судів попередніх інстанції доводів учасників справи

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Лисичанського міського суду Луганської області від 26 грудня 2016 року та ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року відповідають, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Закону №1058-IV у разі якщо застрахована особа після призначення пенсії продовжувала працювати, провадиться перерахунок пенсії з урахуванням страхового стажу після призначення пенсії.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Порядок обчислення та сплати страхових внесків встановлено у частині першій, десятій статті 20 Закону №1058-IV, якими передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до частини 12 статті 20 цього Закону страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Зокрема, згідно з частиною першою статті 16 Закону №1058-IV застрахована особа має право отримувати від страхувальника підтвердження про сплату страхових внесків, вимагати від страхувальників сплати внесків, у тому числі в судовому порядку тощо.

Відповідно до статті 106 Закону №1058-IV до страхувальників, які несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески органами Пенсійного фонду застосовуються фінансові санкції, а вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Таким чином, страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Колегія суддів Верховного Суду наголошує, що обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника і позивач не може нести відповідальність за неналежне виконання підприємством, в якому він працює, обов`язку щодо сплати страхових внесків.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ПВКФ «МиС» у період з 11 вересня 1995 року по 12 жовтня 1998 року та з 16 березня 2000 року по 31 грудня 2003 року страхові внески були сплачені Пенсійному фонду України, що підтверджується відповідними довідками.

Таким чином, суд вважає доводи відповідача про те, що підприємством, на якому працює позивач, несвоєчасно сплачуються страхові внески, безпідставними, оскільки, як встановлено судами попередніх інстанцій із заробітної плати позивача щомісячно утримувались суми страхових внесків, крім того, страхові внески за спірний період підприємством були сплачені, що підтверджується матеріалами справи.

Крім того, суд критично ставиться до доводів відповідача стосовно відсутності звернення позивача з заявою встановленого зразку про зарахування спірного періоду, оскільки, як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідна заява позивача була розглянута відповідачем та було прийнято рішення про відмову у зарахуванні до стажу спірного періоду трудової діяльності.

З приводу посилання відповідача в касаційній скарзі на необхідність підтвердження періоду роботи довідкою підприємства, де працював позивач, про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутністю трудової книжки або відповідних записів у ній, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, зазначені положення кореспондуються з частиною першою статті 48 Кодексу законів про працю України та пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637.

Так, судами досліджено копію трудової книжки, якою підтверджено період роботи позивача у спірний період.

Враховуючи вищезазначені обставини та положення частини першої статті 48 Кодексу законів про працю України, статті 62 Закону №1788-XII, пункту 1 Порядку № 637, факт роботи позивача у спірний період є беззаперечним, і тому вимоги відповідача про необхідність підтвердження спірного періоду додаткового ще і уточнюючими довідками є безпідставними.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного суду погоджується із судами попередніх інстанцій про наявність підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в місті Лисичанську Луганської області про визнання дій протиправними та зобов`язання здійснити перерахунок пенсії.

Доводи касаційної скарги не містять належних та об`єктивно обумовлених міркувань, які б спростовували наведені висновки судів першої та апеляційної інстанції, та є аналогічними доводам, викладеним в запереченнях на позовну заяву та доводам апеляційної скарги. Проте, таким доводам, з огляду на вищенаведені висновки, судами попередніх інстанцій надано належну оцінку з дотриманням норм матеріального права.

Крім того, як убачається з касаційної скарги, наведені в ній інші доводи щодо помилковості висновків судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі фактично зводяться до необхідності нової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів.

Розглядаючи цю справу в касаційному порядку, суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами статі 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У відповідності до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в місті Лисичанську Луганської області залишити без задоволення.

Постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 26 грудня 2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: Н.В. Коваленко

І.В. Саприкіна