№ 419/3374/16-ц - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

04 березня 2020 року

м. Київ

справа № 419/3374/16-ц

провадження № 61-43111св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

відповідач за первісним та зустрічними позовами - Щастинська міська рада Новоайдарського району Луганської області,

відповідач за зустрічним позовом - Новоайдарська селищна рада Новоайдарського району Луганської області,

третя особа - приватний нотаріус Новоайдарського районного нотаріального округу Сологубова Тетяна Іванівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Новоайдарського районного суду Луганської області від 19 квітня 2018 року в складі судді: Мартинюка В. Б., та постанову апеляційного суду Луганської області від 30 липня 2018 року в складі колегії суддів: Коновалової В. А., Гаврилюка В. К., Стахової Н. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , Щастинської міської ради про встановлення факту, який має юридичне значення та визнання права власності на спадкове майно.

Первісний позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її тітка ОСОБА_3 , після смерті якої залишилось спадкове майно, до складу якого входить домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . За життя ОСОБА_3 заповіту не склала. Спадкоємців першої черги після смерті ОСОБА_3 немає, спадкоємцем за законом другої черги після смерті останньої був її рідний брат та батько позивача ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У встановлений законом строк ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Новоайдарського районного нотаріального округу Сологубової Т. І. із заявою про прийняття спадщини за правом представлення після батька, на підставі якої нотаріусом заведено спадкову справу. Проте свідоцтво про право на спадщину вона не отримала у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно та документів, які підтверджують родинні відносини між ОСОБА_4 та спадкодавцем.

ОСОБА_1 , з урахуванням уточнення позовних вимог, просила:

встановити факт, що вона є племінницею ОСОБА_3 ,, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто дочкою рідного брата ОСОБА_3 , - ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на майно, що належало ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме - на житловий будинок з господарськими побудовами та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

У лютому 2017 року ОСОБА_2 звернулася із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , Новоайдарської селищної ради, Щастинської міської ради про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації та визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом

Зустрічний позов обґрунтований тим, що ОСОБА_2 є спадкоємцем за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 тітки ОСОБА_3 , після смерті якої залишилось спадкове майно, до складу якого входить житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та земельна ділянка площею 0,0588 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та яку ОСОБА_3 не встигла оформити належним чином.

ОСОБА_2 вказувала, що у встановлений законом шестимісячний строк із заявою про прийняття спадщини після ОСОБА_3 до нотаріуса не звернулася у зв`язку з проведенням АТО на території Луганської області, скрутним матеріальним становищем та відсутністю оригіналів правовстановлюючих документів на майно, у зв`язку з чим нотаріусом у видачі свідоцтва про право на спадщину їй було відмовлено. З початку 2014 року ОСОБА_2 мешкала без реєстрації разом зі своєю тіткою ОСОБА_3 , здійснювала догляд за нею, надавала матеріальну допомогу, а тому вважається такою, що спадщину прийняла. ОСОБА_1 підлягає усуненню від права на спадкування, оскільки ухилялася від надання допомоги ОСОБА_3 , яка через тяжку хворобу була у безпорадному стані.

ОСОБА_2 , з урахуванням уточнення позовних вимог, просила:

встановити факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 2015 року по день смерті останньої - ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

усунути ОСОБА_1 від права на спадкування за законом після ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

визнати за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 0,0588 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Ухвалою Новоайдарського районного суду Луганської області від 01 березня 2017 року об`єднано в одне провадження позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Щастинської міської ради про встановлення факту, який має юридичне значення, визнання права на спадкове майно, третя особа - приватний нотаріус Новоайдарського нотаріального округу Сологубова Т. І., та зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Новоайдарської селищної ради, Щастинської міської ради про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації, усунення від права на спадкування та визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом.

Рішенням Новоайдарського районного суду Луганської області від 19 квітня 2018 року, з урахуванням Новоайдарського районного суду Луганської області від 21 травня 2018 року про виправлення описки, первісний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Встановлено факт, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є племінницею ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 73 років.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно у порядку спадкування за законом, після ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме на: Ѕ частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 61,10 кв. м, житловою площею 53,20 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

У задоволенні інших позовних вимог за первісним позовом відмовлено.

Зустрічний позов представника позивача ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_2 задоволено частково.

Встановлено факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_3 на момент смерті, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на спадкове майно у порядку спадкування за законом, після ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме на: Ѕ частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 61,10 м. кв., житловою площею 53,20 м. кв, та Ѕ земельної ділянки площею 0,0588 га. для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .

У задоволенні інших позовних вимог за зустрічним позовом відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

факт родинних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , підтверджується копією свідоцтва про смерть ОСОБА_3 , копією свідоцтва про смерть батька позивача, копією свідоцтва про народження позивача, копією витягу з державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища, копією свідоцтва про розірвання шлюбу позивача, копією свідоцтва про одруження позивача, копією свідоцтва про народження ОСОБА_3 , в якому дані в графі «батько» співпадають з по батькові ОСОБА_4 ;

у встановлений законом строк ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Новоайдарського районного нотаріального округу Сологубової Т. І. із заявою про прийняття спадщини за правом представлення, на підставі якої нотаріусом заведено спадкову справу № 15/2016, що підтверджується витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі. Проте свідоцтво про право на спадщину ОСОБА_1 не отримала у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно та документів, які підтверджують родинні відносини між ОСОБА_1 та спадкодавцем;

при зверненні ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Новоайдарського районного нотаріального округу Луганської області Сологубової Т. І. з метою прийняття спадщини та отримання свідоцтва про право на спадщину, їй було відмовлено з причини пропуску встановленого законом строку для прийняття спадщини, не надання документів, що підтверджують факт її проживання разом зі спадкодавцем на день смерті та не надання правовстановлюючих документів на спадкове майно;

факт того, що ОСОБА_2 постійно проживала однією сім`єю разом з ОСОБА_3 на день смерті підтверджується актом про фактичне проживання від 19 лютого 2017 року і встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю необхідне для ОСОБА_2 для реалізації свого права на оформлення спадщини;

ОСОБА_2 не доведено, яким чином ОСОБА_1 ухилялася від надання спадкодавцеві допомоги, не зазначено чи могла вона її надавати. Тому відсутні підстави згідно з частиною п`ятою статті 1224 ЦК України для усунення спадкоємця ОСОБА_1 від права на спадщину, оскільки не доведено фактів безпорадного стану спадкодавця з урахуванням її потреб в отриманні допомоги саме від племінниці ОСОБА_1 та її умисного ухилення від надання допомоги спадкодавця - у зв`язку з чим лише при одночасному настанні цих обставин і доведеності зазначених фактів у їх сукупності спадкоємець може бути усунений від права на спадщину;

судом встановлено коло осіб, які мали б право на спадщину за законом у випадку, якби вони були живими на час відкриття спадщини та зважаючи на коло осіб, які подали заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини, суд вказав, що у спадкодавця не було спадкоємців першої та другої черги, однак був брат, який помер до відкриття спадщини;

спадщина ОСОБА_3 могла би бути успадкована її братом, якби він був живим на час відкриття спадщини. Оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є нащадками одного батька - ОСОБА_4 (рідного брата спадкодавця), є спадкоємцями за правом представлення згідно частини третьої статті 1266 ЦК України, тому на підставі частини п`ятої статі 1266 ЦК України, необхідно визнати за кожним із спадкоємців право власності на Ѕ частину домоволодіння АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за законом за правом представлення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Луганської області від 30 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Новоайдарського районного суду Луганської області від 19 квітня 2018 року в частині встановлення факту, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є племінницею ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 73 років та відмови у задоволенні позовних вимог про усунення від права на спадкування залишено без змін, в іншій частині рішення суду першої інстанції скасовано та постановлено нове судове рішення.

Визнано за ОСОБА_1 право власності у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташованими за адресою: АДРЕСА_1 .

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Новоайдарської селищної ради, Щастинської міської ради про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації, визнання права власності на житловий будинок та земельну ділянку відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

висновки суду першої інстанції в частині встановлення факту родинних відносин підтверджуються матеріалами справи та відповідають вимогам закону. Обставини, які підтверджують факт родинних відносин між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яка є їх тіткою, також підтверджуються показами свідків та не оспорюються учасниками справи;

задовольняючи позовні вимоги у частині встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки акту про фактичне проживання від 19 квітня 2017 року, не звернув уваги на те, що в акті не зазначений період проживання ОСОБА_2 разом з ОСОБА_3 . Взявши до уваги лише акт про фактичне проживання від 19 квітня 2017 року, суд не надав оцінки показанням свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 (які є сусідами померлої ОСОБА_3 ), ОСОБА_8 , якими спростовується факт проживання ОСОБА_2 з ОСОБА_3 однією сім`єю. Суд першої інстанції не оцінив взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, не врахував, що акт про фактичне проживання від 19 квітня 2017 року не узгоджується з іншими доказами та не є безспірним доказом. Вказані в акті про фактичне проживання ОСОБА_9 та ОСОБА_10 не були допитані судом як свідки, не попереджалися про кримінальну відповідальність. ОСОБА_2 належних та допустимих доказів проживання разом з ОСОБА_3 однією сім`єю не надано;

оскільки ОСОБА_2 не проживала разом з ОСОБА_3 однією сім`єю на момент смерті останньої, то вона вважається такою, що не прийняла спадщину, тому позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами підлягають задоволенню, а у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами необхідно відмовити;

визнавши за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину земельної ділянки площею 0,0588 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , суд першої інстанції не врахував положення статей 125 126 ЗК України (у редакції на час винесення міською радою рішення) та не виклав обставини із посиланням на докази, якими підтверджується належність на праві власності зазначеної земельної ділянки на момент смерті ОСОБА_3 ;

рішення Щастинської міської ради від 27 листопада 2003 року «Про передачу ОСОБА_3 у приватну власність шляхом приватизації земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 » не є правовстановлюючим документом, оскільки ОСОБА_3 не отримала державний акт на право приватної власності на землю;

суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відсутність підстав для усунення спадкоємця ОСОБА_1 від права на спадщину тому, що не доведено фактів безпорадного стану спадкодавця з урахуванням його потреб в отриманні допомоги саме від племінниці ОСОБА_1 та її умисного ухилення від надання допомоги спадкодавцю. Крім того у ОСОБА_2 як у особи, яка на час розгляду справи судом не прийняла спадщину, відсутнє право на звернення із вимогою про усунення від права на спадкування ОСОБА_1 .

Аргументи учасників справи

У серпні 2018 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу, в якій просила: постанову апеляційного суду Луганської області від 30 липня 2018 року скасувати в повному обсязі; рішення Новоайдарського районного суду Луганської області від 19 квітня 2018 року скасувати в повному обсязі; задовольнити в повному обсязі позовні вимоги ОСОБА_2 . При цьому посилалася на те, що суди неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано, що ОСОБА_2 зверталася із позовом про надання додаткового строку для прийняття спадщини. Згідно домової книги ОСОБА_3 почала проживати у спірному будинку з 26 жовтня 1992 року. Вказує, що апеляційний суд не допитав як свідка ОСОБА_11 - чоловік ОСОБА_1 . ОСОБА_1 не доглядала ОСОБА_3 та відмовилася її поховати. ОСОБА_3 тривалий час хворіла, що свідчить про її безпорадний стан. 17 січня 2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено договір довічного утримання, а тому вона є спадкоємцем його майна. ОСОБА_1 відмовилася надавати допомогу батьку і тітці, та не заперечувала акт про фактичне проживання від 19 квітня 2017 року. Апеляційний суд не долучив до матеріалів справи лікарняну виписку.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2018 рокувідкрито касаційне провадження у справі.

У пункті 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла тітка ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_3 .

Спадкове майно складається із домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .

За життя ОСОБА_3 заповіту не склала, а тому спадкування належного їй майна повинно відбуватися за законом.

Спадкоємцем за законом другої черги після смерті ОСОБА_3 був її рідний брат ОСОБА_4 , який є батьком ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Спадкоємцями після смерті ОСОБА_3 за правом представлення є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

У встановлений законом строк ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Новоайдарського районного нотаріального округу Сологубової Т. І. із заявою про прийняття спадщини за правом представлення після батька, на підставі якої нотаріусом заведено спадкову справу № 15/2016, що підтверджується витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі. Проте свідоцтва про право на спадщину не отримала, у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно та документів, які підтверджують родинні відносини між ОСОБА_1 та спадкодавцем.

При зверненні ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Новоайдарського районного нотаріального округу Луганської області Сологубової Т. І. з метою прийняття спадщини та отримання свідоцтва про право на спадщину, їй було відмовлено, у зв`язку з тим, що ОСОБА_2 пропустила встановлений законом строк для прийняття спадщини, не надала документів, які підтверджували б факт її проживання разом зі спадкодавцем на день смерті та не надала правовстановлюючі документи на спадкове майно.

Суди встановили, що ОСОБА_3 була власником домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору дарування від 06 червня 1969 року та копією договору дарування від 02 жовтня 1996 року.

У статті 1216 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

В основі спадкування за законом знаходиться принципі черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім`ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення.

Системне тлумачення положень статей 1258, 1259 та інших положень книги 6 ЦК України дозволяє стверджувати про необхідність розмежовувати такі правові конструкції як «одержання права на спадкування наступною чергою» (частина друга статті 1258 ЦК України) та «зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом». «Одержання права на спадкування наступною чергою» (частина друга статті 1258 ЦК України) стосується другої - п`ятої черг і пов`язується із такими негативними юридичними фактами як: відсутність спадкоємців попередньої черги; усунення спадкоємців попередньої черги від права на спадкування; неприйняття спадкоємцями попередньої черги спадщини; відмова від прийняття спадщини.

На «зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом» в межах певної черги впливають так юридичні факти як: зміна черговості на підставі договору або рішення суду (стаття 1259 ЦК України); застосування правил про право представлення (стаття 1266 ЦК України); відмова спадкоємця від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за законом (частина друга статті 1274 ЦК України); спадкова трансмісія (стаття 1276 ЦК України); збереження правового зв`язку при усиновленні (частина третя статті 1260 ЦК України). Зміна суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом стосується першої-п`ятої черги.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року в справі № 643/1216/15-ц (провадження № 61-6924св18) зроблено висновок по застосуванню статті 1266 ЦК України та вказано, що «спадкуванням за правом представлення - це такий порядок набуття права на спадкування за законом при якому спадкоємці п`ятої черги включаються до складу першої, другої чи третьої черги замість спадкоємця внаслідок того, що він помер до відкриття спадщини. По своїй суті спадкування за правом представлення - це специфічний порядок набуття права на спадкування за законом, і він не є окремою підставою або видом спадкування. У такому разі суб`єктами спадкування за правом представлення будуть певні спадкоємців за законом. Спадкування за правом представлення надає можливість спадкоємцям п`ятої черги за законом переміститися у вищу чергу (першу, другу або третю чергу».

Відповідно до статті 1276 ЦК України якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов`язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія). Право на прийняття спадщини у цьому випадку здійснюється на загальних підставах протягом строку, що залишився. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він подовжується до трьох місяців.

Згідно частин першої, другої статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

У частині третій статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

У частині першій статті 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 у встановлений законом строк звернулася до приватного нотаріуса Новоайдарського районного нотаріального округу Сологубової Т. І. із заявою про прийняття спадщини за правом представлення після батька, на підставі якої нотаріусом заведено спадкову справу № 15/2016. Проте свідоцтва про право на спадщину не отримала, у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно та документів, які підтверджують родинні відносини між ОСОБА_1 та спадкодавцем.

Таким чином, ОСОБА_1 є такою, що прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3 .

У частині першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_2 не проживала разом з ОСОБА_3 однією сім`єю на момент смерті останньої, і звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини із пропуском встановленого законом строк для прийняття спадщини. Тому апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про те, що ОСОБА_2 вважається такою, що не прийняла спадщину.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом є похідними від вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації, то вони також не підлягають задоволенню.

Суди встановили, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували потребу спадкодавця в допомозі відповідачки, як і факт ухилення ОСОБА_1 від надання такої допомоги.

Згідно частини п`ятої статті 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Тлумачення частини п`ятої статті 1224 ЦК України свідчить, що усунення від права на спадкування за законом можливе за наявності таких умов: ухилення спадкоємця від надання допомоги спадкодавцеві при наявності у нього можливості її надання; перебування спадкодавця у безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.

У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15-ц (провадження № 61-1302св18) та від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц (провадження № 61-15926св18) зроблено висновок, що «ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій».

Встановивши, що відсутні умови, передбачені частиною п`ятою статті 1224 ЦК України для усунення ОСОБА_1 від права на спадкування за законом, суди зробили правильний висновок про відмову в задоволенні цієї позовної вимоги.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

За таких обставин, встановивши, що ОСОБА_1 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3 та їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно та документів, які підтверджують родинні відносини між ОСОБА_1 та спадкодавцем, суди зробили обґрунтований висновок про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Аргумент касаційної скарги про те, що судами не враховано, що ОСОБА_2 зверталася із позовом про надання додаткового строку для прийняття спадщини, колегія суддів відхиляє.

Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що у листопаді 2017 року ОСОБА_2 звернулася із позовом до ОСОБА_1 , Новоайдарської селищної ради, Щастинської міської ради Новоайдарського району Луганської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини (справа № 419/3788/17). Рішенням Новоайдарського районного суду Луганської області від 11 жовтня 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено. Постановою Луганського апеляційного суду від 10 січня 2019 року рішення Новоайдарського районного суду Луганської області від 11 жовтня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог з інших підстав. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, постанову Луганського апеляційного суду від 10 січня 2019 року залишено без змін.

Посилання у касаційній скарзі про те, що ОСОБА_1 не заперечувала акт про фактичне проживання від 19 квітня 2017 року, колегія суддів вважає необгрунтованим.

У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналіз постанови апеляційного суду свідчить, що суд апеляційної інстанції оцінив акт про фактичне проживання від 19 квітня 2017 року у сукупності зі іншими доказами, що містяться у матеріалах справи та зробив висновок, що зазначений акт не узгоджується з матеріалами справи, відповідно до яких відсутні належні та допустимі докази проживання ОСОБА_2 разом з ОСОБА_3 однією сім`єю на момент смерті останньої.

Аргумент касаційної скарги про те, що 17 січня 2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено договір довічного утримання, а тому вона є спадкоємцем його майна, колегія суддів відхиляє.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що предметом договору довічного утримання № 59 від 17 січня 2007 року була квартира, що знаходить за адресою: АДРЕСА_2 (Т. АДРЕСА_3 , а. с. 15).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції в нескасованій апеляційним судом частині та постанова апеляційного суду ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції в нескасованій апеляційним судом частині та постанову апеляційного суду залишити без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 та 410 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Новоайдарського районного суду Луганської області від 19 квітня 2018 року в нескасованій апеляційним судом частині та постанову апеляційного суду Луганської області від 30 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков