ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 420/10682/23

адміністративне провадження № К/990/26962/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Соколова В.М.,

суддів: Єресько Л.О., Білак М.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 420/10682/23

за позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 23 червня 2023 року (суддя Хурса О.О.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2023 року (головуючий суддя - Лук`янчук О.В., судді: Бітов А.І., Ступакова І.Г.),

УСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог

У травні 2023 року ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Одеської обласної прокуратури (далі - відповідач), у якому просив:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови розглянути звернення ОСОБА_1 від 28 квітня 2023 року та передачі його на розгляд до Подільської окружної прокуратури Одеської області;

- зобов`язати уповноважену особу Одеської обласної прокуратури розглянути звернення позивача від 28 квітня 2023 року відповідно до вимог Закону України від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян» (далі також - Закон № 393/96-ВР).

В обґрунтування позову зазначено, що у провадженні Сектору дізнання Подільського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області (по тексту - СД Подільського РУП ГУ НП в Одеській області) знаходиться кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022166180000124 від 26 квітня 2022 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 358 Кримінального кодексу України (по тексту - КК України), відносно ОСОБА_1 . Процесуальне керівництво вказаного кримінального провадження здійснює Подільська окружна прокуратура Одеської області. В рамках вказаного кримінального провадження неодноразово порушено права ОСОБА_1 , у зв`язку із чим досудове розслідування потребує контролю керівництва Одеської обласної прокуратури. Однак, на звернення позивача від 28 квітня 2023 року до Одеської обласної прокуратури, поданого в порядку Закону №393/96-ВР, щодо проведення службового розслідування відносно прокурора Подільської окружної прокуратури Одеської області ОСОБА_2 при здійсненні процесуального керівництва, відповідач листом від 02 травня 2023 року вказане звернення перенаправив до Подільської окружної прокуратури з вказівкою перевірити доводи, викладенні у зверненні, про що повідомив ОСОБА_1 . Такі дії Одеської обласної прокуратури позивач уважає протиправними та зазначає, що відповідач самоусунувся від процедури розгляду його звернення, передбаченої Законом № 393/96-ВР.

ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 23 червня 2023 року, залишеною без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2023 року, провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Закриваючи провадження у справі суд першої інстанції виходив із того, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Зокрема, суд зазначив, що ОСОБА_1 , у розумінні пункту 25 частини першої статті 3 Кримінального процесуального кодексу України (надалі - КПК України), вважається учасником кримінального провадження, а тому правовідносини між позивачем та відповідачем по своїй природі регламентовані КПК України та повинні вирішуватися у порядку, визначеному главою 26 КПК України. За висновками суду, посилання ОСОБА_1 у позовній заяві на Закон № 393/96-ВР не спростовує суті спірних правовідносин, ураховуючи, що право особи на звернення до органів прокуратури у порядку вказаного Закону щодо досудового розслідування надається виключно для осіб, які не є учасниками кримінального провадження.

Суд апеляційної інстанції погодився з позицією Одеського окружного адміністративного суду та вказав, що спори, які стосуються перевірки правомірності дій (рішень) правоохоронних органів, вчинених (прийнятих) при досудовому розслідуванні не відносяться до юрисдикції адміністративних судів. Таким чином, при визначенні юрисдикції у випадку оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень має значення, у тому числі, предмет спору. У разі, коли він виник чи пов`язаний з кримінальним провадженням, то на такі правовідносини юрисдикція адміністративних судів не поширюється.

Апеляційний суд зауважив, що наведені висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 03 травня 2023 року у справі №420/18970/22 та від 27 березня 2023 року у справі № 420/13296/22, прийнятих у справах за тотожними позовами ОСОБА_1 щодо неналежного розгляду Одеською обласною прокуратурою та Подільським РУП ГУНП в Одеської області його звернень, поданих у порядку Закону № 393/96-ВР.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції не прийняв до уваги посилання позивача на висновки Верховного Суду, викладені у справах №№ 815/3591/17, 818/1526/18, 240/8264/21, 815/1178/17, 280/4698/19, 467/1274/18, 369/891/18, 495/8567/16-ц, 755/2545/15-ц, оскільки дійшов висновку, що вищевказані постанови суду касаційної інстанції стосуються правовідносин, які не є подібними до спірних правовідносин.

ІІІ. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи

02 серпня 2023 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій скаржник просить скасувати ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 23 червня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2023 року, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

У касаційній скарзі позивач зазначає, що підставою касаційного оскарження судових рішень є пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №815/3591/17, про те, що оскільки законодавством не визначено іншого порядку судового захисту прав та законних інтересів особи у цих публічних правовідносинах, то за загальним принципом, визначеним у статтях 4 та 17 КАС України, такі справи належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Окрім того, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 818/1526/18 та у постанові Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 240/8264/21, про те, що правовідносини, які зводяться до питання допущення/недопущення бездіяльності відповідача щодо ненадання відповіді на звернення та належного розгляду звернення підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. Також стверджує, що в оскаржуваному судовому рішенні суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 815/1178/17 та від 30 листопада 2020 року у справі № 280/4698/19, які полягають у недопущенні безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам.

Скаржник наполягає, що обставини у названих справах є тотожними обставинам у справі №420/10682/23.

На додаток посилається на неврахування судами обох інстанцій висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №454/908/16-ц та у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №467/1274/18, від 18 березня 2020 року у справі № 369/891/18, від 06 травня 2022 року у справі № 495/8567/16-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 755/2545/15-ц.

Додатково касаційна скарга ОСОБА_1 подана на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України.

На обґрунтування цієї підстави касаційного скарження судових актів позивач зазначає, що постанови Верховного Суду від 18 травня 2023 року у справі № 420/18404/22 та від 03 травня 2023 року у справі № 420/18970/22, висновки у яких застосовані судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові, мають вади, оскільки викладені у них висновки являються неефективними та мають неузгодженість з нормами Закону №393/96-ВР, неясність, та необґрунтованість і помилковість, порушують права ряду учасників кримінального процесу, які не мають право на оскарження протиправних дій органів досудового розслідування, прокуратури і суду в порядку КПК України, та не мають ніяких прав на оскарження протиправних дій органів досудового розслідування у будь-який інший спосіб.

У зв`язку з цим касатор уважає необхідним відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 18 травня 2023 року у справі № 420/18404/22 та від 03 травня 2023 року у справі №420/18970/22, у яких Суд зазначив, що право особи на звернення до органів прокуратури у порядку Закону №393/96-ВР щодо досудового розслідування надається виключно для осіб, які не є учасниками кримінального провадження, та сформулювати висновок, згідно з яким спір щодо правомірності дій органу при розгляді скарги на дії працівників органів досудового розслідування та прокуратури, які здійснюють досудове розслідування у кримінальних провадженнях, де скаржник не є стороною, підлягає розгляду в порядку Закону №393/96-ВР.

Ураховуючи наведені доводи та те, що відповідач не дотримався процедури розгляду звернення ОСОБА_1 , передбаченої Законом № 393/96-ВР, останній уважає, що наявні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень і прийняття рішення про задоволення позову.

Ухвалою від 09 серпня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Одеська обласна прокуратура відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 не надіслала, що в силу частини четвертої статті 338 КАС України не є перешкодою для перегляду оскаржуваних судових рішень.

Ухвалою від 20 грудня 2023 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.

IV. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

28 квітня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Одеської обласної прокуратури зі скаргою, у якій зазначив, що Подільського РУП ГУ НП в Одеській області внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022166180000124 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 358 КК України, відносно ОСОБА_1 . У рамках зазначеного кримінального провадження проведено обшук у квартирі ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , за результатами якого протиправно вилучено та арештовано його майно. Зазначав, що обшук проведено з численними порушеннями КПК України, протокол обшуку не відповідає вимогам статті 104 КПК України. Подільська окружна прокуратура Одеської області, яка здійснює процесуальне керівництво, проявляє бездіяльність при нагляді за законністю у цій справі. У зв`язку із цим, ОСОБА_1 просив за його участю провести службове розслідування по викладеним у скарзі фактам відносно прокурора Подільської окружної прокуратури Одеської області ОСОБА_2 при здійсненні процесуального керівництва.

Листом від 02 травня 2023 року Одеська обласна прокуратура надіслала звернення ОСОБА_1 щодо незадовільного стану досудового розслідування у кримінальному провадженні, а також з інших питань, для організації розгляду в межах компетенції до Подільської окружної прокуратури Одеської області. Зазначила про необхідність проведення перевірки доводів, викладених у зверненні, у відповідності з вимогами чинного законодавства та, за наявності порушень, вжити відповідні заходи реагування, з поінформуванням про це заявника у передбачений законом строк.

Копію зазначеного листа Одеська обласна прокуратура надіслала ОСОБА_1 до відома.

Вважаючи протиправними дії Одеської обласної прокуратури щодо відмови розглянути звернення від 28 квітня 2023 року та передачі його на розгляд до Подільської окружної прокуратури Одеської області, позивач звернувся до суду з цим позовом.

V. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Позиція Верховного Суду

Згідно з ухвалою від 09 серпня 2023 року, касаційне провадження у справі відкрито з метою перевірки доводів касаційної скарги щодо неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій пункту 1 частини першої статті 238 КАС України при постановленні ухвали суду першої інстанції, яка залишена без змін постановою апеляційної інстанції, про закриття провадження у справі.

Переглянувши оскаржувані судові рішення у межах, визначених статтею 341 КАС України, Верховний Суд дійшов наступних висновків.

Предметом оскарження у цій справі є дії Одеської обласної прокуратури щодо нерозгляду звернення ОСОБА_1 від 28 квітня 2023 року відповідно до вимог Закону № 393/96-ВР та передачі його до Подільської окружної прокуратури Одеської області.

Вирішуючи цю справу, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що її не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки спірні правовідносини регламентовані КПК України та повинні вирішуватися у порядку, визначеному цим Кодексом.

Отже, спірним у розглядуваному випадку є питання належності даного спору до юрисдикції адміністративних судів.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

КАС України (тут і далі - у редакції на час звернення позивача до суду) визначає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тобто, адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав/законних інтересів осіб у сфері публічно-правових відносин.

Так, пунктами 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження. При цьому, у таких спорах суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Отже КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень саме владних управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів. Ці положення не поширюють свою дію на правові ситуації, які вимагають інших форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.

З наведеного висновується, що публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад, а участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте, сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Слід зазначити, що під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Як зазначено вище, 28 квітня 2023 року позивач звернувся до Одеської обласної прокуратури зі скаргою, у якій просив за його участю провести службове розслідування дій прокурора Подільської окружної прокуратури ОСОБА_2, який здійснює процесуальне керівництво в кримінальному провадженні № 12022166180000124. Заявник зазначав, що досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні триває більше року, однак про підозру йому не повідомлено. Також вказував про наявність підстав для скасування арешту та повернення йому майна, вилученого під час обшуку, оскільки комп`ютерно-технічна експертиза у кримінальному провадженні №12022166180000124 завершена у 2022 році та складений висновок. Одночасно заявник повідомив, що ним неодноразово подавалися скарги до ГУНП в Одеській області та Подільської окружної прокуратури Одеської області на протиправні дії органів дізнання та прокуратури під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12022166180000124, однак належного реагування не відбувається, що призводить до необґрунтованого затягування досудового розслідування та протиправного утримання його майна під арештом. Зважаючи на ці обставини ОСОБА_1 уважав, що досудове розслідування триває безпідставно та неефективно, що, на його думку, вказує на порушення прокурором Подільської окружної прокуратури ОСОБА_2 вимог КПК України.

Своєю чергою начальник відділу Одеської обласної прокуратури листом від 02 травня 2023 року № 09/1/1-2837вих-23 звернення позивача щодо неналежного стану досудового розслідування у кримінальному провадженні, проведення службового розслідування перенаправив до Подільської окружної прокуратури Одеської області із вказівкою про перевірку доводів, викладених у зверненні. Разом з тим, позивачу роз`яснено, що відповідно до положень частини третьої статті 17 Закону України «Про прокуратуру» прокурором вищого рівня для прокурорів Подільської окружної прокуратури є керівник Подільської окружної прокуратури його перший заступник та заступники, які уповноважені розглядати скарги згідно з вимогами статті 308 КПК України.

Таким чином, з наведеного вище слідує, що спірні правовідносини у цій справі обумовлені не відмовою Одеської обласної прокуратури у розгляді звернення ОСОБА_1 , а нездійсненням службового розслідування дій прокурора Подільської окружної прокуратури, який здійснює процесуальне керівництво в кримінальному провадженні № 12022166180000124 від 26 квітня 2022 року.

Тобто, позивачем фактично оскаржуються дії Одеської обласної прокуратури щодо відмови перевірки фактів допущення прокурором Подільської окружної прокуратури Одеської області, який здійснює процесуальне керівництво в кримінальному провадженні № 12022166180000124 від 26 квітня 2022 року, процесуальних порушень під час досудового розслідування цього кримінального провадження у зв`язку з його безпідставністю та неефективністю.

Втім, як установлено пунктом 2 частини другої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.

Конституційний Суд України у Рішенні від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 зазначив, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості, не належить до сфери управлінської.

Так, завданням кримінального провадження відповідно до частини першої статті 2 КПК України є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (частина перша статті 1 КПК України).

Відповідно до пункту 5 частини першої статі 3 КПК України досудове розслідування - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, клопотання про закриття кримінального провадження

Частиною першою статті 303 КПК України визначено виключний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого, дізнавача або прокурора, які можуть бути оскаржені на досудовому провадженні, а частиною другою цієї статті передбачено, що скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314- 316 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 306 КПК України скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318- 380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави.

Наведеними правовими нормами визначено суб`єктний склад, процедуру ініціювання і початку досудового розслідування, а також порядок оскарження дій чи бездіяльності слідчого або прокурора у разі нездійснення ними процесуальних дій, які вони зобов`язані вчинити у визначений цим Кодексом строк.

Ураховуючи зміст звернення ОСОБА_1 та суть порушеного у ньому питанні, можна зробити висновок, що він є особою, права та законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12022166180000124.

На тлі цього колегія суддів звертає увагу, що відповідно до пункту 25 частини першої статті 3 КПК України учасники кримінального провадження - сторони кримінального провадження, потерпілий, його представник та законний представник, цивільний позивач, його представник та законний представник, цивільний відповідач та його представник, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, інша особа, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, особа, стосовно якої розглядається питання про видачу в іноземну державу (екстрадицію), заявник, у тому числі викривач, свідок та його адвокат, понятий, заставодавець, перекладач, експерт, спеціаліст, представник персоналу органу пробації, секретар судового засідання, судовий розпорядник.

За таких обставин колегія суддів констатує, що позивач у розумінні пункту 25 частини першої статті 3 КПК України є учасником кримінального провадження, що виключає можливість його звернення у порядку Закону № 393/96-ВР, тим більше, що за приписами статті 12 цього Закону його дія не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільним процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції Кодексом адміністративного судочинства України, законами України «Про судоустрій і статус суддів», «Про доступ до судових рішень», «Про запобігання корупції», «Про виконавче провадження», «Про адміністративну процедуру».

Тож доводи позивача про те, що він не є учасником кримінального провадження №12022166180000124 від 26 квітня 2022 року, а тому юрисдикція кримінального суду не поширюється на заявлені ним вимоги, є безпідставними.

Підсумовуючи вищезазначене колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що оскільки спір у цій справі виник у зв`язку з протиправною, на думку позивача, бездіяльністю посадових і службових осіб органу прокуратури, вчинених або невчинених ними у кримінальному провадженні №12022166180000124 від 26 квітня 2022 року, в межах якого обмежуються права та законні інтереси позивача, то перевірка правомірності таких дій з огляду на положення пункту 2 частини другої статті 19 КАС України та статті 12 Закону №393/96-ВР знаходиться поза межами юрисдикції адміністративного суду, адже їх оскарження має здійснюватися у порядку, встановленому КПК України.

Принагідно зауважити, що Верховний Суд уже розглядав подібні справи (№420/18970/22, № 420/18404/22) за позовами ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури, де предметом оскарження також були дії відповідача щодо нерозгляду інших звернень позивача, які стосувалися інших кримінальних проваджень. Висновки, сформовані Судом у постановах від 03 травня 2023 року у справі № 420/18970/22 та від 18 травня 2023 року у справі № 420/18404/22, узгоджують з позицією колегії суддів у цій справі та були правомірно застосовані судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Підстав для відступу від цих висновків Верховного Суду колегія суддів не вбачає.

Повертаючись до підстав касаційного оскарження слід нагадати, що доводи скаржника ґрунтуються на тому, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні не враховано висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 815/3591/17, від 30 січня 2019 року у справі №818/1526/18, від 21 листопада 2018 року у справі № 454/908/16-ц, а також у постановах Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 240/8264/21, від 01 жовтня 2020 року у справі № 815/1178/17, від 30 листопада 2020 року у справі № 280/4698/19, від 09 вересня 2020 року у справі № 467/1274/18, від 18 березня 2020 року у справі № 369/891/18, від 06 травня 2022 року у справі № 495/8567/16-ц, від 27 лютого 2019 року у справі №755/2545/15-ц.

У світлі вказаних аргументів касатора варто зауважити, що під час прийняття постанов у справах № 420/18970/22, № 420/18404/22 за позовами ОСОБА_1 , судом касаційної інстанції було проаналізовано зміст правовідносин у цих справах з метою з`ясування їхньої подібності з урахуванням обставин кожної зазначеної справи, на підставі чого зроблено висновок про те, що вищеперелічені постанови суду касаційної інстанції в адміністративних і цивільних справах стосуються правовідносин, які не є подібними.

З огляду на подібність правовідносин у справі, яка розглядається, і у справах №420/18970/22, №420/18404/22, Суд не вбачає необхідності повторно здійснювати порівняльний аналіз правовідносин на предмет їх подібності.

У зв`язку із цим колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги про наявність передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України підстави для скасування оскаржуваних судових рішень не підтвердилися.

Зрештою, оцінюючи доводи касаційної скарги щодо наявності підстав для відступлення від висновків Верховного Суду, сформованих у постановах від 03 травня 2023 року у справі № 420/18970/22 та від 18 травня 2023 року у справі № 420/18404/22, колегія суддів зазначає наступне.

Обґрунтовуючи наявність цієї підстави касаційного оскарження, автор касаційної скарги зазначає, що у постановах від 03 травня 2023 року у справі № 420/18970/22 та від 18 травня 2023 року у справі № 420/18404/22 Верховний Суд розширив коло осіб, які не наділені правами на звернення до органів прокуратури у порядку Закону № 393/96-ВР щодо досудового розслідування, що суперечить висновкам Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 826/13340/15 у частині того, якщо скаржник є стороною (а не учасником), його звернення підлягає розгляду в порядку кримінального судочинства. Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 815/3591/17 зроблено висновок про те, що законодавством не визначено іншого порядку судового захисту прав та законних інтересів особи у цих публічних правовідносинах, то за загальним принципом, визначеним у статтях 4 та 17 КАС України, такі справи належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

З приводу вказаних аргументів варто зауважити, що відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Колегія суддів звертає увагу на те, що Конституцією України (статті 8, 129 та 147) гарантовано визнання та застосування в Україні принципу верховенства права. При цьому, загальновизнано, що його базовим елементом є принцип правової визначеності, який, крім іншого, означає стабільність та єдність судової практики, а також можливість відступу судом від своєї попередньої правової позиції лише за наявності вагомих підстав.

Єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики (пункт 4 частини четвертої статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Слід зазначити, що єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в адміністративному судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників судового процесу.

За змістом частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

Відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, провадження №11-377апп18).

Так, у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 826/13340/15 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що даний спір стосується правомірності дій ГПУ при розгляді скарги позивача на дії працівників Прокуратури Дніпропетровської області, які здійснюють досудове розслідування в кримінальних провадженнях, у яких позивач є стороною, а тому не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами КПК України. Також у цій постанові Велика Палата Верховного Суду визнала безпідставними посилання позивача на те, що він звернувся до Генерального прокурора України в порядку Закону № 393/96-ВР, оскільки зі змісту звернення позивача вбачається, що він звернувся до відповідача в порядку КПК України зі скаргою на дії працівників Прокуратури Дніпропетровської області в рамках досудового розслідування в указаних вище кримінальних провадженнях.

Отже, висновки Верховного Суду у справах № 420/18970/22, № 420/18404/22 не суперечать позиція Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 826/13340/15, а навпаки узгоджуються з нею.

Твердження позивача про те, що у справі № 826/13340/15 позивач, на відміну від нього, був стороною кримінального провадження є необґрунтованими, оскільки за змістом пункту 25 частини першої статті 3 КПК України учасниками кримінального провадження є також сторони кримінального провадження.

У свою чергу, у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 815/3591/17 Велика Палата Верховного Суду розглянула спір, який виник у зв`язку із затриманням та проведенням обшуку позивача при перетині державного кордону поза межами кримінального провадження та, відповідно, стосувався правомірності вчинення вказаних дій посадовими особами відповідача. За результатами розгляду цієї справи Велика Палата Верховного Суду сформувала висновок про те, що спори про визнання протиправними дій посадових осіб Прикордонного загону щодо затримання та обшуку особи поза межами кримінального провадження під час здійснення прикордонного контролю та про стягнення коштів на відшкодування шкоди, завданої протиправними діями посадових осіб, підлягають розгляду відповідно до правил КАС України судами адміністративної юрисдикції як такі, що є публічно-правовими за своєю правовою природою.

Беручи до уваги зміст правовідносин у справі № 815/3591/17 колегія суддів констатує, що вони є відмінними від правовідносин у даній справі.

За таких умов можна стверджувати, що підстави для скасування оскаржуваних судових рішень, передбачені пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України, відсутні.

Решта доводів касаційної скарги також не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій і не дають підстав уважати, що судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права.

Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції постановлено законну та обґрунтовану ухвалу, яка ґрунтується на правильному аналізі та правозастосуванні норм права та яка правомірно залишена без змін апеляційним судом, а тому підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів відсутні.

VІ. СУДОВІ ВИТРАТИ

Ураховуючи результат касаційного перегляду розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 23 червня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2023 року у справі № 420/10682/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.М. Соколов Л.О. Єресько М.В. Білак